Народні художні промисли – важлива складова духовної культури народу України. Народне мистецтво втілило в собі талант народу, його мудрість і розуміння прекрасного , його життєствердне світобачення.

Творці традиційного народного мистецтва – майстри народних художніх помислів своєю наполегливою працею, творчим натхненням і неперевершеною майстерністю, незважаючи на вкрай несприятливі політичні та соціально-економічні умови, впродовж віків творили, зберігали і донесли до наших днів глибокі традиції видів, форм, символів, мотивів, художньо-технологічних прийомів виготовлення і оздоблення художніх виробів, які мають вічні цінності.

На теренах України виникли і досягли вершин художнього вирішення вишивка і мереживо, килимарство і декоративне ткацтво, гончарство, художня обробка дерева, шкіри, каменю і металу, декоративний розпис і плетіння з рослинних матеріалів, інші види виробництв народних художніх промислів.

Під впливом специфічних природних, історичних, соціально-економічних та культурних чинників, особливостей життя і побуту груп населення в окремих місцевостях із покоління в покоління викристалізовувались і вдосконалились свої, притаманні тільки певним територіям, види виробництв та художньо-технологічні прийоми виготовлення художніх виробів. Так складались в подальшому всесвітньо відомі осередки народних художніх промислів.

На становлення та розвиток українського народного декоративного мистецтва значний вплив зробили попередні високорозвинені трипільська культура і культура скіфів, античних поселень Причорномор’я. Між ними існують тісний зв’язок і наступність. Широкі міжнародні зв’язки українського народу не могли не вплинути на його внутрішній побут. Проте вплив мистецтва народів-сусідів ні в якій мірі не призводив до його переспівів. Твори народного мистецтва, створені українськими майстрами, є яскравим доказом того, як творчо використовувалось мистецтво сусідів відповідно до духовних запитів та естетичних смаків українського народу.

В той же час українське традиційне народне декоративне мистецтво вирізняється деякими характерними, тільки йому притаманними рисами.

По-перше, перелічені вище види мистецтв поширені майже по всій території України. Але вони настільки своєрідні за формою, орнаментом, технікою виконання, що наприклад, по вишитій жіночій сукні чи чоловічій сорочці можна безпомилково визначити, в якому регіоні вони виготовлені. Ніхто ніколи не сплутає опішнянську кераміку з дубинецькою, бубнівську з косівською, полтавський килим з подільським чи гуцульським.

По-друге, в Україні важко назвати регіон, в якому побутував би якийсь один вид народного мистецтва. Навпаки, для України характерне існування в кожному регіоні цілого ряду мистецтв.

Так, наприклад, в славнозвісній Опішні співіснували художня кераміка, вишивка і килимарство, в Решетилівці – килимарство, декоративне ткацтво та вишивка, в Діхтярях – декоративне ткацтво і килимарство, в Косові – художня обробка дерева, шкіри, металу та художня кераміка і т.д.

Народні художні промисли стали матеріальним підгрунтям, живильним середовищем розвитку традиційного народного декоративно-прикладного мистецтва. У промислах зберігаються вікові традиції, удосконалюються існуючі і народжуються нові форми і художньо-технологічні прийоми виготовлення художніх виробів, запроваджуються нові матеріали і устаткування. У промислах в процесі виробництва здійснюється підготовка нових майстрів, зростає їх виконавська майстерність, в їх середовищі народжуються нові творчі особистості – носії кращих традицій народного мистецтва певного виду, що склались на певній території на основі колективного освоєння і спадкоємного розвитку цих традицій в процесі творчої праці поколінь майстрів народних художніх промислів.

