ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ СУЧАСНОГО ТРАДИЦІЙНОГО НАРОДНОГО І АМАТОРСЬКОГО ДЕКОРАТИВНО-УЖИТКОВОГО МИСТЕЦТВА


І.А.БАРИШ-ТИЩЕНКО

Вступ

В аспекті дослідження основних тенденцій сучасного традиційного народного і аматорського декоративно-ужиткового мистецтва України доцільно розглянути 3 основні теми:

  • традиційне народне декоративне мистецтво на сучасному етапі;
  • сучасний стан розвитку аматорського декоративно-ужиткового мистецтва;
  • основні напрямки розвитку традиційного народного декоративно-ужиткового мистецтва (за матеріалами звітів Обласних центрів народної творчості).
В результаті дослідження будуть подані рекомендації щодо подальшого розвитку традиційного народно-декоративного і аматорського декоративно-ужиткового мистецтва та вдосконаленню методів державної підтримки цього виду мистецтва.

Традиційне народне декоративно-ужиткове мистецтво – невід’ємна складова сучасної культури у найрізноманітніших його проявах. Нинішній період його розвитку є значущим у плані утвердження його соціально-культурного потенціалу.

В останні роки народне мистецтво набуло більшої розкутості, збільшення діапазону тематики та художньо-композиційних рішень.

Кожний народ пізнає себе через своє мистецтво. В Україні серед гілок духовної культури народне мистецтво завжди посідало особливе місце, як чи не найголовніший спосіб буття та утвердження національної ідеї.

Радянський період історії українського народного мистецтва був пов’язаний з поняттям “тоталітарна культура”, яке слугувало політичному режиму, насаджувало свою ідеологію народній культурі.

В часи Радянської влади народне мистецтво було знаряддям, яке монополізувало всі сфери традиційної творчості, контролювало народне мистецтво, визнавало і пропагувало для всіх майстрів творчий метод – метод соціалістичного реалізму.

Народне декоративне мистецтво має багатовікову історію. Упродовж століть сотні тисяч майстрів творили речі, необхідні людям у побуті, зберігаючи народні традиції, матеріалізуючи естетичний і моральний ідеал українського народу. Народне мистецтво – виразник душі народу, генофонд його культури. Це невичерпне джерело для професійного мистецтва, яке шукає в ньому стилістичні ознаки національної художньої мови, це база для створення самобутніх художніх шкіл, засіб естетичного і патріотичного виховання молоді.

Народне мистецтво як і національна мова є одним із умов існування народу. Найхарактернішою рисою сьогодення є значний інтерес різних верств населення до фольклору, національних мотивів у різних видах мистецтва.

Оновлення суспільства, становлення незалежної держави базується на могутньому піднесенні громадської і національної самосвідомості народу.

На сучасному етапі народне декоративне мистецтво разом з народною піснею і чистим українським словом стають одним із вагомих джерел збагачення нашої національної культури.

Проведені дослідження виявили найбільш характерні тенденції розвитку традиційного народно-декоративного та аматорського декоративно-ужиткового мистецтва всіх регіонів України.

Основні тенденції, які формують сучасне народно-декоративне мистецтво будуть розглянуті самостійно від проблем розвитку аматорського декоративно-ужиткового мистецтва, хоча в багатьох питаннях вони збігаються, маючи ті самі соціально-естетичні вимоги: економічні, культурні, політичні, етнографічні та інші, які впливають на розвиток цього виду мистецтва. Дослідження, в основному, охоплюють останні 10 – 15 років.

І. Основні тенденції розвитку сучасного народного декоративного мистецтва

Сучасне мистецтвознавство розглядає народне декоративне мистецтво як один із етапів розвитку українського мистецтва. Принципи, засоби його творення, функціонування дають можливість умовно поділити на три типи:

  • мистецтво, створене в межах організаційно-виробничих систем (промисли, артілі, кооперативи, заводи);
  • мистецтво, створюване поза межами будь-яких організаційно-виробничих систем, творці якого перебувають поза сферою будь яких організацій і установ культури, творчих спілок.
  • мистецтво, творці якого об’єднані навколо певних організацій і установ культури (студії, гуртки, будинки народної творчості).
Картина побутування народного та аматорського мистецтва в реальний час буде неповною, якщо не констатувати позитивну роль Національної Спілки художників України, яка сприяла творчим процесам в цій галузі, Інституту фольклору та етнографії АН України, науковці якого вивчають і вводили у науковий обіг окремі явища народної культури та персоналії народних майстрів.

Статус творчої Спілки і членство в ній уперше поставило майстра народно-декоративного мистецтва на рівні з іншими професійними представниками різних видів мистецтва, визнало його творцем духовних цінностей народу.

Спілка стала із своїми регіональними організаціями справжнім методичним та організаційним центром розвитку народно-декоративного мистецтва. До її створення було очевидним, що творча і організаційна роз’єднаність народних майстрів не дозволяла професійно спрямувати розвиток художнього процесу народного мистецтва, об’єднанню майстрів, піклуватися про майстра, як творця національних цінностей, захищати його соціальні права.

В значній мірі висвітлення діяльності Спілки народних майстрів України дає уявлення про позитивні тенденції, які відбуваються в сучасному розвитку народного декоративно-ужиткового мистецтва на Україні.

Спілка об’єднує всі обласні осередки; формує сучасні напрямки народно-декоративного мистецтва. Ця інституція в значній мірі важлива і тим, що визначила юридичний статус народного майстра, його творчості.

Народні майстри часто-густо відчували нападки критиків, коли в їх роботах з’являлось нетрадиційне трактування, відхід від встановлених канонів народного мистецтва. Вони часто самі не знали до якого виду мистецтва належать їх творчість.

Всіх їх у багатьох випадках, не дивлячись на їх професійний рівень та й те, що їх творча праця становила їх основний матеріальний здобуток, все одно називали “умільцями” або “самодіяльними майстрами”.

В цьому аспекті необхідно підкреслити, що не можна поєднувати майстрів та аматорів народного ужиткового мистецтва в єдине поняття. Ця дискусія ведеться багато років.

Вони близькі, але й мають і суттєву різницю. У народного майстра це основна, як правило, його робота, це його спосіб життя, його основне матеріальне забезпечення, яке складається завдяки реалізації його творчих робіт.

У аматора декоративно-ужиткового мистецтва це більш формується як захоплення, хобі, яке він в більшості випадків створює за межами свого основного робочого часу і як правило, його роботи не мають такої удосконалості і відповідного художнього рівня, хоча, бувають і винятки.

Повертаємось до тієї важливої події, коли була створена Спілка народних майстрів України. Спілка за період свого існування здійснила більше 100 виставок. З них біля 20 Всеукраїнських, більш 50 групових, а також більш 60 персональних виставок. Треба додати десятки обласних і персональних виставок організованих осередками Спілки в обласних центрах України.

Сьогодні більше 130 членів мають почесні звання. Проведено багато виставок за кордоном: Марії Кот – в Канаді, Зиновії Краковецької з творами майстрів Львівського осередку в Польщі, Швеції, Литві, Василя Сідака в Польщі та Угорщині, Анастасії Рак у Паризькому Музеї людини та багато інших.

Майстри отримали премії П. Чубинського, ім. В. Винниченка, ім. Щербаківського, премію О. Пчілки, премію Фонду інтелектуального співробітництва “Україна ХХІ століття, а майстри Опішнянської кераміки І. Білик, М. Катриш та О. Омельченко стали лауреатами Національної премії ім. Т. Шевченка. Експонувалась велика експозиція творів українських народних майстрів у столиці республіки Македонії Скопле.

Спілка ініціювала здобуття цих премій та провела велику роботу по відбору та прийняттю багатьох обдарованих народних майстрів до лав своєї творчої організації, яка налічує зараз біля 1000 членів.

Піднесення своєї національної свідомості та ствердження України як незалежної держави і породило ті аспекти, які дозволяють зараз стверджувати, що в Україні помітні конкретні тенденції відродження українського народного мистецтва.

