Журмій Н. М.,
здобувач НАКККіМ

Визначальним і спрямовуючим чинником формування нової парадигми українського мистецтва початку ХХІ ст. стала віра людини в існування Бога, проголошення ідей християнства та безсмертя душі, духовний пошук сенсу власного буття. Наприкінці ХХ ст. це стало голосною реплікою в образотворчості, відображенням очевидної неминучості процесу суспільно-культурної трансформації в період радянської перебудови. Теми існування Бога, безсмертя душі, християнська ідея добра та милосердя, біблійні сюжети транслювались на образотворче мистецтво, зокрема на міську скульптурну пластику та закарбували в монументах культурно-духовні цінності оновленого суспільства.

Розглянемо у соціокультурній площині характерні особливості та явища релігійного сприйняття світу сучасниками, втілені у міській українській скульптурі та визначимо тенденції трансформаційних явищ культурно-духовного буття сучасних українців.

У роботі використані філософсько-культурологічні розробки С. Кримського, Н. Ковальчук, в яких аналізуються особливості соціокультурних та духовно-релігійних процесів суспільства перехідного періоду, аналітичні дослідження монументальної скульптури релігійної тематики у статтях М. Протас, М. Безроднової, О. Голубця. О. Сидора-Гібелинди.

Ідеологічний та духовний вакуум, в якому опинилось суспільство наприкінці ХХ ст., викликали процес актуалізації минулого, необхідність звернутись до досвіду попередніх епох і, як наслідок – повернутись до релігійного світосприйняття. Україна, яка завжди була поліконфесійною та історично увібрала в себе багато культур, в умовах відкритого світового культурного обміну для покоління, що формувалось в атеїстичній системі, стала полем для релігійних експериментів. Специфіка духовних пошуків сучасного українця, у порівнянні з дореволюційними часами початку ХХ ст., полягає в тому, що він прямує не від одної віри до іншої, а від атеїзму з його запереченням душі до заповнення духовної пустоти. Ймовірно тому у суспільній свідомості відбулись такі трансформації, коли в одній схемі уявлень про світобудову, поєдналися діаметрально протилежні релігійні системи, що ідеологічно виключають одна одну. Наприклад, поєднання духовних та фізичних практик східних релігійних течій (буддизму, індуїзму) з ідеями християнства, що отримало поширену назву "християнська йога".

Прикладом таких трансформацій у духовно-релігійній свідомості, відображених в оздобленні оточуючого середовища можна назвати встановлений у 2009 році на запорізькому острові Хортиця, що був колискою православних козаків, пам’ятника Будді у вигляді буддійської ступи. Ініціатива належала жителю Запорізької області, тренеру з хатха-йоги Сергію Бойко та голові запорізького буддійського об’єднання, який йменує себе Віктором Преподобним [5]. Подібні явища сучасної релігізації постатеїстичного суспільства набули того характеру, яке Сергій Кримський класифікував як "кентавроподібність" перехідного процесу, коли сполучаються риси протилежних тенденцій, аспектів, коли поєднується непоєднуване [3, 296].

