Зосім О. Л.,
кандидат мистецтвознавства,
доцент кафедри теоретичної
та прикладної культурології НАКККіМ

Сучасні вчені, звертаючись до східнослов’янської духовно-пісенної традиції, і, зокрема, до Почаївського "Богогласника" (1790–1791), не можуть оминути питання конфесійної приналежності цього видання. Сьогодні знову стають актуальними ряд положень авторів останньої третини ХІХ ст. (праці І. Котовича, Н. Мировича, А. Хойнацького) стосовно уніатського елементу у богогласникових творах, які тривалий час вважалися ненауковими або принаймні застарілими, передусім через конфесійну заангажованість авторів. Свідоцтвом тому є сучасні розвідки німецьких славістів – Г. Роте і Д. Штерна, та словацького філолога П. Женюха, які сьогодні знову підіймають питання про уніатський компонент східнослов’янської духовної пісенності, репрезентантом якої є й почаївське видання духовних пісень.

Почаївський друк було здійснено монахами-василіанами – уніатськими ченцями ордену Св. Василія. Зупинимося на двох важливих моментах почаївського "Богогласника", а саме його використання у літургічній практиці уніатів і організації пісень згідно з уніатським церковним календарем.

Німецький філолог Д. Штерн, зазначає, що в уніатській церковній практиці у XVII ст. на білоруських землях і у XVIII ст. на українських виникає традиція виконання духовних пісень у зв’язку з богослужінням, яка отримала назву паралітургічного співу. Духовні пісні почали приєднуватися до літургічних дій: вони могли звучати перед службою і після неї, до і після казання, під час прийняття причастя, між утренею та літургією, підчас процесій, до приходу або після відходу з храму тощо. Характеризуючи паралітургічну гілку східнослов’янської пісенності, Д. Штерн проводить аналогії із західною церковною традицією. Німецький дослідник зазначає, що основою для використання в уніатів духовних пісень під час богослужіння є практика Римо-католицької Церкви з її розрізненням понять "actiones liturgicae" ("літургійні дії") і "pia exercitia" ("побожні практики") [5, 289], де перше позначає власне літургічні дії, визначені богослужбовими книгами, що мають апробацію апостольської кафедри, тоді як побожні практики не відносяться до власне літургічних дій, а є видом народного благочестя, яке відбуваються у храмі, зокрема, під час літургії. На відміну від літургічних дій, побожні практики не потребували апробації апостольської кафедри, а лише затвердження місцевого єпископа. Виконання духовних пісень під час богослужіння розглядалося як різновиду "pia exercitia" під час відправлення літургії священиком.

Практика паралітургічного співу була тісно пов’язана з латинізацією східного обряду, особливо характерного для білоруських і литовських земель, де Унія міцно трималася з XVII ст., тоді як на українських теренах унаслідок козацьких воєн у середині XVII ст. її розвиток практично припинився. Внаслідок активної латинізації східного обряду в уніатських храмах Білорусі усе частіше зникають іконостаси і царські ворота, натомість з’являються бокові вівтарі [4, 406], а також органи і інструментальні капели [2, 127].

Латинізація східного обряду і, як її наслідок, поширення практики паралітургічного співу духовних пісень серед уніатів, прискорила видання першого великого друкованого нотованого церковного пісенника – почаївського "Богогласника". Монахи-василіани видали друком збірку церковних пісень, яка мала на меті сприяти зростанню побожності у народі через релігійний спів, а також упорядкувати популярні у народі духовно-пісенні твори для церковного вжитку згідно з літургічним календарем на кшталт західноєвропейських церковних пісенників.

Зазначимо, що "Богогласник" в уніатському середовищі функціонував передусім як книга церковна. Так, у ХІХ ст. у білоруських греко-католицьких осередках "Богогласник" "активно витісняв богослужбові книги з приходського літургічного вжитку  У маленьких приходських церквах, у каплицях, де відправлялися богослужіння після закриття церков або пожежі, "Богогласник" став чи не найважливішою богослужбовою книгою, зрозумілою і малограмотному духівництву, і народу" [1, 178].

