ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КОНКУРС ЧИТЦІВ, ПРИСВЯЧЕНИЙ ПАМ’ЯТІ Т.Г.ШЕВЧЕНКА

Відбувся XV Всеукраїнський конкурс читців, присвячений пам’яті Т.Г.Шевченка, що проводився в Києві Українським центром культурних досліджень за підтримки Міністерства культури і туризму України, в ньому взяли участь читці-аматори з усієї України.

П’ятнадцять проведених конкурсів дали можливість підвести певну риску та проаналізувати як проведення даного заходу впливає на стан мистецтва художнього слова на аматорській сцені і яка його користь в цілому.

На сьогодні ми можемо констатувати, що даний конкурс користується досить високим рейтингом, в ньому беруть участь переможці обласних турів (близько 2 тисяч учасників щороку) з усіх регіонів України: учасники художньої самодiяльностi, учнiвська молодь, студенти вищих та середнiх учбових закладiв. Конкурс, що проводиться щорічно – широковідомий як на Україні такі за її межами. В ньому неодноразово брали участь читці з української діаспори Росії та країн Прибалтики. Демократичність конкурсу полягає в тому, що твори Тараса Шевченка його учасники можуть читати рідною мовою. Слово Тараса звучало угорською, польською, єврейською, німецькою, мовами.

В репертуарі конкурсантів прозвучали твори Великого Кобзаря, українських класиків, сучасних українських та зарубіжних письменників, зокрема Лесі Українки, Івана Франка, Миколи Гоголя, Михайла Коцюбинського, Олександра Довженка, Максима Рильського, Олександра Олеся, Василя Стуса, Василя Симоненка, Миколи Вінграновського, Ліни Костенко, Олени Теліги, Бориса Олійника, Дмитра Павличка, С.Тельнюка, О.Генрі, Є.Єнджеєвича та твори багатьох маловідомих поетів і прозаїків.

Переможці нагороджувались дипломами лауреатів та дипломантів, їм вручались пам’ятні призи, для наймолодших було започатковано приз «Мистецька надія». Чимало переможців попередніх конкурсів закінчили мистецькі ВУЗи і стали професійними акторами.

Гарантією точної безпомилкової оцінки при підведенні підсумків був склад журі, членами якого були досвідчені діячі театру та вищої школи: народний артист України, лауреат Шевченківської премії, професор, завідуючий кафедрою сценічної мови КДІТМ ім. І.Карпенка-Карого, актор Державного Академічного театру ім.Лесі Українки Анатолій Пазенко, відомий актор театру і кіно, народний артист України Микола Шутько, заслужений діяч мистецтв, художній керівник театру "Золоті ворота" Валерій Пацунов, народна артистка України, актриса театру Франка Г.Яблонська, зав кафедрою режисури АКККіМ Вадим Калашніков.

Але конкурс - це не тільки змагання і висновки щодо його учасників, конкурс дає картину розвитку жанру в цілому по Україні. На перших конкурсах висновки були маловтішними. За невеликим винятком, учасники конкурсу читали інтуїтивно, не маючи найменших знань з майстерності художнього читання. Вражала недосконалість і примітивність виконання деяких учасників, яких, як не дивно, готували педагоги училищ культури. На конкурсах мали місце такі неприпустимі речі, як нівечення мови, паплюження оригіналу - перекручування і дописування текстів, позбавлена найменшого художнього смаку ілюстративність виконання. Однак, знаходилися "самородки", обдаровані від природи, наділені абсолютним "літературним слухом", почуттям гармонії, гарним смаком, сценічною привабливістю, які нагороджувались вищими нагородами конкурсу, але, щоб їх відшукати обласними методичними центрами проводилась досить кропітка робота. Працювали з читцями, систематично проводили конкурси в Волинській, Кіровоградській, Івано-Франківській, Запорізькій, Рівненській, Харківській, Херсонській областях.

Слід відзначити, що на останні конкурси не потрапляли випадкові, виконавці-декламатори, але й "самородки" стали траплятись рідше.

