Горенко Л. І.,
кандидат мистецтвознавства,
старший науковий співробітник,
старший науковий співробітник відділу культури
ННДІ українознавства, професор НАКККіМ

В історії заснування Академії наук Росії важливу роль відіграла зустріч німецького вченого Лейбниця з Петром I, яка відбулася 1711 року в Торгау, де вчений виклав свої плани щодо "введения" в Росії наук. Вже 1714 року в голандському журналі "Neu-eroffneter Welt und Staats-Spiegel" у розділі новин з Москви від 25 вересня було опубліковано повідомлення про наміри Петра I "учредить в Петербурге академию". Радник камер-колегії Генріх Фік (1679–1750), який був секретарем у князя О.Меншикова і відіграв важливу роль у створенні системи колегій, 11 (22) червня 1718 року подав Петру I записку "О нетрудном воспитании и обучении", на якій цар вперше написав резолюцію: "Сделать академию, а ныне приискать из русских, кто учён и к тому склонность имеет; также начать переводить книги юриспруденции и прочая, кто сие учинит сего года начало" [11, 229–230].

Фундаментальні праці з історії Академії наук Росії належать П. Пекарському, Б. Александрову та ін. [1; 12].Багато праць російських дослідників XIX–XX ст. присвячено історії створення та укомплектування Бібліотеці Академії наук, а також ними здійснено опис її рукописних фондів. Серед авторів цих праць: Є. Боброва, М. Бубнов, М. Гордин, М. Гуревич, О. Гусеєва, В. Гнучьова, П. Картавова, Л. Кисельова, А. Копаньов, М. Кукушкіна, І. Лебедєва, О. Ліхачьова, М. Мурзанов, І. Мартинов, В. Покровская, Є. Савельєва, В. Філов, О. Шебунін та ін. [4; 6; 10; 15; 16]. Про українську книгу у фондах БАН (м. Санкт-Петербург) висвітлено у працях директора Бібліотеки Академії наук (Санкт-Петербург, РФ), доктора педагогічних наук, професора В. Леонова та кандидата філологічних наук, наукового співробітника цієї ж бібліотеки О. Гусєвої [10, 36-43; 11, 229–232].

Впродовж всієї історії творення та функціонування Академії наук Росії українці відіграли вирішальну роль. Серед представників інтелектуальної еліти України цього періоду були Я.П. Козелецький та Г.В. Козицький. Так, Козелецький Яків Павлович (1728 – після 1795) – відомий як філософ, перекладач. Син наказного сотника. Освіту здобув у Київській академії (1744–1750 рр.) та в університеті при Петербурзькій Академії наук (1752–1757 рр.). Більшу частину життя провів на державній службі. Вийшовши у відставку, зайнявся природничими науками. Результатом його стала праця "Рассуждения двух индийцев Калана и Ибрагима о человеческом познании" (1788 р.), в якій узагальнено відомості з різних наук, викладені у формі діалогу. Ідеалом Я. Козелецького було суспільство, засноване на праці, де існує приватна власність, але тільки така, що здобута особистою працею [5, 201]. Водночас, Козицький Григорій Васильович (1724–1775) був відомий як науковець і державно-політичний діяч. Вищу освіту він здобув у Києво-Могилянській академії (1747 р.) та Лейпцизькому університеті (1749 р.). Ад’юнкт Петербурзької Академії наук (1759 р.), її почесний член (1767 р.). Секретар канцелярії опікунства іноземних колоністів (1763 р.). Входив до групи державних діячів та науковців, які займалися створенням "Наказу" Катерини II, за що його обрано почесним академіком Катерини II (1768–1775 рр.). Але, потрапивши в неласку, був змушений залишити службу й виїхати за кордон [13, 201].

