Вовк Л. П.,
кандидат історичних наук,
головний бібліограф НІБ України
Новицька А. І.,
зав. сектором інформаційної
роботи НІБ України

Михайло Грушевський – одна з найвизначніших постатей новітньої вітчизняної історії, основоположник національної історіографії, організатор української науки, літературознавець, соціолог, публіцист, письменник, громадський і політичний діяч.

Михайло Сергійович народився в 1866 р. у м. Холм у родині педагога. Дитинство і юність пройшли на Кавказі, куди переїхали батьки. В 1880—1886 рр. навчався в 1-й Тифліській гімназії, в 1886 р. вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет. З цього часу розпочався перший київський період його діяльності, що тривав до 1894 р. і був часом становлення його як професійного історика.

Перша наукова робота "Южнорусские господарские замки в половине ХVІ века" була опублікована в 1890 р. До студентських років належить і перша наукова монографія, підготовлена як дипломна робота "История Киевской земли от смерти Ярослава до конца ХІV века" (1891 р.).

В 1891—1894 рр. Грушевський готує магістерську дисертацію з історії Поділля в ХІV—XVII cт. Після захисту дисертації окремим виданням вийшла його книга "Барское староство. Исторические очерки", доповнена двома томами архівних джерел. В 1894 р. Михайло Сергійович одержує посаду професора кафедри історії України у Львівському університеті. Розпочався Львівський період його діяльності, який тривав до 1914 р. За цей час Грушевський підготував численну когорту наукових кадрів, написав велику кількість наукових праць.

У 1917 р. Грушевський був обраний Головою Центральної Ради. Це був один із найяскравіших періодів діяльності його як політичного діяча. Очолюючи Центральну Раду, Грушевський брав активну участь у роботі численних селянських, солдатських з’їздів, писав і редагував постанови, маніфести, універсали, закони Центральної Ради, вів широку просвітницьку діяльність, видавав наукові й популярні праці з історії, актуальних проблем українського суспільного життя.

Заслуга М. Грушевського перед українським народом надзвичайно велика. Його ім’я стоїть у плеяді таких великих державотворців, як Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Михайло Драгоманов, Володимир Антонович, Іван Франко, велич думки яких мала вирішальний вплив на історичну долю нашого народу. Будучи видатним вченим світового рівня, Михайло Сергійович своїми науковими працями на великому масиві документальних джерел описав тисячолітню історію нашого народу, вагомий внесок його і в світову культуру. Він уперше пов’язав у єдине ціле княжий і козацький періоди історії України. Його перу належить майже дві тисячі праць, в яких історія України простежується від найдавніших часів до проголошення Української Народної Республіки. Діапазон його наукових інтересів був надзвичайно широким: поряд з десятитомною "Історією України – Руси" він написав п’ятитомну "Історію української літератури", опублікував кілька томів "Жерел до історії України – Руси". Впродовж двадцяти років Михайло Грушевський читав лекції з історії України студентам Львівського університету, створив власну наукову школу, з якої вийшли відомі вчені: І. Крип’якевич, М. Кордуба, С. Томашівський, О. Терлецький та інші.

Грушевський був талановитим організатором науки. З 1897 по 1913 р. він очолював Наукове товариство ім. Шевченка у Львові. Під його головуванням Товариство стало дієвою науково-дослідною українською установою, що передувала Національній Академії наук. За зразком Наукового товариства ім. Шевченка у Львові Михайло Сергійович створив Українське наукове товариство у Києві. Редаговані ним майже сто п’ятдесят томів "Записок" НТШ і УНТ, різноманітні збірники та серійні видання складають золотий фонд української науки, насамперед історіографії.

В еміграції М. Грушевський виявив ініціативу щодо створення у Відні Українського соціологічного інституту, працював над проектом статуту Українського вільного університету.

Після повернення до Києва він був обраний академіком і зарахований до історико-філологічного відділу на посаду керівника кафедри історії українського народу. Під його керівництвом була створена Науково – дослідна кафедра історії України, яка стала основним осередком його науково-організаційної діяльності в розбудові української науки.

Особливо слід відзначити археографічну діяльність, на ниві якої Грушевський працював понад сорок років. Розпочавши дослідження архівних джерел ще студентом, він розгорнув широку роботу в НТШ у Львові, УНТ у Києві, організував багатотомне видання "Жерел до історії України-Руси", "Українсько-руського архіву", публікацію джерел у "ЗНТШ", забезпечив копіювання документів Археографічної комісії НТШ і ВУАН.

У незалежній Україні ставлення до Михайла Сергійовича докорінно змінилося: перевидані найголовніші наукові праці, ім’ям видатного вченого названі вулиці, академічний інститут. Премія його імені – одна з найпрестижніших у Національній Академії наук.

Карпати, Гуцульщина - Туризм Гуцульщини

Туризм Гуцульщини - Туризм і Культура