У художній культурі українців народне декоративне мистецтво відіграє важливу роль. Килимарство і вишивка, гончарство і різьблення залишаються і сьогодні невід’ємною частиною повсякденного життя українців.

Українська художня культура – скарбниця мистецьких надбань усіх попередніх поколінь. У цій скарбниці почесне місце належить народному та самодіяльному декоративно-прикладному мистецтву. Своєю позитивною енергетикою, цілющою силою, народна творчість захоплює і дивує, притягує і надихає, що підносить її до найвизначніших злетів людського духу.

Формування народного декоративного мистецтва в його нинішньому вигляді почалося з ХІV ст. Головні його види – художнє ткацтво, вишивка, вибійка, кераміка, художнє різьблення, народний розпис, обробка металу зберігають своє розповсюдження і в наш час. Поєднуючи в собі загальнонаціональні риси, кожен мистецький виріб водночас несе на собі відбиток регіональних традицій. Так, в орнаментальному багатстві полтавських килимів переважають мотиви рослинного характеру, особливо характерним для них є відтворення на площині килима “дерева” життя. Гуцульський килим відрізняється чітким геометричним орнаментом і симетрією.

Вишивка найбільш поширений різновид народної творчості. В її ареал входять всі райони України. Вишивкою прикрашають одяг, рушники, скатертини, сорочки та ін. Полтавська вишивка відрізняється поєднанням світлих кольорів – сріблястих, золотистих, білих і блакитних. Для Поділля характерні поєднанням світлих кольорів – сріблястих, золотистих, білих і блакитних.

В період 60-х-80-х рр. ХХ ст. державна політика в галузі культури сприяла розвитку декоративно-прикладного мистецтва, зокрема в сфері художньої промисловості і художніх промислів. Слід зазначити, що вказаний період в історії розвитку декоративного мистецтва, був складним і неоднозначним у формуванні естетичних критеріїв. Провідним у творчості художників залишався вплив фольклору, хоча на різних етапах він усвідомлювався майстрами по-різному, мистецьким творам були притаманні елементи механічного цитування в орнаментах і малюнках творів так і чітке усвідомлення та осмислення народних традицій.

В цей час, в системі Академії архітектури УРСР був створений спеціальний Науково-дослідний інститут художньої промисловості з рядом експерементальних лабораторії, які розробляли нові зразки декоративних тканин, керамічних виробів, меблів з метою подальшого їх впровадження для масового виробництва. Це сприяло підвищенню їх мистецького рівня.

В системі художніх промислів продовжують роботу підприємства по випуску художньої продукції, які відрізняються за своєю структурою і своєю спрямованістю. На різних етапах свіввідношення “народний майстер-художник” набувало різних форм та творчого осмислення. Роль художника-професіонала в системі художніх промислів, форма взаємодії з народним майстром не завжди були однозначними. У 50-х роках в українському декоративному мистецтві відчувався вплив основних засад станкового мистецтва, що призвело до невілювання особи народного майстра, роль якого зводилася до пасивного втілення в матеріалі ескізів, розроблених художником, що не відповідало специфіці основ народної творчості,

Наступне десятиліття позначилося новим розумінням народних традицій. Художники відчули негативність механічного повторення, “цитування” образотворчого фольклору. Намітилась тенденція до глибшого вивчення основ народного мистецтва, уважнішого ставлення до його специфіки. 70-ті роки ХХ ст. проходили під знаком нового осмислення народного мистецтва, глубокого проникнення в його образно-естетичну систему, принципи композиційної побудови. У 1971 році було організовано низку виробничо-художніх обєднань з розгалудженою системою філіалів в основних осередках народного мистецтва: “Вінничанка”, київське ім.Т.Шевченка, харківське “Україна”, полтавське “Полтавчанка”, косівське “Гуцульщина”, львівське ім.Л.Українки. Розвиткові художніх промислів сприяла Постанова 1975 року “Про народні художні промисли”. Одночасно з масовою продукцією в цей період створювались високохудожні твори мистецтва, які грунтувались на глибокому вивченні народних традицій.

Впроваджуються нові організаційні форми роботи, формується новий тип народного майстра. Більшість з них дістають підготовку в спеціальних навчальних закладах освіти – училищах та технікумах. Змінилося соціальне значення народного майстра: ця професія стала почесною, а твори, які раніше мали утилітарне призначення, перетворилися на унікальні, часто орієнтовані на виставки, на окрасу громадських інтер’єрів. У таких промислах як ткацький, вишивальний, килимарський основною фігурою витупає народний майстер, що зберігає і творчо переробляє народні традиції.

Вишивка є найпоширенішим видом народної творчості. На Полтавщині традиційними осередками народного мистецтва в 70-ті роки ХХ століття були Решетилівська фабрика художніх виробів ім.Клари Цеткін і Полтавське об’єднання “Полтавчанка”, що мали філіали в Опішні, Нових Санжарах, Кременчуці, Лубнах, Великих Сорочинцях. Провідними майстрами вишивки в 60-80 роках були заслужені майстри народної творчості О.Великодна з Полтави та О.Василенко з Решетилівки.

Вишивка залишається найпоширенішим видом народного мистецтва у західних областях України. Саме тут кожне село вирізняється неповторною гамою кольорів, багатством геометричних орнаментальних мотивів. Відома творчість таких майстрів: Г.Герасимович та Г.Кива з Косова, С.Данилюк, М.Попадинець, Д.Піткевич з Івано-Франківська. У 70-х рр. у Вашківцях поблизу Чернівців жив і працював Г.Гарас, який присвятив все своє життя мистецтву орнаменту.

В цей же час активізується інтерес до спадщини народного одягу. До традицій українського одягу звертаються майстри та художники, які працюють на підприємствах художніх промислів. Вони створюють найрізноманітніший одяг: сукні, чоловічі сорочки, жіночі блузи, дитячі вироби, враховуючи традиційний крій і схеми розміщення вишивки.