Розвиток української культури, як і всякого цивілізаційного явища, був підключений до джерел світової культури і пов’язувався з використанням і переробкою здобутків трипільської, а потім індоєвропейської культур, народів скіфсько-сарматської культури, цінностей грецької і римської цивілізацій, культурою Візантії та Близького Сходу, а також західнослов’янських культур. Тому українська культура визначається широким репертуаром підключення до джерел різноманітних культур. Свідченням цьому є скульптурно-монументальний літопис сучасних релігійних трансформацій українського суспільства, що бере початок з 90-х років ХХ ст., коли в Україні набула розквіту течія скульптурних симпозіумів каменю. Симпозіуми 90-х років відіграли роль своєрідного "лакмусу" культурних процесів перехідної епохи. Цей період для скульпторів-монументалістів, як власне, й для інших творців культури, був чи не першою можливістю незалежного, незаангажованого виразу духовних пошуків, міркувань на тему світобудови, законів Гармонії та Всесвіту, біблійних сюжетів, власної історії, ставлення до світоглядних цінностей людства. Широкий спектр культурних та релігійних парадигм, закарбований у кам’яних творах цього періоду, з одного боку демонструє діапазон інтересів та творчих пошуків митців, а з іншого – духовні поривання українського суспільства, яке розгубилось у безмежному вирі раптово відкритих для нього горизонтів свободи думки, творчості і особливо – віросповідання. Саме тому скульптори звертались і до язичницьких образів скіфських баб та берегинь, і до християнських образів Христа та Богородиці, і до грецької міфології, і до образів Давнього Єгипту та Китаю. Так, наприклад, скульптурні твори симпозіуму "Неоліт-96", розташовані на території Олеського замку (Львівська область), апелюють до культури Стародавнього Єгипту ("Піраміда" скульптор О. Дяченко), міфів Давньої Греції ("Колісниця Кроноса", скульптор Р. Чайківський), християнської теми ("Мадонна з дитиною", скульптор В. Пантелєєв) [8,43]. У 1990 році, під час симпозіуму з каменю на території історико-археологічного заповідника "Ольвія" (с. Парутино Очаківського р-ну Миколаївської області), родиною миколаївських скульпторів Макушиних одночасно були створені скульптури "Кора" та "Скіф", що відображають культуру Давньої Греції та кочових скіфів [9,3], [1,25]. На території одного парку чи скверу одночасно з’являлись образи язичницьких богів ("Перун","Див", скульптор Р. Петрук, м. Трускавець, санаторій "Карпати", 1992) та біблійні постаті християнства ("Євангелісти", Р. Петрук, м. Трускавець, 1990—1994). Парк скульптур Міжрегіональної академії управління персоналом у місті Києві, що створювався впродовж багатьох років, представляє всі основні релігії світу пам’ятниками Зороастру, Піфагору, Конфуційю, Будді, символам трипільської цивілізації, засновнику ісламу Мухаммеду, засновнику християнства Ісусу Христу, Володимиру Великому, митрополитам Кирилу та Мефодію та іншим.

Для українського простору домінуючою релігією є християнство, що у монументальному середовищі українських міст було підкреслено, наприклад, масштабними заходами з вшанування 2000-річчя від Різдва Христового та масовим встановленням пам’ятних знаків – хрестів. Їх поява проілюструвала значення християнської ідеї для українців.

На початку 90-х років одним з перших скульпторів, хто почав створювати монументальну скульптуру на християнську біблійну тематику був митець-нонконформіст, опозиціонер радянського мистецтва Роман Петрук. У 1990 – 1994 роках ним створено бронзові скульптурні композиції "Євангелісти". Своєю образністю та художньою пластикою ці твори нагадують силуети швейцарського скульптора Альберто Джакометті [10].

Скульптури Романа Петрука прикрашають каплицю "Джерело" у центрі міста Трускавця, а також будівлю Католицького університету у Львові [7]. Мистецтвознавець Орест Голубець визначає ці скульптури як унікальні зразки високої майстерності художника-нонконформіста, який творить основу українського мистецтва з характерною рисою – безкомпромісністю і протестом, вираженим у певному суспільно-політичному підтексті і мистецькій формі, яка відверто суперечить насаджуваним постулатам соцреалізму [2,86].

Проекція християнської теми на монументальні твори скульптури має регіональні відмінності та ілюструє традиційний поділ України на православну та католицьку гілки. Так на Заході України кількісно переважають пам’ятники католицьким святим та церковним ієрархам. У центрі, на півдні та на сході – панує православна тематика. Також в Україні увічнюються видатні постаті, що зробили значний внесок у торжество християнства у світі, наприклад, Папа Римський Іоанн-Павло ІІ, митрополит Петро Могила.

В західних регіонах України, де релігійні вподобання людей тяжіють переважно до католицизму, особливе місце відведено постаті Папи Римського Іоанна Павла ІІ. На його честь в Україні на сьогодні зведено близько п’ятнадцяти пам’ятників (у Львові, Самборі, Дрогобичі, Мостиську, Брюховичах, Більшівцях, Стрільчиську Львівської області, Бережанах Тернопільської області, Івано-Франківську, Кам’янець-Подільському, Вінниці, в Одесі тощо). Цей факт підкреслює, що Іоанн Павло ІІ є тією духовною постаттю, що об’єднала людство навколо найвищих християнських принципів – добра, милосердя та любові до ближнього, сприяла розвитку екуменічного руху у світі. Ще задовго до беатафікації він став світовим символом католицизму та християнства, що й отримало відображення не тільки в українській, але й у світовій міській скульптурі.