Відзначимо також особливості уніатського церковного календаря, за яким було упорядковано богогласникові пісні. Якщо до Замойського Собору (1720) літургічні книги уніатів не відрізнялися від православних, то після нього зміни у богослужбових стають більш істотними, особливо у церковному календарі. Так, на Замойському Соборі було значно обмежено кількість давніх православних святих (уніати святкували тільки дні рівноапостольних Володимира і Ольги, свв. мучеників Бориса і Гліба, свв. Антонія і Феодосія Печерських), натомість було введено традиційні католицькі свята Тіла Христового, свв. Ігнатія Лойоли, Казимира Польського, Яна Непомуцена, Йосафата Кунцевича, страждань Богородиці та ін., було дозволено відправляти "тихі" літургії [3, 13]. Саме унаслідок реформи уніатського церковного календаря організація пісенного репертуару зазнала сильного впливу західного церковного календаря. Так, наприклад, перший розділ "Богогласника" – цикл Господських пісень – відкривається творами на свято Різдва Господнього. Такий тип організації пісенника був орієнтований на західнохристиянські літургічні книги і канціонали, які відкривалися піснеспівами на Адвент, що починав літургічний рік. Оскільки в східно-християнській традиції не існувало Адвенту як періоду літургічного року, цикл Господських пісень "Богогласника" відкривався творами на Різдво Господнє.

У почаївському "Богогласнику" є й багато пісень до західно-християнських церковних свят. Так, католицький церковний календар розрізняє свята Зіслання Святого Духа (П’ятидесятницю) і Святої Трійці. Останнє у західному календарі відзначається через тиждень після першого. Почаївський "Богогласник", слідуючи західно-християнському календарю, окремо містить пісні на свята П’ятидесятниці (№№ 61–63, пісні на Зішестя Святого Духа) і Святої Трійці (№№ 64–65, пісні до Пресвятої Трійці). У XVIII ст. після Замойського Собору до уніатського церковного календаря було введено свято Божого Тіла, встановленого в Західній Церкві у XIII ст. Для цього свята, яке відзначається у перший четвер після Святої Трійці, створювалися спеціальні пісні євхаристичного змісту. У першому виданні "Богогласника" містяться дві євхаристичні пісні (№ 66–67). Західні за походженням церковні свята знайшли відображення і в другій тематичній групі богогласникових творів – Богородичних піснях. У "Богогласник" з приписом виконувати "на Состраданіє Пресвятої Богородиці" включені пісні, які звучать в день страждань Богородиці, який у західно-християнському церковному календарі випадає на 15 вересня, на другий день після свята Воздвиження Чесного Хреста (14 вересня). У "Богогласнику" також є пісні до свята Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці (№№ 94–97).

В історії східнослов’янської піснетворчості "Богогласник" став першим пісенником літургічного типу. Упорядкування духовно-пісенного репертуару за західно-християнським церковним календарем свідчить про його широке використання в уніатській практиці як пісенника церковного типу. Згодом паралітургічне виконання духовних пісень було перейнято і православними, особливо в західноукраїнському і західнобілоруському регіонах.

Використані джерела

  1. Густова Л. Модифікація богослужбового чину Руської Церкви (XV – поч. ХІХ ст.): регіональні особливості (Білорусь) / Лариса Густова // Науковий вісник НМАУ ім. П.І. Чайковського. – Вип. 88 : Старовинна музика: сучасний погляд. – [Кн. 4] : у 2 ч. / [упоряд. Н.О. Герасимова-Персидська] : зб. наук. праць. – Ч. 2. – К., 2009. – С. 171–182.
  2. Дадзіёмава В. Музычная культура Беларуси XVIII стагоддзя / В. Дадзиёмава. – Мінск : Беларуская дзяржаўная акадэмія музыкі, 2002. – 300 с.
  3. Ліхач Т. Музычнае мастацтва унiяцкай царквы / Т. Ліхач // Вiцебскi сшытак: Гiстарычны навукова-папулярны часопiс. – Вiцебск, 1996. – С. 12–24.
  4. Ядловская Л. Богослужебное пение и церковная музыка в Беларуси в XVI столетии (к вопросу о межконфессиональных взаимодействиях) / Л. Ядловская // Музыкальная культура христианского мира : материалы международной научной конференции, (17-21 апреля 2000 г.). – Ростов-на-Дону : Издательство Ростовской государственной консерватории им. С. В. Рахманинова, 2001. – С. 402-409.
  5. Die Liederhandschrift F 19-233 (15) der Bibliothek der Litauischen Akademie der Wissenschaften / Eine kommentierte Edition von Dieter Hubert Stern. – Koln; Weimar; Wien: Bohlau Verlag, 2000. – 767 s.
Карпати, Гуцульщина - Туризм Гуцульщини

Туризм Гуцульщини - Туризм і Культура