Організаційно народні художні промисли України пройшли складний шлях реформувань. Внаслідок історичних і соціальних умов українське традиційне народне, майже виключно побутове мистецтво, у другій половині ХІХ ст. почало набувати форм ринкового виробництва. Недостатній на той час розвиток промислово-фабричного виробництва сприяв швидкому розвитку народних художніх промислів. Проте, вже на зламі ХІХ-ХХ століть швидкий розвиток фабричного виробництва негативно вплинув на подальший розвиток художніх промислів, а в ряді випадків, призвів до занепаду і навіть повного зникнення окремих осередків народних художніх промислів. Спроби губернських земств підтримати згасаючі промисли шляхом організації приймально-здавальних пунктів, спеціальних показових майстерень та шкіл інструкторів не дали бажаних результатів, не вплинули на загальний стан народних художніх промислів. Крім того, працюючи на замовлення, народні майстри потрапляли під вплив замовників і, як наслідок, їхня продукція була позначена рисами модерного декорування, модного в ті часи, втрачала чистоту стилю.

На початку 20-х років ХХ ст. народними художніми промислами стала опікуватись держава. В осередках художніх промислів, а також на базі колишніх земських майстерень почали створюватись художньо-промислові артілі, які об’єднали тисячі майстрів народних художніх промислів. На початку Другої світової війни в Україні діяло близько 120 художньо-промислових артілей, з них 19 було створено в 1939-40 рр. в західних областях України.

У 1936 році була створена Українська художньо-примислова спілка як орган Управління народними художніми промислами, яка об’єднала всі діючі на той час художньо-промислові артілі. Таким чином, була створена єдина організаційна система республіканського підпорядкування.

Розв’язання проблем централізованого забезпечення майстрів сировиною та матеріалами, збуту їхньої продукції, яке взяло на себе правління Укрхудожпромспілки, сприяло швидкому зростанню обсягів виробництва художньої продукції, підвищенню її художнього рівня та технічної якості. Розпочався експорт художньої продукції художньо-промислових артілей до багатьох країн світу. В 1936-37 роках вироби майстрів народних художніх промислів з великим успіхом експонувались на виставках народного мистецтва у Києві, Москві та Ленінграді. На Всесвітній виставці 1937 року в Парижі продукція Укрхудожпромспілки була удостоєна Великої Золотої медалі.

Творчість видатних майстрів народних художніх промислів дістала всенародне визнання. Відомим вишивальницям Клембівської художньо-промислової артілі “Жіноча праця” (Вінницька обл.) П.Березовській (1938 р.) та М.Коржун (1937 р.) першим було присвоєно почесне звання “Заслужений майстер народної творчості України”.

Новим етапом у розвитку народних художніх промислів стала реорганізація художньо-промислових артілей у державні підприємства, а правління Укрхудожпромспілки - в Управління художніх промислів при міністерстві місцевої промисловості УРСР. У цей час значно активізувався, початий в кінці 50 років ХХ століття, процес об’єднання художньо-промислових артілей, а затим підприємств художніх промислів в укрупнені підприємства – значні осередки народних художніх промислів, що дало змогу значно поповнити кадровий потенціал підприємств висококваліфікованими фахівцями, зміцнити матеріально-технічну базу підприємств. При цьому слід зазначити, що колишні дрібні артілі чи підприємства не ліквідувались, а набували статусу філій, цехів, бригад укрупнених підприємств з повним забезпеченням їх виробничого процесу та соціального захисту майстрів з боку головних підприємств. З другої половини 60-х років цей процес набув нових форм- створення виробничо-художніх об’єднань, а Головне управління народних художніх промислів (з 1965 року) з 1 січня 1974 року реорганізоване в Республіканське об’єднання народних художніх промислів – Укрхудожпром.