Одним з видатних представників національної еліти України в структурі АН Росії був Михайло Васильович Остроградський (1801–1861), який походив з давнього козацько-гетьманського українського роду. Так, повернувшись з Європи до Петербургу в 1828 р., М. Остроградський подав до Петербурзької академії мемуар "Замітка про один інтеграл, що зустрічається при обчисленні притягання сфероїдів", на який академік Коллінз дав позитивний відгук. Восени М.Остроградський представив ще дві роботи з інтегрального числення, внаслідок чого академіки Коллінс, М. Фус та Вишневський у грудні 1828 р. рекомендували обрати М. Остроградського на вакантну посаду ад’юнкта Академії з прикладної математики, де він пропрацював понад 30 років. Багато уваги він присвятив педагогічній діяльності, розпочавши її у 1828 році викладачем математики в Морському корпусі [8, 53–55]. У листопаді 1829 р. він розпочав читати свій перший публічний курс із небесної механіки, який збирав багато слухачів та пізніше був схвально оцінений Араго і Пуассоном. 11 серпня 1830 р. М.Остроградського обрали екстраординарним, а 21 грудня 1831 р. – ординарним академіком з прикладної математики. На кафедру чистої математики його було переобрано 15 червня 1855 року. Професором аналітичної механіки та астрономії Інституту корпусу інженерів шляхів сполучення його призначили у травні 1831 р., а з січня 1832 р. він розпочав викладацьку діяльність у Головному педагогічному інституті. Заняття балістикою зблизило його з вищим військовим керівництвом, що сприяло запрошенню в середині 1840 р. до викладання в Головному інженерному училищі, а в серпні 1841 р. його було призначено викладачем Головного артилерійського училища. З появою М. Остроградського в цих закладах, які згодом були перетворені в академії, математика із другорядного предмета стала провідною, а математична освіта вихованців значно поглибилася. Лекції, читанні ним, відзначалися особливою повнотою і точним викладом. Завдяки науковій та педагогічній діяльності М. Остроградського у Петербурзі була створена потужна математична школа, вихованці якої згодом стали викладачами математики та сприяли поширенню математичних знань. М. Остроградський був залучений як голова комітету з вивчення та покращання навчальних планів і програм та з укладання посібників з усіх розділів математики й механіки для військово-навчальних закладів [8, 55–58].

Велика робота була виконана Остроградським зі створення підручників та посібників зрізних розділів математичних наук. Його педагогічні погляди були викладені у праці "Роздуми про викладання" (у співавтор. з І. А. Блумом). Автори підкреслюють важливість освіти, зокрема технічної, для розвитку сільського господарства та промисловості. У передмові вони зазначають, що "ці роздуми мають за мету дати нарис історії викладання прикладних наук, критику застарілих методів і показати, яким може бути майбутнє суспільство, яке побажає застосувати найефективніші методи, поширювати їх та застосовувати послідовно, енергійно і повсякчас" [8, 56–57]. Автори цієї праці обгрунтовують основну ідею трудового виховання, активного, наочного та міцного знання. Цих принципів дотримувався Остроградський і в своїй викладацькій роботі, започаткувавши прогресивний рух за реформу викладання математики.

Українець М.В. Остроградський вважався першим математиком Росії, один із засновників петербурзької математичної школи, автор "формули Остроградського", основних наукових праць у галузях математичного аналізу, математичної фізики, аналітичної механіки. Він розв’язав ряд важливих задач з гідростатики, гідродинаміки, теорії теплоти, теорії пружності, балістики. Видатний вчений, талановитий педагог, організатор, справжній патріот М.В. Остроградський здійснив значні наукові відкриття за кордоном, але впродовж усього життя він не втрачав зв’язку з Батьківщиною. Наукові заслуги М. Остроградського були відзначені обранням його академіком Петербурзької (1830 р.), Американської (1834 р.), Туринської (1845 р.), Римської та член-кореспондент Паризької (1856 р.) академій наук, доктор філософії (1840 р.). Його було обрано почесним членом Київського (1847 р.), Петербурзького, Московського та Казанського університетів.