Заслуговують на увагу нові форми організації виставок, які проходять в залах Спілки. Це, наприклад, "Свято одного села", де можна спостерігати широко представлені всі види народного мистецтва, його етнографічні, історичні, їх художні особливості. Такий комплекс показу широко відтворює красу представленого регіону (Вінницька обл., Полтавська обл. та інші).

З’явились нові форми об’єднань, на яких відбувається обмін досвідом та публічний показ своєї майстерності при проведенні мистецьких симпозіумів-пленерів (с.Бубнівка, Вінницької обл., с.м.т. Опішня, Полтавської обл. та інші).

Вийшло ряд законів України які мають серйозно, на державному рівні підтримати, зокрема, і розвиток народно-декоративного мистецтва. Це Закон України "Про професійних творчих працівників та творчі спілки" та постанова Кабінету Міністрів України від 15.03.1994 р. №194 "Про державну підтримку творчих спілок, преси та книговидавницької справи" від 10.07.1998р., а також прийнятий в 2001 р. Закон України "Про художні народні промисли" який включає комплекс питань, щодо захисту та розвитку народно-декоративного мистецтва України.

Нажаль, більшість цих постанов та законів, як показує практика, не виконуються в достатній мірі.

На сьогоднішній день відсутня програма і можливості здійснення та побудови виробничої і комерційної бази, без якої надійний і економічний розвиток народного декоративного мистецтва не можливий.

Величезне значення для сучасного розвитку народно-декоративного мистецтва має сьогоднішній стан народних художніх промислів, які становлять основний кадровий мистецький, економічний потенціал сучасного народно-ужиткового мистецтва.

Цей розділ більш широко буде освітлено в окремій частині досліджень.

Треба зазначити, що народне-декоративне мистецтво в особі його майстрів не буде мати певних пільг, при умові, якщо майстри не будуть розглядатися як творчі особистості, і продукт їх творчості не буде підпадати під звичайний продукт промисловості, а якщо народне мистецтво не буде мати серйозної державної підтримки, то всі наші зусилля на його розвиток будуть марними.

Величезне значення для кожного виду мистецтва має відсутність будь-яких обмежень. Зникли тоталітарні канони, обмеженість тем, форми висловлювання - вони стали більш різнобічними і розкутими.

В системі художніх організацій зникли художні ради, експерті комісії, рівень яких не завжди був достатньо професійним, а рішення не завжди об’єктивними. Розширилась тематика творів за рахунок їх релігійної та історичної спрямованості. Збільшилась кількість творів з використанням мотивів стародавньої національної культури.

З’явились нові технології і матеріали, зокрема імпортні - сировина, фарби. Розвиток малих підприємств та чимала конкуренція змусили до нових експериментів в технологіях. З’явилась широка палітра керамічної поливи та емалей, використання яких значно збільшило художній рівень керамічних виробів. Барвисто заграли твори петриківського розпису. Порушення зв’язків з підприємствами народних художніх промислів з аналогічними підприємствами колишнього Радянського Союзу, які постачали сировину і обладнання, а також підвищення цін на енергоносії, відсутність широкого ринку збуту - все це привело до закриття багатьох підприємств народних художніх промислів Зникли або значно скоротились деякі види народно-декоративного мистецтва.

Поява значної кількості імпортних виробів ужиткового характеру, які за своєю якістю та асортиментом відзначались вищим рівнем та більш привабливою ціною, зумовило значне скорочення випуску вітчизняних сувенірно-подарункових виробів. Проте, якщо деякі із закордонних виробів можна віднести до народно-декоративного ужиткового мистецтва, в бездоганному технологічному, а не рідко і в пластичному відношенні, то в них була відсутня душа, національні риси нашого народу.

Багато виконавців - майстрів своєї справи, що залишили без роботи, в більшості своїй були достатньо професійно підготовлені, прекрасно знали технологію виробництва. Вони почали створювати самостійні невеличкі індивідуальні виробництва, або стали об’єднуватися в маленькі творчо-виробничі осередки.

Оскільки їх праця та її обсяг були залежні безпосередньо від реалізації, то в значній мірі їх робота формувалась попитом на їх продукцію.

Але необхідно зазначити, що при цьому відбулась значна втрата народних майстрів, які працювали на підприємствах народних промислів, серед яких багато було самобутніх цікавих особистостей, здатних самостійно працювати творчо, які перекваліфіковувались і вимушені були заробляти собі на життя іншим шляхом.

За короткий час виникла велика кількість маленьких підприємств з різною юридичною формою заснування, індивідуальних майстрів, які були вимушені самі забезпечувати себе сировиною, відповідним устаткуванням, шукати шляхи реалізації своєї продукції.

Вчорашній виконавець, який тиражував розроблені автором зразки, володіючи технологічними знаннями, маючи свою внутрішню естетичну потенцію, сам ставав безпосереднім творцем. Серед цього широкого кола працівників, багатьом було притаманне творче мислення, відчуття пластики, декору, кольору. Народні майстри не обмежені тиском порад художніх рад, виховані на кращих зразках народно-декоративного мистецтва, створювали самобутні, яскраві, творчі роботи народного декоративно-ужиткового мистецтва.

Прийнятий закон України “Про народні художні промисли” (21 червня 2001р.) регулює правові, організаційні та економічні відносини у галузі народних художніх промислів, визначає статус народних художніх промислів, засади їх діяльності і спрямований на охорону, відродження, збереження та розвиток народних художніх промислів, як важливої складової духовної культури українського народу.

Охорона, відродження, збереження і розвиток народних художніх промислів стало обов’язком держави.

В даний час почала працювати художньо-експертна рада при Міністерстві культури і мистецтв України, яка надає рекомендації про надання підприємствам статусу підприємств народних художніх промислів, а також для присвоєння почесних звань художникам та майстрам народно-художніх промислів, висунення кандидатур на здобуття державних та інших премій. Художньо-експертна рада також проводить експертизу і рекомендує вироби народного мистецтва для внесення до Державного реєстру національного культурного надбання.

Нині виробництво народного-ужиткового мистецтва зосереджене, в основному, на малих підприємствах та в індивідуальних майстернях. Як вже було зазначено, формування його асортименту відбувалось в прямій залежності від ціноутворення та попиту.

В наш час на Україні спостерігається значне розшарування населення, з майже відсутнім середнім прошарком. який по суті, впливає на створення ринку збуту творів народного мистецтва.

Серед недорогих, професійно виконаних мистецьких речей і чистих за стильовим виконанням творів народно-декоративного мистецтва, а також елітарних, професійно виконаних мистецьких речей буяє і кич, елементи маскультури. На створення таких виробів інколи заради кращого заробітку йдуть і деякі провідні майстри народно-ужиткового мистецтва, тому що попит певного кола людей на такі речі досить високий.

Проведені економічні реформи без урахування особливостей організації і розвитку народних художніх промислів призвели до знищення інституцій, які формували справжній естетичний смак споживача.Йдеться про припинення роботи кваліфікованих художніх рад, які існували у більшості структур, пов’язаних з виробництвом та реалізацією творів народного мистецтва.

В персональні творчі виставки провідних майстрів народно-декоративного мистецтва України. Значну роль в цьому питанні відігравала і організація персональних виставок провідних майстрів народно-декоративного мистецтва в Україні.

Розпад і ліквідації великих підприємств, відсутність соціалістичного планування, привели до створення здорової конкуренції у виробництві зразків народно-декоративного мистецтва. Зникли щорічні оптово-промислові ярмарки, де майже на всю представлену продукцію підприємством, складались угоди з різними торгівельними організаціями на їх подальшу реалізацію, що не стимулювало створення конкурентноздатних нових зразків. Це виключало елементарні принципи стимулювання в створенні конкурентноздатних виробів народно-декоративного мистецтва. З цієї причини, багато таких виробів роками застоювалися на торгівельних складах.

В наш час виживають ті осередки народних художніх промислів, ті малі підприємства, ті індивідуальні майстри, які пристосувались до складних вимог комерційного ринку.

