© З.Босик, 2010 - ISBN 978-966-452-054-3
Родинна обрядовість: Трансформація та архетипові мотиви весільної обрядовості Середньої Наддніпрянщини - Монографія

ВИСНОВКИ

У дослідженні теоретично узагальнено і по-новому вирішено наукову проблему умов збереження та меж трансформацій традиційної весільної обрядовості, що полягає в експлікації та концептуалізації її архетипового виміру. На підставі системного і компаративного аналізу архетипіки й атрибутики весільного ритуалу Середньої Наддніпрянщини і соціокультурних репрезентацій її динаміки, здійснено теоретичну реконструкцію домінацій в системі панівних архетипових мотивів.

Культурологічний аналіз фактичного матеріалу, зібраного в регіоні Середньої Наддніпрянщини та зіставлення регіональних особливостей весільної обрядовості цього регіону в аспекті виявлення специфіки прояву притаманних їй архетипових мотивів, дозволив з’ясувати, що ці мотиви виявляються не лише семантично, генетично пов’язані між собою. Кожен з них з необхідністю апелює до інших, "викликає" їх і відлунює в них. Разом усі вони складають виструнчений та цілісний архетиповий ансамбль весільної обрядовості. Дозволив він і виокремити різні історичні шари вияву цих архетипових мотивів, що подеколи накладаються один на один, однак іноді, в силу саме регіональних особливостей обрядовості, функціонують окремо.

Основні наукові результати дослідження можна резюмувати в таких положеннях.

1. Весільний обряд Середньої Наддніпрянщини, як і будь-який інший лімінальний обряд, є відтворенням певного пра-сюжету, що водночас відсилає до сакрального минулого й моделює бажане майбутнє, й виявляє всі ознаки не лише космогонічної містерії, а й ініціаційного ритуалу, пов’язаного з переходом у нову соціальну якість.

2. У символіці й атрибутиці весілля Середньої Наддніпрянщини провідну роль відіграють архетипові мотиви Сизигії у її зв’язку з архетипами Аніми й Анімуса, що виявляються в мотивах ієрогамії, андрогінізму, Великої Матері, трансвестійних і трикстерних елементах весільного дійства та кількох групах ритуалів, пов’язаних з уроборчими міфологемами; мотиви Світового Дерева, Мандали, Смерті й Вічного Відродження. Означена архетипіка складає наскрізний каркас весільного дійства, натомість маніфестацією цього глибинного визначального шару виступає атрибутика весільної обрядовості, основні компоненти якої містять у собі символічний зміст.

3. З кінця XIX ст. до сьогодні в атрибутиці, структурі та характері обрядовості відбулися значні зміни, найочевиднішою з яких є скорочення тривалості весільного обряду через зміну його структури й випадання окремих традиційних ланок або їх включення до складу сусідніх. Водночас втрачає своє семантичне наповнення знакова система весільного одягу, рослинну символіку замінює штучна атрибутика, у весільному мелосі зменшується використання символів мінорної тональності. При цьому характер домінантних функцій весільного обряду еволюціонував з магічної та правової площини до розважально-ігрової та естетико-виховної.

4. Змін зазнав і кожний з етапів весільної обрядовості. Зникають ритуали розвідин, оглядин; ритуал заручин пересувається до сватання й зливається з ним; ритуал комори на сьогодні існує лише в імітативному вигляді; зникла з ужитку низка "перезвяних" обрядових пісень; коровайні ритуали, які на Середній Наддніпрянщині збереглися здебільшого в автентичному вигляді, сьогодні також значною мірою тяжіють до набуття імітативного характеру, хоча в цілому випікання весільного короваю, супроводжуване спеціальними ритуалами, здебільшого ще залишається важливою частиною весільного обряду.

5. До регіональних особливостей еволюції весільної обрядовості Середньої Наддніпрянщині належить домінування архаїчних охоронних мотивів, що моделювали захищеність внутрішнього простору від усіх проявів зовнішнього. Однак, ці мотиви впродовж досліджуваного періоду "вимиваються" найінтенсивніше. Збіднення зазнають й інші семантичні шари, що конотують з "захисною" символікою, пов’язані з архетипами Аніми й Анімуса (забезпечення родючості, єдності нововиниклого мікрокосму сім’ї). Такі процеси є не лише наслідком соціальних потрясінь минулого століття, а й пов’язані з масштабними світоглядними змінами сучасності, за яких кордони бінарного поділу світу значно розширюються.

6. Попри всі негативні тенденції, має місце збереження архетипової основи традиційної обрядовості, яке забезпечується не лише консервацією її окремих елементів у фольклорі, а й наявністю обопільного зв’язку між обрядовістю, мистецтвом та іграми. Мистецтво та народні ігри становлять джерело живлення самої обрядовості.

7. Серед масиву традиційних народних ігор українців найбільшою стабільністю відзначаються ті, що пов’язані з обрядовими змістами. Ті ж ігри, змістовним стрижнем яких є соціальні взаємини, мають перехідний, тимчасовий характер. Відтворюючи у грі схеми зв’язків і взаємин, притаманні ритуальним обрядодіям, учасники гри засвоюють, зберігають та ретранслюють ці світоглядні моделі.

8. Існують два типи трансформації весільної обрядовості: змінюваність локальних модифікацій атрибутики та інших елементів обрядовості та пластична еволюція архетипових мотивів. Перший тип еволюції розгортається перманентно і зумовлений конкретно-історичними обставинами існування окремих мікроспільнот і їх звичаєвими відмінностями. Другий пов’язано з варіативністю самих архетипових мотивів, які за незмінної семантики набувають іншого способу проявів в умовах світоглядних змін. Поєднання цих трансформаційних типів забезпечує еволюцію й збережуваність традиційної обрядовості в різних соціально-історичних умовах. Архетипова основа як загальнокультурний інваріант залишається незмінною в будь-якому разі і за будь-яких умов.

Раціональна перевага запропонованого підходу вбачається в тому, що він, по-перше, уможливлює дослідження традиційної весільної обрядовості в широкому історико-культурному контексті, як одного з проявів специфічної культуротворчості українського народу, за своєю базовою глибинною структурою співмірного й взаємопов’язаного з іншими. По-друге, такий підхід є евристично плідним з погляду виявлення можливостей збереження, відродження й репродукції ціннісних засад народної обрядовості.

Впроваджена в монографії методологія дослідження може сприяти подальшому розвитку й оновленню методології культурологічного пізнання. Основні теоретичні висновки і положення дослідження мають методологічне значення і для культурно-педагогічної рефлексії, оскільки сприяють її переорієнтації від риторики з приводу необхідності збереження й розвитку народних традицій до вироблення реальних проектів, спрямованих на їх підтримку й відродження. Використання основних результатів монографії на практиці сприятиме процесу відродження традиційної культури українського суспільства.

Карпати, Гуцульщина - Туризм Гуцульщини

Туризм Гуцульщини - Туризм і Культура