Щорічні майстер-класи, що проводились на кожному конкурсі фахівцями дали свої результати. Загальна планка майстерності в цілому піднялась вище, але виробився такий собі певний стандарт досить пристойного, але позбавленого індивідуальності читання, яким грішать десь 25 відсотків виконавців. Здебільшого відчувається відсутність постійної власної практики.

Конкурси дали можливість ще раз впевнитись, що кращими завжди визнають тих, хто пройшов театральну школу. Серед лауреатів найбільш запам’ятались саме такі виконавці - це Людмила Буток з Волині, Світлана Веляник з Івано-Франківщини, Олена Кечина з Кіровоградщини, Ганна Мохнатко з Миколаївщини, Валерій Величко та Катерина Варченко з Чернігівщини. Велику користь дають заняття в драматичному гуртку. Робота над ролями найрізноманітнішими - маленькими і великими, характерними, героїчними, комедійними - послуговують читцю добру службу.

Без театрального досвіду, без уміння перевтілюватися в різні характери, без навички відчувати себе в різних епохах, без відчуття жанрових особливостей (комедія, драма, водевіль, трагедія і т.д.) стати гарним читцем неможливо. І не випадково майже усі великі читці прийшли в цей жанр із театру. Та й зародилось це мистецтво завдяки драматичним, театральним акторам. І тепер лави читців поповнюють в основному люди, озброєні театральним досвідом, а деякі успішно сполучать роботу в театрі з читецькою роботою.

Драматичним актором можна стати і без досвіду роботи на естраді, але стати гарним читцем, не збагативши, себе досвідом театрального мистецтва, важко.

Але іноді досить талановиті виконавці забувають, що між роботою читця і роботою драматичного актора існують розходження.

Саме головне розходження у тім, що в театральній виставі всі події відбуваються на сцені, на очах у глядача, і діючі особи, герої спектаклю, вступаючи у певні стосунки між собою не знають (зобов'язані не знати!), до чого приведуть їх вчинки, як розв'яжуться конфлікти і зіткнення.

У театрі кожен виконавець знає усе про свого героя, нічого заздалегідь про себе не знає його персонаж. Читець же, виходячи на сцену, знає все, про що він буде розповідати. Усі події, усі перипетії сюжету, усі зіткнення характерів йому уже відомі. Йому відомо, чим завершаться ці події і як розв'яжуться конфлікти. Крім того, він глибоко обміркував що відбулося, зробив для себе певні висновки і тепер вийшов на сцену, щоб не тільки розповісти слухачам про цікаву подію, але і поділитися своїми думками про неї.

На жаль, учасники конкурсу-початківці (і не тільки початківці) часто грішать тим, що грають сюжет так, начебто усе, що відбувається, у цьому творі, відбувається зараз, на очах у глядача. Особливо сильно тягне читця на таку театралізацію твір, написаний від першої особи й у теперішньому часі.

Наприклад у творі усе викладається так, начебто подія відбувається зараз, і тому іншого артиста так і підмиває, читаючи це оповідання, показати слухачу, як він діє (зараз, тут).

І те, що відбувається далі можна розіграти так, начебто усе відбувається на наших очах. Але заглянемо в кінець оповідання і побачимо, що автор переводить давно минулі події в наші часи і робить це тільки для того, щоб оживити свої спогади.

Незалежно від того, у якому часі написаний літературний твір (у теперішньому чи минулому), оповідач, що вийшов на естраду, не повинен робити вигляд, начебто він не знає, що відбудеться з його героями в наступну хвилину і чим закінчиться оповідання. У момент читання відбувається тільки процес розповіді, процес впливу читця на сидячих перед ним людей з однією єдиною метою — викликати в них саме ті почуття, саме ті міркування, що змусили автора взятися за перо, а артиста вийти .на підмостки. І єдине, що дійсно може народжуватися на очах у слухачів, — це оцінка оповідачем вчинків героїв і моральний висновок, щось начебто акторського резюме.

Але в мистецтві читця і театрального актора існує один загальний принцип, без дотримання якого обидва ці мистецтва просто не можуть існувати, мається на увазі акторське перевтілення!