Один із важливих аспектів сучасного розвитку народного ужиткового мистецтва - підготовка кадрів. Незважаючи на важкий економічний стан попередніх років жодного вищого та середнього учбових закладів не було закрито. Так, на базі Київського художньо-промислового технікуму було створено Державний художньо-промисловий інститут, Львівський державний художній інститут став Львівською Академією мистецтв. Взагалі на Україні існує 4 учбових заклади, які готують спеціалістів з середньою художньою освітою за спеціалізацією декоративно-ужиткового мистецтва.

Створення великої кількості малих підприємств, де найчастіше працюють 2-3 майстра, сприяє цілеспрямовано готувати творчі кадри академічним шляхом. Останні роки став ширше відроджуватися і родинний підряд та родинні традиції в народно-декоративному мистецтві. Таким чином зберігається колективна природа розвитку народного мистецтва. Організація невеличких майстерень як малих підприємств, які очолює знаний майстер, дозволяє зберігати і подовжувати родинну традицію, тримати певний художній рівень, зберігати та розвивати національні художні традиції цього регіону.

Збільшується значення авторського клейма як візитної картки індивідуального майстра, проте збільшуються різного плану підробки, плагіату, а також копій з робіт як станкового так і декоративно-прикладного мистецтв. При цьому автори часто нехтують авторським правом і не виставляють, як правило, ніяких претензій, що невілює значення авторських творів.

Майстри, що більш активно застосовують нові художні прийоми, які базуються на основах витоків народно-декоративного мистецтва знаходять сучасні рішення в традиційному народному мистецтві. Необхідно відмітити ще одну дуже важливу тенденцію, що позитивно впливає в наші роки на самобутній розвиток українського народно-декоративного мистецтва, це розуміння і усвідомлення того, що питома вага народної культури є рушійною силою всієї культури народу.

Народно-декоративне мистецтво зараз широко демонструє майстерність різних шкіл, їх традиційне спрямування.

Багато композицій, особливо в народному розпису та картинках, містять елементи фантасмагорії, казковості, ім притаманне міфопоетичне авторське бачення. Часто виникають теми, які взяті з інших етнічних культур, які несуть в собі риси українського етносу.

Проте, багатоспрямовані пошуки породили і цілу низку проблем. Треба зазначити. що кооперативний рух, який зародився на початку 90-х років, приніс багато негативних явищ. Серед них глобальна комерціалізація розвитку народного мистецтва та приток значної кількості людей далеких від знання духу та фахових особливостей видів народного мистецтва.

Виникає занепад немеханізованих виробництв в багатьох регіонах країни, а естетичні вимоги до творів все більше віддаляються від народного мистецтва, зникає симантичне оберегове значення народного мистецтва, притаманне всій народній культурі, неконкурентноздатними стали цілі промисли з рукотворним виробництвом (кераміка, ткацтво, вишивка і т.інш.)

Значно розширився асортимент виробів народного мистецтва - керамічні кавоварки, серветниці, мінажниці, кавові та чайні набори і т.інш. До малої пластики (кераміка, дерево, метал, скло) прийшли нові теми в яких виявилась фантазія народних майстрів. Це і кружки типу "Напийся не облийся", з’явились також нові чудернацькі вироби з різними дивовижними художньо-пластичними рішеннями.

Релігійні свята значно підвищили інтерес до виробів на релігійну тематику, яка завжди складала основу найкращих творів всіх видів народної творчості.

Можна було очікувати більшої активності меценатів які б, не- втручаючись в своєрідність того чи іншого народного промислу або творчості індивідуального майстра, за патріотичними почуттями, вкладали б певні кошти, і сприяли б подальшому його розвитку та відродженню давно забутих та недіючих народних промислів України.

Прийшли до нашої радості знов всі релігійні свята, які активізували потяг до створення яскравих зразків декоративно-ужиткового мистецтва, бо релігійна тематика завжди складала основу найкращих творів народної творчості.

Мистецтво повсякденності - декоративно-ужиткове мистецтво, тисячоліттями формувало спосіб життя і відбивало свої етнографічні та кліматичні особливості. Кожний регіон, де були розвинуті народні промисли зберіг свою стилістику, свій художньо-декоративний образ, свою колористику і своє формоутворення. Вплив щирої української природи, її етносу з своїми регіональними відзнаками і створює оригінальну самобутню культуру, і, зокрема народно-декоративне мистецтво.

Цікаво спостерігати, як впливає сучасний побут, міська культура (тут простежується взаємозв’язок), нові звичаї та ритуали, що прийшли, в першу чергу, у формоутворення творів деяких видів народно-декоративного мистецтва. Мають місце негативні орієнтири у народних майстрів: те добре - що купується і явно кичева робота стає прикладом для наслідування. Також відчувається вплив російського традиційного розпису таких відомих народних промислів як Мстера, Хохлома, Семеново, Палех і інших центрів російської народної культури на твори, які з’являються на українському ринку (російської матрьошки, дерев’яні та пластмасовіскриньки, писанки,тарелі т.інш.) творів всіх видів

Відбулося певне падіння громадського значення народного сувеніру, особливо тиражних виробів, змінився його торгівельний статус, замість престижного національного продукту, який мав представляти собою високу художню та культурну цінність, він перетворився в "ширпотреб", дешеву безліку дрібничку.

Зараз складаються певні тенденції формування та подальшого розвитку народно-декоративного мистецтва, зокрема його сувенірно-подарункових творів. Хоча необхідно відмітити, що вищезазначене має великий зв’язок з інтелектуальним рівнем та напрямком попиту населення.

ІІ. Основні тенеденції розвитку сучасного аматорського декоративного ужиткового мистецтва

Одним із самих поширених носіїв народної культури є традиційне аматорське мистецтво. Потяг до краси, любов до рідного краю спонукали багатьох людей висловлювати себе в народній творчості. Діяльність як окремих митців-аматорів, так і значної частини громадських творчих об’єднань свідчать про велику роль аматорства в загальноосвітніх процесах, в формуванні духовності суспільства. Творчість майстрів-аматорів декоративно-ужиткового мистецтва безперечно заслуговує на визнання і глибокого вивчення та дослідження.

Саме із аматорів вийшло багато видатних майстрів декоративно-ужиткового мистецтва. Не маючи кваліфікації, але відчуваючи великий потяг до самовиразу, від природи наділені талантом і любов’ю до народного декоративного мистецтва, вони стають творчо активними. Це люди - романтики, небайдужі до історії нашої країни, її культури.

Більшість майстрів сьогодні перебувають в громадсько-творчих об’єднаннях, гуртках та студіях.

Значну роль в становленні та розвитку аматорського мистецтва відіграє Національна спілка народних майстрів України та її регіональні відділення, які існують в кожній області.

Як вже зазначалось, аматор декоративно-ужиткового мистецтва відрізняється від народного майстра тим, що його творчість формується як захоплення, як хобі, які не приносять йому матеріальних здобутків - це поклик його душі.

Найбільш талановитих серед аматорів, які були помітними на самодіяльних виставках, Національна Спілка народних майстрів, її регіональні відділення готують до вступу в члени Спілки. Значну роботу проводить також Спілка по відновленню видів народного мистецтва. Так, в Запоріжжі відроджується дереворізблення, на Житомирщині - художня вишивка, у Миколаєві набуває відродження художнє ткацтво, тощо.

Опанування різними видами декоративного мистецтва спричинило появу курсів по підготовці майстрів художньої вишивки у Вінницькому осередку Спілки, який має прекрасні традиції народного мистецтва. Такі курси, де передають свій досвід відомі майстри, існують в історичному центрі народного промислу по вишивці в селі Клембівка. І таких прикладів можна привести чимало.

На існуючих підприємствах народних художніх промислів, або на невеличких виробництвах, можна спростерігати як колишній виконавець, який донедавна тиражував розроблені автором зразки, маючи свою внутрішню естетичну потенцію, сам ставав безпосереднім творцем.

Відсутність професійно - кадрових вимог (обов’язкова освіта, робота за фахом і т.і.) надала можливість вчорашнім аматорам працювати разом з майстрами і самим створювати і реалізовувати в матеріалі авторські самобутні роботи. Це стало їх основною роботою, їх заробітком. Серед аматорів декоративно-ужиткового мистецтва з’явилися цікаві імена, які в майбутньому стали членами творчих Спілок.