Фабрики художньої вишивки перетворились на своєрідні центри, де майстри вивчають і творчо продовжують кращі традиції свого краю. Оригінальністю вирішення позначені моделі одягу, в яких колір, вишивка, сучасний крій органічно поєднані в одне ціле. Йдеться про роботи заслуженого майстра народної творчості України М.Федорчак-Ткачової, що працювала на Львівському художньо-виробничому об’єднанні ім. Л.Українки. Глибоке вивчення специфіки українського костюму, етнографічних особливостей окремих районів, традиційних принципів побудови орнаменту в поєднанні з сучасними вимогами надали можливість художниці створювати високохудожнє вбрання.

Активне вивчення символів вишивки рушників, використання їх у святах і обрядах призвело до створення оздоблення рушників, які відповідали особливостям та традиціям кожного етнографічного осередку. Проведене дослідження засвідчило, що в руслі декоративного мистецтва існують два напрями, які розвиваються паралельно. З одного боку, творчість майстрів, художників, що працюють у системі художніх промислів і спираються на традиційну спадщину минулого, а з другого-широкий прошарок майстрів, що вишивають для власних потреб, за своїми рисунками і смаками.

В галузі ткацтва, крім домашнього виробництва, яке ще й досі побутує на Поліссі, Гуцульщині, Волині, виготовлення узорних декоративних тканин розвивалося на підприємствах художніх промислів. Вони розміщувались у визначних центрах ткацтва, таких як Кролевець на Сумщині, Дігтярі на Чернігівщині, Богуслав та Іванків на Київщині та інші. Кролевецьким рушникам притаманна урочиста святковість, монументальність візерунків, в яких виключно застосовується червоний колір на білому тлі. Багато років пошукам і збиранню старовинних кролевецьких рушників присвятили художники І.Дудар і О.Гавруш, що сприяло вивченню джерел народної творчості та їх переосмислення в розробці нових узорів.

Ткацтво, як і вишивка залишаються найбільш масовим і найулюбленішим різновидом народної творчості на Поділлі, Наддністрянщині, Буковині, Волині та Поліссі. В Україні в 60-70 роках ,як і нині, зберігається виробництво килимів у вигляді домашнього виробництва для задоволення власних потреб сім’ї. Художньо-стильові особливості виробів визначаються місцевими традиціями народного килимарства, що історично склалися протягом попередніх часів. Килимарські осередки розвивали місцеві традиції народної творчості. Значний досвід було набуто на підприємствах народної промисловості. Провідним осередком з виготовлення квіткових килимів залишалася Решетилівська фабрика ім. К.Цеткін.

Важливим здобутком українського декоративного мистецтва є досвід петриківських майстрів підлакового розпису. Великого поширення набуло в Петриківці створення виточених із дерева ваз найрізноманітніших форм, кухонних наборів дощок, ложок та інше, вкритих соковитим петриківським орнаментом на чорному тлі виробів. Творчий доробок Т.Пати, Ф.Панка, В.Соколенка, Г.Самарської, О.Пікуш з успіхом демонструвався на виставках народного декоративного мистецтва як Всесоюзних, Республіканських так і обласних.

В Україні склалися свої найбільш характерні і розповсюджені засоби художньої обробки дерева. У 60-80 роках вони існували у творчості народних майстрів. Так на Полтавщині, Чернігівщині поширене тригранно-виямчисте різьблення, на Тернопільщині – гравірування, в Поліських районах Київщини, Житомирщини – інкрустація соломою, на Гуцульщині особливого розвитку досягло плоске різьблення, випалювання, на Лемківщині – ажурне, наскрізне вирізування, кругла скульптура. У цей же час продовжує працювати відомий майстер полтавського різьблення В.Гарбуз, а згодом його учні – В.Нагнибіда, М.Зацеркляний, М.Переверзіна. Великого поширення різьблення набуло на Гуцульщині. Місто Косів і навколишні села – Річка, Соколівка, Яворів та інші є найвідомішими осередками художньої обробки дерева в Україні. Художні вироби майстрів Гуцульщині оздоблені благородною вишуканою технікою “сухого різьблення”, колір яких підкреслює багату світлотіньову гру орнаментованої поверхні. Для більшого виявлення художньої цінності техніки сухого різьблення застосовується незначна кількість інкрустації кольоровим деревом (груша, слива, явір), мідним дротом, різнокольоровим бісером. Для більшої пластичності орнаменту підсилюють його рельєфність, вводять декоративні накладки, вставки, оздоблюючи орнаментованими площинами численні шкатулки, рахви, скрині, баклаги, свічники, топірці та інше.

На відміну від Яворівської школи, заснованої на принципах сухого різьблення, Косівська – прикметна більшою декоративностю, багатством колірної гами, різноманітністю технічних засобів. Серед майстрів Гуцульщини широко відоме ім’я талановитого різьбяра В.Гуза. Його роботам притаманне глибоке розуміння властивостей матеріалу, органічне узгодження декоративних мотивів з формою предметів.

У Закарпатській, Київській, Львівській областях значного поширення набула техніка аплікації соломою, нею прикрашають різноманітні побутові вироби, шкатулки, декоративні тарелі.

Мистецтво гончарного промислу розвивається як діяльність окремих великих осередків. На Гуцульщині користуються вільним ріжковим розписом. Улюбленим кольорами майстрів є яскраві сполучення зеленого, коричневого, жовтого або розписуванням білим, зеленим на темно-червоному покритті. Створюються найрізноманітніші форми, призначенні для застосування в побуті та окраси інтер’єра.

Своєрідні прийоми художнього оформлення керамічних виробів сформувались на Закарпатті. Визначним майстром-керамістом є М.Галас із села Вільхівка. Він виготовляє різноманітний посуд традиційних форм: корчаги, миски, горщики. Пропорції їх локанічно прості, органічно узгодженні з розписом.

Оригінальний творчий стиль внесли в скарбницю українського мистецтва кераміки внесли майстри Поділля.Тут здавна відомі села Бубнівка і Бар на Вінниччині, Адамівка та Смотрич на Хмельниччині. Цікава творчість скульптора-гончара О.Ганжи з села Жорнища на Віниччині. Фантазія та винахідливість майстра перетворила звичайні форми на скульптури-посудини у вигляді людських постатей.

