22  листопада в Івано-Франківському академічному театрі ляльок імені М. Підгірянки відбулася прем’єра «живої» драми – презентували великий шедевр Гофмана за п’єсою Ярослава Стельмаха «Крихітка Цахес».
Чесно признаюся, що й гадки не мала, що нова вистава обласного театру ляльок, на прем’єру якої йшла, мене здивує. А коли б зайшла туди ненароком, була б переконана, що до Івано-Франківська завітала якась дуже пристойна драматична трупа.
З першої хвилини глядач  потрапляє у незвичний світ маленької держави князя Деметрія. На глядача чекає гротескна історія про маленьку потвору, про побут і звичаї карликових князівств, які ще мали місце в Німеччині.
…На сцені ледь починає розвиднюватися, а глядач моторошно зіщулюється від надривного голосу.
«Цахесе, хлопчику мій! Любий Цахесе! Де ти?» — бачимо маленьку, притовчену життям зігнену жінку з вінком цибулі.». Вона поглядає врізнобіч, пильно приглядається й тремтливим, виповненим безнадії голосом  повторює: «Синочку мій! Де ж ти запропав? Цахесе!» — а тоді поспішає в розпачі геть.
Ми ще бачитимемо не раз її постать  й чутимемо розпачливі крики, але вони до нас уже надходять немов із давніх сновидінь. А в цей час на сцені натовп людей у незвичних костюмах і гримі галасують, танцюють, рухаються, немов заведені ключиком порцелянові ляльки.
Постановка «Цахес» вирізняється своєю оригінальністю. Фантасмагорія Гофмана  у поєднанні з дороговартісними костюмами та відвертою грою акторів. Усе доповнює музична енергетика Белліні, Віотті та Шнітке. Артисти поправді показують на сцені чудеса, які пояснюються оптичним обманом зору. Матеріал «обманок» – грим, тіні і пластика тіла,  яку музика переводить у двомірний вимір. А звукові ефекти нагадали мені Театр звуків, який я колись відвідала у Ред форті у Делі.
…Нарешті на сцені з’являється він – гидкий і осоружний карлик на кволих ніжках, котрі не в змозі витримати його вагу, і через те  змушений повсякчасно підпиратися паличкою. Але разом із тим Воно анітрохи не бентежиться своїми тілесними вадами, а навпаки, бундючне й самозакохане, позирає спогорда на весь довколишній світ і говорить до всіх через губу — оце і є малюк Цахес, прозваний Цинобером. Спочатку ми бачимо його ляльковий образ, але через мить, немов фурія на сцену вилітає і він сам, а певніше, викривуляв на своїх млілих ніжках і спинився роздратовано у праведнім гніві своїм перед Натовпом.  І глядач уже не може відірвати від актора очей. Хочеться бачити його ще, ще і ще. Здається, він не грає завчені рухи, не виконує певні гімнастичні трюки чи танцювальні «па», а просто куражиться на сцені. Легко й невимушено. Цахеса чудово зіграв молодий актор Юрій Полєк. Браво!!! Це серйозна драматична гра.
Переповідати фабулу вистави, мабуть, недоречно. Адже це твір зі шкільної програми, який проходили  усі покоління. Хоча читачам й запам’ятався чомусь більше Гофманський «Лоскунчик». До «Цахеса» український театр звертався нечасто. Мабуть, найбільш вдалою була постановка столичного Молодого театру, де головну роль зіграв відомий актор Олександр Вертинський.
Думка про цю постановку у режисера театру ляльок Володимира Підцерковного визріла ще у 80-х роках. Втім, складність твору вимагала особливого підходу. Час на «Цахеса» прийшов лише тепер. Торік вже відбулося читання твору, розподіл ролей, але через брак фінансування підготувати виставу не було змоги, каже пан Володимир. Тоді він звернувся до пошуків грантів. З 1 червня за фінансування грантом фонду Ріната Ахметова «Розвиток України», а це 80 тисяч грн., запущено у виробництво  проект Володимира Підцерковного «Крихітка Цахес». Режисер каже, що подібного фінансування досі не мав жоден ляльковий театр України.
Яскраві добротні костюми й незвичний грим придумала художниця Каріна Чепурна.
– До роботи у ролі художника-постановника (сценографія, ляльки, костюми, грим) я запросив головного художника Черкаського академічного театру ляльок Каріну Чепурну. Вона зробила колосальну роботу з підготовки цього матеріалу, адже вистави такого масштабу у нас ще не було. Всю попередню підготовку (ескізи, креслення тощо) ми з нею провели виключно через Інтернет і телефоном, до цього навіть особисто ніколи не зустрічаючись. Я їй дуже вдячний. Вона цікава творча особистість і, безумовно, професіонал, що для мене особливо важливо після втрати театром такого художника, як Микола Данько, котрий переїхав до Києва чотири роки тому, – говорить режисер-постановник.
Вистава розрахована на дорослого глядача. Не полінуйтеся згадати дитинство і зайдіть у ляльковий театр. І ви повірите, що театр лише ляльковим не буває. І зрозумієте, що багатство й людська глухота, і те, що люди забувають закони природи й краси, призводить до панування безглуздості й вульгарності. Воно притаманне світові й сьогодні.
Олександра ЛІСКОНОГ

Туризм Гуцульщини - Туризм Прикарпаття - Карпати


Туризм Гуцульщини - Туризм і Культура