Пам’ятка-запитальник на допомогу збирачам української усної народнопоетичної творчості: методичні рекомендації / Світлана Садовенко, Зоя Босик. – Вид. 2-е / перероб. з 1-го вид. та доп. – К.: НАКККіМ, 2010

Купала


Купала (Купайло, Купала, Купало, Купайлиця, Купайлочко, Купайлочка) – у дохристиянських віруваннях – бог родючості, врожайного літа, зелених плодів, цілющих трав, добробуту, радості, згоди та любові. Купало – це міфологічний персонаж у слов’ян, пов’язаний з обрядом купання в ніч з 23 на 24 червня / 6 на 7 липня, також обряд і час його справляння: дівчата збирали квіти і трави, прикрашали себе ними, використовуючи для цього як обов’язкові червоні пахучі васильки, ясно-червоні черевички, панський мак, жовтий звіробій, м’яту. З чорнобилю (забудьків) робили собі пояси у вигляді перевесел (як засіб відігнати нечисту силу, уберегтися від неї).

Цього вечора хлопці розпалювали багаття, прикрашали гільце, яке називали подекуди йменням свята. Молодь весело стрибала через багаття, очищаючись від злої сили. З живих квітів і зілля дівчата плели (вили) вінки, необхідними рослинами в них були канупер і дзвіночки, як їхня основа, (відгомін віри в чарівні приворотні властивості цих рослин). Звиті вінки дівчата пускали на річкове плесо, гадаючи на можливих наречених, – куди попливе вінок, туди й заміж дівчині йти, а який закрутиться на місці, то ще бути дівчині в дівках. Усі купалися переважно рано-вранці, оскільки в цей день, гадали, купалося і гралося саме сонце, бо женилося. Всі ці обряди є відгомоном віри наших предків в очищувальну силу води і вогню та в цілющість і чарівність купальського зілля.

У купальських піснях Купала постає і як ім’я жіночої статі. Зважаючи на те, що свято припадає на закінчення літнього сонячного циклу, Купалу вважають богинею родючості, богинею-матір’ю, охоронницею домашнього вогнища (на Поліссі купальське вогнище запалюють від його жару). Двообразність Купали/Купала (жіноче й чоловіче втілення) пов’язана з мотивами шлюбного поєдинку вогню і води, відтворених в купальських обрядах і піснях, змаганням життя та смерті (Купала та Мари), що супроводжується спаленням та потопленням обрядової ляльки.

А ще розглядається Купало, Купайло, Купайлиця в образі обрядового дерева на зразок гільця під час свята Івана Купала, що уособлювало рослинність у період її розвитку й очікування від неї щедрих плодів. Деревце прикрашали стрічками, квітами й вінками. Купала – обрядова лялька з соломи, одягнена в жіноче вбрання, намисто й хустку (або вінок), що сиділа під обрядовим деревом. Ляльку або дерево занурювали у воду з вірою, що влітку буде волога на врожай. Саме купальська ніч – ніч Купала (на Івана Купала), коли, за легендою, треба зірвати чарівну квітку папороті, яка нібито веде на скарби, дасть можливість збагатитися і пізнати таємниці природи та майбутнє.

Разом з тим, за переказами, кому з тисячі й пощастить оволодіти чарівною квіткою (що «цвіте без усякого цвіту»), то зла сила поверне набутий скарб йому ж на погибель. До схід сонця збирали й тройзілля як оберіг домашнього вогнища. Вважається, що в купальську ніч не можна спати, тому що саме в цей час нечиста сила стає найактивнішою. Бешкетують вовкулаки, русалки, водяні лісовики, відьми збираються на Лисій горі під Києвом і влаштовують там свої шабаші. В цю ніч тварини і рослини нібито розмовляють, а дерева навіть переходять з місця на місце. Щодо купальського вогню, то це обрядовий вогонь (вогнище, багаття), що розпалюється в ніч на Івана Купала. Через це вогнище стрибали учасники купальських ігрищ.