Дослідження показало авторське бачення основних рис національного аматорського декоративного мистецтва, а саме:

У всіх формах аматорського мистецтва простежується взаємодія народного і професійного мистецтва, в їх прямих і зворотніх, безпосередніх та опосередкованих зв’язках.

Аматорство – це унікальне художнє явище в загальній системі народного мистецтва. Як окрема його структура, до нього входять різноманітні види творчої діяльності (від малярства до флористики).

Декоративне ужиткове мистецтво є одним з найбільш поширених видів аматорського мистецтва. Прагнення аматорів пізнати основи української культури співзвучне загальному підйому національної свідомості.

В творчості багатьох аматорів взірцем стають далеко не найкращі зразки виробів, які побутують на стихійних базарах, пішохідних переходах та в деяких інших торгівельних точках.

Важливим також постає питання художнього рівня експозицій виставок, і тут, в першу чергу, повинно розглядатись не кількість їх учасників, а справжня художня якість виробів, що базується на чистих національних джерелах українського народно-декоративного мистецтва. Неможливо не враховувати надзвичайної важливості самого процесу опанування тим чи іншим видом народно-декоративного мистецтва, як окремої особистості, так і всього колективу (гурток, студія і т. і.).

Прагнення аматорів до створення унікальних високохудожніх творів не залежить від обдарованності та рівня їх можливостей. Принципи індивідуального підходу до розвитку сприяють вихованню художнього смаку та їх самостійних композиційних рішень.

Більшість аматорів отримують початкові знання в розгалуженній мережі гуртків та студій образотворчого мистецтва, де теоретичниі та практичниі заняття з малюнку, живопису та історії мистецтва проводяться за кращими зразками.

Економічне становище нашої держави стримує збільшення мережі установ по роботі з майстрами-аматорами, але попри все сьогодні кількість студій значно збільшується - в багатьох школах введені заняття з декоративно-прикладного та народно-декоративного мистецтва, молодь гуртується навколо майстрів народно-ужиткового мистецтва, де учні отримують справжню практику з різних видів декоративного мистецтва.

Проте відсутність єдиної учбово-методичної програми з питань декоративного мистецтва, до деякої міри, негативно впливає на розвиток і організацію роботи з аматорами.

В кінці вісімдесятих на початку дев’яностих років була створена Українська асоціація майстрів народної творості та художніх ремесел. До Асоціації, фундаторами якої стали Укрпрофрада та Міністерство культури, за статутом могли вступати всі бажаючі, які займаються художньою творчістю. Асоціація мала великі плани по розвитку національної культури в Україні - активізувати роботу з аматорами, створити місцеві творчі осередки, нові музейні експозиції, кобзарські школи, школи відродження різних видів народного мистецтва (з метою навчання ковалів, ткаль, гончарів, вишивальниць), а також класи музики, малярства т.інше).

Нажаль, не розгорнувши справжньої діяльності, Асоціація перестала існувати.

Єдиними центрами організаційної та методичної роботи з аматорами народного декоративно-ужиткового мистецтва, крім Спілки народних майстрів, залишаються Обласні будинки народної творчості. Вони проводять активну роботу щодо залучення аматорів до занять з цього виду мистецтва, його популяризації та вивчення.

За участю ОЦНТ проводиться багато виставок різного рівня: від клубних, студійних, до всеукраїнських (разом з регіональними осередками Спілки народних майстрів). Широко використовуються зали обласних краєзнавчих та художніх музеїв для експонування виставок творів аматорів. За участю ОЦНТ розглядаються кандидатури до вступу в члени Спільки народних майстрів, проводяться огляди та конкурси, семінари та конференції з питань народного мистецтва. Але, нажаль, слід констатувати, що не має достатньої взаємодії між ОЦНТ та Національною Спілкою народних майстрів, та Спілкою художників Украни. Аматорське мистецтво залишається поза їх увагою.

Більш докладний анаіліз ОЦНТ з питань аматорського традиційного народно-ужиткового мистецтва викладено в IV розділі досліджень.

Справжні яскраві роботи аматорів знаходять визнання громадськості і любителів прекрасного. Багато творів аматорів зберігаються у фондах районних, обласних краєзнавчих і художніх музеях, картинних галереях, приватних збірках України та за її межами.

Роботи С.Танадайчука зберігаються у фондах Вінницького краєзнавчого музею, Музеї народної архітектури та побуту України (м.Київ), С.Мицика - Сватівському краєзнавчому музеї, О.Афанасьєва (м.Одеса) – музеї ім. Т.Г. Шевченка в м.Каневі, музеї Великої Вітчизняної війни в м.Києві, Є.Морозова (м.Одеса) – в Одеському художньому музеї, А.Красильникова (м.Донецьк) – в Донецькому художньому музеї. З.Кузьменко (м.Дніпропетровськ) – в музеї історії Києва, В.Власенко (Рівенщина) – в Богоявленському соборі м.Острога, церкві с.Ганівка Корецького району. Л.Спаська (Рівенщина) – в музеях м.Києва, Рівного, Острога, музеї ім. Т.Г. Шевченка. С.Чуприна (Рівенщина) – в музеї ім.Т.Г. Шевченка (м.Палермо, Канада). Це свідчить про те, що багато творів аматорів народно-декоративного мистецтва є справжніми зразками народної культури, які гідно увійшли до скарбниці музейного фонду.

Потенціал аматорського мистецтва потужній і потребує певних умов для свого масового розвитку. В обласних центрах народної творчості бажано створити колекції зразків народного мистецтва краю, посібники з різних видів народного мистецтва області і т.інше.

Необхідно висловити цікаві спостереження, які передумовили сторення в подальшому кооперативів, товариств з обмеженою відповідальністю, малих підприємств, приватних салонів та галерей, які виробляли та реалізовували твори народно-ужиткового мистецтва художників-аматорів.

На початку вісімдесятих років спостерігаються поступові зміни в загальному стані всього образотворчого та народного мистецтва:

  • зростання ділової ініціативності, послаблення податкового тиску й контролю за діяльністю сприяло виникненню багатьох творчих об’єднань;
  • залучення митців до ринкових відносин шляхом організації та проведення виставок-продажів, ярмарків, вільної вуличної еспозиції та торгівлі;
  • широке захоплення образотворчим аматорством багатьох верств населення;
  • прагнення до участі в різних творчих студіях та об’єднаннях.
Одним із перших було Київське міське об’єднання художників-аматорів “Творчість”(1977 р). Вже через десять років кількість членів нараховувала більш 400 чоловік. Творче об’єднання (на далі “ТО”) одним з перших влаштувало свій постійно діючий магазин-салон на Андріївському узвозі, де за певних умов художники-аматори всіх різних видів мистецтва могли експонувати та реалізувати свої твори. Експозицію, в основному, складали твори народно-декоративного, декоративно-ужиткового мистецтва та народного малярства. На початку 1990 року від ТО “Творчість” відокремилася і самостійно існує зараз Київська міська Асоціація майстрів народної творчості та художніх ремесел.

За прикладом Київського ТО “Творчість” подібні громадські об’єднання виникли в багатьох обласних центрах України – Миколаєві – “Побужжя”, в Запоріжжі – “Запорожские самоцветы”, а також в Полтаві, Донецьку, Чернігові, Луганську, Одесі, Львові, Харкові, Тернополі, Луцьку, Дніпропетровську та інших.

Тривалість діяльності ТО та їх масовий характер, життєздатність в сучасних умовах, форми експонування творів, матеріальна підтримка майстрів заслуговують окремого висвітлення як феномен активної суспільної та виховної функцій художнього аматорства.

Практика діяльності ТО “Творчість” була прикладом при створенні цілої низки нових творчих професійних і аматорських об’єднань малих підприємств, салонів та галерей. Саме навколо них гуртувалися на протязі багатьох років однодумці, шанувальники професійного та народного мистецтва різних прошарків населення. Особливо відчутній їх вплив на розвиток виконавської майстерності, інтерес до народного декоративно-ужиткового мистецтва як в професійному так і в аматорському виконанні.