Барвистим квітковим орнаментом славиться кераміка Опішні на Полтавщині. М’які плавні лінії форм макітр, баклаг, куманців, глечиків увібрали невичерпну фантазію гончарів, барвистий розпис надає виробам святковості і урочистості. Розпис виконують ріжкуванням вільно, від руки, що збагачує пластику його ліній, позначає їх живою імпровізацією.

Аналізуючи сучасний досвід практики майстрів декоративно-ужиткового мистецтва приходимо до висновку, що нині виразно намітилась тенденція, коли замість автентичного образотворчого фольклору множаться вторинні форми стилізаторського фольклоризму, які виявляють антагонізм до свого першоджерела, експлуатують його ідейно-художні засади. В галузі народного мистецтва замість сільських майстрів, які зберігають вироблені століттями прийоми і навички традиційного ремесла з’являється широкий загін самодіяльних умільців або художники із професійною освітою, які поверхнево освоюють прийоми традиційного мистецтва. На противагу традиційному народному мистецтву розквітає самодіяльна творчість, позбавлена національної традиції. Навіть Закон України “Про народні художні промисли” (2000 р.) не приділив уваги багатьом традиційним видам народної творчості, віддаючи перевагу сувенірній продукції.

Разом із зміною політичної та економічної ситуації в Україні відбулися зміни видів і жанрів народного мистецтва. Так, через дорожнечу енергоносіїв, зазнала втрат художня кераміка, за браком ринків збуту, барвників, пряжі зазнали руйнації, а подекуди й ліквідації ткацькі килимові фабрики, таких осередках як Косів, Глиняний, Хотин, Решетилівка, Богуслав та ін.

В останнє десятиріччя змінилися пропорційність та співвідношення окремих традиційних галузей творчості. На передній план виступили народне малювання, передусім, народна картинка, дерев’яна кругла скульптура, особливого інтересу набуло писанкарство.

Підтвердженням тези, про те, що явище фольклоризму, тобто наслідування стилістики народного мистецтва, стає доволі поширеним, є сучасний стан мистецтва Гаварецької димленої кераміки (Львівщина). Це один з найдавніших видів гончарства. Димленим виробам, прикрашеним невибагливими лискованими чи ритованими малюнками, властиві конструктивні, відпрацьовані у пропорціях форми, що майже не змінили свій первісний вигляд після тисяч років існування, зберегли не лише форми і орнаментику, а й технологію виготовлення, що дійшла до наших днів без суттєвих змін. За висновками дослідників, досконалість цих народних виробів може бути порівняна зі зразками античного гончарства.

Як свідчать архівні джерела та археологічні знахідки, в Україні димлена кераміка відома з ІV-ІІІ тис.до н.е. Справжнім розквітом димленої кераміки вважається ХІV-ХVІ ст., проте вже у ХVІІ ст. спостерігається його поступовий занепад, який був спричинений розповсюдженням на Україні керамічних виробів. У ХVІІІ ст. цей занепад поглиблюється, у зв’язку з поширенням фаянсових мануфактур, а згодом і виробництва виробів металевого посуду.

В наш час, у 70-80 роках ХХ ст. попит, а з ним і виробництво виробів димленої кераміки різко падає в зв’язку зі зміною соціальних умов. Хоча в цей час продовжують в західних регіонах діяти такі центри: Гавареччина, Шпиколоси, Гологори (Львівська обл.), Гончарівка (Тернопільська обл.), Косів, Кути, Пустинь (Ів.-Франківська обл.), Колбочин (Чернівецька обл.), Рокита (Волинська обл.) та ін., в східних областях продовжували функціонувати лише Плахтинка (Київська обл.), Пастирське (Черкаської обл.) та Царівка (Житомирська обл.).

Сучасному відродженню самобутньої димленої кераміки села Гавареччина сприяла діяльність як професійних митців, так і широкої громадськості. У 1984 році в Гавареччині було створено гончарну школу, а в Олеському замку, що поруч, було відкрито відділ гаварецької димленої кераміки. У Львівському музеї етнографії та художнього промислу була розгорнута в 1988 році ретроспективна виставка творів гаварецьких майстрів. Інспірація народних традицій прослідковується у творчості професійних художників-керамістів: Ярослави та Ярослава Мотик, Романа Мицкана, Оксани Мартинович, Володимира Курила, Романа Жука та інші. Проте, слід зазначити, що попри те, що зросла популярність зазначеного ремесла, це також несе негативні наслідки, а саме: захоплення фольклоризмом сприяє створенню зразків з девальвованою функцією і може слугувати як метафорична річ сувенірного характеру. Крім того, спостерігається практика порушення технології виробництва, внаслідок чого вироби при недостатньому випалі залишаються лише “обкуреними” зовні і непридатними для користування.

Сьогодні в Гавареччині спостерігається незадовільний стан розвитку цього виду мистецтва. За висновками Г.Островського в попередні роки в Гавареччині припадало на 90 дворів 90 майстрів, а нині працюють лише два майстри: Є.Бакусевич (1962 р.н.) та В.Гарбузинський (1964 р.н.), але незважаючи на всі труднощі Гаварецький осередок продовжує функціонувати. Для того, щоб не переривалися прадавні традиції самобутнього осередку димленої кераміки, важливим видається прийняття закону про відміну або хоча б пом’якшення оподаткування виробництва народних творів, а можливо й надання народним майстрам державних дотацій.

Відбулася якісна та кількісна переорієнтація образотворення. Замість виробництва великих тиражів продукції товарів масового вжитку підприємств художніх промислів, з’явились унікальні твори, орієнтовані на поціновувачів, колекціонерів. Організовані форми виробництва змінилися авторським доробком окремих майстрів. Таке спрямування народного мистецтва спричинило посилення індивідуальних пошуків, більш глибоке вивчення народних традицій. У той же час на розвиток декоративно-ужиткового мистецтва значну роль відіграла творчість художників професійного декоративного мистецтва, яка знаходиться в руслі авангардних напрямків.

Одеська область – багатонаціональний регіон, де тисячоліттями жили і співіснували різні нації та народності, що історично заселялися на Одещині. Тут здавніх часів проживають українці і росіяни, болгари і молдавани, вірмени і цигани, німці і албанці, євреї і гагаузи, білоруси і поляки та багато різних етносів, яких налічується понад ста. Ці нації та народності Причорноморського краю зберігають свою етнічну ідентичність, передовсім через мову, культуру, народну творчість.

