Дяченко І. Е.,
завідувач сектором поточного комплектування
відділу комплектування фонду Державного закладу
"Національна історична бібліотека України"

І. Загальна характеристика благодійництва.

Різноманітні джерела стисло пояснюють термін "меценатство", сходячись на тому, що походить він від імені сподвижника римського імператора Августа патриція Гая Цільнія Мецената, який протегував багатьом видатним митцям того часу. Тобто це благодійництво, спрямоване на розвиток науки, культури та мистецтва.

Меценатство – добровільна безкоштовна матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними особами набувачів благодійної допомоги.

Закладені ще з часів Київської Русі традиції благодійництва і в наступні історичні періоди не були забуті, навпаки – вони отримали свій подальший розвиток. На складному шляху відродження державотворення поступово розвивалися різні форми меценатства. У XV—XVI ст. чітко означились, поряд з іншими, два основних напрями які взаємно доповнюють один одного. Перший – продовження традицій руських князів, які показали приклад благодіяння й захисту немічних, сиріт, другий – участь у благодійництві через церковні, громадські організації, об’єднання.

ІІ. Благодійна діяльність козаків.

Органічною складовою багатогранної діяльності української еліти було те, що нині звично називаємо меценатством, але правильніше було б трактувати як певну політику в сфері культури. Адже протегування митцям, літераторам, запровадження мистецьких шкіл, театрів, укладання книгозбірень, широке будівництво – це не панські забаганки. Суть цієї діяльності полягала зовсім не в благодійництві як такому: то був радше суспільний обов’язок, неодмінний атрибут належності до еліти, свідома державницька позиція, спрямована на створення культурного середовища.

ІІІ. Діяльність Богдана (Зіновія) Михайловича Хмельницького (1595—1657).

Із особливою увагою ставився гетьман України Богдан Хмельницький до духовенства, монастирів, церков. Гетьман брав під свою опіку духовенство та монастирі і щедро наділяв їх землею, виділяв кошти.

Особливо багато коштів надавалося на будівництво церков, монастирів, храмів. Набув поширення так званий ктиторський портрет, тобто зображення засновників церков або людей, які надавали монастирям значну фінансову допомогу. Так як козаки завжди поважали "великих людей" в кожному храмі, в кожній церкві обов’язково були портрети тих меценатів, які зробили великий внесок в розвиток козацької держави. Дуже багато зробив для тогочасного населення Б. Хмельницький, який видавав багато універсалів різним монастирям які сприяли культурному розвитку. Також виділяв багато коштів на будівництво і утримання церков та монастирів.

ІV. Меценатство Івана Степановича Мазепи (бл. 1640—1709).

Глухівська доба в історії гетьманської держави на Лівобережжі (1708—1782 рр.) знаменує найвищий розквіт діяльності нової української еліти, до якої належала передусім генеральна, полкова і сотенна старшина, її державотворчі змагання визначили хід української історії XVIII ст., а смаки й уподобання забезпечили "золоту добу" українського барокового мистецтва. Нова еліта в середині XVII ст. прийшла на зміну занепалій родовій аристократії, перебравши її традиціоналізм і певність своїх прав та історичної місії.

Благородний і шляхетний вплив помічаємо у всіх ділянках української духовної і матеріальної культури, як література, театр, музика, наука, освіта, виховання, будівництво, архітектура, усі пластичні мистецтва, друкарство, промисел, а поміж ними такі спеціальні галузі, як вибір паперу, школа, ткацтво або навіть музейництво і бібліофілія.

Іван Мазепа опікується письменством, наукою, мистецтвом і церквою. Більшість чудових київських церков в українськім бароко, що й досі не втратили своєї краси, побудовані або відновлені за Мазепи. Його не випадково називали "ктитором преславної академії Могило-Мазеповіянської". І не тільки тому, що саме завдяки його зусиллям київський колегіум одержав 1701 р. від російського самодержця і статус вищого навчального закладу, й найменування академії. Гетьман не шкодував для цього навчального закладу грошей. Отож був його офіційним опікуном.

Меценатство І. Мазепи – це не примха магната, не бажання здобути собі славу і популярність. Це було нормою, невід’ємним атрибутом діяльності людей, що належали до національної еліти.

Аристократія, духовенство, вчені, письменники та митці вихваляють його за те, що поставив Україну так високо. Меценатство чи взагалі значення великого гетьмана в сфері духовної творчості – це, може, найменше досліджена ділянка тогочасного життя. Цікавилися Мазепою як володарем, стратегом, політиком. Поодинокі автори звертали увагу на деякі церкви та церковні предмети, даровані Мазепою. І на тому кінчалися теми "мазепознавства".

Використовуючи сучасну термінологію, можна сказати: це був справжній інтелігент при владі, тобто винятково рідкісний у пізніші новітні часи тип українського правителя. Звичайно, водночас і аристократ, бо тодішня епоха часто ототожнювала ці поняття. От саме тому підтримка, розвиток і захист культури були для Івана Степановича не стільки політичним розрахунком, скільки внутрішньою потребою. Річ не тільки в рівні особистої освіченості, більше важить те, що він, попри все своє владолюбство, чудово розумів – не з нас, нині живущих, почалась українська історія, й не на нас вона закінчиться.

Завдяки меценатству Мазепи в Україні розвинулося мистецтво, відоме нам завдяки дослідженнями Федора Ернста, Дмитра Антоновича і Володимира Січинського.

Українське мистецтво кінця XVII ст. безсумнівно осяяне впливом гетьмана Івана Мазепи. Іван Мазепа – типовий представник українського культурного процесу, культурних переживань. Навряд чи можна стверджувати, що мистецтво залишалося головною справою вжитті цієї непересічної людини, але виникає враження, ніби все робилося під його пильним наглядом і за його власними уподобаннями.

Гетьман Мазепа також був великим книголюбом і меценатом тогочасних видань: мав він у Батурині власну добірну бібліотеку.

Із усіх цих фактів беззаперечно випливає, що Мазепа дуже опікувався всіма культурними потребами доби Отже, отримуючи права, привілеї, маєтки, контролюючи всі військово-адміністративні старшина перетворюється в нову козацьку феодальну еліту. Українське благодійництво – це феномен, котрий потребує найдосконалішого дослідження. Кожен народ має своїх меценатів. Вивчаючи сторінки українського меценатства, благодійництва розкриваємо багато моментів загальнонаціональної історії та національної ментальності українців.

Карпати, Гуцульщина - Туризм Гуцульщини

Туризм Гуцульщини - Туризм і Культура