В українській скаутській організації «Пласт» за 100 років її історії змінилося вже декілька поколінь. У кожного з них — своя пам’ять, своя історія та навіть своя правда, проте є спільний обов’язок — вірність Богові й Україні. З 2012 року для «пластунів» розпочнеться новий відлік часу, починаючи зі ста. Погодьтеся, вік, що мимоволі викликає повагу. Проте перед цим відліком залишилося чимало здобутків, історій та вражень, того, що вже не повториться, адже це вже сталося. Ближче ознайомити читачів з «Пластом» захотілося через призму двох поколінь, поглянути на цей рух двома парами очей — досвідченими та юними. Отож спілкуємося з видавцем, «пластуном»-сеньйором, членом куреня «Целібат Мурлики» Василем Іваночком і станичним станиці Івано-Франківськ «Пласту» — національної скаутської організації України Станіславом Провальним.

Школа самодисципліни

 

Про минуле, теперішнє і майбутнє «Пласту» в Івано-Франківську зокрема та в Україні загалом розмовляємо з Василем Іваночком.

- Як розпочалося ваше знайомство з «Пластом»?

— Це було дуже давно, так довго не живуть. Все почалося з ідеї Студентського братства, яка плавно переросла в «Пласт». Під час з’їзду Студентського братства нам дуже емоційно розповіли про «Пласт», мовляв, для того, щоби будувати Україну треба закладати підвалини, які завтра дадуть можливість це зробити. Саме так нас закликав до «Пласту» голова львівського Студентського братства Маркіян іващишин, запальний чоловік, він тепер керує мистецьким об’єднанням «Дзира». Я був одним з тих, хто перейнявся цими ідеями з почуття обов’язку, зібрав колектив і почав працювати. Це почалося ще далекого 90-го року. Активно я «пластував» десь до 1996-го.

Багато поколінь змінилося за ці 20 літ — виросли ті юнаки, яких я виховував, вони вже набрали гуртки, і я вже став дідом, а потім і їхні юнаки вже набрали вихованців... «Пластун»-сеньйор, напевно, те саме, що пенсіонер, адже я вже своє «відвоював» на початку 90-х. Тепер безпосередньо виховництвом не займаюся, є просто курень, який колись я створив, — 59-й, ім. Степана Ленкавського, і я намагаюся ним опікуватись.

- Як розвивалася ваша власна історія в «Пласті»?

— На тому ж з’їзді у Львові почали шукати людей, які хотіли б займатися «Пластом». Тоді нас було шестеро членів Студентського братства. Павло Андрусяк з Віктором Кімаковичем вирішили «прочистити» львівський архів, щоби знайти там щось про «Пласт». і вони знайшли першу книжку «Життя в «Пласті» Олександра Тисовського, датовану 1921 роком. Грубезна така. Тоді не було ксероксів, тож ми фотографували її. Щось два тижні робили фотографії, щоби мати чотири примірники книжки.

Також думали, як набрати юнаків. 90-й рік, незалежність в Україні ще не проголосили, за синьо-жовтий значок виганяли з інституту, і зрозуміло, що говорити про українських скаутів було, м’яко кажучи, складно. Проте нам постійно щастило знаходити людей, яким ця ідея була цікавою. Тож перший табір зробили при Угорницькій школі. Трохи пізніше паралельно почали відбуватися всеукраїнські з’їзди, ми почали спілкуватися між собою, разом робити серйозні вишколи. Після проходження вишколів пробували робити вже серйозні табори. Ми намагалися відібрати найкращих
з-посеред перших інструкторів згідно з тою виховною програмою.
Так і рухалася, напевно, моя кар’єра, що я намагався вивчити все, що могло бути корисним для справи. Юнацький максималізм рухав. Скільки мені тоді було? 21 чи 22 роки. Петро Франко так і говорив, що найкращий вік для виховника — це студентський вік, коли ти не переобтяжений сім’єю чи ще якимись обов’язками, коли ти можеш максимально викласти себе, жити лише цим. Воно так і є.

З досвіду скажу, що завжди в «Пласті» набагато сильнішими від юнаків є юначки, вони шалено прогресують рівно доти, доки не вийдуть заміж. Материнство паралізує всю їхню виховну діяльність у «Пласті», і це своєрідна трагедія для куреня. Адже їм треба швидко знайти заміну, бо дітям не скажеш: «все, кіна не буде».

- А наскільки проблематично знайти виховника?