В області з успіхом працює творче об’єднання “Палітра Бессарабії”. Засноване у 1998 році, воно налічує понад 50 художників, аматорів та майстрів декоративно-прикладного мистецтва. Мета цієї організації – об’єднання всіх творчих сил міста, пропаганда української культури та сприяння духовному розвитку народу. Творче об’єднання “Палітра Бессарабії” регулярно проводить виставки в бібліотеках та громадських організаціях на різноманітних заходах міста, біля середньовічної Акерманської фортеці. Найстарший художник міста О.Макаров понад 60 років створює неповторні роботи, в яких відбиває сучасне і минуле цього краю. Зокрема, ним створено цілий графічний літопис древнього міста, а на рахунку художника чотири персональні виставки.

Для творчості самодіяльних майстрів і художників об’єднання властиве відчуття органічного поєднання матеріалів та художньої мови вираження. Так, керамісти О.Кушніренко та О.Боєвчук, які працюють в жанрі традиційної нраодної пластики малих форм черпають натхнення в українському фольклорі. Такі роботи як “Хатка”, “Зима”, “Біля хати” О.Боєвчук та “Лялька” О.Кушніренко як і твори інших членів творчого об’єднання неодноразово брали участь в тематичних виставках міст Києва та Одеси.

Ізмаїльщина є справжньою скарбницею українських, російських, молдавських сіл, у кожному з яких збереглися традиційні види ремесел: ткацтво, вишивання, лозоплетіння, різьблення по дереву. Понад два століття на цій землі живуть і працюють росіяни, переселенці з центральної Росії, які зуміли зберегти самобутню культуру своєї історичної батьківщини, не зазнали впливу інших сусідніх культур. Російський побут, традиції, обряди, ритуали, фольклор живуть в Придунайських селах. Традиційне ремесло липованів – лозоплетіння, в цій техніці майстри виготовляють кошики, рамки, хлібниці, матеріалом служить фарбована або натурального кольору лоза.

Ужиткове мистецтво села Троїцьке Любашівського району своїм корінням сягає сивої давнини. Своєю символікою, солярними знаками, стилізованими візерунками воно перекликається з магічною творчістю численних народів причорноморських степів. Тут, в селі Троїцьке утворилася власна школа декоративно-ужиткового мистецтва, яка і досі залишається єдиним мистецьким осередком на Одещині, де розповсюджений різновид народної творчості з особливостями творчого виконання. Йдеться про станкову графіку Р.М.Палецького, який отримав почесне звання “Заслужений майстер народної творчості України”. Заслуговують на увагу панно, виконані майстром, який відзначається підвищеною яскравістю та декоративністю. Відомими є роботи майстра І.М.Скалозуба, такі як живописні пейзажі Карпат, а також маски з пап’є-маше – персонажі “Лісової пісні” Л.Українки, народних казок та ін. Рушники, подушки, картини, вишиті хрестом, виконані Г.І.Мариняч з використанням геометричних узорів та квіткових композицій. Візитною карткою Троїцького будинку народної творчості є колекція вишитих рушників.

Савранщина – невичерпне джерело народного мистецтва, на цій землі живуть талановиті люди, які зберігають і примножують народні традиції, серед них умільці давнього ремесла – лозоплетіння, які виготовляють найрізноманітніші вироби домашнього вжитку. Відома майстриня М.А.Плешанова виробляє чудові кошики, вази, корзини, які захоплюють досконалістю форм, високою якістю матеріалу і самої роботи.

Житня солома в руках І.Ф.Конюченка пертворюється в чудові капелюхи, брилі, селянські головні убори. Майстер виготовляє капелюхи майже 50 років, його вироби широко знані в Одеській та Черкаській областях.

Традиційний костюм – важливий елемент матеріальної культури народу, який одночасно акумулює різні види творчої діяльності, яскраво розкриває специфіку художнього смаку, багатовікові досягнення народної культури, в той же час точно вказує на етнічну приналежність до тієї чи іншої етнічної групи. В селі Жовтневе Болградського району живуть представники албанського етносу, які зуміли зберегти свою самобутню культуру. У невеликій колекції народного побуту в Будинку культури цього села представлені взірці дитячого арнаутського одягу ( кіптарче), які збереглися в сім’ях з часів переселення (поч. ХІХ ст.). Поверхня таких кіптарче оригінально оформлена орнаментом, характерним для Південних Балкан.

Діяльність обласних центрів народної творчості в галузі сучасного традиційного народного декоративно-ужиткового та аматорського мистецтва спрямована на підтримку та відродження розвитку всіх галузей цього виду мистецтва в кожному регіоні та приділяється значна увага індивідуальній творчості народних майстрів, відслідковується сучасний стан розвитку осередків. Крім традиційних, усталених форм роботи, таких як обласні, районні художні виставки, конкурси, фестивалі, значно активізувалась просвітницька робота в цій галузі.

Силами працівників ОЦНТ проводиться значна робота по збереженню, розвитку і відродженню основних видів народного декоративного мистецтва, незважаючи на складні процеси у суспільстві, економіці, незадовільне матеріально-технічне забезпечення, втрату кадрового складу в установах культури.

Вона носить нерівнозначний характер в різних регіонах. Якщо зусилля по збереженню осередків народного мистецтва докладають в таких областях як Івано-Франківська, Закарпатська, Львівська, Чернігівська, Вінницька, то на півдні – в Миколаївській, Херсонській обл., Кримській АР відроджують і розвивають крім українського і мистецтво інших народів, що населяють ці області.

Сьогодні можна констатувати, що загалом всі області в тій чи іншій мірі працюють з майстрами народного мистецтва та аматорами.

В Запорізькій області в 2006 році ОЦНТ разом з управліннями та відділами культури, методичними структурами велика увага приділялась розвитку самодіяльного образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва. З цією метою була проведена обласна культурно-мистецька акція “Поезія народного мистецтва”, в рамках якої пройшли зональні виставки народних майстрів та самодіяльних художників на базі Приморського району і міста Енергодару. Під час виставок пройшли творчі зустрічі майстрів і художників, на яких відбулися обговорення робіт, обмін досвідом роботи та нагородження учасників.

