Кишкань А. І.,
аспірантка НПУ ім. М.П.Драгоманова

Під терміном "правова культура" мається на увазі сукупність знань, цінностей і установок особистості щодо прав і можливостей їх практичного здійснення, що реалізуються в процесі взаємодії суб'єктів правових відносин. Зазначимо, що правова культура являє собою складний комплекс явищ суспільного життя, що включає правові норми принципів, правосвідомість, правовідносини, правову поведінку особи щодо процесу реалізації життєвих установок. Кожен з перерахованих елементів відображає різні аспекти правової культури, але в сукупності утворюють структуру, в якій виділяються два рівні: по-перше, рівень громадських правових інститутів як деяких об'єктивних структур, що утворюють правовий простір життєдіяльності осіб і створюють умови для реалізації прав. По-друге, рівень групової та індивідуальної правосвідомості і поведінки особи [1, 37-38]. При цьому зазначимо, що стан правової системи виступає найважливішою передумовою формування та функціонування правової культури особи.

Соціологічний аналіз правової культури розробляли такі дослідники, як А.О. Ручка, Н.М. Костенко, С.В. Береза, В.З. Довбиш, І.М. Осика, Н.П. Осипова, А.В. Скуратівський, М.І. Панов, Ю.А. Зубок, В.І. Чупров та ін., в яких правова культура розглядалась з точки зору частини загальної культури суспільства або окремої особи.

Всебічний аналіз структури правової культури дозволяє встановити, що саме аксіологічне, ціннісне бачення правової культури дозволяє більш чітко відокремити її від інших близьких та взаємопов'язаних з нею категорій, таких, як правова діяльність, механізм правового регулювання тощо. Правова культура – це система правових цінностей, що створюються під час розвитку суспільства і зосереджують в собі досягнення світової юридичної культури [2, 151]. Поряд з цим, правова культура – це всі цінності, що створюються людьми у правовій сфері; окрім власне права (об'єктивного і суб'єктивного) – правосвідомість, правові відносини, стан законності, досягнутий рівень законотворчої, правозастосовчої та іншої юридичної діяльності [2, 151].

На сьогодні саме дослідження аксіологічного аспекту правової культури виступає соціальною необхідністю. Оскільки усвідомлення та сприйняття людьми універсальних культурно-історичних правових цінностей, традицій здатне подолати бездуховність та зробити реальними такі соціально-правові цінності, як гідність, висока значущість особистості в соціальному житті. Саме цінності виступають регулятором правових відносин, оптимізуючи при цьому вибір доцільних способів поведінки. А виконання ними функції є можливим лише за умови нормативних функцій.

Правова культура перебуває у складній органічній єдності з іншими областями культури і в її специфічному змісті обов'язково виявляються риси та особливості, притаманні даній культурі в цілому. А взаємодія правової та інших областей культури здійснюється в результаті взаємозв'язку і взаємовпливу однотипних культурних комплексів, що належать до різних культурних сфер (політичної, моральної, правової тощо). Причому елементи, що формують правову культуру, водночас належать і до інших структур. Так, право входить до системи соціальних норм; правовідносини – до системи суспільних відносин; правові заклади – до системи соціальних інститутів; правосвідомість – до системи суспільної свідомості [2, 153] . Одним із найпоширеніших тверджень щодо структури правової культури можна навести таку. Повсякденна правова культура являє собою неглибоке, поверхневе відображення правових явищ, що не дозволяє правильно описати та оцінити всі сторони правової практики. Ця культура не піднімається до рівня теоретичних узагальнень. Разом з тим, вона використовується у повсякденному житті людей при реалізації права і тим самим сприяє дотриманню вимог правових норм, більш повному перетворенню їх у життя.

Професійною правовою культурою наділені ті особи, які безпосередньо займаються правовою діяльністю. Для неї притаманні більш глибокі знання і розуміння права у конкретній галузі професійної діяльності.

Теоретична правова культура, що є відображенням найвищого рівня пізнання правових явищ, являє собою сукупність наукових знань про сутність, характер і взаємодію всіх правових явищ, всього правового механізму, а не якихось окремих його елементів. Вона є результатом наукових пошуків фахівців різних гуманітарних галузей, колективного досвіду практичних робітників правоохоронних органів і політичних діячів. Теоретична правова культура є безпосереднім джерелом права. На думку М.Панова та Н.Осипової, правова культура відіграє найважливішу роль як у правотворчості, так і в реалізації права [2, 154].

Уточнимо, що саме закріплення прав та обов’язків в свідомості особи утворює суттєвий елемент правової культури. А правова свідомість, зумовлена макрорівневими соціально-політичними процесами, які відбуваються в сьогоднішньому суспільстві, охоплює погляди, уявлення, впевненість щодо сутності права та законотворчої діяльності. А емпірична база може включати в себе такі маркери, як: правова освіта, цінності референтної групи, установки, тобто готовність до дій визначеного порядку.

В цьому випадку доцільно, на наш погляд, навести результати експертних оцінок різних форм соціального протесту з огляду на міру їх дестабілізаційності (див. табл. № 1) – [3, 501].

