Ковтун В. Д.,
ст. науковий співробітник УЦКД

В умовах відродження української культури важливого значення набувають питання мистецької освіти та естетичного виховання особистості. Ситуація, що склалася в освітній сфері характеризується науковцями як кризова, що пов’язано з реаліями суспільного життя (технократизмом та техногенними катастрофами, товарно-ринковими відносинами, інформатизацією, екологічними лихами), які руйнують загальнолюдські цінності та моральні ідеали, спричинюють втрату гуманістичних пріоритетів. Постає потреба у реформуванні мистецько-освітянської сфери, оскільки сучасна система побудована на авторитарно-диктаторському підході до навчання та виховання, що негативно відбивається на освітньому процесі, позбавляє його гуманітарного наповнення.

Актуальність дослідження перспектив позашкільної мистецької освіти спровоковано такими проблемами, як: недостатнє бюджетне фінансування шкіл естетичного виховання, що є основною причиною скорочення контингенту учнів та числа викладачів, а часом і до закриття цих закладів; незадовільний стан матеріально-технічної бази переважної більшості навчальних закладів культури і мистецтв; брак підручників та навчальних посібників, які відповідають сучасним вимогам професійної підготовки митців та працівників культури; дефіцит висококваліфікованих кадрів, що пов’язано з невирішеними соціальними гарантіями; недостатнє урахування специфіки культурно-мистецької освіти в чинній правовій базі.

В межах науково-дослідної теми "Соціологічні дослідження перспектив розвитку позашкільної мистецької освіти" (наук. керівник – доктор соціологічних наук, професор Н.М. Цимбалюк, лабораторія соціології культури та прикладної культурології, 2010 р.) здійснено огляд джерел з даної проблематики як самостійний доробок автора праці (Ковтун В.Д.).

Отже, об’єктом зазначеного дослідження є позашкільна мистецька освіта, яка включає початкові спеціалізовані мистецькі начальні заклади, до них належать дитячі школи естетичного виховання – музичні, хорові, хореографічні, художні школи та школи мистецтв. Метою даного огляду є висвітлення здобутків і проблем позашкільної мистецької освіти з позицій філософського, мистецтвознавчого, культурологічного, педагогічного осягнення в культурно-історичному розвитку суспільства. Звідси, у праці поставлені такі завдання: охарактеризувати структуру мистецької освіти в Україні; узагальнити основні теоретико-методологічні підходи та розвідки у сфері мистецької освіти, педагогіки мистецтва або мистецької педагогіки (музичної, художньої, хореографічної, театральної) з позицій перспективних шляхів її розвитку; розглянути основні поняття та терміни.

Підготовку мистецької еліти в Україні здійснюють навчальні заклади культури і мистецтв. Впродовж багатьох десятиріч в Україні створювалась багатоступенева і безперервна система мистецької освіти, яка має таку структуру: початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання), в яких надається позашкільна мистецька освіта; спеціалізовані мистецькі школи (школи-інтернати), призначені для надання, поряд із загальною середньою освітою, допрофесійної мистецької підготовки; вищі навчальні заклади I-II рівнів акредитації (училища культури і мистецтв); вищі навчальні заклади III-IV рівнів акредитації (інститути, університети, академії); аспірантура (асистентура-стажування); докторантура.

Розгалужена мережа культурно-мистецьких навчальних закладів України складається з 1473 (дані за 2010 р.) початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів (музичних, художніх, хореографічних, хорових шкіл, шкіл мистецтв) із загальною числом учнів близько 338 тисяч, навчальний процес забезпечують понад 36 тис. викладачів; чотирьох середніх спеціальних музичних шкіл-інтернатів (у м. Києві, Львові, Одесі, Харкові) та Державної художньої середньої школи ім. Тараса Шевченка, трьох акторських студій, Спеціалізованої художньої школи-інтернату I–ІІІ ступенів "Колегіум мистецтв у Опішні" (ці навчальні заклади створено для навчання особливо обдарованих дітей з усіх регіонів України); 62 коледжів, училищ мистецтв і культури, заснованих на комунальній власності; 11 вищих навчальних закладів ІІI–ІV рівнів акредитації, з яких чотири мають статус національних (музичних – п’ять; культури – три з відокремленою філією Київського національного університету культури і мистецтв у м. Миколаєві; Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури; Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого; Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв); 4 державних студій з підготовки акторських кадрів при національних творчих колективах.