Слід відзначити, що виставки-ярмарки робіт в м.Енергодарі проходили під час проведення міжнародного фестивалю “Добрий театр” , а в м. Приморську під час проведення Всеукраїнського фестивалю національних культур “Ми- українські”. З роботами народних умільців ознайомилися тисячі жителів області, національних товариств, гості з Росії та різних міст України.

Роботи майстрів декоративно-прикладного мистецтва, в тому числі, вишивки, гідно презентували Запорізьку область у м. Києві на Експо-виставці “Барвиста Україна”.

До 10–річчя прийняття Конституції України, 15-річчю проголошення Незалежності України та Дню українського козацтва на Всеукраїнському фестивалі народного мистецтва “Хортиця” відбулися яскраві і різноманітні за видами народного мистецтва обласні виставки.

Станом на 01.01.2007 року в області працювало 24 гуртки та студій (270 учасників), 140 самодіяльних художників і 1059 майстрів декоративно-прикладного мистецтва, за участю яких проведено 833 виставки (166 997 відвідувачів).

В області одержали розвиток майже всі напрямки декоративно-прикладного мистецтва, але найбільшого поширення набули вишивка, в’язання, різьблення і випалювання по дереву, гончарство та лозоплетіння. Зростає кількість майстрів, які займаються витинанкою, декоративним розписом, писанкарством та виробами з бісеру.

Успішно працюють народна студія образотворчого мистецтва (м.Бердянськ), творче об’єднання майстрів образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва “Самоцвіти Запоріжжя”, “Мальви”, “Колорист” (м.Запоріжжя), народні любительські об’єднання “Сузір’я” (Приазовський РБК), “Приморські візерунки” (Приморський РБК), ”Рукодільниця” (Горьківський СБК Якимівського району).

Серед клубів за інтересами та любительських об’єднань значне місце займають формування, які займаються вишивкою, в’язанням, ліпленням, розписом, флористикою, м’якою іграшкою. Серед них: ”М’яка іграшка”, “Золота ниточка” (Бердянський р-н), “Вишиванка”, “Рушничок” (Вільнянський р-н), “Дивоцвіт” (Запорізький р-н), “Рукодільниця”, “Юні художники”, “Чарівний клубочок” (Кам’янсько-Дніпровський р-н). Заслуговує на увагу проведення в Приазовському р-ні естафети культури “Гроно творчості”, яка завершилася напередодні святкування 15-річниці Незалежності України. Десятиметровий рушник, який передався від села до села, вишили 21 майстриня та урочисто передали до краєзнавчого музею.

Плідно працює народне об’єднання “Приморські візерунки”, яке у номінації “За досягнення у розвитку декоративно-прикладного та образотворчого мистецтва” нагороджено районною премією. Члени об’єднання взяли участь у міжнародному святі літератури і мистецтва “Лесині джерела” (Житомирська область), Всеукраїнський виставці-ярмарці Зеленого туризму (м. Київ) та багатьох інших обласних та районних виставках.

Цікаву роботу протягом 2006 року проводило народне самодіяльне об’єднання майстрів образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва “Самоцвіти Запоріжжя”, використовуючи для виставкової діяльності приміщення бібліотек, філармонії, шкіл. Йдеться про такі виставки як” Майстер і учень”, “Магія майстерності”, “З народного напийся джерела”, “Зелені легені міста”, “Вернісаж-2006”, “Запорізькому козацтву присвячується” тощо.

Різні за тематикою були організовані виставки свята народних майстрів у райцентрах і селах: “Хай святиться ім’я твоє”, “Оспівуєм свій рідний край” (Бердянський район), “Вільнянські візерунки” (Вільнянський район), “Кольоровий передзвін” (Кам’яїнсько-Дніпровський район), “Краса навколо нас”, “Війна очима дітей” (Куйбишевський район), “Розмаїття вишиванки”, “Перлини народної творчості” (Новомиколаївський район), “Добра глина” Пологівський район), “Чисті джерела” (Розівсьський район), ”З джерел народних”, “Україна, мій духм’яний дивоцвіт” (Якимівський район) та багато інших.

На обліку у Вінницькому ОЦНТ перебуває 1508 майстрів народної творчості, які працюють за жанрами: вишивка - 459; живопис, народне малярство – 361; різьбярство – 149; гончарство – 130; писанкарство – 1064 плетіння (лоза, соломка, рогоза) – 71; ручне ткацтво, витинанка – 187.

В області діють 5 студій образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва. Це зразкова студія дизайну та прикладного мистецтва Могилів-Подільського будинку народної творчості, зразкова аматорська студія образотворчого мистецтва “Юний художник” Оратівського РБК та народна аматорська студія “Флористика” Підвисоцького СБК Оратівського району, народний аматорський колектив подільської вишивки “Солов’їні вічка” при Ямпільському районному музеї образотворчого мистецтва та зразкова аматорська студія образотворчого мистецтва Клембівської ДМШ Ямпільського району. З 1999 року при Мурованокуриловецькому РБК діє народна аматорська картинна галерея.

У 2006 році в районах області проведено більше 300 виставок образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, де було представлено близько 24 000 творів народного мистецтва, їх відвідала більше ніж 183 000 відвідувачів.

З успіхом презентувалися роботи майстрів Вінничини на міжнародних (Лодзь, Польща) та всеукраїнських виставках. Так, у Києві ОЦНТ представляв творчий доробок творчих майстрів Вінниччини, В Національному комплексі України було створене “Містечко майстрів”, в роботі якого взяли участь провідні митці: І.Горобчик (малярство), Т.Пірус (писанкарство), Г.Данилюк (вишивка), Л.Філінська і В.Ніколаєва (кераміка) з міста Вінниці та О.Свіргун (малярство) з смт.Стрижавка Вінницького району.

В січні 2006 року в м.Немирові проводився 15-й Міжнародний пленер образотворчого мистецтва, в рамках якого на виставці експонувались 50 творів, яку відвідали близько 500 глядачів.

