СТУДІЙНА РОБОТА З ПЛАСТИКИ В НАРОДНИХ ТЕАТРАХ І ЦИРКОВИХ КОЛЕКТИВАХ


О.М.МАРТИНЕНКО

ВСТУП

Мета даних рекомендацій - викласти методику підготовки акторів-аматорів, на матеріалі запропонованих вправ, підвести їх до однієї з найважливіших сторін творчого процесу, яким є пошук виразних засобів у рішенні пластичного малюнка ролі, мізансцени.

Виходячи з реальних умов життєдіяльності театральних колективів, у даних рекомендаціях пропонуються конкретні шляхи підготовки основ техніки пластичного виховання й удосконалювання самодіяльного актора. Звідси аж ніяк не випливає, що на наступних сторінках будуть викладені способи перетворення всіх учасників самодіяльності в талановитих акторів чи запропоновані рецепти створення «геніальних» спектаклів, тому що навіть при наявності подібних рецептів потрібен талант, щоб їх застосувати. Тому що «кожна п'єса — замок, Але ключі до нього режисер підбирає самостійно. Скільки режисерів — стільки і ключів».

В обсязі даних методичних рекомендацій увага зосереджена на практичній стороні: даються основні вправи з методичними вказівками до практичної реалізації. До мінімуму зведені теоретичні обґрунтування, опущений історичний аспект питання.

У театральному аматорстві в останні роки все частіше з'являються яскраві, неординарні колективи, спектаклі, режисери. Однак, як би ми не захоплювалися чудовими колективами, приходиться констатувати, що їх поки ще небагато. Пошук свого творчого «я», сміливий експеримент у побудові яскравих сценічних форм, у прочитанні драматургічного матеріалу на аматорській сцені явище, що не набуло широкого розповсюдження.

Три функції, що складають суть професії режисера: організатора, педагога і тлумача, на практиці здебільшого зводяться до однієї - організаторської. Мало режисерів, здатних запропонувати колективу, тим більше втілити, яскраву сценічну партитуру спектаклю. Дуже слабко ведеться студійна робота по підготовці актора.

Причини невисокого художнього результату криються в небажанні або в невмінні працювати над створенням сценічної форми спектаклю. Режисер покладається на те, що форма виникне сама по собі, стихійно, інтуїтивно.

Не заперечуючи наявності інтуїтивного початку у творчості, слід зазначити, що він не може бути, зведений в принцип пізнання законів сценічної виразності, тому що інтуїція ґрунтується на практиці, що раніше була засвоєна свідомістю людини.

Виразне втілення дій є категорією майстерності, ціль якої - у збагненні «життя людського Духу» і в передачі цього життя на сцені в художній формі. Актор повинен не просто виконувати визначені дії цілеспрямовано і правдоподібно, але й виконувати їх так, щоб зміст цих дій, їхня логіка були зрозумілі сотням глядачів.

Дуже часто в практиці самодіяльного театру така найважливіша складова, як сценічна пластика, вважається чимось необов'язковим, і в результаті ідея закладена в п'єсі, не знаходить яскравої переконливої форми втілення.

Пластичність — здатність актора до формоутворення, співвідношення внутрішнього життя образа з його зовнішньою виразністю - необхідна в кожнім спектаклі, у кожній ролі.

Репетиційні терміни в самодіяльному театрі невеликі і, щоб вирішувати на відповідному рівні творчі завдання, режисеру необхідно в повсякденній роботі на кожній репетиції вишукувати способи розвитку можливостей актора в області психотехніки, пластичної культури, у готовності до співтворчості, і робити це потрібно з урахуванням конкретного матеріалу – вистави над якою працює театр. Але не відбудеться становлення актора і він не буде удосконалюватись, якщо не буде удосконалювати себе режисер. Одержавши навіть вищу спеціальну освіту, він не зможе все життя видавати результати — необхідно постійне самовдосконалення, що полягає у постійному вивченні практики сьогоднішньої сцени і сучасної театральної педагогіки.

Частина I

Виразне тіло

ПРИНЦИПИ МЕТОДИКИ

Головний принцип запропонованої методики полягає в неподільності процесу пластичного виховання. Роздільний тренінг побудований на основі: сьогодні тренуємо увагу, завтра — подих, післязавтра займаємося м'язовою волею — не дає в підсумку бажаного результату. Займатися вихованням і удосконалюванням пластичної виразності потрібно в комплексі. У будь-якій вправі необхідно враховувати усе, що складає досвід існування актора на сцені, тобто живу людську поведінку і тільки придбавши це почуття цілого згодом можливо вільно, свідомо варіюючи складовими елементами професійно ними користатися

Починати регулярні заняття слід після уважного прочитання всього посібника від початку до кінця. Під час читання може виникнути бажання відразу дещо випробувати на практиці, але не поспішаєте і не чекайте моментальних результатів.

У кожнім занятті, вправі повинні бути закладені елементи творчого вимислу, що викликають емоційний відгук з боку актора, необхідний при рішенні кожної конкретної сценічної задачі. Ігровий початок у побудові тренінгу, імпровізація у пропонованих вправах, творіння нових, уміння створювати заразливу емоційну атмосферу репетиції допоможуть режисеру-педагогу тренувальні вправи і роботу над роллю зробити єдиним і неподільним процесом.

УМОВИ, НЕОБХІДНІ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТЬ

Приміщення для занять повинне бути ізольованим від шуму. Для занять необхідні стільці і підстилки з щільного матеріалу в ріст людини.

Форма одягу - будь-який спортивно-тренувальний костюм. Ідеальний варіант: для жінок - балетне чи трико лосини, купальник; для чоловіків - балетне трико чи лосини, футболка. Взуття - чешки, кеди.

У деяких типах тренінгу основою є музика. Тому бажано, щоб заняття проводились під музичний супровід.

Типи тренінгів

Колективам, у яких передбачається постійна учбово-студійна робота, рекомендується проведення занять по пластиці не рідше двох разів у тиждень по 45 хвилин. На цих заняттях методично послідовно повинні бути освоєні елементи пластичної культури: основи володіння психофізичним апаратом; навички по удосконалюванню таких якостей, як увага, гнучкість, спритність, ритмічність, музикальність, здатність до емоційного настроювання і до самостійної роботи над пластичним малюнком ролі. Цей вид роботи надалі ми будемо називати «тренінг по школі».

Типова схема проведення репетицій в більшості самодіяльних колективів приблизно така: зібралися - почали, зупинилися - продовжили, закінчили одну сцену - перейшли до іншої і т.д. У подібній схемі зовсім не враховується необхідність у психофізичній підготовці до творчості, на зосередження його уваги, на репетицію конкретної сцени. «Шлейф» особистих життєвих турбот і переживань актора заважає включенню його в запропоновані обставини ролі, сцени, п'єси. Саме тому йому щораз важко починати репетицію, переходити від однієї сцени до іншої. Навіть якщо ця сцена на попередній репетиції проходила успішно, усе рівно по кілька разів приходиться починати спочатку, а це дуже непросто. Допомогти перебороти цю проблему з успіхом може тренінг-настроювання. Його тривалість 10 - 15 хвилин перед початком репетиції.

У ході роботи над виставою, а іноді і під час виступу виникає необхідність швидкого переключення актора з однієї сцени на іншу (контрастну по змісту), усунення виниклого м'язового затиску, зняття утоми, зайвого хвилювання, чи навпаки, необхідність у мобілізації, тонізації організму. У таких випадках дуже ефективний міні-тренінг протягом 3 - 5 хвилин, що складається з однієї-двох вправ тренінгу-настроювання. Міні-тренінг і тренінг-настроювання дають позитивні результати лише при оволодінні основами школи, на базі елементів якої вони будуються.

Процес удосконалювання майстерності актора і режисера практично не може бути завершеним. Необхідно навчитися в кожній репетиції знаходити зв'язок, наступність, залежність окремих приватних задач тренінгу, його спрямованості, стосовно до кожної нової ролі, до кожної нової п'єси. Оволодіння школою не може бути самоціллю. Воно повинно бути засобом для рішення практичних задач пластичної виразності, розвитку особистості виконавця й режисера.

Всебічне тренування психотехніки, розвиток необхідних якостей і навичок полегшить роботу аматора над роллю, а при здатності до імпровізації і творчості, яскравій уяві й фантазії, зможуть народжуватися знахідки, що при доборі за критеріями високого художнього смаку, дадуть яскраві пластичні образи.

ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО МЕТОДИКИ ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТЬ ТРЕНІНГУ-ШКОЛИ

  • перед кожним заняттям, чітко визначити форми й способи досягнення мети; чого, й яким чином я буду сьогодні домагатися;
  • на заняттях не слід вимагати негайного результату при виконанні тієї чи іншої вправи - тут головне процес. При такому підході непевність у своїх можливостях у виконавця поступово пройде;
  • регулярність занять, послідовність і неквапливість компенсують витрачений час якістю репетицій і спектаклів;
  • оскільки і фізично, і психічно немає двох однакових людей, усі вправи проводяться з урахуванням кожної індивідуальності;
  • усі вправи повинні перетворюватись в образно-ігрову форму (приклади будуть дані у вправах). Заразливість, чіткість і конкретність поставленої задачі визначають їхню ефективність.
Режисеру-педагогу варто аналізувати результати занять кожного учасника колективу у формі творчого щоденника.

УВАГА! УСЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ З УВАГИ...

Натхнення — ідеал творчого стану, у якому концентрація уваги, зосередженість виступають основним фактором

Протягом репетиції, особливо на початку, постійно виникає необхідність звертатися до акторів із закликами: «Увага!», «Постарайтеся зосередитися!», «Будь ласка, зберіться» і т.п. Вимога природна, слова зрозумілі і бажання є, а результат далекий від бажаного — увага все-таки розсіюється. Бажання зосередитися приводить до протилежного результату — актори починають зосереджуватися на зосередженості.

Необхідно пам'ятати: якщо увага не включається, виходить, вона зосереджена на чомусь іншому. Рухливість уваги — її основна властивість, і тому завдання полягає в тім, щоб навчитися довільно і вибірково її утримувати.

Концентрація уваги не може бути однотипною, придатною на усі випадки життя, і залежить від діяльності в конкретній ситуації. Вона можлива при підключенні величезної внутрішньої сили — сили емоцій. Дійсна зосередженість завжди емоційна.

Увага — це діючий внутрішній процес, у якому в залежності від ступеня зацікавленості одночасно з різною швидкістю відбуваються наступні дії:

Перше — ми думкою неначе «беремо» і «тримаємо» об'єкт уваги. У результаті цієї дії виникає первинний, ще не стійкий контакт з об'єктом уваги.

Друге — ми думкою, неначе «підтягуємо» об'єкт уваги, неначе «спрямовуємося» до нього. Зацікавивши звучною здалеку мовою чи музикою, ми прислухаємося, орієнтуючи вухо в напрямку звуку. Це і є вираження поза психологічним жестом, що виявляє наше бажання наблизити звук або наблизитися до нього. Тут починає виявлятись наша зацікавленість до об'єкта уваги.