У своїй діяльності початкові мистецькі заклади керуються Законами України "Про мову", "Про дошкільну освіту", "Про охорону дитинства", Державною національною програмою "Освіта" (Україна XXI століття), Державною програмою охорони та збереження нематеріальної культурної спадщини, Національною доктриною розвитку освіти, Концепціями: національного виховання; позашкільної освіти та виховання; дошкільного виховання; Положенням "Про школи естетичного виховання" та іншими нормативно-правовими документами.

Перше десятиріччя ХХІ ст. відзначається підвищеною увагою до проблем мистецької освіти, зокрема, глибокими дослідженнями науковців, які висвітлюють в працях різні аспекти цієї важливої проблематики, зокрема, з позицій виховного процесу (Амонашвілі Ш.А., Анан’єв Б.Г., Бех В.П., Бітінас Б.П., Бичко А.К, Бойко А.М., Ващенко Г., Вишневський О.І., Звєрєва І.Д., Зязюн І.А., Ігнатенко П.Р., Коваль Л.Г., Коменський Я.А., Наливайко І.П., Русова С., Сагач Г.М., Сухомлинський В.А., Сухомлинська О.В., Ушинський К.Д., Фіцула М.М. та ін.); національного виховання (Канівська О.Б., Ростовський О.Я., Руденко Ю.Д., Ступарик Б. та ін.); гуманізації освітнього процесу, гуманітарного розвитку (Богуш Л.Г., Гансова Е.А., Куценко В.І., Лихачов Д.С., Погрібний А., Скуратівський В.А.); засад мистецької педагогіки (Падалка Г.М. та ін.); пріоритетних напрямків розвитку мистецької освіти в контексті сучасних трансформаційних процесів та діяльності позашкільних мистецьких закладів (Волков С.М. та ін.); підготовки митців і працівників культури в Україні (Бачинський В.Й., Грішнова О.А., Троєльнікова Л.О. та ін.); розвідок у сфері музичної освіти, засобів музичної педагогіки, музичної україністики (Берегова О., Брилін Б.А., Грисюк О.М., Гуменюк Т., Попович Н.М., Садовенко С.М., Уланова С.І., Фоломєєва Н.А., Шамаєва К., Шульгіна В.Д. та ін.), образотворчого мистецтва (Панченко Н.В. та ін.); народної педагогіки (Булашев Г.О., Сявавко Є.І., Усатенко Т.П. та ін.); осмислення художньо-освітнього простору (Троєльнікова Л.О. та ін.); теорії і методики художньо-естетичного виховання (Бітаєв В.А., Дем’янчук О.Н., Джола Д.М.); культурно-освітніх вимірів особистості в умовах глобалізації (Барановський В.Ф. та ін.); взаємодії школи і культосвітніх установ (Бабенко Н.Б., Білий Л.К., Бойко Л.П., Ключко Ю.М., Самійленко Н.В., Чепелєв В.І. та ін.); психології мистецтва (Виготський Л.С. та ін.).

Соціологічний напрям означеної теми знайшов відображення у працях вчених, що присвячені розвідкам у напрямі соціальної політики (Арсеєнко А.Г., Врублевський В.К., Ворона В.М., Ручка А.О., Тарасенко В.І. та ін.); соціології культури (Іонін Л.Г, Козловски П., Піча В.М., Погорілий О.М., Цимбалюк Н.М. та ін.), соціології освіти (Гавриленко І.М. та ін.), соціології мистецтва і художньої культури (Грушевський М., Семашко О.М. та ін.).

Соціологія освіти (за Гавриленком І.М.) – це особлива підсистема суспільства, яка цілеспрямовано реалізує функцію соціального наслідування, відтворення і розвитку. Хоча є й інше поширене тлумачення соціології освіти як галузі соціології, яка вивчає освіту як соціальний інститут (його функції в суспільстві та взаємозв’язок з іншими інститутами), його заклади (школи, вузи та ін.) та соціальні організації, а також соціальну політику у сфері освіти [6, 172-173].