Необхідно підкреслити, що діяльність українців в АН та українська книга широко представлена у Слов’янському фонді БАН (м. Санкт-Петербурга). Але, єдиним масивом праці українською мовою у Бібліотеці не сформовані. Відповідно до традицій комплектування, українські видання органічно належать до системи фондів БАН та існують в ній "на общих основаниях" з іншими іноземними виданнями. Книги "кирилловской печати" XVII–XVIII ст., які були друковані в Україні, зберігаються у фондах Відділу рідкісної книги БАН. Єдиним комплексом у Слов’янському фонді БАН зберігаються українські книжки та журнали 1798–1930 рр.: понад 17.000 книг та брошур, а також 1.000 назв періодичних видань. Серед унікальних примірників Слов’янського фонду БАН належить "Краткая летопись Малыя Россіи съ 1506 по 1776 гг... съ приобщением списка преждебывших гетмановъ, генеральных старшинъ, полковниковъ и іерарховъ, також землеописанія, съ показаниемъ городовъ, рекъ, монастырей, церквей, числа людей, известия о почтахъ и другихъ нужныхъ сведенияхъ. Издана Василиемъ Григоровичемъ Рубаномъ, Господиномъ Коллежскимъ Ассессоромъ и Вольнаго Российского Собрания, при Императорскомъ Московскомъ Университете, Членомъ", видана 1777 року в Санкт-Петербурзі [7, 173–179]. Також до раритетних належить перше видання поеми "Енеїда" І.П. Котляревського (1769–1838), яке нині зберігається у Відділі рідкісної книги БАН. Важливо зазначити, що саме з цього видання розпочалася історія формування української колекції Слов’янського фонду БАН. Тут знаходиться й друге видання цієї поеми І.Котляревського (1808 р.). Надзвичайно цінним є перший переклад української п’єси "Дворянские выборы" Г. Квітки-Основ’яненка (Кишинів, 1843 р.), а також "Запорожець за Дунаєм. Оригинальная малороссійская опера в трёх действиях, с хорами и танцами" С.  Гулака-Артемовського [2, 4–7].

До рідкісних видань фонду належать "Собрания малороссийских народных песен Алоиза Едлички" (Ч.1, СПб., 1860 р.), "Пісні, думки і шумки руського народа на Подолі, Україні і в Малороссіи. Списані Антоном Коціпінським" (Київ, 1861 р.), "Біда без грошей" та "Маруся і Москаль" Тимофія Василенко (Одеса, 1868 р.), "Катерина або нещасне дівоче кохання" Тараса Шевченко (Київ, 1876 р.) та інші [3; 9, 300–303]. Особливу цінність являють два екземпляри знаменитого і рідкісного альманаху М. Шашкевича, І. Вагілевича та Я. Головацького "Русалка днестровая" (1837 р.) з особистої колекції А. Котляревського та І. Срезневського. У 1950 р. була виготовлена фотокопія цього безцінного видання. Необхідно зазначити, що на багатьох виданнях збереглися автографи авторів, редакторів, перекладачів (як наприклад, збірник Христи Алчевської "Туга за сонцем". – М., 1907 р.), а також рідкісні видання творів українського філософа Г.С. Сковороди [7, 179].

У Слов’янському фонду БАН (м. Санкт-Петербург) зберігаються декілька сотень видань творів Т.Г.Шевченка (українською, російською мовами та ін.), серед них: перше, друге та третє видання "Кобзаря" (1840 р., вид. Мартоса; 1844 р.; 1860 р.), "Гайдамаки" (1841 р.). Як відомо, у Петербурзі вийшло нове видання Т. Шевченка "Чигиринський торбанист-певец" або "Чигиринський Кобзар" (1867 р.) з паралельним текстом віршів російською та українською мовами. Це видання мало карманний формат (російський переклад виконав О. Лепко). До того ж, сюди ввійшли два вірші П. Гулака-Артемовського у перекладі російською: балада "Пан Твардовський" і байка "Пан и собака" [10, 39-40]. Наступні видання "Кобзаря" у 1867 та 1869 рр. були останніми у Петербурзі й впродовж 14 років (до 1883 р.) більше не друкувалися. Лише 1883 р. вийшло зібрання творів Т.Шевченко у двох частинах, а 1884 року в Петербурзі знову вийшло сьоме видання "Кобзаря". Серед кінця XIX ст. цікавим є книжка-картинка "Кобзарик" (1913 р.) петербурзького видавництва "Нашим дітям" [10, 40].

