Минулого тижня в Україні відбулося кілька цікавих подій не з розряду політики — виникла розмова про наші нобелівські  амбіції, яка, схоже, так і залишиться на рівні розмов, і  відбувся VI з’їзд письменницької організації (третю з нашого особистого рейтингу назвемо наприкінці)ѕ Однак ці дві події так і не стали знаковими для більшості українців, мабуть, вони не такі вже й важливі для країни, котра живе в ритмі шоу, задовольняється ідеями та одягом із чужого плеча, а читає щораз менше.

З’їзд будь-якої із сотень з хвостиком партій викликає в ЗМІ більший інтерес, ніж всеукраїнські збори письменницької організації, котра як творче об’єднання в сьогоднішньому вигляді хоч і критикована, та все ж більшість її членів — сіль землі, як би банально це не звучало для тих, хто мислить стереотипними пріоритетами. Бо політики і навіть президенти відходять у забуття, а письменники та їх книжки залишаються й живуть у пам’яті людей набагато довше.


З’їзд НСПУ — подію, котра відбувається раз на п’ять років, — цього разу проігнорували і влада, і центральні телеканали. Офіційно форум привітали лише  представниця Міністерства культури України і письменницькі спілки Польщі, Болгарії та ізраїлю, а поблагословив Патріарх Філарет.


Як уже повідомляла «Галичина», з’їзд голову своєї організації так і не обрав. Володимир Яворівський не добрав сім голосів. І хоча за новим статутом він може бути головою ще один термін, та для цього треба буде ще одного голосування. Про події на з’їзді ми довідалися з перших уст, запитавши про це в членів делегації від письменницької організації Прикарпаття — чинного голови обласної організації НСПУ Євгена Барана та однієї з наймолодших серед письменницької когорти краю Ольги Деркачової.

Євген Баран, голова Івано-Франківської організації НСПУ:


— 17—18 жовтня у Пущі-Озерній під Києвом проходив VI з’їзд письменників України. Звітну доповідь виголосив голова НСПУ Володимир Яворівський. Співдоповіді мали Михайло Слабошпицький — проза, Євген Баран — поезія, Анатолій Качан — дитяча література, Василь Фольварочний — драматургія, Віталій Карпенко — публіцистика, Вадим Шкода — російськомовна література. Хоча можна стверджувати, що фактично співдоповіді виголосили тільки Михайло Слабошпицький і Євген Баран. Всі інші говорили на тему, а той без теми, як Любов Голота.


З’їзд вийшов непростим, а його робота незавершеною. Бо не обрано керівництва. Серед кандидатів на голову НСПУ було названо імена  Володимира Яворівського, Віктора Баранова, Леоніда Талалая, Василя Шкляра, Михайла Шевченка, Володимира Шовкошитного, Любов Голоту. Частина кандидатів знімала свої голоси на користь Баранова; Шкляр зняв свою кандидатуру на користь Яворівського. Талалай вдався до виборного епатажу: «Мої друзі вже привітали мене з обранням, то я пропоную Яворівському і Баранову зняти свої кандидатури на мою користь».


За Віктора Баранова проголосували 156 делегатів; за Володимира Яворівського — 149; за Леоніда Талалая — 14. Більше 20 делегатів не голосували ні за кого. Для обрання у першому турі Вікторові Баранову не вистачило трьох голосів. Тому перевибори заплановано через місяць. Як це вийде на практиці, ніхто не знає.


Більшість делегатів хотіла якісних змін. Хоча кандидатура Віктора Баранова, голови Київської організації НСПУ і секретаря НСПУ, на жаль, не надається до змін. Він не запропонував стратегічного бачення розвитку НСПУ, а обмовився, що готовий «здати» приміщення на Банковій, 2 провладним структурам. Ця обмова і  коштувала йому отих трьох голосів, що можуть стати фатальними для нього.

Івано-Франківська делегація виглядала представницько. В її складі було 13 письменників: Степан Пушик, Михайло Андрусяк, Ольга Бабій, Ольга Слоньовська, Іван Павліха, Василь Олійник, Любомир Михайлів, Галина Христан, Ольга Деркачова, Євген Баран, Ярослав Ткачівський, Надія Павлик, Ганна Дорошенко.


Івано-Франківська делегація голосувала за чинного голову Володимира Яворівського, за винятком Ольги Бабій, яка наприкінці першого дня роботи виїхала до Івано-Франківська, аби взяти участь у роботі сесії обласної ради.
Причина такого вибору кандидатур на голову проста. Яворівський сьогодні більше зацікавлений у підтримці письменницьких обласних організацій. Тоді як Київська організація не стільки бореться за справедливість і стратегічний розвиток НСПУ як творчої і громадської організації, скільки хоче «відірвати» ще залишки письменницьких привілеїв для себе. і це прикра правда.


Серед письменників старшого покоління у з’їзді брали участь Анатолій Дімаров, Юрій Мушкетик, Роман іваничук, Олесь Лупій, Микола ільницький. Першого дня коротко був присутній Дмитро Павличко.