І третє — коли ми думкою, як би «входимо» в об'єкт уваги, або «впускаємо» його в себе. У салоні автобуса чи трамвая безлюдно, їхати далеко. Ми думкою «програємо» - майбутні чи минулі події дня, розмови... Зовсім непомітно переключаємося за межі сьогоднішнього дня, і перед нами виникають картини близького чи далекого минулого, може, навіть інше місто, знайомі і незнайомі люди утягують нас у різні події і ми починаємо відчувати щось дивне... Різкий поштовх, або сигнал виводить нас з цього стану. Може, не така ситуація, може, інші спогади — це усього лише приклад, коли мимоволі «упустили» в себе, об'єкти уваги, що викликали в нас визначені емоції, змінили настрій. Усі три дії і складають процес уваги, а наше фізичне сприйняття (слух, зір і дотик) виявляє лише попередню ступінь — і він (весь цей процес) не супроводжується фізичними зусиллями напруги м'язів з боку органів почуттів, тому що увага протікає за їх межами.

Очікуючи важливу подію, ми думкою, тривалий час, зосереджені на ній, і разом з тим живемо, вільно користаючись своїми органами почуттів. Подібну концентрацію уваги, що виникає в нас у житті, актору необхідно розвити до рівня, коли він довільно в будь-якій ситуації, у будь-який час, у будь-якому стані зможе зосередитися на творчому процесі.

Щораз увага вступає стосовно якого-небудь об'єкта. Їм може бути:

реальний, тобто об'єкт уваги, що впливає на наші органи почуттів, (ми бачимо предмет, ми чуємо звук);

уявлюваний, — тобто викликаний у нашому спогаді, що обов'язково існував у нашій реальності об'єкт уваги (вулиця вашого дитинства, давня мелодія, учорашня подія і т. д. і т.п.);

фантастичний (вигаданий) об'єкт уваги, — тобто виниклий, як плід нашої фантазії (зустріч з інопланетянами, що прилетів на НЛО і т.д.).

На першому етапі тренінгу концентрація, уваги не зв'язана з безпосереднім рішенням творчих задач. Це ряд вправ, необхідних для оволодіння технікою довільної уваги, що дисциплінує силу волі, цілеспрямованість думки і розвиває уяву.

Вправи виконуються доти, поки всі три дії стануть для вас легко здійсненними.

ОВОЛОДІННЯ ТЕХНІКОЮ УВАГИ.

Оволодіння технікою уваги є основою, без якої неможливо повною мірою вирішувати задачі, наступних розділів.

Вправа 1. (підготовча), Спрощена концентрація.
Сядьте в зручну позу, найкраще на підлогу, схрестивши ноги, руки опущені чи вільно лежать на колінах. Максимально розслабтеся. Ідеальний варіант для цієї вправи — затемнене приміщення. Група розміщена півколом, не торкаючись, один одного, обличчям до стіни без вікон. На підвищені, що накрито темною однотонною матерією, на рівні очей, на відстані витягнутої руки, установити запалену свічку і зафіксувати на ній погляд. Бажано не моргати. Через кілька секунд закрийте очі і постарайтеся побачити свічку в уяві. Повторіть кілька разів.

Вправа 2. З реальним об'єктом уваги.
Для цієї вправи підготуйте кілька простих предметів (чашку, коробку сірників, олівець і т.п.). Розглянете один з них і опишіть його зовнішній вигляд. Потім проробіть три вищеописаних дії «візьміть» предмет, думкою «підтягніть» до себе і «впустіть» в себе чи «увійдіть» в нього. Поступово одну за одною проробіть усю дію. Під час вправи стежте, щоб ні тіло, ні органи почуттів зайво не напружувалися. Те ж проробіть з листівкою живопису, з реальним пейзажем. Візьміть об'єктом уваги людину, по можливості непомітно для неї.
Візьміть як об'єкт уваги звук, музику, людську мову. (Можна використовувати для цього магнітофон).

Вправа 3. Уявлюваний об'єкт уваги.
Доможіться повної уваги в роботі з простим предметом, викликаним у спогаді: зі звуком, з одним словом чи фразою, з образом людини, яку ви добре знаєте, або з образом, узятим з п'єси чи літератури.

Вправа 4. Фантастичний об'єкт уваги.
Включіть в роботу образ фантастичної істоти, пейзажу, архітектурної форми і т.п., створеного вами.

Вправа 5. Ритмічне споглядання.
Уявіть, що ваші очі світять, як прожектор. Виберіть будь-який предмет і освітіть його «прожектором», роблячи спокійні вдихи і видихи. На видиху закривайте очі - «стирайте» враження, на вдиху знову відкривайте і вдивляйтеся в предмет. Так повторіть раз 30. Потім навпаки, споглядання на видиху, «стирання» на вдиху. Ритмічне зосередження набагато легше.

Вправа 6. Уявне споглядання.
Безупинно чи ритмічно споглядайте будь-який предмет 3 - 4 хвилини. Потім на 3 - 4 хвилини закрийте очі, і постарайтеся викликати думкою зоровий образ предмета цілком і у всіх деталях. Відкривши очі, звірте уявний образ з реальним. Повторити 5 - 10 разів кожна вправа. Завдання полягає в тім, щоб поступово домогтися виразного і чіткого бачення.

Вправа 7. Підготовча до елементів психотехніки.
Межа між внутрішнім і зовнішнім колом уваги — поверхня тіла. Задача навчитися легко «діставати» будь-яку точку тіла свідомою увагою і так само легко відключатися.

Починаємо вправу з відкритими очима.

Подивіться уважно на кінчик свого вказівного пальця, начебто ви побачили його в перший раз і маєте намір вивчати. Споглядайте його, як зовнішній об'єкт. Можна застосувати ритмічне споглядання до появи потеплення і пульсу в пучці. Закрийте очі і (ні про що, не думайте), націлюйте увагу до кінчика вказівного пальця. Це єдина ваша точка контакту зі світом, через нього ви сприймаєте усе. Палець, тільки пучка. Від нього йдуть сигнали, струми в мозок... На цьому місці жевріє вогник.

Продовжуйте далі, імпровізуйте, винаходьте, фантазуйте, аби ваша увага не вислизала з пучки. При нормальному: зосередженні може виникнути ілюзія збільшення пальця і навіть зміна його форми.

Навчившись зосереджувати довільно увагу, починайте одночасно виконувати прості дії, що не мають до об'єкта уваги прямого відношення. Наприклад, в об'єкті уваги образ людини, безпосередньо тут не присутній, почніть прибирати кімнату тощо, будь-яку, легку дію. Стежте, щоб увага не переривалася. Не прагніть миттєвого результату. Періодично повторюйте початкові вправи.

ПРО ПОДИХ, ПРО ТЕ, ЩО ЗДАЄТЬСЯ ПРИРОДНІМ І ВСЕ-Ж...

Протягом усього свого життя людина не задумуючись, автоматично, вдихає і видихає повітря. Разом з тим у людей з нетренованим подихом під впливом хвилювання, різних емоцій найчастіше порушується ритмічність і нормальна частота подиху. Воно стає прискореним, і організм не встигає поповнити виникаючий недолік кисню. У результаті людина відчуває недостачу повітря, його мова стає здавленою, хрипкою, рухи напружені, кутасті.

Емоційна віддача, фізичне навантаження в сценічному мистецтві вимагає великих витрат енергії. Неорганізований подих, утрачаючи нормальний ритм, створює додаткове навантаження і стає для актора нездоланною перешкодою в досягненні бажаного результату. Причина появи м'язових затисків, незібраності уваги, почуття стиснення (а вони не рідкість серед самодіяльних артистів) часто криється в невірному, нетренованому диханні.

При правильно організованому тренінгу можна домогтися свідомого цілеспрямованого контролю і регулювання подиху, можна навчитися їм користатися як регулятором тонусу і настрою.

Повним подихом вважається такий подих, при якому мобілізується вся дихальна система в цілому. Іноді вони зустрічається за назвою змішаний чи загальний подих, і складається з черевного подиху - подиху, виконуваного діафрагмою. У дихальному русі бере участь тільки живіт; середнього подиху. При його виконанні грудна клітка розширюється, головним чином, у сторони і трохи назад; верхнього подиху. У ньому беруть участь тільки верхні ребра, плечі і ключиці. Грудна клітка розширюється вперед і нагору.

Приступаючи до виконання вправ на розвиток подиху, потрібно пам'ятати, що:

вправа повинна починатися з видиху;

  • дихальний процес складається з чотирьох фаз; 1 — видих, 2 — затримка подиху чи пауза після видиху, 3 — вдих; 4 — затримка подиху на вдиху чи ж паузі. Після вдиху;
  • найбільш корисний об’єм набору повітря при вдиху - менше максимального;
  • вдих і видих у вправах слід робити тільки через ніс; обов'язкові умови-контролю подиху — контроль його ритму. Мірою для ритмічного подиху є биття серця. Тягар одного удару пульсу береться за одиницю, який виміряється - вдих, видих, затримка подиху;
  • усі вправи, пов'язані з подихом, повинні виконуватися з урахуванням індивідуальності людини, тому що пульс, а також об’єм вдихуваного повітря в різних людей неоднаковий;
  • вправи необхідно виконувати, не напружуючи ніздрі і м'язи обличчя, тому що при їхній напрузі дихальні шляхи звужуються;
  • не рекомендується робити вправа після їжі;
  • заняття потрібно проводити в добре провітреному приміщенні.
ПОДИХ — ОДИН ЗІ ШЛЯХІВ КЕРУВАННЯ СОБОЮ

Вправа перша (підготовча).

Підніміть руки через сторони нагору до горизонтального положення і вільно прогніться назад. Замкніть руки на потилиці, прогніть трохи вперед груди, відхиливши злегка голову назад. Приймайте цю позу без усякої напруги м'язів, зосередивши думки на подиху. Енергійно видихніть, максимально звільнивши легені від повітря з відчуттям, начебто скинули із себе вагу. Після короткої паузи робіть вдих плавно і глибоко. Потім пауза і вільний видих. Дихаєте в звичайному для вас ритмі, не поглиблюючи подих і не стримуючи його. Тривалість вдиху і видиху повинна бути природною. Очі можна закрити. Через якийсь час подих сповільниться, поглибиться, стане більш рівномірним, розслабляться м'язи всього тіла, можливе легке відчуття тепла. Прислухайтеся до биття серця, до його спокійного ритму. Виникає відчуття спокою, свіжості, поступово з'являється приємна і легка відчуженість. Думкою вселяйте собі:

мій подих абсолютно вільний),
дихаю легко, без напруги,
невимушено і ритмічно,
дуже приємний стан, тепер буду дихати тільки так,
усюди і завжди в будь-якій ситуації,
легко і з задоволенням,
мій подих слухняний,
і залежить тільки від мене...

Ця вправа може бути використана з відповідним коректуванням словесного впливу, у всіх видах тренінгу як настроювання. Воно рекомендується для зняття утоми, підвищення тонусу. З цієї вправи варто починати роботу над подихом у тренінгу по школі.

Вправа друга (на оволодіння ритмом подиху).

Основний момент в оволодінні ритмічним подихом — кожен вдих відбувається через таку ж кількість ударів пульсу, як і видих.

Вправа можна виконувати сидячи або лежачи на спині. Необхідно витягнутися, розслабити всі м'язи, і, енергійно видихнувши, глибоко вдихати, відраховуючи шість ударів пульсу. Так само, на шістьох ударах, видихати. При цьому: один удар пульсу — один рух подиху, два удари — два рухи і т.д. Подих стає пульсуючим, але безперервним, з невеликими хвилеподібними замираннями між окремими ударами пульсу. В міру оволодіння цією вправою рахунок потрібно збільшити, до чотирнадцяти. Ритмічний подих можна освоїти, тільки відчуваючи биття серця. Знайдіть зручне положення, при якому ви його почуєте, або покладіть руку на серце чи на зап'ястя лівої руки, як при вимірі частоти пульсу.