Багато українців також працювало в системі Академії мистецтв. Ще у Петровський період при "канцелярии от строений" було створено архітектурно-живописну "команду" для підготовки помічників із числа запрошених у Петербург іноземним архітекторам, а також придворних художників для прикрашення імператорських палаців. Такі ж завдання ставило й створене в перші роки існування Академії наук її художнє (малювальне) відділення. У 1757 році державний діяч І. І Шувалов, відомий як покровитель мистецтв, вніс до Сенату пропозицію створити у Петербурзі вищу художню школу. В Наказі Єлизавети Петрівни від 6 листопада 1757 року було зазначено: "Особой трёх знатнейших художеств академию в Петербурге учредить, а на каком основании она быть может, имеет о том генерал-поручик и Московского университета кура¬тор и кавалер Шувалов подать в Правительствующий Сенат проект и штат". Так була створена Академія мистецтв і її директором став І. І. Шувалов – генерал, фаворит Єлизавети Петрівни, меценат, покровитель М.В.Ломоносова, засновник і перший куратор Московського університету. Мотивуя створення Академії, І. І. Шувалов підкреслював, що вона принесе славу Росії в Європі і "даст экономию от того, что впредь не надо будет выписывать в Россию дорогостоящих иностранцев". Він запросив викладачів до Академії, серед них: члена Парижської академії живописця Л. Ж .-Ледоррена, "рисовальщика" Ж. М. Моро, архітектора Ж. Б. Валлен-Деламота, скульптора Н. Ф .Жілле, берлинського гравера Е. Ф. Шмідта. З росіян у штаті академічних викладачів працював тільки архітектор С. Чевакінський (але спочатку як викладач креслення).

При Катерині II склад викладачів Академії в основ¬ному поповнювався вітчизняними фахівцями, серед яких були українці. Особливу роль відіграв архітектор А. Ф. Кокорінов, який з 1765 року став профессором, а з 1769 року – ректором Академії. Викладачами Академії стали і деякі його випускники: живописці А. П. Лосенко, С. Ф. Щедрин, Д. Г. Левицький, скульптори Ф. И. Шубін і Ф. Г. Гордєєв, учень С. Чевакінського і А. Ф. Кокорінова архітектор В. І. Баженов. Серед видатних українців був Левицький Дмитро Григорович (бл. 1735–1822) – живописець, портретист, академік Петербурзької академії мистецтв (з 1770 р.). Спочатку навчався він у батька – І. Левицького (Носа) та у видатного живописця О. Антропова. Разом з ними працював над розписами Андріївської церкви в Києві. В 1771–1788 рр. був керівником портретного класу Академії мистецтв. Автор багатьох парадних та інтимних портретів, зокрема О.Кокорінова (1769–1770 рр.), Н. Сезьомова (1770 р.), Н. Демидова (1773 р.), Д. Дідро (1773–1774 рр.), Д. Долгорукого (1782 р.), алегоричного портрета Катерини II (1783 р.), невідомої в блакитній сукні (зберігається у Київському музеї російського мистецтва), дочки Агаші в народному костюмі, М. Репніна (Державний музей українського образотворчого мистецтва) [14, 230].