Читець зобов'язаний володіти мистецтвом перевтілення не менш, ніж драматичний актор. Йому просто необхідний досвід проживання в різних характерах. Тому, і йде мова про користь занять у драматичному гуртку...

Відчувається, що чимало учасників конкурсу не уявляють собі всю складність читецького мистецтва! Їм здається, що робота читця зводиться тільки до вибору репертуару і до завчання його напам'ять? Це є великою оманою. Мистецтво читця, як і всяке мистецтво, ставить перед виконавцем серйозні і складні завдання. І для їхнього рішення, звичайно, вимагаються не тільки гарна пам'ять, не тільки природна обдарованість, а й величезна праця.

Щоб вийти на сцену, необхідно опанувати хоча б елементарними основами ремесла і тільки після цього прийматися за створення художнього твору. Адже ніхто не сяде за рояль, не опанувавши попередньо технікою гри на фортепіано. І вийти на сцену в балетному спектаклі ніхто не зважився б, не одержавши достатньої хореографічної підготовки. А от мистецтво художнього читання багатьом здається доступним без спеціальної виучки!

Насамперед, як мистецтво піаніста чи скрипаля не може бути реалізовано без справного і настроєного інструмента, так і мистецтво читця нездійсненне без виразного, гнучкого, досить звучного голосу і без чіткої дикції. Голос і дикція це той інструмент, за допомогою якого читець здійснює свої творчі задуми, і який би чудовий був би обраний репертуар, як би глибоко не був він зрозумілий читцем, як би емоційно не був прочитаний, якщо голос артиста тьмяний і невиразний, а дикція нечітка, то, саме собою зрозуміло, усі творчі пориви читця до слухачів не дійдуть.

Проблема вибору репертуару — одна із самих серйозних проблем конкурсу читців. Існує певний пласт творів і авторів далі якого аматори не просовуються. В часи коли виходив часопис "Посвіт" працівники УЦКД намагались познайомити з новими і забутими, вартих уваги, іменами українських поетів, але марно. Дається взнаки не тільки погане знання поезії, але й поганий смак - часто на конкурс потрапляють дуже слабкі твори місцевих авторів, не рідко і слабкі кон’юктурні твори.

Літературне море величезне, і варто радитися з людьми, що володіють великою ерудицією.

Читець може вибирати твір самостійно, правда, тут потрібно обмовитися. Про такий принцип вибору репертуару можна говорити з читцем, будучи упевненим у тім, що знання художньої літератури, широта його кругозору, а головне, його смак не дозволять йому захопитися твором поверхневим, вульгарним, бездарним. Такий читець ніколи не дозволить собі вийти на сцену для того, щоб, говорити зі своїми слухачами про дрібниці, що не заслуговують уваги, чи розважати їх примітивними анекдотами.

Але й перечитуючи класику, ми часто відкриваємо для себе в давно знайомому тексті дивні по глибині думки, що вражають уяву, виявляємо приголомшливу духовну красу. І тоді звертаємось до Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка... І це природно, тому що в творах класиків сучасна людина знаходить думки і почуття не тільки зрозумілі і близькі, але і ті, що допомагають йому - усвідомити самого себе і своє місце в сьогоднішньому житті.

Особливу увагу слід звертати на логічну виразність - визначення авторської думки і своє відношення до неї.

В роботі над текстом, крім правильної вимови та логічної виразності, необхідно майстерно використовувати мовні засоби – розкриття підтексту, створення бачень на основі авторського тексту та передачу їх об’єкту.

Пропонуємо читцям вправи для роботи над дикцією:

Дикція - це чітка вимова і правильна артикуляція кожного звука /фонеми/.

Процес словотворення відбувається рефлекторно: МОВНІ ЗВУКИ СТВОРЮЄ МОВНИЙ АПАРАТ, який складається з органів дихання /легені та дихальне горло/, голосових /гортань з голосовими звязками/ та надгортанних порожнин /горло, порожнина рота і носа/.

Щоб удосконалити дикцію, необхідно навчитися користуватися свідомо своїм мовним апаратом, вільно володіти ним.

