Ключко Ю. М.,
кандидат педагогічних наук, доцент
кафедри історії та музеєзнавства КНУКіМ,
завідувач лабораторії музейних технологій УЦКД

У сучасному світі заклади культури виступають вагомим підґрунтям туристичної інфраструктури, мають значний вплив на формування туристичної привабливості країни. Екскурсійні послуги, котрі надаються музеями, є невід’ємною складовою комерційного туристичного продукту та глобальної індустрії туризму, зокрема, культурного туризму.

На сьогоднішній день культурний туризм розглядається як різновид культурного відпочинку, подорож, що має на меті задоволення культурних потреб людини, прилучення до культурних цінностей і природи регіону, країни; один із способів використання вільного часу, який дозволяє поєднувати духовне збагачення особистості з відновленням фізичних сил та оздоровленням. Музей може бути об’єктом культурного туризму (самостійною метою, головним мотивом участі у подорожі або одним із елементів історико-культурних і природних складових туристичного маршруту), а також суб’єктом – ініціатором розробки та реалізації туристичних програм. Культурний туризм може виступати у якості чинника розвитку музею та його комунікаційних можливостей всередині країни і за кордоном [4]. Практичний досвід багатьох країн дає підстави стверджувати, що включення музейних колективів у туристичний бізнес сприяє розширенню культурного впливу музеїв, інтенсифікації потоку відвідувачів, вдосконаленню музейної структури, появі спеціалістів нових музейних професій, активізації налагодження партнерських стосунків музеїв з різними адміністративними та підприємницькими структурами. Оптимальна взаємодія між культурною спадщиною і культурним розвитком може бути досягнута саме завдяки діяльності музеїв, що здатні охороняти і зберігати культурну спадщину як таку, а також розвивати культурне взаєморозуміння та культурне різноманіття.

Проблеми збереження культурної спадщини і розвитку туризму багато років активно обговорюються в межах Міжнародної ради музеїв (ІКОМ). У 2000 році на черговій сесії ІКОМ було розроблено проект Хартії щодо принципів взаємовідносин музеїв і культурного туризму. Даний документ був ратифікований та ввійшов складовою частиною до "Стратегічного плану Міжнародної ради музеїв на 2001—2007 рр. "Основні принципи Хартії базуються на положеннях "Кодексу професійної етики" (ІКОМ, 1986 р.) та "Глобального етичного кодексу туризму" (ВТО, 1999 р.).

Розглянемо більш докладно положення Хартії щодо принципів взаємовідносин музеїв і культурного туризму. Зокрема, у документі зазначається, що туристичне законодавство, яке регулює інвестиції та посередництво у галузі спадщини, повинно гарантувати пріоритетність збереження культурної та природної спадщини, а не реалізацію будь-яких економічних інтересів, де є ризик нанесення непоправної шкоди. При цьому необхідно заохочувати і підтримувати співробітництво між музейними, туристичними організаціями та суспільством. Музеї повинні на рівні з туристичними організаціями брати участь у розподілі прибутків від туристичних послуг. У Хартії наголошується на тому, що культурна спадщина потребує морально та етично відповідальних працівників і відвідувачів. У контексті розвитку культурного туризму музеї повинні заохочувати до активної участі у плануванні, процесі управління спадщиною і розробці туристичних продуктів місцеву громаду. Гармонійні стосунки між музеями та культурним туризмом повинні торкатися всіх аспектів музейної діяльності, таких як інфраструктура, якість колекцій, інформація та система спілкування, освітня і виставкова діяльність, штат співробітників. Музеї повинні бути призначені для кожного (не тільки для туристів, але і для місцевих відвідувачів). Поряд з реалізацією всіх соціальних функцій музею, пріоритет повинен надаватися освітньо-виховній функції. Для досягнення цієї мети необхідно, щоб надана інформація була легко доступна, мовні бар’єри були зведені до мінімуму, що значно полегшує спілкування. Музеї повинні забезпечити оптимальний графік роботи, який буде зручний для кожного відвідувача. При цьому планування культурних проектів з точки зору культурного туризму повинно враховувати стратегії маркетингу, які сумісні з характеристиками культурних ресурсів і всього суспільства. У економічному відношенні комерціалізація культурного туризму, що базується на ресурсах спадщини, повинна приносити прибуток у соціально-економічну сферу. Окремо слід підкреслити, що належне збереження музейної культурної спадщини повинно бути обов’язком не тільки адміністрації музею, але і держави в цілому [3].

Зважаючи на вищевикладене, діяльність музеїв у контексті розвитку культурного туризму певним чином передбачає перехід від соціально-обслуговуючої моделі до моделі ринково-сервісної. Відомий російський музеєзнавець В. Ю. Дукельський характеризує дану ситуацію наступним чином "музейний туризм – це засіб внутрішньої мобілізації та адаптації до умов ринку; це не заробляння грошей, не отримання прибутків, а спосіб формування ділової політики, прояснення для себе цілей діяльності і визначення стратегії; це можливість вибудовувати зовнішні стосунки, розробляти нову політику музею, що відкритий оточуючому світу" [1]. Таким чином, у системі музейної роботи туризм виступає не як побічна, а як структуроформуюча діяльність.

Музеї України та їхні колекції є невід’ємною частиною європейського і світового культурного простору. Україна – унікальна держава щодо розмаїття непересічних музейних збірок. Це, безперечно, сприяє інтеграції вітчизняних музеїв до сфери культурного туризму. Однак керівництву кожного українського музею необхідно пам’ятати, що музей – це установа, котра надає послуги культурного відпочинку й естетичного задоволення. Отже, йдеться про нематеріальні послуги, які надає музейний заклад і за які відвідувач платить гроші. При цьому слід враховувати і той факт, що сектори культури та туризму розвивалися на основі відмінних мотивацій, інтересів і цілей. На думку голови Асоціації музеїв та галерей Зеновія Мазурика, в їх діяльності закладено багато протиріч. Для управління цими секторами треба оперувати різними методологіями й інструментами. Загроза "диснеєфікації" культури іде саме від інтенсивного розвитку туризму технологічного. Тому у даній ситуації важлива організаційна структура і демократичний механізм пошуку й узгодження інтересів [2].

Культурний туризм в Україні для успішного розвитку потребує рівного партнерства, координації й інтеграції різних об’єктів. Така співпраця – це постійний процес узгодження дій на основі спільності інтересів у розвитку туристичного комплексу в регіоні. Рушійною силою в музейних закладах повинна стати рівновага між дослідженнями й дією. Адже нерозбірливе намагання йти слідом за новітніми тенденціями в пошуку ефективних рішень є таким же деструктивним, як і вперте поклоніння традиціям.

За умови врахування викладених положень, інноваційна музейна концепція "відпочинок плюс пізнання і враження" може стати новою ідеологією кожного українського музею, що буде сприяти туристичній популяризації музейних скарбів відповідно до європейських стандартів.

Використані джерела

  1. Дукельский В. Ю. Музейный туризм: соблазн или панацея? // Музей и туризм. Мат-лы межрегион. форума. – Петрозаводск, 2002. – С. 9—11.
  2. Мазурик З. Туризм як виклик для музеїв // museum. ridne. net / node /15
  3. Проект Хартии ИКОМ о принципах взаимоотношений музеев и культурного туризма // Мир музея. – 2007. – № 7. – С. 12.
  4. Словарь актуальных музейных терминов / Сост. М. Е. Каулен, А. А. Сундиева, И. В. Чувилова и др. – М., 2009.
Карпати, Гуцульщина - Туризм Гуцульщини

Туризм Гуцульщини - Туризм і Культура