У 2006 році широкого розповсюдження набули виставки декоративно-прикладного мистецтва, з таких видів як гончарство (Т.Шпак, В.Рижий, Р.Чмерук, Л.Філінська), писанкарство (Т.Пірус, О.Верхова-Єднак, О.Городянська), вишивка (О.Безрученко, Є.Чугунова, Г.Данилюк), витинанка (Т.Мороховець, С.Поляруш), лозоплетіння (Б.Любчик, В.Ігушев), соломоплетіння (В.Карпуш, Г.Білоус), різьби по дереву (Ю.Дяченко, В.Слободянюк, П.Пипа), живопису (В.Козюк, В.Наконечний, О.Кальченко, І.Орел).

Обласним центром народної творчості в 2006 році було проведено 23 виставки творів образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва майстрів народної творчості, з яких 8 персональних. Зокрема, “Світ барв та вічна магія глини” (В.Рижий та Н.Лавренюк, кераміка, живопис); “Минуле та майбутнє” (Наталя та Данило Гуляєви, витинанка) та інші. Крім того, були організовані виставки народних ремесел майстрів народної творчості в рамках культурно-мистецьких заходів: ІІ Всеукраїнського фестивалю-конкурсу автентичних колективів на приз Г.Танцюри; святкування 10-річниці Конституції України (Театральна площа , м.Вінниця), а також до 15-річниці Дня незалежності України у м.Вінниці відбувся обласний фестиваль світлиць “Щедра господа”, в якому взяли участь всі райони області.

Значну увагу Вінницький ОЦНТ приділяє участі молоді і дітей в обласних виставкових заходах образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва. У звітному році було залучено більше тисячі юних талантів, які з успіхом продовжують традиції народного мистецтва. Проте, мало дослідженими у виявлені майстрів народної творчості залишилися Чернівецький, Чечельницький, Іллінецький та Погребищенський райони.

Для покращення сучасного стану розвитку народного мистецтва на Вінниччині з майстрами народної творчості, які є носіями національних традицій, в області проводяться семінари-практикуми, майстер-класи та конференції. Всього проведено 60 семінарів-практикумів, зокрема в м.Ладижині В.Рижий та Н.Лавренюк провели майстер-класи з гончарного мистецтва.

У грудні в ОЦНТ відбувся семінар-практикум керівників студій образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва. На ньому провели майстер-класи провідні майстри з соломоплетіння, лозоплетіння, вишивки, декоративного розпису та гончарства.

Проте, для вирішення існуючих проблем щодо збереження та розвитку українського традиційного народного мистецтва в області, необхідно збільшити проведення мистецьких пленерів, симпозіумів, майстер-класів, організувати просвітницьку роботу серед майстрів народної творчості щодо історії та етнології рідного краю, з метою формування у них свідомості про причетність їх мистецького доробку до духовного світу цілих поколінь.

Народні майстри Львівської області та художники-аматори організували різдвяну виставку у Львівському художньому музеї. Загалом було представлено понад 100 робіт на різдвяну та новорічну тематику, до участі у них була запрошена дитяча школа народних мистецтв. У Львівському музеї отця-доктора Дмитра Блажейовського відбулася персональна виставка вишитих робіт майстрині Марти Новицької. В музеї І.Біласа м.Трускавця була організована виставка вишивок Ліди Кучми.

Одним із цікавих заходів була організація обласної виставки майстрів Львівщини, яка проходила в м.Луганську з квітня по червень 2006 року. У червні 2006 року започатковано Винниківським історико-краєзнавчим музеєм, де впродовж літа відбулися дві мистецькі акції за участю майстрів Львівського Державного ОЦНТ та КОР. Це виставка живопису Марії Янко, Дмитра Солинки, Галини Мишко та персональна виставка вишиваної ікони Марти Новицької. Святкування 150 – річчя з дня народження Івана Франка, яке проходило під егідою ЮНЕСКО, відбулося в селі Нагуєвичах, під час якого майстри та живописці гідно представили свій творчий доробок.

Протягом 2006 року спеціалістами Львівського ОЦНТ було організовано ряд виставок в інших областях України. Так, у вересні в Закарпатському музеї народної архітектури та побуту відбулась львівська обласна виставка народної творчості. На запрошення Харківського обласного центру народної творчості експонувалась персональна виставка заслуженого майстра народної творчості О.Возниці. Було представлено 100 вишивок – рушників, серветок, чоловічих та жіночих сорочок та суконь, вишитих традиційними галицькими орнаментами.

До ювілею міста Львова у Сихівському мікрорайоні пройшла виставка-ярмарка вишивок та сувенірних виробів зі скла та кераміки. В музеї народної архітектури та побуту в жовтні проходила персональна виставка живопису Лариси Учурханової. В музичному меморіальному музеї відбувалася різдвяна виставка творів Марти Новицької та Ірини Івасенко.

Станом на 01.01.2007 р. в Чернігівській області працює 147 самодіяльних художників та 804 народних майстрів декоративно-прикладного мистецтва. Протягом року працівниками обласного навчально-методичного центру культури і мистецтв надавалась методична допомога в організації творчої діяльності, виставок студій центру народних ремесел, оформленні постійно діючих виставок в Арт-клубі, Центрі народних ремесел для дітей та юнацтва.

У 2006 році відбулось 26 виставок: з них 2 персональні виставки – майстрині аплікації Т.Баженової і вишивальниці М.Гайдай, 3 колективні виставки – підприємства “Арт-студії”, студентів Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т.Г.Шевченка. а також сімейна виставка живопису та графіки Тамари та Дмитра Дубко.

Важливим здобутком обласного навчально-методичного центру культури і мистецтв стали виставки-лекції найкращих репродукцій із спадщини молодої московської художниці Наді Рушевої. За 6 днів виставку відвідали понад 30 груп (учні шкіл, студенти технікумів, інститутів, тощо).

Кращі майстри області брали участь у виставках народного декоративного мистецтва в селі Пирогів, на обласному козацькому святі у смт.Батурин Бахмацького району, на V Всеукраїнському фестивалі козацького мистецтва “Вересаєве свято” у селі Сокиринці; на Міжнародному святі “Дружба – 2006” у с.Сеньківка Городнянського району, на Всеукраїнському літературно-мистецькому святі “Седнівська осінь” у м. Седнів, на Всеукраїнському літературно-мистецькому святі “Качанівські музи” у с.Качанівка Ічнянського району.

