Поштівки роблять люди, а вони іноді помиляються. За свою більш ніж сторічну історію станиславівська філокартія бачила не так багато помилок-проїздів. Але бачила.

Обрізана дирекція

Філокартичні «проїзди» Станиславова

Перші поштівки з видами міста були мальованими та зображали кілька найбільш впізнаваних міських сюжетів. Їх прикрашав німецький напис «Gruss aus Stanislau», що українською звучить як «Привіт зі Станиславова». Через те колекціонери називають такі поштівки «грюсами».

У 1898 році стався перший філокартичний «проїзд». Тоді вийшов грюс, на якому дирекція залізниць (тепер головний корпус медуніверситету) виявилася триповерховою. Помилку швидко помітили та вже в наступному накладі «наростили» поверх, залишивши інші сюжети без змін.

Автобан імені Грушевського

Філокартичні «проїзди» Станиславова

А тут зображена вулиця Третього травня (Грушевського). Великий будинок зліва – це скарбова дирекція, нині – лісотехнічний інститут. Дещо дивує жвавий потік автотранспорту. Але найцікавішою є ширина дороги – як мінімум шосе на чотири смуги. Між тим, водії знають, що вулиця Грушевського і зараз доволі вузька, тож якщо хтось припаркує там машину, то іншим важко роз’їхатися. Отже, стара поштівка хоч і красива, проте брехлива.

Негаразди на задньому плані

Філокартичні «проїзди» Станиславова

А тут ніби все добре. Це стара, ще довоєнна, ратуша й частина площі Ринок. Листівка побачила світ у 1915 році у видавництві «Salon Malarzy Polskich». Напевно, туристи нічого б і не помітили, а ось у корінних станиславівців цей кольоровий клаптик паперу викликав одне запитання.

Куди раптом поділася ліва вежа вірменського костелу, який видно на задньому плані? Що це – поліграфічний брак, економія фарби чи може пророцтво майбутньої війни із артобстрілами та руйнаціями? Костелу тоді добряче дісталося…

З пивом і без

Філокартичні «проїзди» Станиславова

Якщо дивитись на ці поштівки окремо, то нічого надзвичайного не помітиш. Обидві випущені у видавництві «Polskie Towarzystwo Ksiegarni Kolejowych».

Тиха вуличка у центрі міста, поруч із вірменським костелом. Тоді вона називалась Антоневича, сьогодні – Вірменська. Фотокамера захопила двох мешканців Станиславова. Один стоїть, запхавши руки у кишені, а навпроти – другий, підпирає стіну будинку. Різниця лише в тому, що на одній над правим містянином висить «Пиво експортове». Нині таке робиться легко, а от у 1930-х роках «дизайнер», певно, добряче погрався. Може, це перша прихована реклама у світі?

Королівство кривих дзеркал

Філокартичні «проїзди» Станиславова

Був такий популярний дитячий фільм. За його сюжетом, героїня через дзеркало потрапила в паралельний світ, де все навпаки, навіть імена. Дівчинка Оля стала там Яло. Франківськ теж бачив щось подібне.

У 1970 році видавництво «Радянська Україна» випустило накладом у 60 тисяч поштівку «Івано-Франківськ. Краєзнавчий музей». Ратуша – як ратуша, фонтан перед входом, люди на лавочках. Ніби все в порядку, але щось не так. Будинки на задньому плані хоч і звичні, але якось дивно розташовані. Навіть важко зорієнтуватись, з якого боку знімали. А справа в тому, що поштівка вийшла у дзеркальному відображенні. На комбінаті перевернули негатив, тому праве стало лівим і навпаки.

Це найбільш розтиражований «проїзд» в історії франківських поштівок.

Ленін з полонини

Філокартичні «проїзди» Станиславова

А ця історія безпосереднього стосунку до міста не має, проте нібито пов’язана із Прикарпаттям. Чому нібито?

Біографія «вождя світового пролетаріату» вивчена більш ніж досконало. Будь-який знавець однозначно скаже, що «дідусь» у нас ніколи не був, хоч, може, й хотів.

Втім, у 1957 році Державне видавництво образотворчого мистецтва та музичної літератури УРСР розтиражувало 10000 поштівок із промовистою назвою «В. І. Ленін серед гуцулів». Прототипом послужила картина художника Одайника. На ній Ілліч щось «втирає» лісорубам у кептарях. Дивлячись на картину, починаєш сумніватись – невже біографи помиляються, і Ленін таки був десь у Ворохті?

Ні, помилились у видавництві. Навіть більше – свідомо пішли на обман. Виявляється, в роки емігрантських «поневірянь» товариш Ульянов дійсно був у горах і спілкувався там із місцевими. Проте, це були польські Татри, де горяни називають себе гуралями. До честі живописця Одайника картина так і називалась – «Ленін і гуралі». Але у видавництві вирішили, що з гуцулами буде якось переконливіше…

Репортер

Туризм Гуцульщини - Туризм Прикарпаття - Карпати


Туризм Гуцульщини - Туризм і Культура