— Скажу лаконічно: проблема. У 20-х роках найбільшим опікуном «Пласту» був Андрей Шептицький, який розумів: чим більше вкласти в молодь, тим кращим буде завтра. Він залучав найкращих священиків та професорів гімназії, сам опікувався «Пластом», постійно приїжджав, цікавився, агітував. Тобто в організацію йшли перші з-посеред найкращих, а тепер усе не так. Адже навіть батьки думають, якщо дитина уже в старших класах, то нема чого їй вже «пластувати», адже треба вступати до ВНЗ — «побавилися і досить». Тобто серйозно «Пласт» сприймають лише одиниці. І так дивно, що вже 20 років незалежності України і «Пласт» не вмер, як усі старі організації, які ще «юзають» бренд колишньої слави. А «Пласт», навпаки, ще зберігає динаміку розвитку.

- На вашу думку, який період «Пласт» наразі переживає?

— Є дуже багато порядних людей, які розуміють, що треба якось ту дитину вчити і чому маємо її вчити на прикладі якихось там московських чи польських скаутів, треба створювати щось таке своє. Колись навіть у цьому була проблема. і вже є досвід «Пласту», досвід проведення таборів, досвід вишколу, маємо налагоджене спілкування зі скаутами з усього світу, проте немає зацікавлення держави, немає розуміння, для чого ми це все робимо. Ситуація якась дурнувата — наші «пластуни» всюди прогресують, тільки не в своїй державі. Анекдот.

- Які основні висновки у своєму житті зробили завдяки «Пласту», чого вас навчила ця організація?

— Я би сказав, що для мене це не стільки організація, скільки спосіб, стиль життя. Вона навчила мене самоорганізації, самодисципліни, порядку. Яка основна ідея? Кожна людина для себе має тверезо оцінити ситуацію й обрати той напрям, який їй цікавий, а потім — просто не втомлюватися постійно піднімати планку. Зрозуміло, що не треба піднімати так, аби не можна було її перескочити. Коли перестаєш піднімати планку, перестаєш бути «пластуном», стаєш не потрібним ні собі, ні людям. А поки ти прогресуєш, не важливо в якій ділянці, то я б це назвав «пластуванням».

- Яким бачите майбутнє «Пласту» ще через 100 років?

— Не знаю. Думаю, що події мали би розвиватися в набагато швидшому темпі. Думаю, що якщо держава Україна збережеться, то це буде ультраорганізація. Якщо ні — то тоді чергова горстка «пластунів», як колись під Крутами, виконає свій останній обов’язок — вірність Богові й Україні, та й по всьому. Я наприклад, не збираюсь жити в державі, яка більше не буде називатись Україною. Це для мене точка відліку.

Легкість скаутського закону

Про те, як це бути молодим і сучасним «пластуном», наскільки важко виконувати «пластовий» закон та про найцікавіше зі святкових заходів 100-річчя «Пласту» розмовляємо з Станіславом ПРОВАЛЬНИМ.

- Як охарактеризуєш сучасного «пластуна»?

— Він має швидко пристосовуватися до суспільства, має знаходити вихід з будь-якої ситуації, мусить бути комунікабельним, товариським. Пересічний «пластун» не може дивитися, коли є якась бездіяльність або робота без користі. Робота завжди має бути корисною. Так вчили нас, так і будемо вчити наступні покоління.

- Як ти думаєш, сучасна молодь і «пластуни» — це синоніми чи антоніми?

— Важко сказати. Думаю, «пластуни» наразі стають сучасною молоддю, але сучасна молодь не завжди стає «пластунами». Нам часто приписують, що ми є старомодними, не в плані одягу чи зовнішнього вигляду, а в плані звичок. Мовляв, «пластуни» знають свої межі, а от сучасна молодь деколи забуває про них.

У сучасної молоді зовсім інші пріоритети. Навіть якщо хтось собі ставить пріоритети — здобути освіту, роботу, то дуже мало людей прагне до цього. А «пластун» намагається бути найкращим у всіх справах, проте обирає собі кілька, в яких саморозвивається і самовиховується. «Пластуни» не чекають, що їм хтось допоможе, проте допомагають одне одному.

- Що тобі особисто дає «Пласт»?

— Він дає мені можливість навчатися і рости. «Пласт» дозволяє робити помилки. Ти зробив помилку, і тобі підкажуть, як виправити її для того, щоби наступного разу зробити правильно. «Пласт» — це велика гра, тут всі грають за правилами. Якщо не хочеш грати за «пластовими» правилами, то просто йдеш з організації, і все. Так фактично відбувається відбір у «Пласті» — залишається той, хто готовий переламати себе.