Подальше удосконалювання ритмічного подиху необхідно проводити в координації з мовою і рухом.

Вправа третя. (Техніка виконання повного подиху).

Стати прямо і розслабитися чи лягти на тверду поверхню, щоб хребет був прямим. Якщо вправа виконується сидячи, потрібно добре розправити грудну клітку.

Для контролю правильного подиху необхідно долоню однієї руки покласти на діафрагму на рівні нижніх ребер, іншу — на живіт. Але при оволодінні повним подихом необхідність у подібному контролі відпадає.

Енергійний видих, при цьому живіт втягти в себе. Пауза. Вільний вдих через ніс за п'ять ударів пульсу. При цьому спочатку повітря направляється в діафрагму. Ви повинні відчути, як піднімається рука, що лежить на животі. Потім повітря заповнює середню частину грудної клітки, піднімається рука, що лежить на рівні нижніх ребер. Нарешті повітря заповнює верхню частину грудної клітки, вона розширюється вперед і нагору. Усі три фази виконуються плавним, хвилеподібним, безупинним рухом від живота нагору. Розширення черевної порожнини і грудної клітки повинне бути вільне від напруги і послідовність фаз не повинна бути помітною. Після вдиху — коротка пауза. Видих через ніс — ритмічно, поступово, вільно.

Повітря видихайте в тій же послідовності, що і вдихали, підтягніть живіт, стисніть нижні ребра, і, нарешті, опустіть грудну клітку і ключиці. Якщо при вдиху повітря погано заповнює черевну порожнину, то необхідно після видиху на паузі випнути живіт і починати набір повітря. Це необхідно робити доти, поки черевний подих не стане природним.

На початку занять ця вправа робиться не більш хвилини, потім поступово доводиться до 5 хвилин.,

Вправа четверта. (На організацію правильного видиху).

Виконується в положенні стоячи. Руки контролюють подих: одна на рівні нижніх ребер, інша — на животі. Енергійний видих. Пауза. Вільний вдих (тут і далі за принципом правильного повного подиху) на 3 сек. Під час паузи скласти губи трубочкою і починати видихати, представивши собі, що ви дуєте на полум'я свічі, намагаючись удержати його в горизонтальному положенні. Видихайте якнайбільше повітря.

Вправа сприяє виробленню правильного вдиху і видиху при повному подиху.

Вправа п'ята. Переслідує та ж мета, що і четверта, тільки видих відбувається на позіху.

Під час цих і наступних вправ можливе виникнення легких запаморочень у зв'язку з додатковим припливом в організм кисню.

Вправа шоста. Вдих виконується так, як і в попередніх вправах, потім після паузи вид слід робити різко через широко відкритий рот. При цьому виникає гучний гортанний звук, що не має вас бентежити. Таким чином, видихається усе відпрацьоване повітря. Вправа усуває задишку, знижує утому.

Вправа сьома призначається для зміцнення м'язів черевної порожнини, що приймають участь у подиху.

У положенні стоячи, тримаючи руки на стегнах, робите вдих і видих, поступово нарощуючи швидкість. Ця вправа будується тільки на черевному подиху. Після енергійного видиху випинається живіт і, відразу ж, через ніс, починається вдих. Під час видиху живіт втягується в середину, витісняючи повітря через ніс. Максимальна швидкість — 1 сек. вдих, 1 сек. — видихнув.

Вправа восьме. Спочатку вправа виконується лежачи, у міру засвоєння-сидячи на підлозі і склавши ноги «по-турецьки», потім - сидячи на стільці. В усіх положеннях спина повинна бути прямою. Енергійний видих. На паузі закрити праву ніздрю великим пальцем і почати вдихати через ліву, на паузі ліву закрити, а праву ніздрю відкрити і видихнути через неї. Потім повторити, але вже в зворотному порядку.

Вправа використовується для заспокоєння нервової системи й активізації діяльності мозку.

Вправа дев'ята. Вихідне положення довільне (сидячи, стоячи, лежачи). Руки на рівні нижніх ребер. При вдиху повинне бути враження, що подих починається з того місця, де знаходяться руки (вони повинні ніби то відштовхуватися). Продовжуючи вдих, ви повинні відчути, як струмінь повітря досягає голови. Це значить, що при вдиху на початку розширюється черевна порожнина і нижні ребра, а потім непомітно і грудна клітка.

Постарайтеся уникнути найбільш розповсюдженої помилки, коли м'язи черевної порожнини стають статичними до завершення повного вдиху. Це приводить до подиху тільки грудною кліткою.

Видихи потрібно проводити в зворотному напрямку: від голови, через грудну клітку і місце, де розташовані долоні рук. Весь процес повинен протікати плавно, без усякого поділу між грудною і черевною фазами.

Ця вправа підготовляє до подиху, що допоможе організувати правильний звук.

Вправа десята. Підготовляє основу для координації подиху і руху.

Вправа починається енергійним видихом з нахилом уперед. Руки і верхня частина тіла розслаблені. Пауза. Вдих з одночасним підйомом корпуса, потім рук і наприкінці ніби то виростаємо на напівпальцях. Пауза. З видихом опускаємося вниз у зворотному порядку: ставимо ноги на всю ступню, опускаємо руки, нахиляємо корпус. Вправа робиться на 4 рахунки вдих, на 4 рахунки видих. Рух не повинен закінчуватися раніш закінчення вдиху чи видиху, а подих— раніш руху. У цьому суть координації. Подих і рух повинні бути рівнобіжними. Освоївши координацію руху і подих на 4 рахунки, можна поступово переходити на 3, 2, 1 рахунок..

Усі вправи в тренінгу по школі робляться у викладеній послідовності. Тільки засвоївши одну вправу, можна переходити до наступної. Хоча багато вправ здаються, на перший погляд, легкими, виконання їх обов'язкове. Не опанувавши ними, не можна переходити до більш складного. Лише цілком освоївши запропоновані вправи, можна застосовувати окремі з них у тренінгу-настроюванні і міні-тренінгу в залежності від мети, яку потрібно досягти.

Уміння правильно користуватися подихом дозволяє усувати м'язовий затиск, знімає утому, підвищує тонус, постачає організм додатковою енергією. Правильний подих має і масу побічних терапевтичних ефектів. Так, при правильно організованому черевному подиху відбувається масаж органів шлунка, забезпечується приплив венозної крові, що сприяє діяльності серця і т.д.

Запропонована методика роботи припускає творчий підхід до рішення кожної конкретної ситуації. Однак, необхідно дотримувати основний принцип, що полягає в тім, що свідоме керування подихом у вправах (є довільним актом), згодом на практиці повинно бути автоматизовано, тобто переведено в межу підсвідомості. Якщо ж під час репетиції чи спектаклю в актора з'являється необхідність зосереджуватися на подиху, можна з упевненістю сказати, що дихальні вправи виконувалися неправильно.

Крім занять під керівництвом режисера рекомендується, при оволодінні технікою контролю подиху, всім учасникам театрального колективу щодня самостійно займатися по 10—15 хвилин дихальними вправами.

ЧАСТИНА ДРУГА.

УПРАВЛІННЯ ТІЛОМ

Можливості засобів пластичної виразності актора визначаються якістю підготовки інструмента, яким є його тіло. Необхідність «у готуванні тілесного апарата до втілення ролі диктує єдино вірний шлях, підказаний К. С. Станиславським: «..розвивайте і підкоряйте ваше тіло внутрішнім творчим наказам природи».

Дана методика підготовки тілесного апарата при вихованні акторської виразності — лише один з можливих варіантів. Однак будь-яка методика повинна ґрунтуватися на принципі психофізичної єдності, тому що на сцені не існує жесту, пози поза «життям людського духу».

Загальновідомо, що всі м'язи тіла розділяються на довільні — «поперечносмугасті» і мимовільні — «гладкі». Мимовільні м'язи не піддаються прямим впливам нашої волі, а скорочуються і розслаблюються поза нашою свідомістю. Наприклад, м'язи шлунка, мускул зіниці і т.п. Довільні м'язи ми можемо розслаблювати чи напружувати. Наприклад, шийні, черевні м'язи і т.д. Стан м'язів, їхній тонус (сила м'язової напруги) багато в чому визначають психічний стан. Кожен м'яз має в корі головного мозку свій аналізатор, що одержує і віддає розпорядження. Кожен стан людини в кожен момент являє деяке сполучення напруги різних груп м'язів, що через зворотний зв'язок відбиваються в корі головного мозку.

Цих сполучень може бути нескінченна безліч. Одна з головних задач акторського тренінгу полягає в налагодженні цих постійних, стійких зв'язків. Це забезпечить вільне володіння тілом, сценічне життя якого повинно виражати, робити зримим усе багатство емоційного змісту ролі. Коли ви за допомогою систематичних вправ полюбите і почнете смакувати ваші дії, не по зовнішній, а по внутрішній лінії, ви пізнаєте, що таке почуття руху і сама пластика»*.

Різні групи м'язів можуть одночасно знаходитися в різному тонуcі. Впливаючи на одні з них, ми можемо впливати і на інші. Це, по суті, і є керуванням собою у фізіологічному розумінні.

Уся робота в тренінгу-школі по підготовці психофізичного апарата актора розділяється на кілька взаємообумовлених і взаємозалежних етапів.

Оволодіння основами на матеріалі пропонованих вправ дасть можливість ефективно застосовувати засвоєння в тренінгу - настроювання і міні-тренінгу з найменшими витратами часу.

За способом виділення м'язів і зняттю м'язової напруги є дві форми тренінгу

Усвідомлення тіла чи перша форма тренінгу.

Це перший етап, роботи по підготовці виразності тіла, Його задача — навчитися виділяти формуючі наш рух м'язи або групи м'язів для того, щоб максимально звільнитися від зайвих м'язових напружень (м'язових затисків), по більшій частині свідомі, але утворюючих самопочуття. Вправи допоможуть виробити так називаний свідомий м'язовий контроль, що у процесі занять, поступово переходить в підсвідомість, переростає в м'язове почуття.

Необхідність тренінгу на виділення м'язів з наступним контролем викликана тим, що навіть досвідчені самодіяльні актори для виконання руху мимоволі включають цілий ряд м'язів, що не беруть участь у його організації. При цьому значно перевищується доза м'язової напруги, що приводить до втрати змісту і виразності руху.

Контроль виділеного м'яза здійснюється в розслабленому стані.

Для точного виконання вправ за словесним завданням педагогу-режисеру необхідно попередньо нагадувати акторам назву і розташування основних м'язів тіла, що формують рух. Як наочний посібник можна використовувати найпростіший анатомічний атлас будівлі м'язів людини. - (Рис. 1.). Необхідно запам'ятати наступні м'язи:

М'язи передпліччя

1) Ліктьовий згинач зап'ястя (внутрішній ліктьовий м'яз);
2) Довгий променевий розгинач зап'ястя (зовнішній ліктьовий м'яз) М'яза плеча
3) Двоглавий м'яз плеча (біцепс);
4) Триглавий м'яз плеча (трицепс),

М'яз плечового пояса

5) Дельтоподібний м'яз плеча;
6) Великий грудний м'яз;
7) Найширший м'яз спини Шийні м'язи:
8) Трикутний м'яз шиї
9) Широкий шийний м'яз. М'яз спини:
10) Трапецієподібний м'яз спини. М'язи живота:
11) Прямий черевний м'яз. М'язи таза і нижніх кінцівок:
12) Великий сідничний м'яз;
13) Чотириглавий м'яз стегна;
14) Двоголовий м'яз стегна;
15) Икроніжний м'яз;
16) Передній великий стегновий м'яз.

