Вільчинська І. Ю.,
доктор політичних наук,
професор НАКККіМ

Нині основною одиницею наукового аналізу дедалі частіше стає особистість як суб’єкт соціально-політичної дії, тому до кола інтересів антропоорієнтованих дослідників насамперед попадають ціннісні, ментальні, національні, етнічні та інші чинники мотивації політичної активності.

Зрозуміло, що підвищення уваги до ролі особистості у суспільно-політичних процесах неможливе без урахування культурного контексту, в межах якого формується відповідний тип політичного мислення, менталітету, що реалізується в конкретних політичних діях. Визначальною рисою провідних політологічних шкіл стають фундаментальні дослідження проблем суспільної свідомості, ідеологічних та ідейно-моральних аспектів політики, які реалізуються у конкретному типі політичної культури, в якій відбувається своєрідне переломлення ціннісних орієнтацій, традицій, ідеологій, стереотипів, що фіксується у відповідному типі політичної мотивації.

На сьогодні методологічні прийоми культурологічного підходу дедалі активніше прослідковуються у дослідженнях прихильників інших підходів, що водночас пов’язано з активізацією культурологічних досліджень і навіть виокремленням інтегруючої галузі знань – культурології. Крім того, з позицій культурологічного підходу зрозумілими стають більшість чинників, які визначають формування політичної культури і в об’єктивному, і суб’єктивному її змісті.

Саме ці обставини і вимагають врахування у дослідженні політичної мотивації культурологічних напрацювань. Відтак у межах досліджень політичної мотивації актуалізувався культурологічно-географічний підхід, який покладено в основу популярних соціокультурних теорій електоральної мотивації, розроблених у межах біхевіористського підходу.

На особливостях впливу географічно-кліматичного середовища на формування суспільно-політичних відносин наголошував ще Ш. Монтеск’є, який писав, що від відмінностей у потребах, викликаних різними кліматичними умовами, залежить відмінність у способі життя, а від відмінностей у способі життя – розбіжність законів.

Вплив національно-культурних чинників на мотивацію політичної поведінки згодом вивчали представники етнопсихологічної школи (А. Кардинер, Р. Бенедикт, М. Мід, Р. Мертон, Р. Ліптон та ін.). Підвищену увагу вчених до внутрішніх регуляторів мотивації соціально-політичної поведінки, психічного складу, менталітету віддзеркалюють дослідження витоків і чинників соціальної характерології, народного духу (Г. Штейнталь, М. Лацарус), тотального людського феномена, колективних уявлень (Е. Дюркгейм, К. Леві-Строс, М. Фуко).

Важливими для дослідження суспільно-політичної поведінки стали дослідження етнометодологів – ethno (народ, люди) + method (методи) (Г. Гарфінкель, Г. Закс, Є. Лівінгстон та ін.). Дослідники доводили, що поведінка людей – це результат повсякденних практичних дій і особливих методів, якими вони користуються для керування тією або іншою життєвою ситуацією, сформованих у межах відповідної культури.

Прикметно, що культурологічні дослідження особливостей мотивації суспільно-політичної поведінки особливо популярні на Європейському континенті. Так, ідеї прихильників культурологічно-географічного напряму досліджень ґрунтуються на напрацюваннях французького демогеографа А. Зиґфріда – засновника "екологічної школи" у політології.

Вчений також ввів поняття "виборча географія"відповідно до якого формування політичних поглядів населення зумовлене особливостями історичного, соціально-політичного й адміністративного устрою країни, соціальною структурою, релігійними перевагами, впливом зовнішнього середовища.

Під впливом "екологічної" школи розвивалися перші дослідження політичної мотивації в Італії, представлені іменами Є. Каранті, Ф. Компаньї, В. де Капрарріса.

Цікавими розробками в межах культурологічного напряму є дослідження голландського аналітика Г. Хофстеда, який, вивчаючи етнокультурні особливості популяцій, дійшов висновку, що для різних національностей характерний різний тип мотивацій, що продиктовано відмінностями в ціннісних орієнтаціях і установках. Об’єктом його дослідження стали близько 100 тисяч громадян з 40 країн світу в період з 1967 до 1980 років.

Дослідник визначив культуру як колективну ментальну запрограмованість, частину зумовленості сприйняття світу, спільну з іншими представниками націй, регіону або групи, "що й відрізняє "нас" від представників інших націй, регіонів і груп" [589, p. 2–3]. Для опису культури Г. Хофстедом було запропоновано чотири "виміри": індивідуалізм – колективізм; відношення влади (дистанція велика – мала); неприйняття невизначеності (сильне-слабке); мужність-жіночність (маскулинність-фемінність).

Автор, вивчивши, на його думку, найважливіші дефініції і критерії опису культури, встановив, що зміна або ламання "мотивації націй", може призвести до кризи у суспільстві.

На впливі культурно-ціннісних особливостей на суспільно-політичну мотивацію наголошували також У. Цойнер, Н. Хаддад, К.-Г. Флексіг, А. Томас, які зазначали, що культурні зразки – це центральні ознаки специфічної орієнтацій, які включають сприйняття, мислення, різні форми активності.

Тому, зрозуміло, що у змістовний контекст культурологічних досліджень вписується аналіз політичної мотивації у межах аксіологічного і біхевіористського підходу, оскільки у запропонованих дослідниками "вимірах" переважають ціннісно-диспозиційні елементи. Що й не дивно, оскільки загалом культурологічно-географічний підхід багато в чому продовжує традиції біхевіористського, виокремлюючи специфіку політичної поведінки, пов’язану з національними та культурними особливостями індивіда, використовуючи методи психології та методологічні напрацювання інших гуманітарних наук на політичному матеріалі. Він ґрунтується переважно на осмисленні політичної культури конкретної країни або нації, яка, у свою чергу, відображає сформований соціально-економічними умовами стан політичної дійсності.

Отже, даний підхід фактично є поширенням на політичну сферу історичного методу дослідження культури, який концентрується на об’єктах, які мають політичне забарвлення, що, у свою чергу, свідчить про формування традиції необіхевіористських досліджень.

Карпати, Гуцульщина - Туризм Гуцульщини

Туризм Гуцульщини - Туризм і Культура