Це яскравий приклад впливу загально-соціальних змін в суспільстві на мистецьку діяльність художників- аматорів.

Сучасне аматорське мистецтво відзеркалює всі складнощі і негаразди, а також позитивні зрушення економічного розвитку нашої держави. В художньому аматорстві ми маємо поєднання суспільного та естетичного , які взаємодоповнюють одне одного. Його плоди відчутні у різних сферах людської діяльності і відіграють суттєву роль у вихованні естетичних смаків. Умови економічної нестабільності, промислового спаду, безробіття, сирияли виникненню великої кількості стихійних ринків. В умовах комерційного попиту мистецтво не захищено від тиску іноземної кон’юктури, з її вкрай сумнівними орієнтирами, що в свою чергу може призвести до спрощеного сприйняття народного мистецтва, його національної суті.

Необхідно відмітити нові форми експонування декоративно-ужиткового аматорського мистецтва. В останні роки проводяться в усіх обласних центрах свято міста. В їх величних святкових вернісажах, як правило експонується аматорське – ужиткове мистецтво, проводиться демонстрація їх творчості з наступною реалізацією. На вернісажах одночасно простежується мистецький рівень майстрів - аматорів та відбувається обмін досвідом їх практичної діяльності.

Частіше аматорські роботи можна бачити поруч з професійними творами народного декоративного мистецтва на бгатьох ярмарках, виставках в торгівельній мережі, де вони гідно конкурують. Твори аматорів експонуються в приватних галереях, салонах, деякі аматори мають окремі майстерні, які відкриті для глядача. Численні твори експонуються на районних, обласних, всеукраїнських виставках, а також в проведенні свят одного села. Збільшилась кількість персональних виставок аматорів, які проводяться в обласних краєзнавчих музеях.

Важливими є приклади спонсорування програм різних заходів, що популяризують аматорське мистецтво. Вироби аматорського мистецтва залучаються до оформлення фольклорних обрядів, народних свят, театрально - видовищних заходів.

Досліджуючи в цілому стан аматорського народно - ужиткового мистецтва, не можна обійти увагою течію наївного мистецтва, яке становить одне із яскравих явищ народно-декоративного мистецтва, зокрема в народному малярстві та народно-декоративному розпису.

На тлі активного наступу нових ринкових відносин, нагромадження в засобах масової інформації насильства, еротики, бездуховності, насадження культа злочину, мистецтво наїву є одним із небагатьох джерел, що наповнюють душу світлим і чистим повітрям , захищаючи від нагативних проявів маскультури та кичу. У своїх проявах воно вільне від академічних настанов, стилістичних течій, композиційних схем. В цьому мистецтві присутній відкритий світогляд майстра, його безкомпромісність, так би мовити безпосередній дитячий погляд на світ, в якому не обмежений художньою школою аматор є творцем надзвичайно чесного і відкритого мистецтва.

Аналоги українського народного примітиву є найбільш цікавим проявом аматорства. Відрадним є той факт, що майже в кожній області існують аматори з народного малярства та народно-декоративного розпису, творчий доробок яких являє собою цікаві приклади цього напрямку народної художньої культури.

Відсутність професійної школи вони заміняють гострим відчуттям гармонії, щирістю і відвертістю своєї душі. Вони розкривають чисту душу простої людини, її ментальність. Мистецтво наїву звернено до традицій іконопису, старовинного народного живопису та гафіки.

Творчість цих аматорів – вікно в поезію, використання метафори, асоціативної образності. Наївне мистецтво є актом самовиразу, в якому емоційне переважає над розумом, композиійна структура над елементарними знаннями образотворчих канонів. Це мистецтво дає яскравий приклад того, що не можна визначати художню цінність твору у порінянні з професійним мистецтвом. Аматорська творчість дуже повязана з ним, але має свої естетичні відзнаки і свої шляхи розвитку.

В останній час поширилися теми релігійного характеру, які знашли своє втілення в художньому малярстві і декоративному розписі.

Глибока змістовність, духовна спрямованість притаманні роботам аматорів, що прикрашають собори, каплиці, і які не випадають за своєю художньою цінністю з загальних сакральних ансамблів. В орнаментації декоративного розпису прийшло багато релігійних образотворчих елементів і у всіх видах декоративно-ужиткового мистецтва.

Твори українського наїву несуть в собі яскраву національну форму, духовну силу, міфологізм, тайну. Вони прекрасно вписуються і в сучасний інтер’єр, прикрашаючи державні установи, банки, офіси, школи і т.інше. Майстри декоративного розпису полюбляють втілювати свої розписи в архітектурне середовище, де вони приймають монументальні форми.

Наївне мистецтво характеризується широким тематичним діапазоном, в ньому багато фігуративних композицій. Воно доступне кожному і має великі можливості для виявлення творчого потенціалу.

Звернення до традицій старовинного народного живопису (народної ікони, іконопису) – характерна риса творчості багатьох художників-аматорів.

Тематична різноманітність сюжетів, їх змістовність – основні риси сучасного народного живопису. В таких творах рпиваблює гармонія сюжетних мотивів. Характерно для творчості аматорів – відсутність чистого пейзажу або портрету. Кожний аматор бачить по-своєму натуру і надає їй притаманні автору риси.

Можна привести найбільш цікаві роботи аматорів, які створенні в галузі народного малярства та декоративного розпису за останні роки: “Козак перможець”, “Козак молиться”, “Козак Мамай” – С.Танадайчук (Житомир); “Берегиня створює світ” – В.Зданевич; “Сватай мене, козаченьку, люблю тебе дуже” – О.Рибальченко; “Жнива”, “Весілля” – В.Комарчук; “Майська ніч”, “Колядки” – Ф.Молчанової; “Благовіщення”, “Пам’ятай” – О.Бойко; “Чумаки”, “Ярмарок” – М,Ярошко та багато інших. В роботах бачимo матеріалізований погляд майстра-аматора на світ, історію нашого народу, відчуваємо нетленну суть українського народного мистецтва.

Громадські творчі обєднання аматорів декоративно-ужиткового мистецтва, осередки народних промислів на протязі останніх років створили певне культурно-мистецьке середовище, діяльність яких відіграє суттєву роль у вихованні естетичних смаків, національної самосвідомості народу.

Народний розпис широко побутує в народно-декоративному мистецтві. Як і раніше, аматори розписують свою оселю, предмети побуту. Але село, під впливом “міської моди” змінює свій побут, іншими становляться інтер’єри сільських мешканців, зникає з хат традиційна піч, що була завжди першоосновою українських селянських стінописів. Саме її прикрашали насамперед, а вже від неї розбігалися по хаті інші розписи. Піч була завжди символом родинного вогнища. З ужитку зникають лави, скрині, тощо. Спостерігаємо також зменшення стінописів, оригінальних творів на папері ( так званих мальовок), зникають і витинянки – ці найбільш привабливі для аматорів види творчості.

Про те, в розгалуженій мережі ресторанів, барів можна побачити настінні розписи, які виглядають штучними і еклектичними, далекими від зразків народного мистецтва. Склалася практика, коли на виконання таких робіт запрошуються не майстри або аматори декоративного розпису, а випадкові “художники – заробітчани”, які задовільняють смаки замовника.

Декоративний розпис майстрів-аматорів більше можна побачити на папері, в декоративних панно, на ужиткових предметах з дерева та металу.

Виставка “Різдвяна фантастика”, яка відбулася у Києві наприкінці дев’яностих років, в якій взяло участь багато аматорів декоративного розпису. Вона засвідчила невичерпний потенціал цього виду мистецтва, пошуки нових композиційний рішень, відкрила поетичний світ нашого буття

Відрадно, що до галузі декоративного розпису долучаються нові покоління. У цій спадкоємності - сила й невмирущість народної орнаментики.

Необхідно відмітити значну мережу гуртків, курсів, студій. Серед них найбільш показові курси декоративого розпису при Київському будинку вчителів (В.Михайленко), студія народно-декоративного розпису “Гончар – сад” на Херсонщині, студію “Червона калина” при Литнянській середній школі (Л.Вітковська), студію “Рушничок” на Київщині (Г.Сокіл). Керівники студій- знані майстри народно-декоративного розпису, які зуміли виховати справжніх майстрів – учаників багатьох виставок, роботи яких були визначені багатьма почесними відзнаками.