Як відомо, при Академії мистецтв було створено Воспитательное училище, в яке набирали шестирічних дітей, щоб "находясь под надзором гувернеров, они не могли бы видеть и слышать ничего дурного, могущего их чувства упоить ядом развратности". За поданням Катерини II І. І. Бецкой уклав новий Статут Академії мистецтв, який був затверджений 4 листопада 1764 року. Ця дата є офіційним днем заснування Академії мистецтв. За статутом у Воспитательном училище було три вікові групи вихованців: від 6 до 9 років, від 9 до 12 років и від 12 до 15 років. Учні, яким виповнювалося 16 років переходили в учні безпосередньо Академії мистецтв. За дев’ять років навчання вихованці училища отримували широкі знання, де вчили російській та іноземним мовам, латинь, викладали географію, історію, математику, міфологію, займалися риторикою, навчали танцям і музиці; за участю вихованців відбувалися спектаклі. Навчання в художніх класах було розраховано на шість років. Ці класи поділялися на живописний, граверний, скульптурний та архітектурний (в середині кожного з них класс поділялися по жанрах і технологіях).

Набір до Академії мистецтв, відповідно Статуту, відбувався один раз на три роки. Всі учні класу виконували работу на спільну тему, що давало можливість порівняти їх успіхи й оценювати не по балах, а по порядкових номерах. Кращі роботи своїх учнів Академія нагороджувала золотими й срібними медалями чотирьох ступенів. Після закінчення Академії присуждувалося звання художника (живопису, або скульптури, або архітектури). Нагороджені Великою золотою медаллю вихованці Академії отримували право на творчу поїздку за рахунок Академії за кордон для удосконалення. За успішне виконання робіт вихованці Академії отримували звання "академіка", яке дозволяло викладати в Академії.

Спочатку Академія мистецтв розташовувалася у приміщенні Шувалова на Садовій вулиці (між Невським проспектом та Італійською вулицею), а в 1765 році у присутності Катерини II відбулася урочиста закладка будинку Академії мистецтв на набережній Неви Василівського острову. Його будували за проектом архітекторів Ж.-Б. Валлен-Деламота та А. Ф. Кокорінова. Спорудження будинку було завершено в 1788 році. Воно було збудовано спеціально для Академії мистецтв в стилі раннього класицизму. У 1802 році Олександр I своїм Наказом затвердив новий Статут Академії мистецтв і значно расширив її права. Відповідно до нового Статутут Академії "вменялось в обязанность наблюдать за охранением памятников славы отечественной, равно как и сочиненных новых". Всі державні установи, які мали будинки, зобов’язувалися слідувати рекомендаціям Академії та запрошувати для будівництва й прикрашення будинку її вихованців "предпочтительно перед иностранцами".

Президентом Академії з 1817 року став Оленін Олексій Миколайович (1763–1843) – історик, археолог, графік, державний та культурно-громадський діяч. Член Російської академії (1786 р.), почесний член Академії мистецтв (1804), директор Публічної бібліотеки (1811), президент Академії мистецтв (1817), член Державної думи (1827). Відомим був салон О.Оленіна (Б. Морская, 48) та його садиба в Приютіно, яку відвідували Т.Р.Державін, А.С.Пушкін, И.А.Крилов, М.И.Глінка, К.П.Брюлов та інші діячі української та російської культури. Серед професорів Академії мистецтв були А.Н.Вороніхін, А.Е.Егоров, Ф.І.Иордан, Тома де Томон. Випускниками Академії цього періоду стали: А.А.Іванов, Н.І.Уткін, А.І.Теребенев, В.І.Демут-Малиновський, С.С.Піменов, К.П.Брюлов, К.А.Тон, які прославили вітчизняне мистецтво. В кінці XIX ст. при Академії мистецтв було створено, як самостійну структуру, Вище художнє училище з п’ятирічним терміном навчання, в тому числі з дворічними підготовчими класами. Замість класів були створені майстерні, керівниками яких стали І.І.Шишкін, К.Е.Маковський, І.Е.Репін та інші відомі художники, скульптори та архітектори.

Всі вищевикладені факти свідчать про внесок представників української національної еліти в розбудову Академії наук Росії, а також українсько-російські історичні та культурні взаємини, які потребують глибинного дослідження на основі інтегрованих знань про Україну та українство як світовий феномен.