Натомість, соціологію мистецтва трактують по різному: вона досліджує практичне буття мистецтва в системі суспільних відносин, вивчає процес виробництва, поширення та освоєння художніх цінностей публікою та ін. Як зазначає вчений Семашко О.М. (співавтор Національної комплексної програми естетичного виховання, проект, 1995 р.), цей термін використовують дедалі рідше, замість нього часто вживається термін "соціологія художньої культури". Оскільки, предметне поле соціології мистецтва є художня творчість, фонд художніх цінностей, система інституту посередників та засобів масової комунікації, естетичне спонукання до спілкування з ними, їх реалізація та ефективність їх впливу на суспільство і людину на основі вивчення соціально-художніх відносин. Отже, соціологія мистецтва є дотичною до соціології культури, оскільки мистецтво існує не відокремлено, а в системі художнього життя, що теж існує в особливій соціокультурній сфері, де воно функціонує і розвивається [6].

Слід зазначити, соціологічні дослідження у площині позашкільної мистецької освіти залишаються недостатньо досліджуваними і потребують подальшого вивчення з метою розвитку цього напряму знань та модернізації в галузі.

Осмислення філософських проблем творчості, культури і мистецтва належить вченим: Адорно Т., Аквінському Ф., Андрущенку В.П., Афанасьєву Ю.Л., Безклубенку С.Д., Бердяєву М.О., Богуцькому Ю.П., Бровку М.М.; Гриценку О.А., Даренському В.Ю., Кагану М.С., Шейку В.М. та іншим.

Здійснючи аналіз освітньої проблематики вчені-філософи (Даренський В.Ю., Безклубенко С., Бровко М.М. та ін.) відстоюють позицію, що освіта, як і культура загалом, відчуває вплив постмодерного світогляду, який відбивається в нових педагогічних концепціях (критична й феміністська педагогіка, "антипедагогіка" та ін.). Ідея скепсису, критики традиційних цінностей притаманна філософії постмодерну, яка трансформується в освітньому контексті в заперечення будь-якої ієрархії, влади вчителя над учнем, влади норм і принципів над свідомістю. Натомість, постмодерне бачення освіти не пропонує нових зразків освітніх практик [4, 37]. Адепти постмодернізму виявляють схильність до нехтування законами логіки, не визнають методологічної дисципліни і не дотримуються "охайності" мислення. С. Безклубенко – вчений-дослідник соціальної природи мистецтва (автор енциклопедії з мистецтва, посібника з теорії культури та ін. праць) також відзначає, що прибічники постмодернізму принципово відмовляються від ціннісної ієрархії художніх творів, течій, стилів, шкіл, напрямів. Іронія, скепсис, зречення засадничих принципів, відмова від істини – все це спровокувало відродження містики, окультизму, шаманства різного роду, занурення у забобони та марновірства [2, 5].

Директор Українського центру культурних досліджень О.А. Гриценко, праці якого складають вагомий доробок у напрямі осмислення культурної політики і освіти в Україні ("Багатокультурність і освіта", "Культура і влада", "Пророки, пірати, політика і публіка. Культурні індустрії й державна політика в сучасній Україні", "Українська культура без брому та шаровар" та ін.), твердить, що проявам технократизму та ідеалам "прогресу" з його наслідками може протистояти гнучка концепція людського або ж гуманітарного розвитку (human development), у котрій ключове місце посів гуманітарний аспект – здоров’я, освіта, культура як окремої людини, так і всього суспільства [3]. Науковець приходить до висновку, що "…українська культура має стати культурою модерною, сучасною і динамічною, освоїти нові сфери творчості, … але при цьому не втратити свого неповторного національного обличчя, більше того – добитися, аби оригінальний, впізнаний образ української культури і мистецтва утвердився у свідомості всього світового співтовариства" [3, 30 ].

Дослідник Волков С.М. (автор навчального посібника "Мистецька освіта в культурі України 90-х років ХХ століття" та інших праць з освітньої проблематики), розглядаючи різні аспекти мистецької освіти, фокусує увагу на питаннях адаптації регулятивних методів державних органів управління культурою і мистецьких навчальних закладів в культурі України кінця ХХ – початку ХХІ століття; формуванні регіональних і загальнодержавних культурних процесів в Україні; визначенні місця і ролі керівників мистецьких навчальних закладів та апарату державних органів в процесі управління культурою [1].