Здійснене таким чином удосконалення організаційної структури народних художніх промислів, значні капіталовкладення у зміцнення матеріально-технічної бази підприємств та поліпшення соціального захисту працюючих, разом з пільгами, наданими державою, у плануванні обсягів виробництва, оподаткуванні, оплаті праці, ціноутворенні, забезпечені виробництва сировиною та матеріалами сприяли:

  • активізації творчого процесу в колективах;
  • залученню висококваліфікованих кадрів для всіх напрямків діяльності підприємств, особливо мистецьких фахівців;
  • різкому збільшенню обсягів виробництва художньої продукції;
  • залученню великої кількості майстрів народних художніх промислів, особливо в сільській місцевості західних областей України до роботи в якості надомників;
  • поліпшенню соціального захисту працюючих;
  • активізації популяризації традиційного народного декоративного мистецтва в Україні і за її межами;
  • поліпшенню задоволення попиту населення у виробах народних художніх промислів.
Станом на 01.01.1991 р. Укрхудожпром об’єднував 5 художньо-виробничих об’єднань, 3 заводи, 18 фабрик художніх виробів, в складі яких в окремих населених пунктах діяло понад 100 філій, цехів та бригад майстрів народних художніх промислів. На підприємствах Укрхудожпрому працювало понад 27 тисяч чоловіків, з них 8 тисяч надомників.

Обсяг виробництва продукції народних художніх промислів сягнув 180 млн.карбованців ( близько 200 млн.дол.США за тодішним офіційним курсом). Продукція Укрхудожпрому експортувалась в більш як у 20 країн світу.

У структурі Укрхудожпрому була створена мережа фірмової торгівлі – 10 магазинів в Києві та в обласних центрах – Полтаві, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, Одесі, Львові, Вінниці, Сумах – з торговим обігом понад 20 млн.карбованців. Успішно діяло також Центральне художньо-експериментальне та конструкторсько-технологічне бюро – ЦХЕКТБ та Республіканська постачально- збутова та екпортно - імпортна база. Такою була загальна структура Укрхудожпрому. На ВПДТ УРСР знайомив численних відвідувачів з традиційним народним мистецтвом України постійнодіючий павільон “народні художні промисли України”.

Такою була система народних художніх промислів. При цьому слід зазначити: починаючи з 1936 року при всіх неодноразових реорганізаціях вона залишилась єдиної, республіканського підпорядкування.

Протягом останніх десятиліть організаційна структура народних художніх промислів була зруйнована, у більшості регіонів мистецькі осередки занепали, практично зруйновано їх матеріально-технічну і сировинну базу. Це призвело до припинення підготовки фахівців у спеціалізованих навчальних закладах, майже зникли школи майстерності і мистецькі династії. Втрачені традиційні ринки збуту готової продукції, зруйнована фірмова торгівля. Роздержавлення підприємств Укрхудожжпрому проведена з грубими порушеннями чинного законодавства України, майже всі вони втратили свій профіль виробництва. Перестало існувати Центральне художньо-експерементальне та конструкторсько-технологічне бюро і Республіканська постачально-збутова експортно-імпортна база. Більшість майстрів позбавлена робочих місць і соціального захисту, права на творчу працю, а також передачу унікальних художніх традицій молодому поколінню.

Таким чином, під загрозою зникнення опинився важливий елемент традиційної культури українського народу.

Прийняття в 2001 році Закону України “Про народні художні промисли” та постанови Кабінету Міністрів від 13 березня 2002 р. № 283 “Деякі питання реалізації Закону України “Про народні художні промисли” фактично не змінило ситуації.

З метою виправлення становища в галузі народних художніх промислів України, за дорученням Президента України Кабінет Міністрів України постановою від 23 травня 2007 р. № 768 затвердив Державну програму збереження, відродження і розвитку народних художніх промислів на період до 2010 року. Програмою передбачено система заходів щодо розвитку нормативно- правової бази з питань збереження, відродження і розвитку народних художніх промислів, відродження і збереження осередків народних художніх промислів, створення умов для продуктивної творчої праці майстрів народних художніх промислів і створення для них близько 30 тис. робочих місць, фінансове та матеріально-технічне забезпечення розвитку галузі народних художніх промислів та інше.

Орієнтовний обсяг фінансування заходів програми становить понад 86 млн. гривень з державного та місцевих бюджетів.