І фольклорний фестиваль національних культур “Поліське коло” зібрав народних майстрів, які представили найкращі вироби, характерні саме для їх місцевості. Також взяли участь у виставці національні меншини, що проживають на Чернігівщині. Разом з виробами народного мистецтва, одягом прозвучали пісні, танці, характерні для їх національностей ( єврейські, білоруські, грецькі, корейські, німецькі, польські культурні товариства). Активну участь у першому національному фестивалі національних культур взяли такі райони: Городнянський, Корюківський, Новгород-Сіверський, Менський, Чернігівський, Куликівський. Письменники, співаки, майстри народної творчості представляли область на міжнародному фестивалі слов’янської писемності “На землі Бояна”, на яке уже понад 20 років збираються представники сусідніх областей Росії, Білорусії та України.

Обласний навчально-методичний центр культури і мистецтв вперше проводив І Всеукраїнський симпозіум з художнього різьблення по дереву “Сіверщина – 2006” на базі центру ремесел для дітей та юнацтва. Майстри народного мистецтва продемонстрували творчий потенціал і найкращі здобутки у галузі художньої деревообробки, вони не тільки зберегли, а й розвинули традиційне мистецтво, поширене у Чернігівському, Новгород-Сіверському та Ніжинському осередках. Саме їх досвід і був у центрі уваги учасників симпозіуму, в якому також взяли участь і провідні, і молоді майстри художнього різьблення з Вінничини, Запоріжжя, Буковини, Дніпропетровщини, Полтави, Києва, Новгород-Сіверського, Ніжина.

Мета заходу – активізувати творчість народних майстрів, визначити основні проблеми у справі поширення кращих традицій різьбярського мистецтва у межах держави, залучити молодь до першовитоків народної образотворчості, пробудити у громадськості інтерес до розуміння базових національних цінностей. В симпозіумі взяли участь І.Білевич, М.О.Цун, В.Щевчук (м.Київ), В.Ворожбит, А.Колошин, Р.Чорний (м.Новгород-Сіверський); В.Слободянюк, В.Танцюра (Вінницька обл.); О.Панченко (м. Ніжин); Ф.Сполітак (м. Запоріжжя); І.Терен (м. Чернівці); В.Маркар’ян (м. Полтава).

Задуми майстрів базувалися на осягненні краси природи, осмисленні української історії, образів праукраїнських традиційних вірувань. Гідним завершенням симпозіуму стала виставка творчих робіт, організована на базі Центру народних ремесел за участю народних майстрів. Започаткований різьбярський симпозіум “Сіверщина – 2006” в подальшому має стати важливою державною акцією в руслі відродження традиційного мистецтва, фахової підготовки молоді. Держава, органи місцевого самоврядування мають взяти під опіку та фінансове забезпечення проведення щорічних подібних мистецьких заходів.

З 1982 року при Чернігівському ОНМЦКіМ успішно працює об’єднання художників-аматорів “Деснянська палітра”. До складу об’єднання входять близько 330 самодіяльних художників, які з успіхом репрезентують свої твори на виставках. В районах області постійно відбувалися виставки: ”До Великодня”, “До Дня захисту дітей”, “До дня незалежності України”, “Народні ремесла”.

Активно працює Новгород-Сіверський район. Клуб “Княжа скарбниця” брав участь та експонував кращі роботи своїх членів і за межами області (Росія, Cумська обл., АР Крим, Івано-франківська обл.). Клуб був удостоєний премії Бояна (Росія).

Варто відзначити роботу методкабінету РБК Талалаївського району. Ними створено картотеку народних майстрів, до якої увійшло 56 імен народних умільців та 8 самодіяльних художників.

У 2006 році у Тернопільській області працювали 149 гуртків, студій, клубів за інтересами, які об’єднували 1797 учасників, зокрема, 94 гуртки-957 учасників, 15 студій-352 учасника, 40 клубів за інтересами- 488 учасників.

Найбільше колективів у Ланівецькому, Підгаєцькому, Монастирському, Козівському, Теребовлянському, Кременецькому, Збаразькому районах. Найменше – Гусятинському, Зборівському районах.

Протягом 2006 року в області було розгорнуто 501 виcтавку (8492 автори, 13096 експонатів). Тільки у Тернопільському районі відбулося 150 виставок (730 авторів, 3340 творів).

Виставки організовувались під час творчих звітів аматорських художніх колективів сіл, міст, районів, під час ювілеїв, Днів села, міста.

Під час звіту-концерту Бучацького району, присвяченого Дню Матері, експонувались писанки Зіновії Пеньонжик, вишивки Марії Кізюк, вироби з бісеру Лесі Олексюк. Звіт-концерт “Буремні потоки Крем’янеччини” надав можливість організувати виставку виробів із рогози, вишивки майстрів та творів художників гурту “Гладущик” із Кременця. Кращі зразки образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва Підгаєччини були представлені на виставці “Наша родина – Україна”: пейзажі Ярослава Саландяка, кераміка Богдана Карего, різьба по дереву Володимира Федерчука, вишивка Марії Мандзи, плетіння з рогози Ольги Дейнеки.

На Теребовлянщині під час урочистого концерту, присвяченого річниці Конституції України, експонувались вишивки Стефанії та Надії Семців, їх вироби також експонувались і на Всеукраїнській виставці писанок у Києві .