Тренінг на усвідомлення тіла виконується з дотриманням трьох послідовних фаз: 1 — виділення м'яза; 2 — зняття м'язової напруги; 3 — контроль м'язової волі.

Знаходячись у вихідному положенні стоячи, зігнути руки в ліктях, розслабити кисті і зосередити на них увагу. Зробіть кілька підскоків підряд. Це дасть можливість перевірити, наскільки вільні руки в зап'ястях. Пальцями правої руки намацайте внутрішній, а потім зовнішній ліктьовий м'яз лівої руки. Розмасажуйте їх від кисті до ліктя. Намагайтеся, щоб інші м'язи цієї руки не напружувалися. Кілька разів струсніть лівою кистю, неначе струшуючи крапельки води. Зосередивши увагу на розмасажованих м'язах, думкою направте в них кілька разів видих. При повторному контролі нескладно переконатися, що зап'ястя лівої руки значно «вільніші» правої.

Далі тренаж проходить за аналогічною схемою в зазначеній послідовності перерахованих вище основних груп м'язів, але з різними формами контролю.

М'язи плеча після ретельного масажу і зняття м'язової напруги контролюються такими способами. У вихідному положенні стоячи обидві руки витягнути в сторони, зігнути в ліктях, розслабивши двоголові і триглаві м'язи плеча. Зміщаючи грудну клітку зі сторони, убік (чи роблячи підскіки), ви повинні домогтися, щоб руки від ліктя до кисті вільно розгойдувалися. Ще один спосіб; руку зігнути в лікті (як у попередньому випадку), іншою рукою відштовхувати її від себе. В обох випадках необхідно стежити, щоб вільне інерційне розгойдування не підмінювалося рухом за рахунок нехай навіть мінімальних зусиль контрольованого м'яза.

При контролі м'язів плечового пояса руки вільно, «як батоги», повинні зависнути уздовж тіла. Під час підскоків руки вільно розгойдуються, а при більш високому стрибку злітають нагору.

Інший спосіб контролю. По хлопку різко, одним корпусом, повернутися назад і завмерти. Руки, злетівши в сторони, поступово, як би загасаючи, повинні прийняти первісне положення. Ще хлопок — поворот через інше плече і т.д. Тимчасові проміжки між ударами мають бути неоднаковими. Цілком припустимо, не завершивши один поворот, давати команду для руху в протилежну сторону.

М'язи шиї найбільше «примхливі» у роботі. У них найчастіше виникає мимовільний затиск. Тому ця вправа вимагає особливої уваги. Ретельно розмасажуйте м'язи, і, «опустивши» голову вперед, думкою направте видих у шию. Потім з мінімальним зусиллям підніміть її і знову «опустіть» вправо, уліво. Якщо ви рівно тримаєте спину і м'язи шиї добре розслаблені, то голова щораз буде, як би «скачуватися» на груди.

Найбільш ефективний контроль проводиться за допомогою педагога або партнера. Для цього контрольованого потрібно взяти за плечі і розгойдувати з боку в бік. Голова контрольованого, нахилена вперед, повинна вільно рухатися синхронно з розгойдуванням.

Контроль чергуйте з повторним масажем і розслабленням.

М'язи спини в роботі над першою фазою вимагають допомоги з боку партнера, що повинен ретельно їх розмасажувати. Зняття м'язового затиску відрізняється від попередніх вправ.

Вихідне положення стоячи, ноги на ширині пліч. Зосередивши увагу на подиху, думкою направити видих у шийний хребець — голова опускається, на вдиху — рух зупиняється, видихнув — у верхню частину хребта — тулуб нахиляється і так до останнього хребця. У завершальній стадії цієї вправи необхідно зробити кілька активних видихів,-направлюючи їх у поперек і в основні групи м'язів усієї спини. По закінченні контролю продовжіть цю вправу, але вже в зворотному порядку: на вдих-підйом, на видиху — пауза, і так до вихідного положення. У завершення вправи кілька енергійних вдихів думкою направте в спину й у шию.

Протягом усієї вправи необхідно стежити, щоб коліна були прямі. Інакше неможливо позбутися від залишкової напруги. Форми контролю: нахилившись вперед, узятися руками за щиколотки ніг. За рахунок зусилля рук постарайтеся підтягти грудну клітку до колін. Різко відпустіть пальці рук, корпус повинний начебто «відпружинить».

При наступному способі контролю цілком розслаблений корпус нахилений уперед. З мінімальним зусиллям повільно піднімаємося по хлопку педагога — повне розслаблення. М'язи живота розслабити, стоячи в положенні прогнувшись назад, коліна можуть бути злегка зігнуті. З кожним видихом, спрямованим у черевні м'язи, .корпус повинен опускатися нижче.

У комбінованій вправі для контролю м'язів спини і живота у вихідному положенні ноги прямі, ледве ширше пліч, корпус максимально розслаблений і нахилений вперед і вниз.

Мінімальним зусиллям перевести корпус у положення «вигин вправо», думкою «направляючи» видих у поперек, максимально прогнутися, потім перевести корпус у «прогин назад», максимально прогнутися за рахунок розслаблення, перевести корпус у положення «вигин» уліво", домігшись того ж, що і при «вигині вправо», перевести корпус.у вихідне положення. Повторити, але в іншу сторону.

М'язи стегна найкраще масажувати в положенні сидячи. Контроль здійснюється стоячи на одній нозі, на гімнастичному стільці.

Різким рухом кинути пряму ногу нагору, а в момент «повернення», максимально розслабивши м'яз стегна, дати їй можливість вільно розгойдуватися.

При відсутності гімнастичного стільця вправа виконується на підлозі. Також, як і в першому випадку потрібно кинути пряму ногу, однак у момент «повернення» вона неначе прослизає назад, для чого необхідно в момент коли вона приторкнулася до підлоги «злегка присісти» на опорній нозі.

Для наступного способу контролю необхідно лягти на спину, потім, згрупувавши, для стійкості руки укласти на підлогу.

Носком пальців постаратися дотягтися «до предмета, що висить над вами», потім, «утративши до нього інтерес», розслабити м'яз стегна. Те ж іншою ногою, одночасно двома, по команді педагога прискорюючи темп, у різній послідовності.

Ікроножну і передню великий гомілковий м'яз необхідно масажувати в положенні сидячи. Знімати зайву напругу можна, «струшуючи» голіностопом, як би намагаючись скинути взуття,

Контроль у підскоці на одній нозі, інша витягнута вперед, голіностоп розслаблений,

Комбінована вправа для м'язів нижніх кінцівок. Невисоко підстрибуючи з однієї ноги на іншу, необхідно встигнути як би «струснути» гомілку. Для того, щоб устигнути зробити такий же рух у коліні., необхідно вистрибувати вище, трохи сповільнюючи темп стрибків.

Заключна вправа, що контролює готовність тілесного апарата до роботи. Вихідне положення стоячи, ноги на ширині пліч, руки витягнуті нагору: На «раз» — розслабити пальці,
на «два» — розслабити зап'ястя,
на «три» — розслабити лікоть,
на чотири» — розслабити плече,
на «п'ять» — розслабити шию,
на «шість» — випустити спину,
на «сім» — розслабити коліна, при цьому, не напружуючи розслаблені м'язи всього тіла й опустивши руки між колін, на. носках утримувати рівновагу.
на «вісім» — злегка «качнувши» тіло вперед — убік, розслабити гомілку.

При гарному розслабленні тіло м'яке розпластається на підлозі. Приступати до цієї вправи слід не відразу, а попередньо опанувавши елементарну техніку усвідомлення і розслаблення.

Якщо спочатку в даній формі тренінгу наші успіхи виявляться не дуже відчутні — замість розслаблення потрібного м'яза будуть розслаблюватися інші або напруга одного м'яза буде супроводжуватися мимовільною напругою інших — не бентежтеся, і, головне, не квапите результат. Пам'ятайте, що ретельне пророблення основ — шлях до подальших успіхів, у противному випадку, володіння матеріалом вправ, засноване не на вільних м'язах, приведе до зовні нібито вірного, але внутрішньо зовсім невірному результату, виправити який згодом буде набагато важче. Час, затрачуваний на усвідомлення тіла, при регулярних заняттях буде поступово скорочуватися і згодом не буде займати більш п'яти хвилин.

Не забувайте, що при виділенні м'язів масажувати їх необхідно, як би прощупуючи середнім зусиллям пальців, не перетискуючи кровоносних судин, по напрямку струму крові, Так, наприклад, руки масажувати слід від кисті до плеча, ноги — від ступні до стегна.

За удаваною простотою цієї форми тренінгу таяться великі практичні можливості. Окремі вправи можуть бути використані в тренінзі-настроюванні і міні-тренінгу з метою швидкого й ефективного зняття м'язових затисків, для приведення у творчу готовність організму, для зняття втоми і підвищення тонусу діяльності м'язів, а, отже, і психіки.

Масаж-експрес

Для створення прискореної готовності до репетиції, буквально з перших кроків, використовується ще один спосіб масажної форми тренінгу.

Максимально енергійним зусиллям розтерти одна одну долоні. Потім долонею правої руки розтерти тильну сторону лівої кисті і, не перериваючи руху, поступово «піднятися» до плеча, далі перейти на масаж трапецієподібного м'яза спини. Після чого назад «повернутися» до плеча, розгорнувши руку, і, не перериваючи руху, «опуститися» до долоні. Те ж саме проробити з правою рукою.

Поклавши обидві долоні до щік, розтирати в напрямку до скронь.

Зігнути вказівний палець і в невеликий отвір, що утворився, уставити кінчик носа і кистю руки робити обертальний рух, потім поміняти руку і продовжити обертання в іншу сторону.

Вказівні пальці укласти на крила носа, розтирання робити в напрямку перенісся, потім, не припиняючи руху, перейти на середину чола, і, підключивши кінчики інших пальців, поступово «перейти» до скронь. Від скронь пальці, «розкриваючись», піднімаються до верхівки, потім «переходять» на потилицю.

Кінчиками пальців однієї з рук намацати потиличну западину й обертальним рухом розмасажувати її.

Долонями обох рук розтирати навколо грудей. Аналогічний рух в області живота. Тильною стороною долонь скласти обидві руки, одну над іншою, на середині спини, робити активне розтирання, поступово опускаючи до попереку.

Обертальними рухами долонь розмасажувати сідниці.

Лівою рукою взятися за підйом лівої ноги, піднявши її ледве вище коліна правої ноги, правою рукою по черзі обертати в одну й іншу сторони пальці лівої ноги. Так само проробити з іншою ногою.

Долонями обох рук розмасажувати кожну ногу окремо, починаючи від щиколотки, поступово піднімаючи до стегна.

Добре освоївши ці вправи за 3—4 заняття, ви зможете їх виконати, затрачаючи не більш ніж 2,5—3 хвилини.

