Чумаченко О. П.,
аспірантка НАКККіМ

У процесі бурхливого динамічного розвитку сучасного культурного простору України, питання пов’язані з розгляданням культури пам’яті, як основи збереження культурних національних традицій, набувають особливої актуальності, тому що культура пам’яті є вагомою векторною складовою культурно-інноваційного розвитку майбутнього українського суспільства.

Культура пам’яті пов’язана зі створенням певних ціннісних орієнтирів, які спрямовані на створення і вдосконалення відповідних соціальних норм. У рамках цих норм відбувається процес кристалізації, інституалізації, трансляції і збереження певних культурних національних традицій.

Умови існування культури пам’яті полягають у мові і національних традиціях, які охоплюють усю сферу проявів соціокультурного буття. Мова культури пам’яті, сформувавшись у національному масштабі, відокремлює недозволене від дозволеного в процесі культурного розвитку. Але, в залежності від зміни певних соціальних орієнтирів у відповідному національному масштабі, відбуваються зміни у мові культури пам’яті і формуються нові тенденції створення змін у національних традиціях.

Культура пам’яті сприяє збереженню і інтелектуалізації традиції. За словами Е. Гуссерля є традиція пасивна, яка переживається через ірраціональність, і традиція активна, тобто розміркована на інтелектуалізацію. У даному контексті інтерпретації "активної традиції" культура пам’яті сприяє можливості раціоналізації традиції, за умови виявлення відповідних культурних впливів.

Культура пам’яті, як кожна культурна система, безумовно, іноді у кожному новому історичному періоді переживає відповідні зміни, і несе в собі новий код національних традицій. Культура пам’яті має свою імперативну силу до того моменту поки забезпечується "історичний контінуітет", у рамках якого і виникають національні культурні традиції.

Невід’ємними складовими в інтерпретації поняття "культура пам’яті" виступають терміни "спадкоємність" і "трансляція". Національна традиція – це таке "минуле", яке існує і в "сучасності", і перебуває з суб’єктами у функціональному зв’язку.

Спадкоємність – це внутрішня тенденція розвитку культури пам’яті, яка забезпечує розвиток і формування змісту відповідного історичного коду. Як кожна знакова система, культура пам’яті має свій історичний і національно-обумовлений код. У якості векторних складових даного коду виступають поняття "досвід" та "творчість". "Досвід" і "творчість" відіграють значну роль у процесі виховання особистості. Культура пам’яті сприяє формуванню у особистості здатності розуміти і приймати культурні національні традиції. Культура пам’яті – це незамінний фактор соціального і культурного розвитку майбутнього українського суспільства.

У XXI ст. українська культура означена пошуком нового світорозуміння, яке було б в змозі дати відповідну оцінку тим явищам і процесам, які турбують українське сучасне суспільство на даному етапі розвитку нашої держави. І у цій складній соціокультурній ситуації потрібно звернутися до питання культурної національної спадщини і культури пам’яті, тому що тільки культура пам’яті, як основа збереження національних культурних традицій, сприяє національному вихованню майбутнього українського суспільства.

Національне виховання, перш за все, базується на розумінні і вивченні національних традицій і національної культури. Згідно концепції національного виховання культура пам’яті сприяє інтенсивній активній трансляції досягнень людської культури майбутнім поколінням.

Культура пам’яті в сучасній Україні формує світогляд і мислення творче розвиненої патріотичної української молоді і сприяє виникненню відповідних тенденцій у процесі збереження національних культурних традицій, що особливо важливо у соціокультурній ситуації сьогодення.

Карпати, Гуцульщина - Туризм Гуцульщини

Туризм Гуцульщини - Туризм і Культура