Таблиця 1

У разі, коли порушено Ваші права та інтереси, які заходи
та засоби обстоювання своїх прав Ви вважаєте за найефективніші
і припустимі настільки, що Ви самі готові взяти в них участь?

  1994 1996 1998 2000 2002 2004 2005 2006 2008 2010
1. Участь у передвиборчих кампаніях 15.5 13,7 15.4 20.1 16.5 23.7 20.3 25.7 20.2
2. Збирання підписів під колективними петиціями 17.0 12.7 16.9 17.4 15.6 21.8 24.6 22.4 25.4 26.7
3. Законні мітинги і демонстрації 16.6 15.2 22.4 19.9 20.0 19.2 34.2 27.9 24.7 26.2
4. Погрожування страйком 7,9 7,4 9.1 6.7 5.2 3.8 6.0 5.2 5.4 5.5
5. Бойкот (відмова виконувати рішення адміністрації органів влади) 7.1 6.6 7.5 7.2 5.2 2.7 6.2 5.0 6.1 6.3
6. Несанкціоновані мітинги і демонстрації 2.2 2.2 4.4 3.3 2.6 1.3 3.2 2.6 2,6 3.1
7. Незаконні страйки 1.6 1.9 2.5 2,4 1.1 0.9 1.6 1.8 1.7 2.8
8. Голодування протесту 2.0 2.9 3.4 2.6 1.7 1.5 3.7 2.3 2.1 2.4
9. Пікетування державних установ 4.4 5.9 7.7 6.5 5,6 5.1 9,9 7.1 7.3 8.4
10. Захоплення будівель державних установ, блокування шляхів сполучення 1.0 0.9 2.0 1.7 1.0 1.6 2.4 1.2 1.7 3.1
11. Створення незалежних від Президента та уряду збройнихє формувань 2.0 1.6 2.7 2.4 1.7 0.9 1.0 1.3 1.4
12. Інше 1.1 0.7 1.2 1.1 0.8 1.2 1.4 1.0 0.9 0.5
13. Жоден із заходів не здається мені ефективним і припустимим настільки, щоб я взяв(ла) в них участь 31.9 33.5 29.8 34.2 37.1 36.6 25.2 31.2 34.1 33.6
14. Важко сказати 29.8 33.3 30.5 26.9 21.9 19.0 19.6 18.5 17.3 16.4
Не відповіли 0.6 0.0 0.2 0.1 0.2 0.2 0.1 0.0 0.0 0.1
"Індекс Дестабілізаційності Протестного Потенціалу" (ІДПП)* 3.2 3.0 4.2 3.7 3.0 2.6 4.6 3.7 3.8 4.2

Як свідчать результати таблиці, отримані коефіцієнти дестабілізаційності співвідносяться із питомою вагою громадян, готових взяти участь у тій чи тій формі протесту. Дослідження засвідчили, що значення індексу дестабілізаційності, яке перевищує "критичну точку" 4,4 бали, сполучене із масовими акціями протесту.

На особливу увагу заслуговує тенденція зміни базисного типу особистості, котра свідчить, що на теперішньому етапі свого розвитку українське суспільство за "людськими ресурсами" більшою мірою готове до демократичних і ринкових перетворень, ніж це було впродовж перших років незалежності України. Так, в останні роки в Україні суттєво побільшало так званих "інтерналів" – людей, котрі відповідальність за те, як складається їхнє життя, покладатимуть передусім на самих себе, а не на зовнішні обставини. І хоча "екстерналів" і досі більше за "інтерналів", в останні роки вони вже не становили більшості населення. Якщо зважити, що інтернальність є психологічною домінантою людей, які живуть в економічно розвинених демократичних державах, можна констатувати, що в Україні останніми роками спостерігається тенденція наближення особистісних характеристик населення до базисного типу особистості в країнах Заходу [4, 83].

В цілому ж, у формуванні правової культури можуть спостерігатися тенденції лібералізації правової свідомості, що виражається в більш вищому рівні правової культури за такими показниками, як інформованість особи щодо власних прав та правової захищеності, фактів їх недотримання в країні, термінальна цінність права в структурі правової свідомості, нормативно-правова регуляції повсякденної поведінки тощо.

Використані джерела

  1. Зубок Ю. А., Чупров В. И. Правовая культура молодежи в ракурсе трансформационных стратегий / Ю. А. Зубок, В. И. Чупров // Социс. – 2006. – № 6. – С. 37—46.
  2. Соціологія права: Підручник для студентів юрид. спец. вищих навчальних закладів / М. І. Панов, Н. П. Осипова, Л. М. Герасіна та ін. / За ред. Н.П.Осипової. – К. : П Концерн "Видавничий дім "Ін Юре", 2003. – 276 с.
  3. Костенко Н. Смислова сегментація соціуму. – Українське суспільство 1992-2010. – Соціологічний моніторинг / За ред. д.ек.н. В.Ворони, д.соц.н. М.Шульги. – К. : Інститут соціології НАН України, 2010. – С. 254 —260.
  4. Головаха Є., Горбачик А.. Соціальні зміни в Україні та Європі: за результатами "Європейського соціального дослідження" 2005-2007 роки. – К. : Інститут соціології НАН України, 2008. – 133 с.

Туризм Гуцульщини - Туризм і Культура