V

  • Обличчя — зосередження «психічної» мускулатури
  • Контроль тонусу мімічної мускулатури особливо важливий для актора, і тому є необхідність виділити його окремо. Зняття затисків обличчя будується на контрасті напруги і розслаблення.
  • До дзеркала, як до контролю, варто звертатись у крайніх випадках. Стисніть щелепи — розслабте, відкрийте рот широко — відпустіть щелепу в положення, яке прийме вона сама. Зверніть увагу, що при сильно стиснутих і розкритих щелепах затримується подих. У розслаблених — подих вільніший.
  • Пригорніть язик до піднебіння — відпустіть до нижніх, верхніх зубів, праворуч, ліворуч, Висуньте язик щосили. Відпустіть (вільно відпущений язик сам собою прикладається до верхніх зубів).
  • Підніміть брови («подив») — розслабте. Збережіть чоло рівним протягом хвилини.
  • Насупіться («серджуся») — розслабте брови.
  • Розширте очі («страх»), при цьому чоло не напружуйте — розслабте віка,
  • Розширте ніздрі («вдихаю запах») — розслабте віка і брови.
  • Замружтеся («жах») — розслабте віка.
  • Підніміть верхню губу, зморщуючи ніс («презирство») - розслабте.
  • Ощиртеся («лють») — розслабте щоки і рот. Опустіть вниз нижню губу (відразу) — розслабте. В усіх цих вправах головне — підсилити м'язове почуття і контроль мускулатури обличчя.
ГАМИ ПСИХОТЕХНІКИ ЧИ ДРУГА ФОРМА ТРЕНІНГУ

У техніці удосконалювання психофізичної природи актора немає нічого надзвичайного — усе закладено в нас самих, багато чому можна навчитися у самого себе.

К. С. Станіславський призивав акторів *— «пізнайте свою природу» «дисциплінуйте її». Серед багатьох задач різних видів тренінгу, найбільш важливої є вдосконалення психофізичної техніки актора, здатної підготувати творчий апарат актора, «настроїти» його і ввести в самопочуття, необхідне для репетиції чи спектаклю.

Шлях акторського самовдосконалення — це шлях пізнання самого себе й активного впливу на свою природу. Впливаючи на себе й оцінюючи свої дії, актор по-справжньому може опанувати прийомами, що регулюють м'язовий тонус, виховати в собі необхідні навички й уміння, зв'язані з увагою, уявою і фантазією, з миттєвою реакцією емоційної пам'яті.

Може виникнути питання: — Хіба це не робиться?

Іноді робиться, але, як правило, інтуїтивно, навмання. Хочемо ми того чи не хочемо, при будь-якій системі виховання і роботи актора, навіть при ремісничій і дилетантській, у нього виникає потреба в елементарній техніці керування механізмами своєї життєвої дії, своєю психікою.

Ціль цієї форми тренінгу в тому, щоб цю стихійну «психотехніку» ввести в організаційне русло за допомогою доцільної спрямованості, індивідуальної для кожного.

Принцип оволодіння психотехнікою має визначену послідовність. Режисер повинен уважно розбиратися в механізмах впливу, освоїти їх сам, і, будучи упевненим у їхній життєздатності, приступити до роботи з колективом. Режисер повинен допомогти акторам опанувати, основними прийомами, у кожному конкретному випадку з визначеною індивідуалізацією. Це не виключає подальше удосконалювання психотренінгу на групових заняттях.

У міру освоєння можливе скорочення образно-словесних форм впливу, більш того, можливі відхилення і зміни, продиктовані конкретними умовами.

Діапазон впливу і застосування цього методу при вихованні і практичній діяльності актора надзвичайно широкий, однак вимагає дуже чуйного й уважного ставлення, тому що має справу з найбільш тонкою структурою організації людини — її психікою.

Приступити до роботи над елементами психотехніки слід після оволодіння увагою, подихом і першою формою тренінгу усвідомлення тіла.

Першочергова задача, що треба буде розв'язати — це усунення м'язових затисків у процесі роботи; уважно спостерігаючи за що займаються, ви знайдете, крім блукаючих затисків, їх «улюблені».

Надбрівні дуги, перенісся, віка особливо сильно і постійно напружені в людей, що звикли зосереджено і безплідно думати над тяжкими проблемами, у тому числі і про своє здоров'я;

рот, губи, щелепи — у тих, хто страждає від самітності, дратівливий і плаксивий;

шия, потилиця, плечі — «тонічна сутулість» у невпевнених у собі молодих людей;

руки в ліктях і пальці рук — затиск, властивий людям дратівливим-неспокійним, недовірливим, занадто діяльним.

Гортань, глотка, діафрагма, черевний прес затискуються при подиху, особливо в мові, ці затиски сприяють непевності, кепському настрою.

Усе це є цікавим матеріалом для вивчення актора і надання йому необхідної допомоги у творчому, та й, мабуть, у життєвому плані.

Пропонований матеріал сприяє розкриттю й удосконалюванню пластичних можливостей актора, допомагає зробити гнучким і виразним його психофізичний апарат відповідно до вимог творчого процесу.

При цілковитій тиші, у положенні сидячи чи лежачи на спині (спочатку краще останнє положення), закрийте очі і прислухайтеся до стану свого тіла.

Потім зосередьте увагу на м'язах передпліччя однієї з рук, представивши собі, неначе ця ділянка тіла в повній темряві висвітлює вузький промінь прожектора. Думкою виділіть ці м'язи, як би «прощупавши» одну, потім іншу. Ви починаєте відчувати тепло, що виходить від «променя прожектора» зафіксуйте цей момент кілька разів, думкою повторивши «Я відчуваю тепло», потім уявіть собі, як під впливом тепла ваші м'язи розтискаються — допоможіть їм, «думкою направивши в них теплий видих», і ви відразу відчуєте як, починаючи від ліктя, «витягається» униз ваша рука. Відзначте про себе «Моя рука витягається, стає довгою, дуже довгою. Кисть руки майже «дістає коліно». Ваша рука тяжчає, стає важкою, дуже важкою. Зверніть на це увагу, кілька разів повторивши «Я почуваю, як тяжчає моя ліва рука. Вона стає важкою. дуже важкою. Дуже важ-ко-ю». Для порівняння можете спробувати підняти обидві руки. Бачите, як легко піднімається права рука і майже неможливо підняти ліву руку (далі можливо лише в положенні сидячи). І знову «промінь прожектора» висвітлює вашу ліву руку, і ви знову почуваєте тепло, що виходить від нього. Тепер ваша рука стає м'якою, дуже м'якою, як теплий віск, поступово переміщується униз.

Тепер промінь «пересунувся» на м'язи плеча і далі в установленій послідовності по всьому тілу. Передбачається, що немає необхідності описувати роботу над кожною групою м’язів, ті незначні зміни і творча доробка під силу будь-якому режисеру й актору, що побажають досконально опанувати цією формою тренінгк. Потім, як би підводячи підсумок, нехай «прожектор» нашої уваги кілька разів «обійде» тіло.

От ви вже і досягли стану повного розслаблення, затримаєтеся у ньому.

«Я розслаблений. Я зовсім розслаблений. Це приємний стан повного розслаблення. Я запам'ятаю, я обов'язково запам'ятаю цей стан. Я не відчуваю напруги у своєму тілі. Моє тіло досконале вільне. У будь-яку секунду по своєму бажанню я можу напружити будь-який м'яз. Напружую м'яз стегна, всі інші м'язи розслаблені. І знову м'язи стегна розслаблені, цілком розслаблені. Тепер напружую м'язи правого передпліччя і шиї і т.д. Моє тіло цілком розслаблене. Я зовсім не відчуваю його ваги. Тепер у цьому просторі «я» — це моя свідомість. Моє тіло

підвладно мені цілком. Я знаходжуся з ним у цілковитій згоді. Я збережу назавжди цей стан, це відчуття.

Зробивши кілька глибоких вдихів, думкою направте їх в усі групи м'язів, в усе тіло, одночасно скажіть собі: «Моє тіло наповнюється енергією, вона вливається в мене з кожним вдихом. Вона заповнює кожен м'яз — усе тіло, Я відкриваю очі з приємним відчуттям легкості в усім тілі. Я добре себе почуваю, У мене прекрасний настрій. Я переключаю увагу на репетицію (спектакль)».

Психотренінг здатний допомогти усуненню зайвої емоційної перенапруженості молодих акторів, зв'язаної з першим публічним виступом, а також у відповідальні моменти прем'єр, переглядів, конкурсів. При цьому необхідно спочатку досягти стану м'язового розслаблення, а потім зробити настроювання на необхідне робоче самопочуття з фразами, що укладають: «Я спокійний. Я упевнений. Я зосереджений».

У тренінгу-настроюванні і міні-тренінгу, коли виявляється необхідність оперативно усувати почуття пригніченості, байдужності, сонливості, втоми і т.п., рекомендується опанувати серією прийомів активізації організму з відповідним коректуванням для кожного конкретного моменту.

Найдавніший спосіб тонізації, яким ми мимоволі користаємося щодня — потягування. Придивитеся до технології цієї природної дії: ваші руки, спина, шия напружуються приємним звільняючим напруженням, груди розпрямляється на енергійному вдиху, сама собою відбувається затримка подиху.

Один з варіантів: зробіть рух, що імітує мимовільне потягування, одночасно «впускайте» у себе затримане на вдиху повітря (немає необхідності робити це до надування жил).

Це гарний спосіб тонізації під час застільного періоду роботи над п'єсою.

Інший варіант: лежачи на спині чи стоячи, витягнутися і на затримці повітря викликати в собі образне уявлення: «Моє тіло натягається. Стає довгим. Дуже довгим. Руки майже «дістають» далеку стіну залу (чи стелі) і т.п.». Різко скинувши напругу, на видиху починаємо стискуватися: «Я стаю маленьким, дуже маленьким, як дитина, ще менше, як лялька, як ембріон. Я жива пульсуюча цятка». Вправу необхідно повторити кілька разів.

Якщо ви хочете швидко скинути напруженість, скутість і втому, зробіть легкі і слабкі згинання — розгинання м'язів у всіх суглобах по 3—4 рази. Найкраще цю вправу робити лежачи на підлозі, починаючи з голови (легені погойдування і кивання), «спускаючи вниз», до пальців ніг, або, навпаки, «піднімаючи нагору»). Рухи повинні бути легенями, недбалими, немов на шарнірах. При цьому необхідно в темпі, що прискорюється, думкою вимовляти:

«Ноги легкі, пружні, рухливі,
руки легкі, пружні, рухливі,
усе легко пружинить, хочеться рухатися,
я весь рухливий, легкий, бадьорий,
в мені усе грає,
усе оживлене,
бадьорість наростає,
штовхає, мене —
— підйом!».

Стан сонливості, незібраності допоможе перебороти наступна вправа:

стати прямо, спину розігнути, голову відхилити назад, руки назад — у сторони — нагору, кисті максимально назад від передпліччя, пальці розчепірити зітхнути глибоко, і, затримавши подих, піднятися на носки; так постояти від 5 до 20 сек. Енергійно видихнувши, спуститися, упустивши руки вниз і звільнивши голову і спину. Повторити 3—5 разів.

Необхідність миттєвої мобілізації організму актора в процесі репетиції досягається наступними вправами:

Уявіть собі уявний стрибок з розбігу, внутрішньо рахуючи до 20 в темпі, що прискорюється, так, щоб перші три рахунки були уповільненими, а останні злилися в автоматну чергу, З останніми енергійно піднімайтеся. Рахунок проводьте при затримці подиху на вдиху і статичному витягуванні м'язів. Під час підйому ви — « пружина, що розвертається».