Українське аматорське народне малярство та декоративний розпис становлять гордість народно-декоративного і аматорського мистецтва, широко репрезентує українську культуру за кордоном.

ІІІ. Основні тенденції сучасного традиційногонародного і аматорського декоративно-ужиткового мистецтва України за матеріалами звітів обласних центрів народної творчості

Розглядаючи основні прояви сучасного народного мистецтва, що причетні до традицій, чітко вимальовуються деякі напрямки цього розвитку та окремі форми творчої діяльності.

Найбільш репрезентативний характер мають авторські виставочні твори, в яких принципи формоутворення і засоби художньої виразності традиційного мистецтва використовуються авторами для виявлення власної індивідуальності. Саме такі твори домінували в офіційному радянському мистецтві. Висококласні майстри-художники, працюючи у сфері народного мистецтва, заохочувалися державою і підтримувалися закупками. Нині ця можливість втрачена, а до вимог масового ринку адаптуватися їм майже неможливо без втрати художньої цінності творів. Ця категорія майстрів виявилась найбільш вразливою. Не маючи, по-перше, належних умов, а іноді і матеріалів для творчості, а у подальшому і ринку збуту творів, майстри намагаються адаптуватися до вимог масового ринку, що часто призводить до значних втрат, а то й руйнування художньої значимості творів. Майбутнє цього напрямку повністю залежить від характеру розвитку суспільно-культурного життя України: доки проводитимуться великі заходи, доти існуватимуть твори виставочно-репрезентативного характеру.

Основним завданням виробництва художньої промисловості є створення серійних виробів для масового споживання, що вимагає великого обсягу виробництва, значних виробничих потужностей, часткової механізації процесів, роботу майстрів за еталонами. Незважаючи на суттєве знецінення творчої індивідуальності майстра, деяке омертвлення традицій, зазначимо як позитивне - майстри мали постійну роботу, стабільну заробітну платню, необхідні матеріали, організований збут продукції.

Цей напрямок вважаємо перспективним і сподіваємось побачити не тільки в художніх салонах авторські примірники творів васильківської та опішнянської кераміки, богуславського та решетилівського ткацтва, полтавської та вінницької вишивки тощо, а й і більш доступну продукцію. Проте в цій галузі передбачається проведення великої організаційної роботи, яка потребує значних зусиль і капіталовкладень.

Найбільш поширеною є категорія ярмаркових творів народного мистецтва. Саме ці твори акумулюють характерні ознаки як традиційного мистецтва, так і елементи кичу, репрезентуючи народне мистецтво не тільки на ринках, виставках-ярмарках, а й в експозиціях народної творчості не тільки в районах, областях, а і в столичних престижних залах.

Серйозна проблема полягає в площині художньої цінності цих виробів, які створюються руками сільських та міських жителів. До них можуть бути віднесені вироби з кераміки, дерева, ткацтва, металу, ювелірного мистецтва, а частіше всього-вишивка. Це і рушники, сорочки, серветки, вишиті ікони, картини, та і більшість із них мають тісні зв’язки з народним мистецтвом, оскільки вони виросли з його стародавніх художніх традицій.

Картина побутування народного мистецтва різноманітна і різномасштабна. Кожен регіон докладає значних зусиль по відродженню, а найчастіше, по збереженню і подальшому розвитку тих чи інших осередків народної творчості.

В областях приділяється значна увага індивідуальній творчості народних майстрів, відслідковується сучасний стан розвитку осередків. Крім традиційних, усталених форм роботи, таких як обласні, районні художні виставки, конкурси, фестивалі, значно активізувалась просвітницька робота в цій галузі.

Силами працівників ОЦНТ проводиться значна робота по збереженню, розвитку і відродженню основних видів народного декоративного мистецтва, незважаючи на складні процеси у суспільства, економіці, незадовільне матеріально-технічне забезпечення, втрату кадрових складів в установах культури.

Вона носить нерівнозначний характер в різних регіонах. Якщо зусилля по збереженню осередків народного мистецтва докладають в таких областях як Івано-Франківська, Закарпатська, Львівська, Чернігівська, Вінницька, то на півдні – в Миколаївській, Херсонській обл., Кримській АР відроджують і розвивають крім українського і мистецтво інших народів, що населяють ці області.

Сьогодні можна констатувати, що загалом всі області в тій чи іншій мірі працюють з майстрами народного мистецтва та аматорами.

Зупинимось більш детально саме на тих областях, які системно і широко ведуть роботу по організації пошукової, виставочної і просвітницької роботи в галузі народного декоративного і аматорського мистецтва.

Цікаві організаційні форми демонструє Житомирська область. Тут при обласному Фонді культури, а також на базі учбових закладів різних рівнів створені і з успіхом діють багато об’єднань народних майстрів та творчої молоді. Наведемо лише деякі з них:

  • Асоціація майстрів народної творчості та ремесел “Берегиня” м.Житомир;
  • Клуб народної творчості “Сонце” м.Бердичів;
  • Спілка вільних художників і народних майстрів “Вернісаж” м.Бердичів;
  • Міжнародна асоціація вишивки “Срібна нитка”, м.Житомир;
  • Овруцька районна Мала академія народних мистецтв та ремесел художньої обробки дерева та соломки, м.Овруч;
  • Мала академія “Вишиванка” при Житомирській школі-інтернаті Коростенського р-ну.;
  • Мала академія “Гефест” художньої обробки металу при міському Будинку творчості дітей та юнацтва "Творчість”, м.Бердичів;
  • Мала академія “Витинанка” на базі Державного педагогічного університету ім.І.Франка та жіночої прогімназії м.Житомира;
  • Мала академія “Пролісок” художньої вишивки на базі Листвинської СШ Овруцького р-ну;
  • Мала академія “Писанка” на базі Іванковецької СШ Бердичівського р-ну;
  • Мала академія “Серпанок” художньої вишивки, мережива та народного одягу на базі ПТУ № 9 м.Житомира;
  • Мала академія “Червона калина” художньої вишивки та бісероплетіння при Житомирському Центрі творчості дітей та молоді;
  • Мала академія писанкарства”Лелеченька” при СШ № 28 м. Житомир; Мала академія народознавства “Оріанта” при Черняхівській СШ;
  • Мала академія “Криниченька” художньої вишивки на базі Коростишівського педучилища ім.І.Франка;
Якщо детально проаналізувати зміст роботи кожного осередка, то вимальовується розгалужена їх мережа, метою яких є відродження старовинних і напівзабутих ремесел. Широко використовуючи багатий досвід старшого покоління, асоціація “Берегиня” в багатьох районах області і м.Житомира організовує безкоштовно курси, на яких молоде покоління знайомиться з історією розвитку народних ремесел, вчиться оволодівати різними техніками народної вишивки.

Мала академія “Оріанта” Черняхівського р-ну докладає зусиль до відродження та збереження стародавнього ужиткового мистецтва. Тут вивчають та досліджують старовинні орнаменти, обереги. За останні роки Мала академія взяла участь у 6-ти міжнародних виставках у Польщі, Норвегії, Росії, а також в м.Києві-музей І.Гончара, Києво- Печерська лавра, ПМ “Український дім”.

Мала академія народних ремесел обробки дерева та соломки м.Овруча за роки існування стала своєрідним центром відродження народного мистецтва Овруцького району. В академії працюють факультети:

- художньої обробки дерева;
- художньої обробки соломки;
- етнографії та фольклору;
- лозоплетіння.

Мала академія художнього вишивання “Криниченька” Коростишівського педагогічного училища ім.І.Франка упродовж багатьох років завдяки багаторічній натхненній праці викладачів педучилища передає тонкощі мистецтва вишивки.

Мала академія мистецтв “Кераміка” Житомирського центру творчості дітей та молоді збирає дітей та молодь до 23 років. Вихованці навчаються виготовляти малі пластичні форми, сувеніри, ужиткові речі, які демонструвались у Словаччині, Угорщині, Росії, Білорусії.

