Каміна Л. І.,
старший науковий співробітник УЦКД,
відмінник освіти України,
член Національної хореографічної спілки України

Танець, зокрема фольклорний, як невід’ємна частина духовності і оптимізму, супроводжує людину протягом усього життя. Як дзеркало духовного світу, естетичних устремлінь певного етносу, народний танець на кожному етапі розвитку суспільства акумулює в собі й художні елементи, притаманні певній місцевості, при цьому зберігає свої основні риси та по новому розкриває їх згідно з велінням часу та перебігом технологічного прогресу.

Кожний танцювальний взірець, відібраний і вдосконалений талановитими народними митцями багатьох поколінь, входить до світової нематеріальної духовної скарбниці.

Нематеріальність хореографічної творчості характеризується її перебуванням у постійному розвитку, збереженні й трансформації фольклорних традицій, ритмопластичних та емоційних кодів, розвитку усіх притаманних танцю складових, збалансованих у контексті духовних, естетичних і технічних принципів.

З іншого боку, саме через "нематеріальність" танцювального мистецтва з часом втрачається безліч зразків народної творчості. Тому дуже важливими є досконала фіксація твору та його майстерне трактування.

Щодо цього визначний фольклорист, народна артистка СРСР Т.Устинова спрямовувала своїх учнів на те, що фольклорні зразки хореографічної народної творчості слід збирати у талановитих виконавців.

Класик українського мистецтва В.Верховинець прагнув показувати український народний танець у всій його "природній" красі, відмежовуючи від псевдонародного. Він був прихильником показу на сцені "незмінних" фольклорних зразків, водночас відтворюючи їх основні риси у виставах балетних театрів, заклавши міцний фундамент для творення "високого" національного хореографічного мистецтва.

Соціолог М.Горностаєва у статті "Естетичний смак як засіб соціального впливу" зазначає, що "…високій культурі та пов’язаній з нею від природи… витонченій здатності до її сприйняття та оцінки протиставляється несмак, вульгарність, нав’язливість й доступність популярного та масового" [2].

Засобом виразності ідеального хореографічного твору є його ідеальна "мова". Вона починається з духовного світу, таланту, професійних знань, інтелекту та практичного досвіду автора хореографічного твору, його вміння "запалити" творчий потенціал виконавців хореографічних творів. Ідеальна мова танцю народжується у підсвідомості майстра танцю, його бажанні створити певний образ із глибоким внутрішнім світом та яскравою відповідною формою.

Народні обряди, ігри, хороводи мають синкретичний характер, де якість кожного із взаємодіючих рівноправних видів мистецтв впливає на створення і відтворення цілісного, яскравого художнього образу.

Синкретизм хореографічного мистецтва у його гармонії з музичним твором, костюмом, тощо… Усі його компоненти, хоч і мають самостійний характер, втім є невід’ємними складовими в танці. Їхня художня цінність впливає на відтворення ідеального образу хореографічного твору.

Різноманітність змісту і форм танцювальної культури та її складових – музики, рухів та малюнків танців, костюмів, особливої манери, характеру, взаємовідносин танцюючих, загальної атмосфери твору – формує різноманіття танцювальної народної творчості.

Незламна любов до української народної творчості, збереження національної ідентичності, традицій, багатства її зразків, шляхетність, патріотизм, потяг до художнього піднесення в розкритті образів притаманні творчості Майстрів українського народно-сценічного танцю – Василя Верховинця (Костіва), його учня Василя Авраменка та їхніх послідовників, які створюють оригінальні національні твори не копіюючи їх, а розкриваючи все нові грані достеменних фольклорних взірців. Серед них – учень В.Авраменка, унікальна особистість у гуцульській хореографії – Ярослав Чуперчук і його послідовниця Дана Демків, а також Дарій Ластівка, народна артистка України Клара Балог, видатний український балетмейстер Павло Вірський. Їхні народно-сценічні танцювальні твори вражають особливим колоритом, творчою фантазією, шляхетністю, дотепністю, гумором, запальним настроєм, героїзмом, атмосферою свята. Ці авторські твори переконують глядача у наявності в них глибинного етнічного коду. Вони підносять самосвідомість українців, спонукають до творчості й виховання естетичного смаку.

Хореографічний почерк таких митців є яскраво своєрідним. Тому, якщо балетмейстер ставить чужий твір, а називає його своїм, одразу постає питання балетмейстерської етики. Про балетмейстерів, які чужі твори видають за власні, Я.Чуперчук зазначив: "Убогі митці без таланту, совісті й душі!" [3, 35]. Звичайно, дуже добре, коли найкращі твори певних авторів з’являються в репертуарі різних колективів, однак не слід забувати про їхнє авторство, й до того ж, кожен керівник має дбати про "творче обличчя" свого колективу та регіону, який він репрезентує.

"Нехай же кожний українець пам’ятає , що не повинно бути ні одного вечора, концерту, забави й т. п., де не був би представлений також український танок в правдивій його красі, яку він має" [1, 11].

Збереження традицій танцювального фольклору, його естетики, ідеального, органічного прояву в сучасній хореографічній культурі є актуальним практичним завданням для хореографів-фольклористів, мистецтвознавців, балетмейстерів, виконавців. Вони ведуть велику теоретичну та практичну роботу на шляхах пошуку, збереження, використання та розвитку зразків національного хореографічного фольклору – ідеальної основи українського народного танцю в побуті сучасників, професійного й аматорського народно-сценічного танцю та, зрештою, всіх різновидів хореографічного мистецтва.

Використані джерела:

  1. Авраменко В. Українські національні танки: музика і стрій. – Вінніпег, 1946. – 80 с.
  2. Горностаева М. Эстетический вкус как средство социального воздействия. – Режим доступа: http://www.ispr.ru/BIBLIO/JURNAL/Content/Sc_05_01_ Gornostaeva.htm (20 лип. 2008).
  3. Демків Д. Ярослав Чуперчук. Феномен гуцульської хореографії. – Коломия: Вік, 2001. – 168 с.
Карпати, Гуцульщина - Туризм Гуцульщини

Туризм Гуцульщини - Українська культура