Всі важелі управління початковою підготовкою мистецьких кадрів – дитячими школами естетичного виховання знаходиться у компетенції органів місцевої влади. До їх компетенції стали належати питання підбору і розстановки керівних кадрів, формування контингенту учнів, матеріально-технічного забезпечення, реєстрація і відкриття (ліквідація) мистецьких закладів, які перебувають в їхній власності. На верхньому рівні управління стала помітна тенденція до невтручання в повсякденну діяльність позашкільних закладів.

Аналіз педагогічних досліджень, здійснених у процесі опрацювання теми, свідчить про актуальність питань реформування мистецької освіти. У цьому аспекті важливими є осмислення категоріального апарату даної проблематики у площині педагогічних знань (Бех В.П., Ващенко Г., Зязюн І.А., Сагач Г.М., Сухомлинська О.В., Падалка Г.М. та ін.). Вчена Падалка Г.М. трактує педагогіку мистецтва як "науку щодо визначення об’єктивних, стійких і сутнісних зв’язків художнього виховання й розвитку особистості, навчання її мистецтва як феномену відображення дійсності в художніх образах" [5, 31]. До структурних компонентів педагогіки мистецтва віднесено методологічні засади, принципи, зміст, педагогічні умови і методи. Методологічні засади в системі мистецької освіти – це найузагальненіші концептуальні положення, дія яких поширюється на все поле педагогічної діяльності в галузі художнього виховання й навчання учнів. Методологічні засади мистецької педагогіки передбачають визначення провідних ідей, напрямів, знань щодо базових основ художнього навчання, виховання й розвитку учнів, з’ясування провідних позицій, навколо яких зосереджуються інші структурні компоненти теорії. Серед методологічних засад мистецької педагогіки особливого звучання набуває національна основа мистецької освіти, оскільки національна культура – основне джерело становлення митця. Розбудова мистецького навчання означає систематичне збагачення навчального процесу з мистецьких дисциплін творами національної художньої культури; послідовне стимулювання учнів до усвідомлення національної основи художніх творів і емпатійно-емоційного ставлення до національної сутності художніх образів; проведення в процесі навчання художніх паралелей між творами в різних видах мистецтва за національно-стильовими ознаками; залучення учнів до усвідомленого відтворення національних ознак мистецтва у власній творчій діяльності. Тільки така виховна система, яка б синтезувала національну ідею, власні традиції та найвищі духовні досягнення людства, буде найбільш ефективною в сучасних умовах. Ці ідеї вітчизняних вчених співпадають з концепцією світової педагогіки ("школи життя"), засадами неогуманізму та інноваціями в царині виховання підростаючого покоління.

Принципи мистецького навчання – це основні положення, що охоплюють узагальнені закономірності мистецького навчання, органічно пов’язуючи окремі його елементи в єдине ціле. До найголовніших принципів науковці відносять принципи цілісності, культуровідповідності, естетичної спрямованості, індивідуалізації, рефлективності. Гуманітарні тенденції в сучасній педагогіці вимагають особливого ставлення до навчального процесу.

Підкреслимо, що мистецька освіта покликана відтворити цілісність буття людини, протистояти руйнівному впливові технократичного мислення, вузькому підходу до усвідомлення сенсу людського життя з позицій бездушного практицизму й утилітаризму. Притягальна гуманістична сила мистецької освіти полягає в тому, що вона опікується "виробництвом" власне людини, формуванням шляхетної, одухотвореної особистості [5, 31 ].

В педагогічній спадщині Я.Коменського, К. Ушинського, Л. Толстого, М. Драгоманова, І. Франка, А. Макаренка, О. Потебні, Г. Ващенка, С. Русової, В. Сухомлинського досліджувались питання розвитку теорії та практики виховання засобами мистецтва. Наприклад, В. Сухомлинський був переконаний в тому, що потенціал мистецтва тісно пов’язаний із художньо-естетичним і морально-етичним вихованням школярів. Видатний педагог порівнював мистецтво з часом і простором, в якому живе краса людського духу. Твердив, що мистецтво здатне випрямляти душу людини, як гімнастика тіло. Пізнаючи цінності мистецтва, людина пізнає людське в людині, відчуває естетичну насолоду. В Павлиській середній школі педагог проводив уроки серед краси природи, організовував різноманітну художньо-практичну діяльність, гуртки різного профілю (театральний, хореографічний, художнього читання та ін.).