У залежності від ситуації словесні формули й образи можуть змінюватися:

«Наливаюся пружною силою,
Відчуваю приплив бадьорості.
Я згусток енергії.
Я згусток енергії,
Моя реакція блискавична.
Увага - Вибух!». чи: «Я блискавка — Удар!».

Варіант:

«Включається прохолодний душ,
Я почуваю його всім тілом,
весь освіжаюся,
плечі, спина в приємному ознобі,
мурашки біжать по тілу,
дрібне тремтіння,
усе сильніше хочеться рухатися,
озноб все сильніший,
я весь напружуюся, як пружина,
весь стиснутий, усе напоготові до кидка,
увага — встати!».

Останні дві вправи ефективні при гарному оволодінні основами психотехніки,

Для усунення дурних звичок, корекції небажаних характерних рис і розвитку вольового початку необхідно в різних видах тренінгу, у залежності від цільової настанови, у стані повного розслаблення включати формули з урахуванням індивідуальних особливостей тих, кому вони призначені. Фрази повинні бути короткими, побудованими в стверджувальній формі:

«Тримаюся прямо» чи «голову нагору», «груди вперед» (корекція постави).
«Говорю голосно» (при звичці говорити тихо),
«Бажання репетирувати — величезне! Репетирувати буду зібрано! Зосереджено! Усі вимоги виконую (для розвитку вольового початку),

При необхідності короткочасного відпочинку необхідно повне розслаблення на 5—10 хв., з наступним виходом через формулу почуття бадьорості і готовності до подальшої репетиції,

Відпочинком може бути і вільний подих, при якому уявний» видихнув — це розслаблення того чи м'яза групи м'язів, у яку він спрямований, «уявний вдих» - мобілізація м'язового тонусу.

Освоєння психотехніки допоможе виявити і задіяти «сховані резерви», настільки необхідні в роботі над кожним спектаклем — стійка увага протягом усієї репетиції, працездатність з повною самовіддачею, психологічною сумісністю у колективі. При освоєнні необхідно з перших днів уважно аналізувати у творчому щоденнику кожне заняття. Це допоможе вам виявити свої прорахунки, звернути увагу на індивідуальні недоліки акторів і допомогти кожному усувати їх, використовуючи відомі і складаючи нові вправи, тобто допомогти кожному вибудувати свій індивідуальний тренаж.

Не тіште себе першими успіхами. Міцність фундаменту, що складають первісні елементи — запорука завтрашнього успіху.

УДОСКОНАЛЮВАННЯ І РОЗВИТОК ВИРАЗНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ АКТОРА

Неодмінна умова розвитку пластичності актора — це розвиток здатності його м'язів відгукуватися і підкорятися «наказам думки» і найменшим проявам емоцій.

Сенс акторського тренінгу полягає в тому, що поряд з розвитком і удосконалюванням тілесного апарата в актора не повинні закріпачуватися "м'язи, не повинні з'являтися залишкові напруги, що перешкоджають виробленню «м'язового контролю м'язового почуття.

Запропонований метод розвитку й удосконалювання виразних можливостей полягає в тому, що в запропонованих вправах м'язи знаходяться під навантаженням у розслабленому стані, і вони, м'язи, не скорочуються в напрузі, а витягаються. Подібний метод специфічно необхідний для актора на відміну від методів тренінгу в балеті і спорті, тому що м'язи знаходять здатність сприймати мінімальні зміни напруги, що дає можливість виразити найтонші нюанси наших почуттів. Необхідний мінімум м'язової енергії, витрачений на відтворення того чи іншого руху, робить його гармонічним, пластичним, виразним, тобто зрозумілим. При оволодінні цим методом у репетиційній і сценічній діяльності менше утомлюються м'язи, вони не виходять з-під контролю, унаслідок чого рухи наші осмислені, цілеспрямовані, діючі.

Тренаж тіла актора, що розвивається

Перед початком цього тренінгу необхідно ретельно повторити вправи розділу на «Усвідомлення тіла»

1. Вихідне положення: сидячи на підлозі, з'єднаєте прямі ноги разом, випрямите спину, при цьому стежте, щоб вона не «завалилася» назад, кут по відношенню ніг повинний складати 90 град. Через кілька секунд, ви відчуєте незручність цієї пози, біль в області колін і непомітно для себе, почнете «випускати» спину. Випряміться! Думкою «направте» видих у середину спини і відразу ж відчуєте полегшення. Плечі не піднімайте. Уявний видих у стегна і вже не так «тягне» у колінах.. Затримаєтеся в цьому положенні 1—2 хв. подихом «знімаючи» зайві напруги,

2. Зосередивши увагу на стопі, з видихом витягніть носки, із вдихом підтягніть до себе. Повторіть 8—10 разів.

3. Візьміться руками за щиколотки ніг, випустіть спину, зосередивши увагу на попереку, «направте» у неї уявний видих. Коліна при цьому прямі, при болісному відчутті постарайтеся розслабити їх, але не згинайте. Зусиллями рук, з кожним видихом, при зовсім розслабленій спині, підтягніть груди до колін. У цьому положенні знаходитися секунд 30, думкою «подихом» контролюючи вільну спину. Прийнявши вихідне положення, ви відчуєте, що воно для вас стало зручним.

4. Візьміться руками за щиколотки ніг, руки прямі, і, прогинаючись намагайтеся максимально опустити лопатки, при цьому видих думкою посилайте в середину хребта. Після 5—6 видихів вигнути спину до горба, «направляючи» видих у ту ж точку. Повторити 3 рази.

5. Сидячи, максимально розсуньте ноги в сторони, і, взявшись лівою рукою за щиколотку лівої ноги, правою рукою заведіть її за голову, кінчиками пальців дотягтися до носка лівої ноги, думкою «направляючи» у правий бік . Те ж саме, але з іншої руки.

6. Вихідне положення, що й у попередній вправі, з нахилом уперед, прямі руки покладіть прямо перед собою, при кожнім видиху, думкою «спрямованому» у поперек, вони повинні просуватися, поки груди не ляжуть на пол. Коліна не згинати.

7. Вихідне положення: ноги разом, візьміться руками за щиколотки, ноги в колінах до прямого кута між стегном і гомілкою ноги, утримайте рівновагу, регулюючи центр ваги. Видихнув думкою «направляйте» в прямий черевний м’яз. Потім, піднімаючи ноги нагору, випрямити коліна утримуючи рівновагу. У зворотній послідовності поверніться у вихідне положення.

8. Сидячи на підлозі, пригорніть одну до одної стопи обох ніг, уклавши руки на коліна, утворивши прямий кут між передпліччям і плечовою частиною Увагу зосередьте на м'язах паху, думкою «направляючи» видих - постарайтесь максимально розслабити їх.

9. Лежачи на спині, підніміть одну ногу і, взявшись за стегно, перехоплюючи руки, підніміться до стопи, намагаючись притиснутись грудьми до ноги. Видох кожним перехопленням рук «направляється», починаючи від попереку, по хребту до шиї. У зворотному порядку поверніться у вихідне положення. повторити з іншої ноги.

10. Прийміть положення «берізки», руки укладіть на підлогу і зафіксуйте це положення. Видих направте у верхню частину хребта. Прямі ноги опустите за голову на підлогу і постарайтеся просунути їх якнайдалі. Видих думкою направляйте в шийний хребець. Зігніть ноги в колінах, п'яти пригорніть до сідниць, з цього положення вийти у вихідне, потім укладіть спину й опустіть ноги.

11. Лежачи: повне розслаблення, руки уздовж тіла і після невеликого відпочинку вигніть грудну клітку, намагаючись «дістати» стелю. Видих «направляти» у спину. Опустити груди у вихідне положення. Зігніть ноги в колінах, візьміться руками за щиколотки, вигніть груди до максимуму, потім відірвіть від підлоги таз, подайте нагору живіт, намагаючись достати ним стелю. Якийсь час утримуйте це положення, потім опустіть у зворотному порядку.

12. Станьте на коліна, спина, пряма, ноги разом, носки лежать на полу, прямі руки в сторони на рівні плечей. З видихом змістіть тіло в один бік і сядьте на підлогу без допомоги рук, потім із вдихом у вихідне положення і так само в іншу сторону. Повторіть 8—10 разів.

13. Стоячи на колінах і утримуючи прямої хребет, максимально прогніться назад, руки уздовж тіла опущені, поверніться у вихідне, потім повторіть по 2 рази, чергуючи положення рук у сторони і нагору.

14. Стоячи на колінах, із внутрішніх сторін стопи «зробіть» сідло, сядьте в нього, а руки за спиною візьміть у «замок». Перебувайте в цьому положенні 15—20 сек., думкою направляючи «видох» в ділянки з зайвим м’язовим напруженням.

15. Стоячи на колінах, розведіть стопи в сторони і сядьте між ніг, погладжуючи стегна, направляючи в них видих. Не змінюючи положення, лягти на спину. Видих «направляйте» у спину, у місця зосередження напруги.

16. Стоячи на колінах, покладіть кисті рук на підлогу. Ви кішка, що тільки що прокинулася — прогніться, «помітивши» собаку, вигніть максимально спину, лякаючи її. Видих «направляйте» у спину, повторіть 5—6 разів.

17. Лежачи на животі, підніміть тулуб, ноги прямі, від підлоги не відриватися. Видих «направляйте» у поперек. Кисті рук лежать на спині. Поверніться у вихідне положення. Потім підніміть прямі ноги, тулуб не відривати від підлоги. Видих «направляйте» у спину. Поверніться у вихідне положення. Одночасно підніміть руки і прямі ноги, розгойдуйтеся назад.

18. Лежачи на животі, руками візьміться за щиколотки ніг, потім максимально прогніться і розгойдайтеся.

19. Лежачи на правому боці, витягніть праву руку, підклавши її під голову. Потім візьміть лівою рукою ліву ногу, випрямите її, і, згинаючи ліву руку, опустіть за голову. Видихнув «направляйте» у місця виникаючої напруги. Те ж повторіть з іншої руки і ноги, перевернувшись на інший бік.

20. Лежачи на животі, підніміться на прямі руки, і, з'єднавши стопи ніг, укладіть їх на підлогу. Не відриваючи їх, постарайтесь укласти пах на підлогу. Усі вправи працюють на розтягання м'язів, тому дуже уважно стежте за зняттям напруги з дотриманням точного спрямованого подиху.

РОЗВИТОК ВИРАЗНОСТІ РУК

Руки — один з найдійовіших засобів акторської виразності. Вони можуть багато чого сказати красномовно, яскраво і чітко, коли актор досконало володіє ними. У противному випадку руки видають його скутість, нерішучість. Від зніяковілості їх або ховають у рятівні кишені, або мимоволі жестикулюють услід кожному вимовленому слову — дуже розповсюджена «хвороба» на самодіяльній сцені. Робота над розвитком кистей рук виділена в окремий тренінг через величезне значення, що приділяється їхнім виразним можливостям.

Тренінг повинен будуватися з елементами гри і творчої вигадки, Як емоційне забарвлення, у тій чи іншій вправі може використовуватися звук.

На матеріалі пропонованих вправ необхідно розвивати гнучкість і рухливість, м'якість і членороздільність, а також, здатність активно фантазувати, діяти відповідно до заданого характеру, іншими словами, одержати повне уявлення про виразні можливості рук.

1. Тренінг починається з підготовчого масажу.

Ігровим поштовхом до виконання цієї вправи може бути пропозиція швидко, але ретельно «вимити» руки, зрозуміло, з уявлюваними, милом і водою.

