Ванюга Л.С.,
асистент кафедри театрального мистецтва
ТНПУ ім. В.Гнатюка, методист ОМЦНТ,
аспірант НАКККіМ

Важливим професійно-творчим показником театральної культури є визначеність творчої позиції театру в його репертуарній політиці, цілісності художньої програми. Репертуарна політика театрів за роки незалежності України, з одного боку, зазнала кардинальних змін, з іншого боку, залишилася у руслі тенденцій, які виникли саме внаслідок суспільних катаклізмів другої половини 1980-х початку 1990-х років. Саме у цей період театр намагався вийти на передові рубежі суспільної думки у переосмисленні історичного шляху розвитку країни, отже, звернувся до раніше заборонених тем, проблем, до драматургії (точніше – літератури), відкладеної колись "у шухляди" або народженої уже в нові часи, переважно низькопробної. Саме в такому репертуарі найвиразніше виявлялося бажання театрів опинитися "на вістрі часу", маючи при цьому успіх у глядачів.

Репертуарна лінія Тернопільського академічного обласного українського драматичного театру ім. Т.Г.  Шевченка початку 1990-х років позначилася новим прочитанням української класичної драматургії. Цьому сприяла тісна співпраця з режисером Федором Стригуном. Вистави, які створив цей талановитий митець, були не випадковими, а чітко вписувалися в репертуарну стратегію Тернопільського академічного обласного українського драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка: "Суєта" (1992), "Хазяїн" (1994) та "Житейське море" (1996) І. Карпенка-Карого, "Гуцулка Ксеня" (1998) Я. Барнича, "Маклена Граса" (2001) М. Куліша, "У неділю рано зілля копала" (2004) О. Кобилянської за інсценізацією Ф. Стригуна. Згадані мали високу художню пробу. Про це свідчать схвальні рецензії та успіх у глядачів не лише Тернополя, а й Рівного, Луцька, Чернівців, Івано-Франківська, Хмельницького, Львова. Зокрема, "Маклена Граса" М. Куліша стала родзинкою Херсонського фестивалю "Мельпомена Таврії-2002".

Режисер Олег Мосійчук у 2004 р. здійснив постановку комедії "Євангеліє від Івана" А. Крима. "Євангеліє від Івана" сприймається як вибух, як бомба, бо ми ще не бачили на сцені такого нещадного зрізу нашої дійсності – без недомовок, без езопової мови, надуманих прикрас, вистава справжнє потрясіння". Це думка авторитетної журналістки і шанувальниці театру Галини Садовської [1].

Звертається театр і до складних філософських драматичних творів. Зокрема, у 2005 році відбулась прем’єра "Патетичної сонати" М. Куліша. Режисерові О. Мосійчуку вділося створити широке трагедійне видовище "українського абсурду" яке зблизило історичне минуле з нашою дійсністю.

На сьогоднішньому етапі становлення театрального процесу відсутність цікавої драматургії вимагає від режисерів-постановників орієнтуватись на літературні тексти, не призначені для сцени. Літературними джерелами для створення нових драматичних текстів стає проза І. Багряного, П. Загребельного, М. Матіос, У. Самчука та ін.

Відсутність в українському театрі нових вагомих п’єс про замовчувані сторінки нашої історії, зокрема голодомору та визвольних змагань УПА, заповнюються драматургією сумнівної художньої якості. Своє слово про геноцид українського народу Тернопільський академічний обласний український драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка сказав у народній трагедії "Сльози Божої матері" – інсценізація роману Уласа Самчука "Марія" (2007). Автор інсценізації та режисер-постановник Олег Мосійчук. Вистава вийшла правдива і болюча.

Кінець 2010 року в театрі ознаменувався прем’єрою вистави "Мазепа" за творами Б. Лепкого, режисер – народний артист України Олег Мосійчук. Постановка викликала неоднозначну критику, проте усі одностайні в одному – глядач побачив на театральній сцені справжнього історичного Мазепу – людину європейської освіти, справжнього державного діяча, політика, людину мужню і сильну духом (виконавець ролі Мазепи народний артист України В’ячеслав Хім’як).

Отже, сучасна глядацька аудиторія прагне до споглядання дійства в неодмінній триєдності життєвої, соціальної та художньої правди. Сьогодні репертуарна лінія театру повинна базуватися на спектаклях, котрі б давали багатий матеріал для порівняння побаченого на сцені зі спостереженим у навколишній повсякденній дійсності. Саме така драматургія, невід’ємною складовою якої має бути сучасна життєва філософія представників найрізноманітніших верств населення, і здатна зацікавити масового глядача.

Використані джерела

  1. Садовська Г. Євангеліє від Івана // Вільне життя. – 2004. – 1 травня.
Карпати, Гуцульщина - Туризм Гуцульщини

Туризм Гуцульщини - Туризм і Культура