Северинова О. Б.,
аспірант Маріупольського
державного університету

Нині не викликає подиву така частота застосування у сучасних політологічних дослідженнях (порівняно з іншими термінами понятійного базису) понять "толерантність", "ненасильство", "терпимість", "культурне розмаїття", "злагода", "солідарність", "неагресивність", "справедливість", які стають ключовими елементами сучасного наукового апарату. Сьогодні більшість дослідників наслідків глобалізації вважають, що подолати негативи її прояву може лише толерантність, яка повинна стати нормативним медіатором у взаємодії кожної національної культури з викликами глобального світу. Про актуальність поняття "толерантність" свідчить і широкий спектр його використання в інших галузях знання: починаючи від медицини, психології, теології та філософії, закінчуючи науками, які досліджують різні аспекти міжнародної та державної безпеки.

Дослідження проблем толерантності актуалізується і проблемами, які впливають на внутрішню безпеку країн, вимушених рахуватися зі специфічними умовами мультикультурності, яка вже давно стала обов’язковим елементом сучасної цивілізації, оскільки неможливо знайти державу повністю етнічно або конфесійно гомогенну. Інколи численність представників інших етнічних чи релігійних груп навіть перевищує кількість представників титульної культури.

Загалом політика толерантності в мультикультурному суспільстві сприяє стабілізації суспільних відносин, хоча інколи може дестабілізувати суспільне становище в державі, викликаючи різні негативні прояви, які можуть загрожувати суспільній злагоді та навіть національній безпеці.

Водночас серед представників нетитульного етносу чи релігійної групи часто прослідковується тенденція до суб’єктивного перебільшення наслідків прояву суспільної доцільності і необхідності та ступеня застосування державно-політичного примусу, негативних наслідків свого "підлеглого" становища, що проявляється в заявах про соціальну несправедливість, нерівний розподіл ресурсів і життєвих шансів, що, у свою чергу, провокує різного роду протистояння і соціальну напругу у гомогенно неоднорідному суспільстві.

Відтак, нині, незважаючи на природність і позитивну оцінку з боку теоретиків-гуманістів, полікультурність викликає неоднозначну і громадянську, і наукову рефлексію.

Зазвичай утвердження толерантності у сучасних полікультурних суспільствах передбачає існування спільного знаменника, роль якого найкраще виконують загальнолюдські цінності, які трансформувалися у поняття ціннісних універсалій. Саме толерантність може забезпечити функцію символізації універсальних цінностей, адаптуючи їх до системи цінностей національної культури.

Серед загальнолюдських цінностей виокремлюють певні категорії: політико-правові – демократія, справедливість, закон, правопорядок; культурні – свобода, творчість, любов, спілкування, діяльність; моральні – сенс життя, щастя, добро, обов’язок, відповідальність, совість, честь, гідність; національні – державність, традиції, мова.

Традиційне розуміння загальнолюдських цінностей полягає в тому, що вони не пов’язуються з конкретним історичним періодом існування суспільства, конкретними національними чи етнічними традиціями, що гарантує їм відтворення в будь-якому типі суспільства. Звернення до загальнолюдських цінностей дає можливість вийти за межі конкретної ідеології, представленої етнонаціональними чи релігійними приписами, відкриває перспективу формування нових цінностей, забезпечує можливість відкритого діалогу з іншими культурами, уможливлює інкорпорацію інших цінностей у власне суспільство.

Водночас дедалі активнішою стає критика загальних цінностей як необґрунтованого абстрагування від конкретно-історичних обставин і вільної абсолютизації однієї справжньої системи цінностей, актуалізована свого часу німецьким філософом Вільгельмом Дільтеєм, який також першим увів поняття різноманітності рівноправних ціннісних систем.

На нашу думку, толерантність сама є однією з універсальних західних демократичних цінностей і може виконувати роль чинника ненасильницької компіляції цінностей самобутніх культур з традиціями, поглядами і нормативно-правовими приписами відповідного суспільства.

У соціально-політичній практиці дотримання толерантності як норми взаємовідносин, яку не завжди можна обґрунтувати наявністю спільних цінностей, також актуалізує увагу до проблеми визначення меж толерантності, на формування яких впливають історичні й політичні традиції, етнічні й релігійні особливості, культурна своєрідність, сучасний стан соціально-політичних інституцій того чи іншого суспільства.