Важливими у напрямі осмислення мистецької освіти є праці Л.О. Троєльнікової – автора дисертаційного дослідження "Художньо-освітній простір як культуротворчий чинник розвитку українського суспільства у ХХ столітті", яке присвячене проблемам художньо-освітнього простору в Україні та перспективам його розвитку. Так, дослідниця розглядає культуру України з погляду функціонування та розвитку художньо-освітнього простору як невід’ємного чинника існування сучасної нації. Нею досліджено внутрішню логіку та динаміку культурно-освітнього процесу на різних етапах розвитку національної культури, зокрема, ґенезу художньо-освітнього простору в традиційній культурі українців (міфотворення, фольклор, традиції, народні свята, обряди). Виявлено місце та роль творчої особистості в художньо-освітньому просторі, головні фактори їх взаємодії (гуманізація, діалог, креативність). Визначено головні художньо-естетичні та ціннісні витоки та параметри художньо-освітнього процесу в Україні. У працях вченої введено та обгрунтовано поняття "художньо-освітній простір", який має таке визначення: "художньо-освітній простір" – це художня й освітня життєтворчість особистості в умовах конкретно визначеної культурної парадигми, – це величезна мережа більш чи менш замкнених циклів обертання художніх та освітніх практик [8, 27]. Вчена пропонує концепцію художньо-освітнього простору України, визначає шляхи гуманізації людини, збагачення її духовно-творчого потенціалу, ядром якого є художньо-естетичне виховання. "Традиції виховання, освіти, світоглядних уявлень українського етносу сформували підґрунтя менталітету українського народу, національної системи освіти і виховання, своєрідності національної культури та мистецтва" [8, 32]. Вона стверджує, що формування у людини здібностей до художнього зв’язку з дійсністю є багатоаспектним процесом не лише по вертикалі (від сприймання – до художнього перетворювання), а й по горизонталі (від формування художнього ставлення до природи – до формування ставлення до самого себе).

Майбутнє будь-якого суспільства, його творчий, духовний потенціал визначають діти, тому так багато уваги слід приділяти саме художньому вихованню нового покоління. У дошкільному віці головну роль відіграє формування естетичного ставлення до навколишнього світу, що переважно здійснюються через синкретичні художні прояви дитини. Серед наукових праць останнього періоду заслуговують дослідження вченої Садовенко С.М., які присвячені опануванню підростаючим поколінням на важливому етапі дошкільного дитинства національним культурним досвідом, арсеналом культури, зокрема, розвитку музичних здібностей дітей-дошкільнят засобами музичного фольклору. Дослідниця наголошує, що саме у початковій школі формуються базові основи, здобуваються початкові відомості, на ґрунті яких надалі сформуються як мистецькі знання, так і власні художньо-практичні навички дитини. Входження до світу мистецтва можливе лише через активну творчу діяльність.

Упродовж останніх років здійснено певні кроки щодо вдосконалення навчальних програм, розроблення новітніх методик роботи з обдарованими дітьми, молоддю, підтримки педагогічних новацій передових викладачів.

Науковці-педагоги відстоюють думку про те, що програми художньої освіти повинні реалізовуватися у всіх типах і видах освітніх установ – дитячих садках, загальноосвітніх школах, закладах культури (музеях, клубах, парках та ін.), установах вищої освіти (Бабенко Н.Б., Білий Л.К., Бойко Л.П. Ключко Ю.М., Самійленко Н.В., Чепелєв В.І. та ін).

Таким чином, система художньої освіти включає естетичне виховання, загальну художню освіту і професійну художню освіту. Система підготовки кадрів культури і мистецтв, яка формувалася упродовж багатьох десятиріч, дає можливість творчо-обдарованій молоді проявити свої здібності, зорієнтуватись у виборі майбутньої професії, отримати фундаментальні знання та відповідну кваліфікацію, тобто – знайти своє місце у суспільстві. Ця система складається з розгалуженої мережі державних закладів, чільне місце серед яких займають заклади позашкільної мистецької освіти, в тому числі і певна мережа приватних шкіл, студій, майстерень тощо, що розпочали свою діяльність останнім часом.