Дикційні вади не завжди є наслідком неправильної будови мовного апарату, Недоліки органічні, такі як неправильне зімкнення щелеп коли верхня або нижня висунуті вперед/, довгий товстий язик, рідкі, криві зуби, коротка уздечка /перетинка/, яка з’єднуе язик з нижньою щелепою, - непоправні. Недоліки неорганічні - наслідки побутового неохайного ставлення до своєї вимови. Основні мовні дефекти при наявнооті нормального артикуляційного апарату: скованість щелеп, млява артикуляція, нерухомість губ, вимова крізь зуби, інертний язик, занадто швидка або повільна мова, нечітка вимова звуків /особливо в сполученнях і в кінці слів/, пропуски звуків. Але всіх цих недоліків можна позбутися, якщо працювати над словотворенням систематично, наполегливо, виробити в собі звичку вимовляти голосну і приголосну фонеми чітко і ясно.

Вирішальну роль у створенні чіткої дикції має артикуляція кожноі фонеми, яка утворюється завдяки різним положенням язика, губ, м’якого піднебіння.

Перед тим, як опрацьовувати артикуляцію звуків, необхідно оволодіти так званою артикуляційною гімнастикою, яка допоможе розвинути м’язи мовного апарату .

АРТИКУЛЯЦІЙНА ГІМНАСТИКА

Вправи для губ

І. Розкривання рота.
Нижня щелепа вільно падає вниз /приблизно на два пальці, покладених один на другий, між зубами/, язик лежить плоско, корінь язика опущений, м’яке піднебіння /маленький язичок/ підняте. Спокійно закрити рот. Рух губ, щелеп під час відкривання і закривання рота мусить бути м’яким.

2. Відкриття верхніх зубів.
Підтягнути верхню губу і розтягнути її горизонтально, ніби "на посмішку", але так, щоб не було видно ясен, а тільки передні верхні зуби. Вправа робиться легко, пластично. М’язи обличчя повинні бути спокійні, зуби не стиснуті.

З. Відкриття нижніх зубів.
Нижня губа опускається донизу і розтягується горизонтально, так щоб були видні передні нижні зуби. Нижня щелепа в цей час нерухома, рот трохи розкритий.

4. Чергування рухів верхньої і нижньої губ.
а/ підняти верхню губу - опустити її;
б/ підняти нижню губу - опустити її.

5. Рух зімкнутих випнутих губ вперед і розтягування їх в стсрони.
Щільно зімкнуті губи випинаються вперед, потім енергійно розтягуються в сторони. 3уби стиснуті.

6 Рух зімкнутих випнутих губ вперед, наліво, направо, вгору, вниз /утворюючи коло/:
а/ зімкнуті губи вперед, наліво, знову на середину;
б/ зімкнуті губи вперед, направо, знову на середину;
в/ зімкнуті губи вперед , вгору, знову на середину;
г/ зімкнуті губи вперед, вниз, знову на середину;
д/ рухом зімкнутих губ вперед, направо, вгору, наліво
вниз утворити коло. Зуби стиснуті щелепи нерухомі. Вправи проробляються повільно.
Вправи для губ надають м’язам пружності, гнучкості і виробляють хорошу рухливість рота.

Вправи для нижньої щелепи
1. Відкрити рот на два пальці.
2. Відкрити рот. Щелепа посувається наліво і направо.
3. Щелепа рухається направо, вгору, наліво, вниз /тобто утворює коло/.
Вправи робити легко, без поштовхів.

Вправи для язика
1. Вихідне положення: рот широко відкритий, язик лежить плоско, не горбиться, кінчиком торкається нижніх передніх зубів. Корінь язика опущений, як в момент позіхання.
Висунути язик якомога більше з рота, а потім втягнути так, щоб утворилася лише м’язова грудка, а кінчик язика став непомітним. Після цього язик повертається у вихідне положення.

2. Вихідне положення теж саме. Нижня щелепа нерухома. Кінчик язика піднімається до коренів верхніх передніх зубів і опускається до коренів нижніх передніх зубів.