Використані джерела

  1. Александров Б. В. Описание рукописних карт XVIII века, хранящихся в Отделе рукописной книги Библиотеки Академии наук СССР // Гнучёва В. Ф. Географический департамент Академии наук XVIII века. – М.; Л., 1946. – 234 с.
  2. Артемовський С. Запорожець за Дунаемъ. Оригинальная малороссійская опера въ трёхъ действияхъ, съ хорами и танцами. Музыка и либретто С.Артемовского. – СПб. : Издание Стелловского, 1863. – 120 с.
  3. Anton Kocipinski. Pisni, dumki I szumki Ruskoho naroda na podoli, Ukraini i w Malorossyi. Spysani i perelozeny pid muzyku Ant. Kocipinskom. Persza Sotnia. Wlasnost Wydawci. W Kijwi i Kaminci pod. u A.Kocipinskoho. – 31 p.
  4. Библиотека Академии наук СССР 1728–1929 гг. : Краткий исторический очерк и путеводитель. – Л., 1929. – 125 с.
  5. Білокінь С. Козелецький Я. П. / Білокінь С. // Малий словник історії України / В. Смолій, С. Кульчицький, О. Майборода та ін. – К. : Либідь, 1997. – С. 201.
  6. Гордин М. Становление Санкт-Петербургской Академии наук в контексте развития европейской традиции власти / М. Гордин // Российская Академия наук : 275 лет служения России. – М. : Наука, 1999. – С. 238–258.
  7. Горенко Л. І. Культурологічні засади дослідження українських архівів XVIII – першої половини XIX ст. у зібраннях Бібліотеки Російської академії наук / Горенко Лариса Іванівна // Культура України : [Збірник наукових праць (До 80-річчя Харківської державної академії культури)] / [За заг. ред. В. М. Шейка]. – Харків : ХДАК, 2009. – Вип. 27. – С. 172–181.
  8. Горенко Л. І. Михайло Остроградський – видатний представник національної еліти України першої половини XIX ст. / Лариса Іванівна Горенко // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв : [Наук. журнал]. – К. : Міленіум, 2009. – № 1. – С. 53–59.
  9. Горенко Л. І. Українсько-російські культурні взаємини кінця XVIII – першої половини XIX ст. (до питання розбудови оперного мистецтва в Росії) // Теоретичні питання культури, освіти та виховання : [Збірник наукових праць]. – [Вип. 31] / [За заг. редакцією академіка АПН України Євтуха М. Б., укладач О. В. Михайличенко]. – К. : Вид. центр КНЛУ, 2006. – С. 300–306.
  10. Гусева О. В. Творчество Т. Г. Шевченко и коллекция украинской книги в Славянском фонде Библиотеки Российской Академии наук // Материалы VI Международного семинара "Т. Г. Шевченко и мировая культура" (10–14 мая 2006 г.) / [Под общей ред. Т. Н. Лебединской]. – Санкт-Петербург, 2007. – С. 36–43.
  11. Леонов В. Пётр Великий и Библиотека Академии наук / Валерій Леонов // Українознавство. – Номер 3 (36). – 2010. – С. 229–232.
  12. Пекарский П. История Академии наук / П. Пекарский. – СПб., 1870. – Т. 1. – 1056 с.
  13. Перковський А. Козицький Г. В. / Перковський А. // Малий словник історії України / В. Смолій, С. Кульчицький, О. Майборода та ін. – К. : Либідь, 1997. – С. 201.
  14. Ткачова Л. Левицький Д. Г. / Ткачова Л. // Малий словник історії України / В. Смолій, С. Кульчицький, О. Майборода та ін. – К. : Либідь, 1997. – С. 230.
  15. Савельева Е. А. У истоков Академической библиотеки / Е. А. Савельева, В. П. Леонов // Вопросы истории естествознания и техники. – 1999. – № 2. – С. 27–40.
  16. Шебунин А. Н. Основание Академии наук / А. Н. Шебунин // Новое литературное обозрение. – 2002. – № 2 (54). – С. 7–28.
Карпати, Гуцульщина - Туризм Гуцульщини

Туризм Гуцульщини - Туризм і Культура