Насамкінець, слід навести вислів академіка Д.Лихачова про те, що "ХХІ століття має бути століттям гуманітарної культури", оскільки, один з найважливіших шляхів гуманізації суспільства – спрямованість змісту освіти на культуру, бо культура суспільства залежить від рівня культури індивідумів, – чим вона вища, тим цивілізованіша та демократичніша держава, тим сильніше протистояння різним негативним, аморальним проявам. Отже, повернення до гуманітарних наук, мистецтва, сприяють моральній стабілізації особистості, її загальній інтелігентності.

Висновки

Проведений огляд джерел дає змогу дійти таких висновків.

1. Мистецька освіта виступає як один із могутніх засобів розвитку і формування цілісної особистості, духовності, творчої індивідуальності, інтелектуального й емоційного багатства. Завданням національної політики у сфері мистецької освіти є виховання в людині внутрішньої потреби духовного і творчого удосконалення.

2. Аналіз теоретичних праць та здобутків у системі позашкільної мистецької освіти дає змогу зробити висновок про те, що мистецтво слугує незамінним засобом вирішення одного із найважливіших завдань соціалізації особистості – засвоєння нею досвіду емоційно-ціннісного відношення до навколишнього світу та творчої дійсності. Тому концептуально пріоритетним є необхідність художнього виховання підростаючого покоління.

3. Важливим компонентом єдиної системи художньої освіти Україні є школи мистецтв, музичні, хореографічні школи, заклади культури і мистецтва, які за час своєї діяльності накопичили чималий досвід навчально-виховної діяльності, художньої освіти та виховання підростаючого покоління.

Використані джерела

  1. Волков С.М. Мистецька освіта в Україні в контексті сучасних трансформаційних процесів (управлінський аспект) / Сергій Волков // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури; Випуск VII: У 2-х частинах. Частина II. – К., 2001. – С.185-198.
  2. Безклубенко С.Д. Про модернізм та його різновиди / Безклубенко С.Д. // "Художньо-освітній простір України в контексті новітньої історії": Зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф., Київ, 22-23 листопада 2007 р. – К.: "Видавничий Дім Дмитра Бураго", 2007. – С. 3 – 11.
  3. Гриценко О.Д. Культура як ключовий чинник суспільно-економічного розвитку українського суспільства / Гриценко О.Д. // "Художньо-освітній простір України в контексті новітньої історії": Зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф., Київ, 22-23 листопада 2007 р. – К.: "Видавничий Дім Дмитра Бураго", 2007. – С.22—30.
  4. Даренский В.Ю. "Діалог" як концепт сучасної філософії освіти / В. Ю. Даренський // "Мистецька освіта та мистецтво освіти в контексті формування сталого суспільства": Зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф., Київ, 12-13 травня 2005 р. – Ч.1. С. 35-39. – 320 с.
  5. Падалка Г.М. Концептуальні засади мистецької педагогіки / Падалка Г.М. // "Художньо-освітній простір України в контексті новітньої історії": Зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф., Київ, 22-23 листопада 2007 р. – К.: "Видавничий Дім Дмитра Бураго", 2007. – С. 30—36.
  6. Соціологія культури: [навч. посібник] /О.М. Семашко, В.М. Піча, О.І. Погорілий та ін. За наук. ред. О. М. Семашка, В.М. Пічі. – К.: "Каравела", Львів: "Новий світ – 2000", 2002. – 334 с.
  7. Троєльнікова Л. О. Художньо-освітній процес як складова культурогенезу / Людмила Троєльнікова // Культура і сучасність. – 2005. – Вип. 2. – С. 50—57.
  8. Троєльнікова Л. О. Художньо-освітній простір як культуротворчий чинник розвитку українського суспільства у ХХ столітті: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. мист., спеціальність 26.00.01 – Теорія та історія культури / Людмила Олексіївна Троєльнікова. – К., 2009. – 40 с.
Карпати, Гуцульщина - Туризм Гуцульщини

Туризм Гуцульщини - Туризм і Культура