У паризькому Луврі — одному з найбільших мистецьких комплексів світу — триває виставка скульптур Іоанна-Георга Пінзеля. Широко розрекламована самим музеєм, вона вже стала знаковою для України та викликала жвавий інтерес у відвідувачів, мас-медіа та культурної спільноти загалом. Мистецькі витвори з України виставляють у Луврі вдруге. 38 років тому Борис Возницький возив картину XVII століття французького художника Жоржа де ля Тура «У лихваря».

 

Як розповів нам директор Музею мистецтв Прикарпаття Михайло Дейнега, котрий днями повернувся з Парижа, твори Пінзеля розмістили в каплиці Сен-Шапель, де раніше приймали присягу французькі королі. В центрі експозиції відтворено частину костелу в селі Годовиці на Львівщині, для якого Пінзель створив вівтар. Навколо нього розташували скульптурну композицію, помістивши «Жертву Авраама», «Самсона, що роздирає пащу лева» і «Розп’яття» — скульптури, котрі є вершинними досягненнями майстра.


Івано-франківський художник Ігор Роп’яник подався до Лувра з колегами зі Львова. Він розповідає, що частина творчої еліти Галичини поїхала на відкриття виставки Пінзеля власним коштом, і вже перед самим початком церемонії відкриття вони довідалися, що не матимуть змоги бути її учасниками. Як не дивно, українські чиновники — члени офіційної делегації — ситуацію пояснили вимогами музею, однак усім відомо, що Лувр відзначається досить демократичними правилами: там можна фотографувати, малювати серед безцінних експонатів. Тож видається, що обмеження все ж встановила українська сторона, котра у день відкриття запросила найпочесніших гостей на коктейль у готелі поряд із Лувром.


«Але наступного дня ми все ж таки стали першими відвідувачами виставки, — каже Ігор Роп’яник. — Здивувало нас також і те, що в експозиції Пінзеля було категорично заборонено фотографуватиѕ Довелося стати папараці. Дозволяли заходити лише по п’ять осіб, хоча каплиця не є малою. Як це потрактувати? Чи вважають Пінзеля мистецтвознавці Лувра геніальним? Ми задавалися цими запитаннями. Властиво, на численних рекламних банерах було написано «скульптор з України». І ще було дуже приємно мені те, що на таблицях поряд з експонатами читаєш «Львів, Городенка, Тернопіль», відчуваєш гордість. Я пригадав у ту мить своє дитинство. Мої батьки працювали в Гуцульському ансамблі, і я часто з ними їздив на гастролі. Якось ми тиждень перебували в Городенці. Нас поселили в гуртожитку позаду городенківського костелу. Він був зачинений, вікна позабивані, недоглянутий і похмурий, та я досі пам’ятаю красиві скульптури, що валялися на підлозі. Я не впевнений, що то був не Пінзель. Я спіймав себе на думці: яка тоді була зневага до цих шедеврів, призначених загалом для церков і для молитви, і яка сьогодні це велич, як світ оцінив нашого майстра. Відомо, що до врятування більшості скульптур Пінзеля доклався Борис Возницький. Наступного дня було організовано вечір його пам’яті. Він проходив в Українському культурному центрі в Парижі. До речі, розташований центр у будиночку Алена Делона. В тій кімнаті, де Делон мав невеличку залу для репетицій, ми і зустрілися всі. Голова Українського культурного центру Олег Коваль провів усі п’ять днів разом із нашою делегацією, опікувався культурною програмою. Ми поклали квіти до пам’ятника київській княжній Анні Ярославні, відвідували українські церкви, музей сучасного мистецтва.  Наплив людей у Луврі постійний, усі, звичайно, йдуть подивитися на «Мону Лізу», а Пінзель — якраз по дорозі. Коли виступав міністр культури Франціії, він сказав, що дякує не урядовцям, міністрам і офіційним особам, а  передусім хоче сказати спасибі тим простим людям, котрі довірили нам ці скарби».


Як уже писала «Галичина», всі 27 скульптур Пінзеля вдалося відреставрувати, і це чи не найважливіший крок задля збереження геніальних скульптур. Адже дерево — недовговічний матеріал, і тому багато артефактів уже мають необоротні втрати. Через те повернути первісний вигляд усім творам не вдалося, бо їх, на жаль, бездумно покривали фарбою, нищачи безцінну авторську позолоту. Та одній скульптурі все-таки вдалося повернути автентичний вигляд. Це «Святий Йоаким». Як зізнався куратор виставки від Лувра Гійом Шерф, його улюбленою скульптурою Пінзеля стала скульптура скорботної Діви Марії.


До відкриття виставки у книгарні Лувра з’явилася книжка-каталог на 170 сторінок. Там є фото усіх скульптур і статті мистецтвознавців Бориса Возницького, Яна-К. Островського,  Клода Мішо, Оксани Козир-Федотової, Гійома Шерфа про Пінзеля, його школу та Галичину XVIII століття.

З-поміж українців, котрі відвідали виставку Пінзеля в Луврі, були не тільки офіційні особи, а й численні галеристи, як-от Павло Гудімов, скульптор Олег Пінчук, артисти, розповідає директор Музею мистецтв Прикарпаття Михайло Дейнега. «Париж є законодавцем мистецької моди, і це знакова подія для України — така масштабна виставка Пінзеля. Я в захопленні від Лувра, музею сучасного мистецтва. Там почуваєшся щасливим і гордим, — пригадує М. Дейнега. — Багато людей, так би мовити, просто ставали в чергу до Пінзеля. Для багатьох це стало сенсацією: не надто відома країна, цілком невідомий майстер, всі, кого ми зустріли в каплиці Сен-Шапель, приглядалися до деталей скульптур, милувалися і захоплювалися. Безсумнівно, ця виставка матиме добрий резонанс, відгук не лише серед фахівців, котрі вже оцінили незнаного Пінзеля. Представлення України на фуршеті після офіційного відкриття було також дуже урочистим. Йшлося про те, аби перевезти виставку після Лувра до Мистецького арсеналу. Однак є рішення Національної реставраційної ради про те, щоб повернути роботи на місця і вже не рухати. Адже переїзди, зміна середовища, клімату й вологи все ж негативно впливають на роботи Пінзеля, бо вони виготовлені здебільшого з липи, м’якого і делікатного матеріалу. і це дуже добре, що Україна скористалася, можливо, єдиним шансом на порятунок безцінних творів — відреставрувала їх усіх задля поїздки до Європи».

 Нагадаємо, що До Лувру поїхали 3 ангели із художнього музею

Галичина

Туризм Гуцульщини - Туризм Прикарпаття - Карпати


Туризм Гуцульщини - Туризм і Культура