Закарпатська область - край традиційних видів народного мистецтва, значно розширила роботу з народними майстрами в осередках, гуртках, в яких вона проводиться силами співробітників обласного центру народної творчості. Нині їх в області 172. На заняттях гуртківці вдосконалюють технічні прийоми виконання, поглиблюють знання з питань розвитку народного мистецтва.

У вихованні народних талантів значне місце відіграють семінари народних майстрів різних видів мистецтва, які проводяться на базі районних, міських та обласних художніх виставок. У їх роботі крім працівників обласного центру народної творчості, брали участь народний художник В.Микита, засл. художник Ю.Герц, Н.Герц та інші, фахівці Ужгородського коледжу мистецтв.

В ході міжнародних та обласних фестивалів, свят - “На Синевир трембіти кличуть”, “Мелодії солоних озер”, “Україна-Європа-Центр”, “Квітне Сакура над Ужем” організовано 8550 місцевих робіт народного узорного ткацтва, вишивки, різьби по дереву, гончарства, ковальства. На них експонувалось близько 14 тис. творів 2400 авторів.

Цікавими були експозиції творів народних майстрів в -Ужгороді, районних центрах - Мукачеві, Хусті, Берегові, всього влаштовано 75 виставок. Крім традиційних видів творчості, на них були представлені портрети, сучасні мотиви, твори сакрального мистецтва.

Особливою популярністю користується організація персональних виставок - індивідуальних творчих звітів кращих народних майстрів.

Помітно зросла кількість виставок народного мистецтва Закарпаття в Києві і Дніпропетровську. Протягом 2002 року майстри народної творчості взяли участь у низці широкомасштабних заходів, народних святах, фестивалях, зокрема: “Театральна весна Закарпаття”, “Срібний дзвін”, “Червона рута”, “Народні джерела”, “Словенська веселіца”, “Угорські візерунки” та інші.

Кожна область шукає свої форми роботи, які гармонійно пов’язані з історією краю. Так в Запоріжжі з нагоди відкриття історико-культурного центру “700-літній Запорізький дуб” ОЦНТ підготував яскравий вернісаж під дубом. Гостями були члени об’єднання “Самоцвіти Запоріжжя”, художники Національної спілки художників України. Експонувалися тут і обереги Г.Кан (м.Запоріжжя) та жіночі прикраси І.Зяткіної (м.Бердянськ).

В різних куточках регіону влаштовуються виставки з нагоди знаменних свят, пам’ятних подій - “Свято родинної творчості”, “Свято українського рушника”, “Творчий віночок тобі, Україно”, тощо. У 2001 році понад 840 виставок відбулося в області, їх відвідало більш як 220 тис. чоловік. Загалом в області функціонує 13 обєднань: “Надія” (Мелітополь), “Приморські візерунки”, “Калинонька” (Бердянський р-н) та інші.

В Тернопільській області працівники культури розглядають декоративно-ужиткове мистецтво як безцінне духовне багатство, опікуються ним, популяризують його, поширюють, вишукують нові форми роботи.

Протягом 2002 року в області було розгорнуто 501 виставку, на якій демонструвалось більше 13 тис. експонатів 8 тис. авторів. Виставки також організовувались під час творчих звітів аматорських художніх колективів сіл, міст, районів, під час ювілеїв, Днів села, міста, присвячувались урочистим подіям держави і області.

При Бережанському краєзнавчому музеї активно працює клуб вишивальниць майстра традиційного народного мистецтва Марії Таранюк. На базі любительського об’єднання “Вишиваночка” БК с.Воробіївка Підволочиського р-ну у квітні проведено районний семінар- практикум, розгорнута виставка вишивок керівника студії Богдани Худик.

Традиційно у центрі Тернополя на старовинній вулиці Валовій щодня розгортається експозиція творів народних майстрів і художників-аматорів, відбувається спілкування між авторами, мешканцями і гостями міста.

В Чернівецькій області з метою дослідження та корегування методики сприяння розвитку народного мистецтва у 2002 році проведено реєстрацію народних умільців. Всього в області працює 705 майстрів народного декоративно-прикладного мистецтва, із них 8 носять звання заслужений майстер народної творчості.

Виставка майстрів народного декоративного мистецтва та образотворчого аматорського мистецтва з успіхом пройшла в залах Чернівецької організації Національної спілки художників за жанровими ознаками. На виставці було представлено 17 видів народного мистецтва, всього експонувалось 432 твори 82 авторів.

У Хотині, на честь 1000-річчя міста проведено обласну виставку (69 майстрів, 390 творів).

Виставку відомого майстра художньої вишивки Ярослави Гафійчук організовано у Чернівецькому краєзнавчому музеї.

В Чернівецікому музеї буковинської діаспори організовано виставку творів засл. майстра народної творчості Любові Дуб, проведено також виставку творів майстрів народної творчості, претендентів до вступу до Національної Спілки майстрів народного мистецтва.

У Вінницькій області працює 927 майстрів аматорського та декоративно-прикладного мистецтва. Протягом 2002 року було проведено 205 виставок народного мистецтва, серед них 15 обласних , в яких взяли участь понад 400 майстрів, які представили 2746 робіт.

В ПМ “Український дім” (м.Київ) в рамках фестивалю “Мистецтво одного села” відбувся показ виставки “Стінянські джерела” (с.Стіна Томашпільського р-ну). В експозиції виставки були представлені 250 зразків традиційного народного мистецтва – ткацтво, вишивання, велика колекція обрядових хлібів, а також прозвучав пісенний і словесний фольклор у виконанні народного аматорського фольклорно-етнографічного ансамблю “Русава”.

Організоване свято народного мистецтва “Великодня писанка”, в якому взяли участь 60 майстрів з 11 районів області і представили 400 писанок, засвідчило, що унікальний вид мистецтва – писанкарство з кожним роком набуває все більшого поширення. В рамках свята відбувся семінар-практикум по писанкарству та презентація ілюстрованої збірки майстрині Марини Юрченко “Великодня писанка”. Серед учасників свята були юні писанкарі загальноосвітніх шкіл та дитячих гуртків Вінницького, Літинського, Оратівського, Тульчинського, Шаргородського районів та м. Вінниці.

Симпозіум “Українська витинанка” проходив в м. Могилеві-Подільському. В ньому взяли участь 30 майстрів із 9 областей України. Виготовлено 120 витинанок в яких втілилися найяскравіші традиції цього виду народної творчості. На симпозіумі відбувся обмін думками про його подальший розвиток. В 2002 році була організована 54-а обласна виставка народного мистецтва Вінничини. В ній взяли участь 100 майстрів з 20 районів області, в експозиції було представлено 500 робіт майже всіх видів традиційного народного мистецтва. Це і витинанки Наталки і Данила з с. Рахни – Лісові Шаргородського р-ну, писанки Тетяни та Катерини Пірус, батік Ірини Шостак-Орлової та ін.

В області працює багато талановитих сімей. У Вінниці – Каменяр (вишивка), Філінських – (кераміка), Медяник (вишивка) Панчуків (живопис, писанкарство, декоративний розпис), Соболь (батік), сестри Шаран та Квасницька (витинанки і писанкарство).

На Рівненщині працюють 94 гуртки образотворчого та декоративного мистецтва, 1930 майстрів народної творчості взято на облік, проведено 687 виставок образотворчого та народного мистецтва.

В області протягом 2002 р. проводились персональні виставки Ольги Баранової (м.Рівне, дерево, камінь, бурштин, срібло) та М. Пєтковського (с. Новостав Рівненського р-ну).

Під час святкування 650-річчя с.м.т. Гоща було підготовлено обласну виставку образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва. Участь взяли майстри з м. Рівне, Млинівського, Гощанського, Дубровицького, Радивілівського, Здолбунівського, Володимирецького р-нів.

З метою відродження, збереження та популяризації кращих зразків традиційної вишивки спільно з Рівненським факультетом Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв були проведені творчі лабораторії майстрів вишивки. Робота відбувалась у фондах краєзнавчого музею та майстер-класу у заслуженого майстра народної творчості п. М. Шевчук.