З. Вихідне положення теж саме. Язик рухається направо і наліво до внутрішнього боку щік.

4. Вихідне положення, в основному, теж саме, але рот напіввідкритий. Язик висувається назовні "лопатою", тобто має плоску широку форму. Своїми краями він мав торкатися куточків рота. Після цього повернути язик у вихідне положення.

5. Вихідне положення, як у вправі № 4.
Язик висуваеться назовні "жалом", тобто мае більш загострену форму. Після цього повернути язик у вихідне положення.

6. Язик висувається то "лопатою", то "жалом”.

7. Рот напіввідкритий. Язик з вихідного положення загинається до піднебіння і повертається у вихідне положення.
Ці вправи регулюють рухи язика, зміцнюють його м’язи і тренують уздечку.

Під час цих вправ для самоконтролю необхідно використовувати дзеркало.

Починати роботу над голосними і приголосними фонемами треба з встановлення правильного положення артикуляційного апарату при вимові кожної фонеми. Тільки зафіксувавши його,можна переходити до вимовляння звука вголос.

Вправи слід виконувати, слідкуючи за диханням: вдих – скорочуеться діафрагма, розширюються легені та нижні ребра затримка – фіксуєте вдих, після цього починаємо повільний видих на голосну, або приголосну фонему. Вправи треба проробляти у середньому регістрі, слідкуючи за вільним проходженням звука в резонатори, уникати напруження шийних м’язів – звук повинен бути легким, меложійним, чистим.

Працюючи над голоснми фонемами, необхідно уникати надмірної артикуляції, тобто широкого розкривання рота, надто перебільшених рухів губ. Звучання голосних буде ясним, виразним і дзвінким внаслідок зібраності і округлості звука.

Працюючи над приголосними слід пам’ятати, що приголосні фонеми в українській мові бувають основні /б, в, п, р/, пом’ягшені /сь, ть/, подовжені /дд, лл, нн/

Засвоївши перші вправи, можна приєднувати фонему до фонеми. Починати вправи слід тихо і повільно, закінчувати – голосно і швидко; проробляти в наспівному тоні, стаккато, розмовно, з поступовим підвищенням на тон або півтону вгору і, так само, спускаючиоь назад.

Всі ці вправи привчають слухати себе, тобто слухати звуки мови, і сприяють розвитку творчих слухових сприймань.

Можна, працюючи над вправами, фантазувати, використовуючи елементи гри, але, за словами К.Д. Ушинського, розвивати мову окремо від думки неможливо.

Вивчивши вимову кожного звука, переходимо до правильної вимови окремих слів.

Вправи необхідно проробляти старанно, уважно. Вимовляючи слова, потрібно стежити за чіткістю і виразністю кожного звука як на початку, так і наприкінці слова, але, якщо в повсякденному житті не стежити за своєю мовою, неохайно поводитися з словом, “з’їдати” окремі звуки, кінцівки слів і т.п., виробити у себе правильну, бездоганну дикцію неможливо.

Слідкуючи за технічною досконалістю, необхідно надавати словам відповідного змісту, тобто ілюструвати не слово, а підтекст “…ті внутрішні збудники, що примушують вимовляти| текст і викликають потребу діяти" .

Добитися органічного народження слова можна тільки за умовою, коли за цим буде конкретний образ. Це дає можливість уникнути штампів у мові і сприяє розвитку думки.

Наприклад, скажіть слово "здрастуйте", але ніби в різних ситуаціях — вітаючись з коханим чоловіком, мамою, приятелем, викладачем, ворогом і т.п.

Наступний етап – це робота над прислів’ями та приказками. Особливу увагу зверніть на логічну виразність - визначіть авторську думку і своє відношення до неї.

В роботі над текстом, крім правильної вимови та логічної виразності, необхідно майстерно використовувати мовні засоби – розкриття підтексту, створення бачень на основі авторського тексту та передачу їх об’єкту.

Карпати, Гуцульщина - Туризм Гуцульщини

Туризм Гуцульщини - Туризм і Культура