Як зазначалось вище, високоорганізовані підприємства, на нашу думку,- одна з найбільш перспективних організаційних форм подальшого розвитку народних художніх промислів. Підприємства мають можливості і , що не менш важливо, мотивації щодо відродження і збереження занепалих осередків народних художніх промислів шляхом залучення до продуктивної творчої праці якнайбільшу кількість майстрів, особливо в якості найбільш економічно вигідної надомної праці.

Це підтверджує і той факт, що занепад підприємств народних художніх промислів, повна втрата ними профілю виробництва в результаті бездумної, варварської приватизації, що стався в 90-х роках ХХ століття- на початку ХХІ ст. і привів до тих жахливих наслідків в народних художніх промислах, про які вище зазначалось.

Тому виконання завдань відродження, збереження і розвитку народних художніх промислів, окреслених Державною програмою, вимагає, на наш погляд, вжиття негайних заходів щодо відновлення профілю діяльності підприємств народних художніх промислів колишнього Укрхудожпрому. В цьому сенсі постає нагальне завдання здійснення глибокого аналізу сучасного стану цих підприємств, як підгрунття для розробки і здійснення заходів щодо відновлення виробництва на цих підприємствах продукції народних художніх промислів.

Для здійснення такого аналізу з подальшою розробкою конкретних щодо відновлення попереднього профілю вказаних вище підприємств, доцільно, на наш погляд відповідними місцевими органами виконавчої влади, (облдержадміністраціями) утворити комісії з висококваліфікованих представників:

  • місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;
  • обласних органів Держкомстатистики України;
  • обласного архівного управління;
  • обласних осередків Національної спілки майстрів народного мистецтва;
  • наукових гуманітарних установ, музеїв, навчальних закладів з професій народного мистецтва і народних художніх промислів;
  • відповідних підприємств колишнього Укрхудожпрому;
  • за участю провідних майстрів народних художніх промислів регіону.
Аналізом сучасного стану підприємств колишнього Укрхудожпрому, крім аспектів, притаманних специфіці відповідних осередків народних художніх промислів, доцільно, на нашу думку, висвітлити наступне, характерне для всіх підприємств:
  • сучасна назва підприємства;
  • юридична адреса, існуючі види зв’язку;
  • форма власності;
  • фактичний власник підприємства;
  • орган управління підприємством;
  • прізвище, ім’я та по-батькові керівника підприємства;
  • відповідність зміни державної форми власності чинному законодавству України, зокрема ч.8 ст.9 Закону України “Про народні художні промисли”;
  • виконання новим власником ( власниками) приватизаційних зобов’язань;
  • залучення новим власником (власниками) інвестицій у розвиток підприємства, в т.ч. у розвиток виробництва продукції народних художніх промислів;
  • характеристика ( наявність в порівнянні з 1990) роком основних фондів в розрізі будов, споруд, обладнання, в т. ч.-головного підприємства, філій, цехів за межами розташування головного підприємства;
  • порівняльна таблиця показників:

п/п
Назва показників Станом
на 01.01.1991 р.
Станом
на 01.01.2008 р
1. Обсяг виробництва всього в тис.грн в порівняльних цінах в т. ч. виробів народних художніх промислів    
2. Чисельність працюючих: всього в т. ч. зайнятих безпосередньо виготовлення виробів народних художніх промислів    
3. Чисельність працюючих в надомній формі виробництва    
4. Наявність посади головного художника підприємства    
5. Наявність на підприємстві творчої лабораторії, чисельність працюючих в ній осіб    
6. Наявність філій, цехів, бригад за межами розташувань головного підприємства (їх перелік)    
7. Експорт виробів народних художніх промислів    

  • зрештою, з’ясувати, у який спосіб місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування впливають на діяльність підприємствах у питаннях охорони, відродження, збереження і розвитку народних художніх промислів, зокрема, у виконанні Закону України “Про народні художні промисли” (ст. 6, 7, 9, 10,12, 16).
Карпати, Гуцульщина - Туризм Гуцульщини

Туризм Гуцульщини - Туризм і Культура