З’їзд знаменував собою два важливі висновки. Перший літературний: українська література, не зважаючи на жодні перепони економічного, ідеологічного характерів, розвивається  яскраво і колоритно. Серед найпомітніших імен називали й прикарпатських літераторів. Степан Пушик, Михайло Андрусяк, Степан Процюк, Нестор Чир, Ярослав Ясінський, Ярослав Ткачівський, Галина Турелик, Неоніла Стефурак, Ольга Слоньовська, Василь Олійник, Іван Стефурак, Василь Рябий, Надія Дичка, Ольга Деркачова,  Наталя Ткачик, Василь Карп’юк. Другий висновок політичний: літератори проти заполітизованості НСПУ, але ще не позбавлені ілюзій радянської доби про привілеї і майнові інтереси. Гадаю, коли позбудуться останніх — ілюзій та майнових претензій, тоді розмови на теми естетичні домінуватимуть. і се та правда, якої годі заперечити.


І найголовніше. Всі письменники висловилися за існування НСПУ як цілісної  творчої організації. Інша річ, що суперечки між кандидатами можуть вилитися у відкрите протистояння, а то й  розкол спілчанського організму. Зрештою, гадати не будемо. Ще до кінця року можливий інший результат. І зовсім не песимістичний.

Ольга ДЕРКАЧОВА, письменниця:


— Я була вперше на з’їзді. Може, так завжди буває, але мене вразило, що дуже мало молоді було в залі, хоча до Спілки входить доволі багато молодих людейѕ Це наклало відбиток на моє враження. Крім цього, я думала, що з’їзд — то буде не лише обрання голови, а й обговорення цікавих і злободенних питань. А все насправді зводилось до того, що виходили керівники обласних осередків і розказували про те, що держава не допомагає чи допомагає недостатньо, що нема грошей і книжки ніхто не купує, ніхто їх не читає, але всі вони роблять усе можливе... Більшість виступів голів можна було охарактеризувати саме так. Я чекала, що будуть обговорювати якісь нові речі в літературі чи важливі події, можливо, буде дискусія.


На з’їзді 2006-го був президент Віктор Ющенко, цього ж разу — жодних високопосадовців. Влада, напевно, показала, що вона не втручається. Вибори голови також якось дивно проходили. З’їзд відбувався протягом двох днів. Знов-таки я очікувала, що першого дня ми дізнаємося імена всіх кандидатів  і вони  розкажуть, як бачать майбутнє Спілки. Після того ми підемо спати, ніч обдумаємо, а на другий день будемо голосувати.  Все  насправді було не так. Висування й оголошення кандидатів розпочалося вже наступного дня близько одинадцятої години,  поки видали нам бюлетені і поки ми проголосували, то була вже третя дня, а о четвертій ми мусили вже від’їжджати. Тобто частина людей поїхала, не бачачи, як рахували їхні голоси. Якось дивно це виглядало. Можливо, це варто скинути на те, що письменники — творчі й емоційні люди. Мені це не сподобалося, адже я не лише письменниця, а й науковець, і звикла, що має бути чіткий план. Леонід Талалай мені подобається як письменник, та я не думаю, що він був би добрим лідером і головою. Спочатку я схилялася голосувати за Яворівського,  але його поведінка під час передвиборчих дебатів мені не сподобалася. Власне, у тих дискусіях було дуже мало від поведінки тих, хто представляє еліту. Звісно, все це можна списати на стрес і творчу емоційність. Я подумала: «Якщо я належна до цієї Спілки, то я б не хотіла, щоб там було так багато бруду, і він виходив би й від голови Спілки. Яворівський зробив багато хорошого, і я спершу схилялася до його кандидатури, однак голосуватиму за Баранова». Чи поїдемо ми на вибори через місяць, невідомо. Питання в тім, чи будуть гроші... Тиск у цьому питанні чинитимуть київські письменники. 

P. S. Тепер обіцяний третій не менш знаковий факт. Днями я довідалася, а потім і пересвідчилася на власні очі, що в Івано-Франківську у магазинах секонд-хенду продають книжки. Вісім гривень за сто грамів «неходового», але не вживаного товару. Не можу стверджувати, що це новація чисто місцева, може,  придбати розкішне видання, скажімо, видавництва «Грані–Т» за вісім гривень можна ще десь. і що пов’язує ці три «знакові» події тижня: непорозуміння в письменницьких колах, невмілі потуги у прагненні отримати Нобелівську премію з літератури, книжки на вагу серед вживаного одягу, спитаєте?..


З одного боку, вже традиційна для нас печать провінціалізму, а з другого, суспільна інертність. А тим часом хтось  у цьому коловороті намагається визначати наше завтра за нас, робити нашу спільну долю нам не належною. «А братія мовчить собі, Витріщивши очі!».

Туризм Гуцульщини - Туризм Прикарпаття - Карпати


Туризм Гуцульщини - Туризм і Культура