В міській скульптурі України увічнюється постать видатного просвітителя, вченого XVII ст., Петра Могили. Попри визнання суспільством значущості постаті Петра Могили, який був засновником Києво-Могилянської Колегії (згодом – Академії), поборником поширення православ’я у світі, заклав основу формування української інтелігенції епохи бароко і завдяки якому освіта в Україні досягла європейського рівня, пам’ятник йому у місті Миколаєві, демонструє тенденцію до нівелювання величі зображуваної постаті. Річ у тім, що бронзова фігура Петра Могили, розташована на території Чорноморського Державного університету ім. Петра Могили у м. Миколаєві, зроблена меншою за людський зріст, що суперечить законам скульптури, за якими скульптура повинна бути хоча б у півтора рази більшою за зріст людини, або ж мати розміри станкової скульптури і знаходитись на постаменті. Бронзовий Петро Могила заввишки у сто сорок сантиметрів, встановлений без постаменту поблизу пішохідної доріжки внутрішнього двору університету, справляє враження карлика. Наведемо цитату автора скульптури, в якій викладено принцип, яким він керувався при її створенні: "ростом Могила не должен быть выше "среднего" студента для того, чтоб с этим самым студентом "быть на равных" [6]. В чому саме має полягати ця "рівність" між студентом та світовим діячем культури, духовності та науки автор скульптури не пояснив. Якщо малась на увазі соціальна рівність, то що спільного вона має зі зростом людини ? Але в будь якому разі художник, який створюючи цю скульптуру керувався такими сентенціями, став виразником настроїв пострадянського суспільства – бути на рівних будь з ким. Це щось на кшталт тих ідей всезагальної рівності, з якими комуністичні революціонери прийшли до влади у 1917 році. Проте соціально прирівняти усіх відтоді так і не вийшло. Отже маємо сьогодні скульптуру Петра Могили зростом значно нижчим від студента середнього зросту, та чи став хтось із них рівним цій постаті?

Такий приклад красномовно презентує одну з поширених сучасних тенденцій українського суспільства – омасовлення, нівелювання, заперечення недосяжності ідеалу, образу чи постаті для пересічної людини, ніби всезагальне зрівняння усіх і усього. Про таке явище в суспільстві ще у ХІХ ст. писав іспанський філософ та соціолог Хосе Ортега-і-Гассет, який зазначив, що людина маси вважає себе досконалою і ніколи не сумнівається у своїй досконалості [12, 22]. У міській скульптурі ця тенденція проявилась у максимальному наближенні зображуваного до глядача, відмові від постаменту, зменшенні розмірів скульптурних фігур до людського зросту, панібратському поводженні зі скульптурою тощо.

За роки незалежності в Україні було створено велику чисельність пам’ятників християнським святим, які потрібно розглянути окремо. Аналіз цих пам’ятників дає можливість зробити висновки, що найбільш шанованими та популярними з християнських святих для сучасного українського суспільства є святі-покровителі: Миколай Мирлікійський (пам’ятники встановлено у містах Миколаєві Миколаївської області, Комсомольску Полтавської області, Ужгороді Закарпатської області), Архистратиг Михаїл (пам’ятники у містах Києві та Харкові), Апостол Андрій Первозванний (пам’ятники у містах Києві, Запоріжжі, Севастополі та Феодосії Автономної республіки Крим), євангелісти Іоан, Лука, Марк та Матфей (пам’ятники у містах Київ, Трускавець, Севастополь), апостоли Кирило та Мефодій (пам’ятники у містах Києві та Севастополі).

Значення постатей цих святих для християнського світу пояснює, чому саме вони увічненні в міському просторі. Так, Святий Миколай є уособленням ідеї добра та милосердя, універсальним об’єднуючим символом для всіх християн. Особливе сакральне значення для Києва, як духовного центру України має Апостол Андрій Первозванний, який, за оповіданням Нестора Літописця, звів Хрест на Київських горах та пророчо промовив: "Бачите гори ці? На цих горах засяє благодать Божа, буде величне місто, і Бог зведе багато церков". Окрім цього, і Святий Миколай, і Андрій Первозванний є покровителями слов’ян, рибалок, моряків та подорожуючих. Святий Архистратиг Михаїл, що очолює ангельське воїнство, вважається покровителем Києва і зображується на гербі міста. Євангелісти Іоанн, Лука, Марк та Матфей вшановуються як проповідники Слова Божого та автори чотирьох Євангелій, що лягли в основу православної віри. Постаті апостолів Кирила та Мефодія також мають особливе значення для українців, бо вони прагнули, передусім, щоб слов’янські народи мали свою писемність, відстоювали місце слов’янських народів у християнському світі, відіграли роль "засновників кирило-мефіодієвської концепції "алфавіту світу та софійного архетипу сприйняття буття як книги божих символів" [4, 11].