Варіант: ви прийшли з морозу, руки змерзнули. Розтираючи, розігрійте їх; і далі ваша фантазія, як і в кожній наступній вправі.

2. Усунення зайвої м'язової напруги. Струшувати крапельки води доти, поки руки не «висохнуть», оскільки немає рушника.

Варіант: кисті — крила, необхідно «злетіти» (при цьому стежте, щоб надмірно не напружувалися м'язи обличчя і шиї). У процесі тренінгу періодично знімайте зайві напруги,

3. Долоню витягнутої руки пригорнути до стіни трохи нижче рівня плеча, постаратися наблизити лікоть до стіни.

Далі упор на пальці
І останнє — тільки на кінчики пальців.
При болісному відчутті, що може виникати в цій вправі, дозволяється ступінь болю виражати звуком «ой!».

4. Обертання кистей рук на 380 град. Ви літак, що набирає висоту, руки витягнуті або вперед, або в сторони — пропелери, при цьому можна дзижчати.

Руки опущені вниз — я механізм, що замішує тісто.

5. Зчепивши пальці в замок, опустіть руки вниз долонями. Постарайтеся в цьому положенні їх максимально прогнути.

Ви співак і берете високу ноту.

6. Різко викинути широко розставлені пальці, потім розслабити їх.

Ви шаман, що робить заклинання.

7. Різко зжати пальці в кулак, потім розслабити їх. Гра типу «піймав, не піймав».

8. Прямі пальці зібрані всі разом. Роздільне згинання кожного пальця в другий фланзі

Кожен палець — чоловічок, що вітає нас в уклоні.

«Добридень!» — говорить він нам.

9. Пальці в замку. Хвилеподібний рух від ліктя однієї руки через зчеплені пальці до ліктя іншої руки. Рух безперервний. Характер руху - це морський прибій - то плавний, то бурхливий, і т.п.

10. Кругове обертання кожним пальцем окремо, спочатку в одну, потім в іншу сторону, інші в цей час нерухомі. Кожен палець — циркуль.

11. Хвилеподібні рухи спочатку прямими, потім напівзігнутими пальцями.

Граємо гами на роялі.

12. Кисть пряма. Прогин долоні в середній частині. Що-небудь, кого-небудь відіпхнути.

13. Великий, і вказівний палець правої руки вставити між мізинцем і безіменним пальцем лівої руки, розсунути їх у різні сторони, по можливості подалі; потім між безіменним і середнім і, нарешті, між середнім і вказівним. Те ж повторити, але помінявши руки, а потім вказівний палець до вказівного, великий до великого, постаратися зробити «шпагат».

14. Зібрати пальці разом і по черзі розкриваючи, зробити рух, що нагадує, ножиці.

15. Координація кистей рук..

Стисніть ліву руку в кулак, а праву, цілком розкриту, поставте кінчиками пальців у кінці великого пальця лівої. Потім поміняйте — праву в кулак і т.д. Темп змін поступово збільшуйте.

Використовуючи можливості і виразність кистей рук, включивши творчу уяву, придумайте образні вправи типу вогонь, метелик, медуза, павук.

Для розширення уявлення про виразні можливості рук запропонуєте учасникам колективу зробити кілька етюдів на тему:

«Руки говорять». Це можуть бути одиночні, парні і групові етюди. У них можна користатися предметами, такими, як олівець, квітка, пляшка, обручка і т.п., можна робити етюди з уявлюваними предметами. В основі етюду повинна бути невелика історія, що має початок, розвиток, фінал, обов'язкова наявність події і всі інші компоненти, що входять у сценічну дію. Але руки обов'язково повинні бути реальними людськими руками, на відміну від іншого виду етюдів — алегоричних, у яких ваші асоціації і фантазія можуть зробити їх сонцем, квіткою, твариною і т.д. Ці вправи й етюди повинні підвищити цінність, значимість і можливість кистей рук у сценічному арсеналі виразних засобів пластичної культури актора.

МУЗИКА В ТІЛІ

Викладене спочатку положення, у якому затверджується, що стан м'язів, їхній тонус (ступінь м'язової напруги) визначає емоційний стан людини, підказує подальший спосіб підготовки актора. Його умінню включитися в необхідний емоційний стан і «зажити» в умовах запропонованих обставин сприяє довільне володіння дозуванням м'язової напруги, що приведе до усвідомленого керування тілом і до органічного злиття внутрішньої (психічної) і зовнішньої (фізичної) сторони дії, У цьому є одна з головних задач пластичної виразності актора, з наступним розвитком умінь у створенні пластичних характеристик і пластичного малюнка ролі.

Ця задача зважується у вправах на дозування м'язової напруги відповідно до музичного матеріалу. Необхідність розвитку в акторі здатності співвідносити ступінь напруги своїх м'язів з висотою звуку підведе його до уміння викликати в собі стан у залежності від характеру звучної музики. Це уміння допоможе актору жваво відгукуватися на режисерський манок, збуджувати його емоційну пам'ять, що, у свою чергу, буде сприяти включенню в атмосферу запропонованих обставин. У цих же вправах розвивається здатність актора до імпровізації, що надалі може стати одним зі способів пошуку виразних засобів.

а) У положенні лежачи на спині при абсолютній тиші розслабити актора одним із зазначених способів, потім зніміть залишкову напругу.

Включіть музику через 5 секунд, на тлі дуже тихого звучання музики, неголосно вимовте: «Ви чуєте музику. Вона десь далеко. Прислухайтеся, вона вас зацікавила. Прислухайтеся до неї дуже уважно. Для цього постарайтеся її думкою «наблизити» до себе. (Через невелику паузу поступово збільшіть трохи звук. Музика «наближається». Вона зацікавлює вас більше і більше. Думкою «наближуєтесь» до неї. (Через паузу поступово збільшуйте звук). Музика навколо вас. Вам вона дуже приємна. Зробіть глибокий вдих, і «впустіть» її в себе. «Вдихайте» музику (поступово збільшуйте звук). Вона «заповнює» ваше тіло. Вона «входить» у руки, у плечі, у шию... Музика «наповняє» вашу голову. Вона «наповняє» ваші груди. Ще вдих, і вона «входить» у вашу спину і поперек. Ще вдих і вона «заповнює» ваші ноги... Ви дихаєте в характері звучної музики. Ще вдих... Зараз ви і музика єдине ціле... Музика викликає у вас приємне відчуття, що ви колись відчували. (Ще голосніше). Згадаєте це почуття, згадаєте, чим воно було викликано. Ваші думки, ваші почуття -

це музика. (Уважно простежте за обличчями тих хто займається, і вам стане зовсім очевидно, хто й у якому ступені «живе» у музиці. Це пауза за часом, довільна. Музика «залишає» ваше тіло. Ви робите видих. (З початком слів звук поступово зменшиться). Музика «віддаляється». Стає тихіше і тихіше, її вже не чутно. Ваше тіло знову вільне. (Виключіть музику). Зовсім вільно. Ваші м'язи цілком розслаблені. Стан повної м'язової свободи. (Далі одна формула бадьорості з розділу «Гами психотехніки, чи друга форма тренінгу».

Запитаєте тих хто займається, чи сподобалося їм вправа, що вони відчули? Запитаєте, якого кольору, музика? Що вони згадали? Не чи правда, музика, незважаючи на те, що вона закінчилася, продовжує ще звучати? У всякому разі, її легко згадати. Так само легко згадати відчуття, що відчували, коли слухали її. Хочеться, щоб вона ще звучала. На хвилину відтворіть музику, що звучала, і ви відразу помітите, як актори «включаться» у неї. Потім запитаєте, чи відчували вони, коли-небудь при прослуховуванні музики щось подібне? У чому різниця? (Як правило, відповідають, що відчули музику, що цілком були зосереджені, ніщо не відволікало). Хотіли б ще так «відчути» музику? Можна повторити вправу, але з музикою іншого характеру.

Образно-словесний матеріал у цій вправі даний як приклад, Надалі, у залежності від звучної музики і конкретних задач, можливі побудови нових варіантів, заздалегідь і ретельно продуманих і вивірених режисером на собі. Повторіть цю вправу на 4—5 заняттях і переходьте до наступних.

б) У положенні стоячи, наскільки це можливо, розслабтеся і проробіть вправу за аналогією з попередньою.

в) Запропонуєте акторам у момент спогаду почуттів, що викликає музика, виразити свої відчуття у вільному русі. Те, що ви почуваєте, виразіть рухом рук, ніг, голови, корпуса. У вас є потреба виразити ваше почуття. Не задумуйтеся над тим, щоб ваші рухи були осмислені. Рух передає тільки те, що ви почуваєте. Вільний, відвертий рух. Ви одержуєте задоволення від того, що у вас є можливість вільно виразити свої відчуття, своє почуття.

Деякі студійці спочатку пасивно перебувають у музиці, вони як би не хочуть зруйнувати рухом свій стан. Підходьте до них і в м'якій формі зробіть спробу «підштовхнути» їх, запропонувавши дію, що відповідає звучній музиці, обов'язково на образному рівні.

г) Усій групі реалізувати в русі запропонований вами асоціативний образ, що звучить музики.

д) Запропонуєте акторам (спочатку в положенні лежачи, потім стоячи) самостійно, без вашої допомоги, думкою «узяти» музику, «підтягти» і «впустити» у себе в наступному виявлені її у вільному русі.

е) Асоціації, що викликає музика, виразити, реалізувати у вільному русі. Цю вправу одночасно виконують 2—3 актора,

ж) Асоціації, що викликає музика, реалізувати в конкретний діючий ряд відповідно до музичної драматургії твору. (Тут необхідний ретельний підбір емоційно виразного твору закінченої форми, тривалість якого була б не більш 3— 5 хвилин).

Музичний матеріал, з наявністю декількох яскраво виражених тем. попередньо прослухайте з акторами. Розподіліть кожну тему на виконавця або на групу виконавців по кількості тем.

д) Для виконання цієї вправи необхідно підібрати музичний твір кантиленного звучання. Це може бути твір для органу, або сольний фрагмент із якого-небудь твору (скрипка, контрабас, фагот і т.д.)

«Впустіть» музику тільки лише в руки чи тулуб, завищте чи занизьте м'язову напругу стосовно музики, «поверніться» у неї. «Тримаєте» усередині себе іншу музику, ніж ту, котра звучить. Намагайтеся, щоб ваша музика «не пропала», «боріться» за неї, ні на мить не «випускайте» її із себе.

Ця вправа розвиває в актора уміння користатися контрапунктом, нести свій стан у контраст далекої йому навколишній атмосфері; це також розвиває здатність утримувати на собі увагу в необхідних ситуаціях ролі, а також дозволяє «доносити шлейф» настрою попередньої сцени.)

Вправа «Хор і соліст».

Це пластичний «хор», у якому «соліст», на основі музики, що звучить, по заздалегідь обговореній темі, пропонує свої асоціації у вигляді статичних скульптурних поз. «Хор» повторює ці пози як за формою, так і за змістом. На перший такт — поза «соліста», на третій — «хору», на п'ятий — «соліста», на сьомий — «хору» і т.д.

Подальший розвиток цієї вправи: замість пози «соліст» пропонує свої динамічні асоціації і хор повторює їх. Перші два такти асоціації в русі «солістом», далі повторення «хору» і т.д.

Обговорена заздалегідь зміна солістів приведе вправу до закінченої форми пластичної імпровізації.