В області збереглися колективи, які носять звання “народний” та “зразковий”. Серед них: народна аматорська студія образотворчого мистецтва Кременецького районного будинку культури (25 учнів, звання присвоєно у 1981 році, керівник Будзік Руслан Петрович); народна аматорська студія образотворчого мистецтва Чортківського районного БК (25 учнів, звання присвоєно у 1992 році, керівник Бондар Сергій); зразкова дитяча студія художньої кераміки села Товсте Гусятинського району (16 учнів, звання присвоєно в 1985 році, керівник-Бардачевський В.С.); зразкова студія народних ремесел Микулинецького міського БК (24 учні, звання присвоєно в 1993 році, керівник - Ковальчук Є.Й.). Три цікаві виставки підготували в рідному місті учні студії образотворчого мистецтва Чорткова, 10 студійців Теребовлянського району представляли на виставці 28 творів декоративно-ужиткового мистецтва; юні художники Кременця експонували свої твори у школах району та у постійно діючому виставкому залі РБК. Учні члена Спілки майстрів народного мистецтва України В.Бардачевського з села Товсте Гусятинського району вироби із глини виставили у РБК.

При Бережанському краєзнавчому музеї працює клуб вишивальниць Марії Гарапюк. Вироби вишивальниць Марії Гарапюк, Марії Козловської, Зіновії Винник, Тетяни Дубич, Ірини Олексів, Мирослави Захарків, Марії Кукурудзи, Марії Віятик були представлені на обласній виставці “Традиційне народне мистецтво Тернопільщини”. Під час проведення районного семінару-практикуму в селі Вербіївка Підволочиського району, розгорнута виставка вишивок Богдани Худик.

Районні будинки культури, обласний комунальний методичний центр народної творчості свою роботу проводять із місцевими музеями, обласним осередком Національної спілки майстрів народного мистецтва України, обласною організацією Національної Спілки художників, іншими громадськими організаціями.

На протязі 2006 року самодіяльні художники та майстри декоративно-ужиткового мистецтва Полтавщини брали участь у Всеукраїнських, обласних та місцевих виставках. Народні умільці краю демонстрували творчі здобутки у таких видах мистецтв як: народне малярство, художня вишивка, різьблення, розпис, ткацтво, килимарство, лозоплетіння та писанкарство. В “Українському домі” відбулась виставка “народні художні промисли України”, на якій демонструвались твори (50) 18 авторів. В Національній спілці майстрів народного мистецтва на виставці “Український вишитий рушник” експонувались твори Полтавських майстрів.

Значна робота була проведена по організації та проведені таких персональних виставок: Івана Новобранця (Полтавський краєзнавчий музей), подружжя Алли та Володимира Маркар’янів (товариство “Художник”), живописців Тетяни Кобзар та Миколи Мещерякова (обласна бібліотека), творів різблення та розпису, подружжя М. та Т.Зацеркляних (Галерея мистецтв м. Полтава та смт.Опішня). Подією року стала виставка творів майстрів народного мистецтва та малярства “Решетилівська весна”.

Під час свята “Осяяні красою і талантом” в с. Черняківка Чутівського району відбувся показ творів жінок-художниць на приз імені М.Башкирцевої. Під час роботи Сорочинського ярмарку майстри народного мистецтва та самодіяльні художники Полтавщини демонстрували свої твори в багатьох павільйонах “містечка майстрів”.

Самодіяльні художники та майстри декоративно-ужиткового мистецтва брали участь у творчій зустрічі з відомими митцями Андрієм Сербутовським та Сергієм Гнойовим. Свято народної творчості “Воскресни, писанко!” стало святом для багатьох народних умільців Полтави та області, під час якого експонувались твори вишивки, ікони, різьблення та інших. В Кременчуцькому краєзнавчому музеї відбулися презентації творів народного малярства Людмили Безпарточної (с.Рокитне) та майстра художнього різьблення Вадима Іщенко (м. Комсомольськ).

Упродовж усієї української історії традиційне народне мистецтво завжди було формою самозбереження, своєрідним духовним оберегом нації і звернене воно до духовних коренів народної культури, його зв’язків із природою, побутом, фольклором і сприяє досягненню високого розвитку духовного світу українського народу. Нині всебільшого розповсюдження набувають вироби, в яких відтворюються давні архаїчні зразки народної творчості. Симбіоз традиційного і індивідуального авторського бачення та їх переосмислення – основні ознаки виробів народного декоративно-ужиткового мистецтва. Відсутність в наш час чіткої системи державної підтримки розвитку народної культури, замовчування статистики згасання та знищення осередків народних промислів, невтручання влади у сферу культури призвели до кризових явищ в народному мистецтві і занепаду традиційної народної культури. Вивчення сучасного стану декоративно-прикладного і народного мистецтва дає можливість розглядати цю галузь як соціально-культурний та мистецький феномен.

На основі аналізу звітів обласних центрів народної творчості (ОЦНТ) за 2006 рік подано панораму сучасного стану розвитку народного та аматорського декоративно-ужиткового мистецтва за його регіональними відмінностями.

На підставі здійсненого аналізу зроблено такі висновки: на сучасному етапі в Україні найнагальнішими завданнями в галузі культури, зокрема в сфері народного мистецтва, є створення законодавчої бази для збереження культурного надбання держави, а також сприяння розвитку гуманітарних зв’язків сучасної культурно-мистецької справи з її історично складеним творчим потенціалом.

Показано, що в наш час актуальним залишаються такі питання як:

  • організація постійно діючих семінарів та творчих лабораторій, які б стимулювали обмін досвідом і сприяли налагодженню творчих зв’язків між центрами народної творчості;
  • налагодження видавничої діяльності, видання посібників, методичних розробок;
  • випрацювання в сучасному мистецтвознавстві комплексного погляду на історію українського народного мистецтва як версифікованого грунтовного багатотомного видання;
  • підготовка та видання словників, підручників, довідкових матеріалів та енциклопедій з питань народного мистецтва.
Доведено, що досліджений матеріал про основні тенденції сучасного традиційного народного і аматорського декоративно-ужиткового мистецтва дає підстави стверджувати, що вплив сучасних мистецьких, соціально-економічних, історичних та етнографічних тенденцій на розвиток традиційного народного мистецтва сприяє:
  • зростанню у суспільстві інтересу до проблем національного відродження;
  • пошукам шляхів активного використання духовного потенціалу народно-декоративного та аматорського декоративно-ужиткового мистецтва;
  • широкому залученню майстрів народного ужиткового мистецтва до ринкових відносин та комерціалізації їх діяльності;
  • розширенню тематики творів народного мистецтва, впровадженню нових технологій та матеріалів.

Туризм Гуцульщини - Туризм і Культура