В Україні також є символічно-алегоричні скульптурні композиції, що презентують ідею християнської єдності та торжество православ’я. Однією з них є композиція "Вічний Київ" (2009, скульптор Ф. Майслер), що знаходиться в м. Києві. Це символічний пам’ятник меценатству Гетьмана Івана Мазепи та зведеним на його кошти церквам, зокрема: Свято-Миколаївській церкві в Києві, Вознесенській в Переяславі, "Святим вратам" в Київській Лаврі та багатьом іншим. Пам’ятник встановлено на місці теперішнього палацу дітей та юнацтва, де раніше знаходився один зі зведених Мазепою соборів – Свято-Миколаївський, який було зірвано більшовиками у ХХ ст.

Композиція скульптури передає образ свята високої духовності та миру на Землі. Вона складається із земної кулі, яка уособлює образ колиски людства, обрамована рельєфами із зображенням вищезгаданих храмів та голуба на ній що ось-ось здійметься – символа добра і миру. Голуб складається з двох частин, які з’єднуються в районі дзьоба – це символізує єдність Лівобережної та Правобережної України.

В художньому замислі пам’ятника вбачають натяк на примирення та єдність поміж українським народом, який сповідує християнські цінності [11]. Його не випадково названо "Вічний Київ", адже Київ, що виник на дніпровських пагорбах і виступає, насамперед, як перетин історичних часів та культур, є великим слов’янським центром, який йменують другим Єрусалимом. В цьому контексті Київ є вічним містом. Багатозначність цього символіко-алегоричного пам’ятника підкреслює також значення постаті Івана Мазепи у культурно-духовному розвиткові України, в утвердженні ідеї Соборної України, роль його доброчинності та меценатства у розбудові та укріпленні православ’я.

Отже, як бачимо, міська скульптура, перебуваючи в стані активної трансформації, декларує, що значущими символами української культури та духовності для сучасників є постаті християнських святих та постаті видатних діячів епохи українського бароко. Релігійна сфера життя сучасного українського суспільства представлена широким спектром міської монументальної скульптури, тематичний та кількісний діапазон якої свідчить про процес актуалізації минулого та неоднорідність культурно-релігійного світосприйняття українців, які після сімдесятирічного періоду атеїзму відкривають для себе нові духовні орієнтири та горизонти світопізнання. Сучасна монументальна пластика виявляє риси кентавроподібних поєднань діаметрально протилежних морально-релігійних установок, що склалося внаслідок історичного впливу культурних та цивілізаційних підсистем, а також геополітичного місцезнаходження України.

Використані джерела

  1. Марина Безроднова. Підсумки симпозіуму в Очакові / Марина Безроднова // Обрзотворче мистецтво. – 1992. – №2. – С. 24—26.
  2. Орест Голубець. Роман Петрук: повернення / Орест Голубець. // Образотворче мистецтво. – 2001№1. – С. 86—87.
  3. С. Кримський. Під сигнатурою Софії / Сергій Кримський. – К. : Києво-Могилянська академія, 2008. – 367 с.
  4. Ковальчук Н. Д. Символічні структури етнокультурного процесу в Україні : дис. д-ра філос. наук: 09.00.04 / Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України. – К., 2007. – 404арк. – Бібліогр.: арк. 372—404.
  5. Комсомольская правда в Украине код доступу: http://kp.ua/daily/110609/182936/)
  6. Кураса Е. / В Николаеве одним памятником стало больше / Екатерина Кураса. // Вечерний Николаев. – 1997. – 2 сент.
  7. Петрук Р. Сумнів є основою руху вперед / Роман Петрук // Арт-юкрейн № 2(3)/2008.
  8. Протас М. / Марина Протас // Образотворче мистецтво. – 1997. – № 3-4. – С. 43-44.
  9. В. Пучков. Ольвийские обновы / Владимир Пучков // Южная правда. – 1991. – 16 июня. С. 3.
  10. Сусак Віта/ На межі світла і тіні / Сусак Віта // CITY life N0(32). – 2007. – Код доступу: http://www.citylife.com.ua/index.php?id=33&tid=379&art=554]
  11. У столиці з’явився пам’ятник "Вічний Київ" // Київська правда. – 2009. – 19 січня. – Код доступу: http://kiev.pravda.com.ua/news/49758107b73ea/
  12. Хосе Ортега-и-Гассет. Восстание масс / Хосе Ортега-и-Гассет. Москва. – изд. АСТ, 2008. – 352 с.
Карпати, Гуцульщина - Туризм Гуцульщини

Туризм Гуцульщини - Туризм і Культура