Теми, і, відповідно, музика, підготовлюються заздалегідь попередньо роз'яснюється схема виконання, перед початком імпровізації дається завдання: «Ваші думки, ваші асоціації на тему «Війна», чи «Космос», чи «Весна» і т.д.

Критерієм у цій вправі служить виразність, тобто зрозумілість кожної реалізованої асоціації).

Музичний матеріал для усіх вправ відбирає режисер разом з концертмейстером, їхній художній смак, музична ерудиція відіграють велику роль.

Твори повинні відповідати наступним вимогам: це може бути класична, джазова і сучасна музика, що найменше «на слуху», але ні в якому разі танцювальна, небажано використовувати пісенні твори, цілком допустимий вокалізм. Музика повинна бути максимально емоційною, з наявністю елементів музичної драматургії. Підбирати музику необхідно в ідеальному звучанні. Музика збагачує емоційний досвід актора, робить його духовно багатшим, виховує його складний і тонкий апарат виразності.

За описом вправ проглядаються їхні практичні можливості у всіх типах тренінгу й у роботі над пошуком пластичної виразності спектаклю.

ВИРАЗНИЙ ЖЕСТ

Пропоновані нижче вправи — напівконкретні схеми, що здатна розвивати режисерська фантазія, а імпровізаційна чуйність актора повинна оживляти кожне з них. Початковою точкою для появи виразного жесту є збудження власної уяви і виявлення в собі первинних реакцій. Композиційна організація вправ безпосередня і спонтанна, кінцевим результатом є жива форма, що володіє відповідною логікою. Ці вправи є прикладом спрямованого пошуку власних засобів виразності, але досягають мети тільки в тому випадку, якщо тіло вільне і не випробує ніякого опору при реалізації того чи іншого образа.

Вправи служать пошуку виразності, тому що тільки лише «досліджуючи» і втягуючи увесь організм актора в роботу, мобілізуються всі його «приховані» ресурси.

1. Гра з власним тілом.

Права частина вашого тіла витончена, красива, із привабливими і гармонічними рухами; ліва частина ревниво спостерігає за правою, в її рухах образа, ненависть; вона нападає на праву, щоб помститися за свою неповноцінність.

Тіло можна розділити на верхню і нижню частину, протиставивши їхній один одному. Істотним є робота уяви, що оживляє і додає значимість різним частинам тіла, одні з яких втягнуті в боротьбу (наприклад, кисті рук), а інші знаходяться (наприклад, ноги), у страху, а голова в подиві.

2. Несподіваний рух.

Почніть рух в одному напрямку, через кілька секунд завмріть і поміняйте напрямок. Початок руху повинен бути підкреслено, а потім, неначе виявившись неправильним, після паузи, продовжено правильно і впевнено.

Приклад: почніть повільно ходьбу, з величезною працею і зусиллям, раптово, зупинившись, почніть бігти дуже легко і добірно, і т.д., щораз знаходячи внутрішнє виправдання.

3. Цвітіння і прив’ядання тіла.

Ви - неначе дерево, у якому піднімається сік, починаючи від ступень ніг і поширюючись нагору по всьому тілу, досягаючи рук, що стрімко розцвітають, як і все тіло. В другій частині вправи тіло поступове прив’ядає. В міру освоєння доповніть вправу ритмічним рухом по колу.

4. Повернення в дитинство.

Поспостерігайте за немовлям і порівняєте його реакції з власними в якій-небудь дії. Спробуйте по ходу дії кілька разів переключатися.

Знайдіть стимули, що розбудили б у вас інстинкти дитини (наприклад, потреба в теплі, інтерес до власного тіла, бажання, щоб вас потішили).

Знайдіть ознаки дитини у своєму поводженні (курите, подібно тому, як дитина ссе материнські груди і т.д.).

4. Хода.

Хода визначається віком, центр ваги переноситься в різні частини тіла.

У дитячому віці він у ногах, у підлітковому — у плечах, зі змужнінням переходить до тулуба, у зрілі роки — до голови, до старості — знову — до ніг. Відхилення і винятки вказують на певні характерні риси тієї, чи іншої людини. Поспостерігайте за зміною ходи, у залежності від віку людини, і зробіть трохи вправ.

Хода знайомих людей у залежності від стану (флегматичного, войовничого, збудженого, сонного і т.д.).

Різна хода в залежності від фізіологічних і характерних особливостей.

Пародії на ходи інших людей. Тут головне - уловити найбільш характерні риси.

5. Емоційне тіло.

Виберіть яскравий емоційний стан (таке, як плач) і перенесіть у визначену частину тіла, наприклад, у ступню, знайдіть йому виразне втілення. «Заплачте» грудьми (кистю руки і т.д.). «Посміхніться» плечем, чи животом покажіть два контрастних стани через дві різні частини тіла: кисті сміються, ступні — плачуть.

6. Пожвавлення тіла.

Різними частинами тіла піймайте світло і під його впливом оживіть плечі, шию, стегна і т.д., створюючи радісні форми, жести, рухи, потім мороз поступово сковує їх, і лише під впливом тепла вони відтають, повертаючись в первісний стан.

7. Ліплення тіла.

Під впливом вашої уяви створіть скульптуру зі свого тіла, формуйте його мускулатуру, зіставляючи з різними частинами, збільшуйте або скорочуйте розміри, наповняючи їх різним станом, наприклад, уболівання, радості, розпачу і т.д., домагаючись гармонійної єдності. Залишіть незавершеною одну частину тіла і приступайте до створення нової скульптури в іншій частині тіла.

8. Поле.

Сидячи напочіпки, стрибніть подібно птаху, готуючись злетіти, руки, як крила, допомагають цьому руху. Змахнувши руками, підніміться у вертикальне положення і «злетіть» рухом, що нагадує плавання, при цьому існує одна точка дотику з підлогою (наприклад, пальці ступні). Під час польоту робіть швидкі стрибки.

Згадайте відчуття польоту в сні, і відтворіть його в собі. Приземлитеся, як птах.

9. Стрибки.

Стрибок тигра; різкий кидок тіла вперед без підготовки чи з підготовчим розбігом, руки витягнуті, потім через перешкоду в перекиді. Варіанти стрибків тигра: у висоту, у довжину.

10. Імпульс руху. Може бути виражений у русі більш-менш явно, але є присутнім обов'язково, указуючи точку виникнення руху і його енергію.

Різким, вільним рухом пошліть уперед праве плече і відразу ж, слідом за ним, почніть підйом правої ненапруженої руки до положення рівня плеч паралельно підлоги. При цьому лікоть трохи випереджає кисть. У тім же порядку плече, лікоть, кисть повертаються у вихідне положення.

Аналогічні рухи нагору, убік; потім лівою рукою, одночасно двома руками в одному, у різних напрямках.

Вільний кидок, ноги вперед — імпульс виходить зі стегна, слідом за ним коліно і, трохи відстаючи, ступня. Нога піднімається від підлоги на 45 град., (вище - краще), а потім повертається назад у тім же порядку: стегно, коліно, стопа. Аналогічна вправа вліво, вправо, назад і те ж з іншої ноги.

Проробіть вправу з початком зародження імпульсу в самих різних точках тіла — у коліні, у грудях, у голові і т.д.

Опанувавши імпульсом, приступайте до вправ, перед початком виконання яких обов'язково визначайте точку початку руху.

Тіло в попереку нахилено вниз — уперед. Зробіть енергійний рух від талії нагору.

Ноги разом, стрибніть на стілець, імпульс виходить не від ніг, а від тулуба. Стрибки, що імітують кенгуру. Стрибок на носках, зігнувши коліна, поверніться в положення стоячи, енергійним рухом повторите такий же стрибок на носках, не згинаючи коліна під час поштовху. Імпульс виходить від стегон, що діють, як ресора, руки витягнуті в сторони. Відчуття надзвичайної легкості й еластичності.

Визначення імпульсу, як з початкової точки руху, є відправним моментом при створенні образа людини, тварини, тим більше казкової чи фантастичної істоти, з погляду його пластичних характерних рис. Почніть роботу в цьому напрямку у вправах «несподіваний рух», «Цвітіння і зів'янення тіла», «Повернення в дитинство», «Хода», «Пожвавлення тіла», «Ліплення тіла», «Поле», «Стрибки».

Вправи на розвиток виразного жесту повинні стати засобом для подолання перешкод, що стримують актора в рішенні творчих задач. Він повинний точно відчути, що йому заважає, і шляхом індивідуального «вживання» у вправу знайти спосіб усунення перешкод, що змінюються для кожної індивідуальності.

БІБЛІОГРАФІЯ.

1. Анан’єв В.Г. Психология чувственного познания, М., изд, АПН, РСФСР. 1960,1
2. Буль П. І. Основы психотерапии. Л,, «Медицина», 1974.
3. Волконський С. Выразительный человек. П., «Апполон», 1913.
4. Вигодський Л. Психология искусства. М,, «Искусство», 1963.
5. Гиппіус С. Гимнастика чувств. М.,—Л,, «Искусство», 1987.
6. Далькроз Ж. Ритм. М., 1922.
7. Єршов П. М. Технология актерского искусства. М., ВТО, 1959.
8. Короленко П.П. Фролов Г. В. Вселенная внутри тебя. Сибирское отделение «Наука», 1979.
9. Куничев Л. О. Лечебный массаж. М., «Медицина», 1976.
10. Запорожець О. В. Развитие произвольных движений. М., «Советская Россия», 1959.
11. Збруева Н. П. Ритмическое воспитание, М., ГИХЛ, 1935.
12. Иванов І, С. и Шипмарьова Е., Воспитание движения актера, Гослитиздат, 1937.
13. Кох І. Е. Основы сценического движения. Л., «Искусство», 1970.
14. Леві В. И. Искусство быть собой. М., «Знание», 1977
15. Немеровський А. Б. Пластическая выразительность актера. М., «Искусство», 1976.
16. Новицька І. П. Изучение элементов психотехники. М., «Искусство», 1969.
17. Новицька І. П. Тренинг и муштра. М., «Советская Россия», 1969.
18. Орлов В. В. Особенности чувственного познания, Пермь, 1962.
19. Павлов І. П. Учение о типах. Физиология .и психология. В книге «Избранные произведения», М., Гослитиздат, 1949.
20. Павлов І. П. Избранные труды о высшей нервной деятельности, М.,- Учпедгиз, 1950.
21. Рудік І. Психология. М., «Физкультура и спорт», 1958.
22. Румнов О. О. О пантомиме. М., «Искусство», 1964.
23. Рутберг І. Г. Пантомима. Первые опыты, М., «Советская Россия», 1972.
24. Сєченов І. М. Рефлексы головного мозга. М., АН СССР, 1952.
25. Симонов П. В. Метод К. С. Станиславского и физиология эмоций. М. АН СССР, 1962.
26. Совкова Г. О. Как сделать голос сценическим. М.—Л., «Искусство», 1962.
27. Станиславський К. С. Полное собрание сочинений, тт. 2, 3, 6, 8.
28. Сєченов І. М. Избранные произведения, т. 1, М., АН СССР. 1952.
29. Товстоногов Г. О. Зеркало сцены. Л., «Искусство», 1980 г.
30. Экономов Л. Ф. Мир наших чувств. М., «Знание», 1976.
31. Якобсон П. М. Психология сценических чувств, М., 1956.

Карпати, Гуцульщина - Туризм Гуцульщини

Туризм Гуцульщини - Туризм і Культура