Прикладом створення інноваційних закладів культури на Полтавщині є діяльність центру культури і дозвілля “Оберіг” Решетилівського р-ну, який веде плідну роботу по збереженню і відродженню широковідомих за межами країни народних промислів: ткацтва, килимарства, гаптування, гончарства. У школі прикладного мистецтва, що діє у центрі, молодь і діти органічно поєднують навчання з культурним дозвіллям. Головна спрямованість та основні завдання центру чітко визначені у його положенні, які містять також і необхідні юридичні норми. До складу цього об’єкту культурного призначення входять чотири структурних підрозділи – центр дозвілля, дитяча школа естетичного виховання, центральна районна бібліотека та історико-краєзнавчий музей.

Як показовий приклад для інших регіонів – естетичний комплекс в с.м.т. Опішні, який об’єднав навколо Національного музею-заповідника українського гончарства Будинок культури, бібліотеку, музичну школу, школу народних мистецтв.

Продовжується навчання в освітянському закладі нового типу – Колегіумі мистецтв, де здійснюється навчання з поглибленим вивченням національних традицій.

Ефективність таких закладів нового типу – забезпечення скоординованості дій, ефективне використання матеріальної бази, розширення сфери використання спеціалістів без залучення додаткових коштів на оплату праці. Вони представляють значний інтерес як засоби реалізації завдань відродження та розвитку національної культурно-мистецької, освітянської спадщини, насамперед, в осередках його традиційного побутування.

Проблеми розвитку народного декоративно-прикладного та аматорського мистецтва у складних умовах суспільно-економічної кризи та широкомасштабних реформ витікають із загальних завдань в галузі культури, пов’язаних із збереженням і всебічним розвитком її інфраструктури та творчого потенціалу.

Народна творчість входить до єдиної національної культурної системи через збереження духовних здобутків українського народу, його кращих традиційних цінностей.

Реалізації цих завдань сприяє і значна за обсягом і розгалуженістю система організаційних форм роботи ОНМЦ з народними майстрами і творчою молоддю.

Ця система багатоаспектна і складається як із великомасштабних форм таких як: обласні звіти областей, Всеукраїнські фестивалі так і монографічних виставок на периферії, в сільських клубах, місцевих краєзнавчих музеях або школах.

До позитивних явищ в цій сфері відноситься і зростаючий щорічно кількісний показник майстрів народного та аматорського мистецтва, інтерес до мистецтва народних меншин, що проживають на території країни. Яскравою тенденцією покращення роботи з народними майстрами є співпраця в окремих областях з краєзнавчими (Вінницька, Рівненська, Закарпатська обл.) та художніми музеями (Чернівецька обл.), громадськими організаціями – Національною Спілкою художників України, Національною Спілкою народних майстрів, Фондом культури України (Закарпатська обл).

Поряд з цим, на наш погляд, у контексті сучасної роботи ОНМЦ в галузі народного і аматорського мистецтва є суттєві проблеми:

  • стан фахової підготовки працівників культури, що займаються народним мистецтвом, особливо районної ланки, не завжди відповідає сучасному рівню. В останні роки в системі перепідготовки та вдосконалення кадрів має місце явище занепаду, хоча в минулому вона досить ефективно впливала на кадрові процеси цієї галузі;
  • представлені областями матеріали свідчать, що вкрай недостатньо відслідковується ситуація в діючих або вже не діючих осередках традиційного народного мистецтва;
  • у звітах деяких областей (Херсонська, Київська) відсутні дані про роботу з традиційним народним мистецтвом;
  • актуальними залишаються питання вивчення і узагальнення кращого досвіду роботи в областях з цього напрямку та видання учбово-методичної літератури з питань підготовки, організації і проведення всіх заходів по вивченню і популяризації народного мистецтва;
  • недостатньо використовуються альтернативні шляхи фінансування розвитку народного декоративного і аматорського мистецтва регіонів, осередків та окремих видів творчості;
  • потребують збільшення фінансування ОЦНТ на відрядження і надання методичної та практичної допомоги по проведенню семінарів та майстер-класів; перепідготовки кадрів та стажування.
Висновки

Сучасне народне декоративно-ужиткове мистецтво є активним суспільно - виховним фактором у духовному розвитку держави.

На дослідженому матеріалі про основні тенденції сучасного традиційного народного і аматорського декоративно-ужиткового мистецтва простежується вплив сучасних мистецьких, соціально-економічних, історичних, етнографічних тенденцій на розвиток традиційного народного мистецтва, а саме:

  • зростання у суспільстві інтересу до проблем національного відродження;
  • пошук шляхів активного використання духовного потенціалу народно-декоративного та аматорського декоративно-ужиткового мистецтва;
  • широке залучення майстрів народного ужиткового мистецтва до ринкових відносин. Комерціалізація діяльності майстрів декоративно-ужиткового мистецтва;
  • масовий характер аматорського народного мистецтва в сфері естетичного пізнання світу;
  • взаємозв’язок розвитку народного декоративного мистецтва та ужиткового аматорського мистецтва;
  • розширення тематики творів народного мистецтва, впровадження нових технологій та матеріалів.
Проте, в галузі народного декоративного та аматорського мистецтва існують проблеми та невирішені питання:
  • недостатнє впровадження та виконання чинного Закону України “Про народні художні промисли”;
  • відсутні комплексні державні програми по охороні, відродженню, збереженню та розвитку народних художніх промислів та декоративно-ужиткового аматорського мистецтва;
  • відсутня належна державна програма по збереженню, розвитку та популяризації народного митецтва;
  • потребують удосконалення учбово-методичні програми з питань народно-декоративного мистецтва;
  • недостатньо укомплектовані бібліотеки, гуртки, студії методичною літературою з питань народного мистецтва;
  • недостатня кількість в студійно-гуртковій мережі кваліфікованих фахівців з викладання народного декоративно-ужиткового мистецтва;
  • в областях недостатньо проводиться робота по виявленню, обліку та охороні народних художніх промислів, а також по визначенню заповідних територій, осередків народних художніх промислів.
В результаті досліджень тенденцій розвитку сучасного традиційного і аматорського декоративно-ужиткового мистецтва України пропонується:
  • розробити комплексну державну програму розвитку традиційного народно-декоративного та декораного-ужиткового аматорського мистецтва;
  • розробити державну комплексну програму охорони, відродження, збереження і розвитку народних художніх промилів;
  • розробити проект програми організаційного та методичого забезпечення підготовки фахівців в галузі народно-декоративного мистецтва;
  • розробити комплексну програму інвестеційних проектів у галузі народного декоративно-ужиткового мистецтва і народних художніх промислів;
  • запровадити навчання по підготовці фахівців народного декоративно-ужиткового мистецтва, загальноосвітніх навчальних закладах за рахунок коштів державного бюджету;
  • розробити методичні рекомендації щодо проведення історико-етнографічних досліджень народного декоративно-ужиткового мистецтва;
  • розробити нормативні акти відповідними державними інституціями щодо соціального та юридичного захисту майстра народно-декоративного мистецтва;
  • розробити комплексну програму пропаганди та популяризації народного мистецтва засобами масової інформації;
  • організувати підготовку кваліфікованих вчителів з народного декоративно-ужиткового мистецтва при педагогічних вузах та педагогічних училищах;
  • посилити роботу по створенню колекцій творів народного мистецтва та організації музеїв різних рівней народно-декоративноо мистецтва;
  • передбачити організацію в осередках народної творчості при обласних центрах народної творчості, методичних кабінетах з колекцією кращих зразків народного декоративо-ужиткового мистецтва регіону.
З метою наданя допомоги у творчо-виробничих питаннях доцільно створити:
  • Асоціацію підприємств народних художніх промислів при Міністерстві культури і мистецтв України;
  • Центр народного мистецтва і фольклорного виховання ім.Г.Сковороди;
  • підготувати нові учбово-методичні програми з народно-декоративного та декоративно-ужиткового мистецтва для мережі аматорських студій та гуртків.

Карпати, Гуцульщина - Туризм Гуцульщини

Туризм Гуцульщини - Туризм і Культура