Купальські пісні – вид календарної обрядової лірики, яка з часів язичництва супроводжувала обряд величання бога плодючості, згоди і любові – Купала або Купайла. До новітнього часу цей святковий обряд дійшов фрагментарно, із запровадженням християнства він поєднався зі святом Івана Хрестителя (відбувався в ніч з 23 на 24 червня за ст. ст.), став називатися в народі Іваном Купайлом. На думку А. Іваницького, це свято відноситься до літнього сонцестояння, поліфункціональне за змістом, об’єднувало в собі елементи магії (вплив на врожай), а також матримоніальні моменти. Існують припущення, що під час горіння кострищ біля води відбувалися шлюбні церемонії. Оскільки у І тис. до н. е. шлюб не був моногамним, ігри і ритуали у дні літнього сонцестояння набули змісту нерегламентованих шлюбних стосунків. Сліди таких звичаїв збереглися у змісті деяких купальських пісень. Зокрема, в мотивах про кровозмішення, про одруження брата і сестри (в ряді варіантів – поіменно «Іван та Мар’я»). В пізніший період ці мотиви лягли в основу баладних сюжетів.

Шлюбні обряди були приурочені до свята літнього сонцестояння, бо це також пора пишного розквіту природи, надій на благодатний урожай. Не виняток, що потреби продовження роду у свідомості праслов’ян пов’язувалися з уявленнями про родючість землі і щедрість природи. Можливо, матримоніальним стосункам у дні літнього сонцестояння надавалося разом з тим магічного значення – сприяти доброму врожаєві.

  1. Чи святкували Купала? Де святкували (на березі річки, озера, ставка, на майдані села, на галявині у лісі)?
  2. Яке було Купало (деревце, зроблена з соломи лялька)? Що з ним робили?
  3. Чи закопували купальське деревце? Як воно називалося (купальниця, Марена, Маринонька)?
  4. Чи водили навколо деревця танки з піснями? Які? Що робили з деревцем (розривали, палили, топили)?
  5. Чи плели дівчата з квітів вінки? Які? Чи плели вінки на городину?
  6. Як використовували запалені свічки?
  7. Чи стрибали через вогнище?
  8. Чи пускали з пагорба запалені колеса?
  9. Які купальські пісні співали? Чи відомі вам такі пісні: «Де Купало ночувало», «Наше Купайло, де ти зимувало», «Ой на Івана Купайлого», «Хто не піде на Купала», «Ой наші хлопці недбайлиці», «Вийди, молодице, на улицю», «Наше купайла з верби, з верби», «Поставлю я вербу», «Коло купайла обметяно», «Іване, Івашечку», «Ми купала із купали», «Ой Іване, Іваночку», «Купався Іван», «Пливи, вілечко, за водою», «По чужих селах дощі йдуть», «На Купалу огонь крешуть», «Йшли дівчата гряницею», «Іде Купайло топитися», «Купала на Івана», «Коло води-моря ходили дівочки», «Де купався Іван, да й у воду впав», «Наша Хросина купавочка», «Купалась ластівочка, купалась», «А в нашого хазяїна там широкий двір», «Піду я в садочок, нарву я квіточок», «Пливи, вінок, за водою», «Заплету віночок», «Іване, Івашечку, не переходь доріженьки», «Коло Мариноньки ходили дівоньки», «Що на Івана хліб саджала», «Ой у полі береза стояла», «Ой на Петра, на Купайла», «Мала нічка проти Купала», «Ой на Купала вогонь горить», «А у нашім сельці збиралися хлопці», «Через наше село везуть клен-дерево», «А чи було літо, чи не було», «А й летіла уточка та й сіла», «Ой стояла тополя», «Ой на городі буркун-зілля», «Час тобі, вербице, розвитись», «Летіли гіси рядком, рядком», «Чом, Івасю, не женишся», «Чого, Івасю, змарнів, змарнів», «Світи, світи, місяцю, місяцю», «Ой лісом, лісом-доріжкою», «Ой у городі копаночка», «Ой загородю терном річку», «На городі під цибулькою», «Ой у лісі, при горісі, при дубку», «Посію я рожу», «Сьогодні Купала, а завтра Івана», «Ой під гору, місяченько, під гору», «Ой шумить-гуде дощик», «Не куй, зозуле, на ліщині», «Летів шуляк через вулицю», «Тонкий, невисокий дубок», «Як хміль на тичину завивається», «А горобчик та синичку любив», «Ой у городі пташки в’ються», «Сходилось Купало із долу до долу», «Допалимо та соломоньку»?
  10. Які побутували легенди, повір’я, прикмети, пов’язані з цим святом?
Карпати, Гуцульщина - Туризм Гуцульщини

Туризм Гуцульщини - Туризм і Культура