- Знаю, що кожен «пластун» повинен виконувати «пластовий» закон. Наскільки це важко і чи кожен може його виконувати?

— «Пластовий» закон побудований на основах християнської моралі та загальноприйнятих законах етики. Тут немає нічого такого, щоби людина не мала би виконувати у повсякденному житті. Але кожен «пластун» як справжній лицар мав би прагнути до того, щоби виконувати всі ці закони. і фактично виконанням і прагненням досягнути цього людина намагається бути кращою. Є таке кредо «пластуна» — щоразу ставати кращим.

- Впродовж своєї 100-річної історії «Пласт» переживав різні періоди — і злети, і падіння. На твою думку, який період тепер?

— Період відновлення, однозначно. Нам у 90-х роках передали дуже багато того, що накопичилося в діаспорі від 40-х до кінця
80-х років. За десять років існування «Пласту» — з 1912 по 1922 роки — в Галичині було більше десяти тисяч «пластунів». Тоді дуже активно до «Пласту» була залучена шкільна молодь. Тепер трохи інша ситуація: в «Пласті» — лише ті, хто відчуває в ньому найбільшу потребу. Ми з упевненістю можемо сказати, що навіть за ті 20 років, що «Пласт» є в Івано-Франківській області, через нього пройшло більше десяти тисяч людей. Не всі з них залишилися, але кожен з них отримав якусь частинку цієї організації. Ми цим результатом задоволені.

- Яким бачиш майбутнє «Пласту» ще через 100 років?

— Ще через 100 роківѕ Якщо все буде добре, то вихідці з «Пласту» та з інших молодіжних організацій зможуть змінити вектор розвитку нашої держави, де будуть максимально підтримуватися українські традиції. Думаю, що ми повернемося до наших історичних початків, етнічних звичаїв, традицій.

- І наостанок: які найцікавіші заходи зі святкування 100-річчя скаутського руху в Україні можеш виділити?

— Всі заходи будуть цікавими, принаймні ми намагаємося робити їх максимально цікавими для всіх, і не лише для «пластунів». Ці заходи вже розпочалися з Всеукраїнської спартакіади. Двома непересічними подіями у святкуванні річниці «Пласту» в області, звичайно, є відкриття пам’ятника «пластунам», які не зрадили своїх присяг, а також видання книжки «історія «Пласту» в Івано-Франківську 1912—1914 рр.», де будуть архівні дані з унікальними світлинами. Фактично ми дізнаємося правдиву історію «Пласту» в нашому місті в перші два роки його заснування. Для нас ці дві події є культовими, хоча й усі інші не менш значущі. Всі заходи, які відбуватимуться впродовж року, будуть присвячені цій даті, адже всі мають насититися духом святкування
100-річчя «Пласту».

Довідка «Галичини»

Осінь 1911 року вважають датою заснування «Пласту», перша пластова присяга відбулася 12 квітня 1912 року. «Пластуни» відзначилися тим, що брали активну участь у розбудові та захисті своєї держави, були активними учасниками визвольного руху та війн за незалежність УНР і ЗУНР. Нині «Пласт» —  найбільша і найстаріша українська скаутська організація, яка діє у багатьох країнах світу й об’єднує «пластунів» України й української діаспори. В Україні кількість «пластунів» становить 4 500 осіб. Діє організація у 24 регіонах України.
Гербом, або емблемою, «Пласту» є український тризуб і біла трилиста лілея, яка символізує три головні обов’язки «пластуна», а тризуб вказує на те, що «Пласт» — це українська організація. Своїм опікуном «пластуни» обрали святого Юрія, який став для них зразком непохитної віри, доброти й відважності.
Три головні обов’язки «пластуна» і «пластунки»: бути вірним Богові й Україні; допомагати іншим; слухатися «пластового» проводу і жити за «пластовим» законом. Сам «пластовий» закон вказує на те, яким повинен бути «пластун»: сумлінним, обов’язковим, ощадним, справедливим, ввічливим, братерським та доброзичливим, врівноваженим, корисним, слухняним, пильним, дбати про своє здоров’я, любити навколишню красу і берегти її, а також мати добрі думки.
Видатні «пластуни»: Степан Бандера, Олександр Тисовський, Петро Франко, Роман Шухевич, іван Чмола, Любомир Гузар та ін.

Нагадаємо, що На вулицях Івано-Франківська діти збирають кошти на пам’ятник справжнім патріотам (фото)

 

Галичина

Туризм Гуцульщини - Туризм Прикарпаття - Карпати


Туризм Гуцульщини - Туризм і Культура