Розуміння толерантності різними народами також виражає різні типи відносин і настроїв, залежить від їхнього культурно-історичного досвіду, що теж варто враховувати. Тому в компаративному дослідження феномена толерантності варто враховувати і цивілізаційно-культурну складову.

Відтак, органічні складові толерантності – прояв терпимості і поважного відношення до людей незалежно від їхньої релігійної і національної належності, досягнення між ними взаємної злагоди без використання насилля.

На нашу думку, на жаль, усі визначення толерантності позбавлені акцентуації на найважливішій її складовій – меті, яку вона повинна забезпечувати.

Проекція толерантності у суспільно-політичну площину, що проявляється у політиці мультикультуралізму, на наше переконання, може дати дещо більш раціональне її тлумачення як феномена, який, з одного боку, відображає характер взаємовідносин і соціально-політичної діяльності суб’єктів мультикультурної політики, зокрема соціальних, етнічних, конфесійних груп і окремих громадян, що виражається в їхній терпимості, взаєморозумінні і злагоді, а з іншого – суттєво впливає на стан захищеності і особистості, і суспільства, і держави, що проявляється у комфортному і безпечному співіснуванні, повазі до законів, традицій і звичаїв.

16 лютого 1995 р. у Парижі 185 державами – членами ЮНЕСКО була підписана Декларація принципів толерантності, у якій остання розуміється як "повага, прийняття і правильне розуміння багатоманітності культур нашого світу, наших форм самовираження і способів прояву людської індивідуальності", що передбачає терпиме відношення до інших національностей, рас, кольору шкіри, статі, віку, мови, релігії, політичним чи іншим поглядам, національному чи іншому походженню тощо.

Водночас у Преамбулі Статуту ООН толерантність розуміється як проявляти терпимість і жити разом, в злагоді один з одним, як гарні сусіди. Таке розуміння толерантності, на нашу думку, актуалізує насамперед проблему успішної інтеграції людини в існуючу систему суспільно-політичних відносин, з якою, на жаль, не завжди все так просто, тому що подвійні стандарти у розумінні толерантності провокують негативні поведінкові реакції саме з боку тих, хто власне і повинен виступати активно діючим зацікавленим суб’єктом інтеграції.

Толерантність передбачає добровільне слідування правилам поведінки, не завжди відображеним у конституційно-правових документах, у силу сприйняття їх як справедливих і необхідних умов демократизації суспільства і утвердження толерантності, що насамперед залежить від відповідних світоглядних змін та психологічної трансформації внутрішньоінтенційних спонук у структурі особистості. Толерантне відношення до свободи та індивідуальності іншого повинне бути лише частиною свободи, якою володіє все суспільство, нація, держава. Так, відомий мислитель Гегель писав, що природна свобода є дикою, не заснованою на законі свободою. Справжня свобода ґрунтується на залежності від закону; людина може бути вільною тільки як член держави. В одній з глав "Феноменології духу" "Свобода і жах" філософ зазначає, що результат нічим не обмеженої свободи – абсолютний жах. Передумова свободи – необхідність – трансформується в свободу тоді, коли формуються певні умови, за яких вона може стати основою людської діяльності.

Отже, завдання утвердження толерантності в умовах мультикультуралізму актуалізується такими положеннями: по-перше, врахуванням відмінностей у розумінні поняття "толерантність" у конкретну культурно-історичну епоху, що визначається рівнем розвитку продуктивних сил, ступенем наукового пізнання об’єктивних процесів розвитку природи і суспільства; по-друге, соціальним і політичним устроєм, існуючою нормативно-ціннісною системою суспільства; по-третє, трансформацією традиційного розуміння універсальних цінностей, у якому найбільшу увагу повинно бути приділено можливості їх ненасильницької імплементації у будь-яку самобутню культуру (і ту, яка інтегрується, і ту, яка піддається інтеграції) без її руйнації; по-четверте, цінності самобутньої культури повинні не суперечити як універсальним цінностям, так і поняттю толерантність загалом, що передбачає врахування рівня і меж толерантності; по-п’яте, толерантність передбачає певне "вростання" людини в існуючу культуру і нормативно-ціннісну систему, дотримання відповідних правил поведінки, що не суперечить традиції домінування прав і свобод людини в демократичному суспільстві, а лише забезпечує функціонування толерантності в соціумі. Тільки так індивідуальна свобода людини може стати справою всієї держави.

Карпати, Гуцульщина - Туризм Гуцульщини

Туризм Гуцульщини - Туризм і Культура