Чернецька С. Ю.,
аспірантка ДАКККіМ

Серед видатних діячів української культури другої половини ХХ ст. особливе місце посідає Василь Скуратівський – талановита, непересічна особистість. В історію української культури він увійшов насамперед як невтомний збирач народних скарбів культури й побуту нашого народу.

Широкі кола етнографів, істориків, краєзнавців і мистецтвознавців пам’ятають його як автора численних публікацій із народознавства й етнографії. Проте, на сьогодні мало відомо про те, що Василь Скуратівський був "духівником численних міжнародних фольклорно-етнографічних фестивалів" [1, 31]: міжнародного фестивалю дитячого фольклору "Котилася торба з високого горба" на Рівненщині, фестивалю автентичної пісні "Покуть" (м. Харків), міжнародного фольклорного фестивалю "Берегиня" (Волинь) та інших заходів у різних областях країни, відводячи їм особливу роль у популяризації та збереженні народнопісенної творчості, вважаючи, "що саме в народних звичаях та обрядах, у народній пісні ще й досі хоч якоюсь мірою збереглася ота первісно закодована генетична основа нації, що в силу історичних умов протягом багатьох століть цілеспрямовано й послідовно винищувалась і фізично, й духовно" [3, 83]. І хоча, на думку дослідника, "рутинна й невдячна робота – організовувати подібні фестини; вони живуть і пам’ятаються, допоки їх учасники на сцені. Саме завдяки таким фестивалям пощастило якоюсь мірою оживити затухаючі джерельця народної пісенної культури, виявити невідомих досі носіїв і популяризаторів й у такий спосіб збагатити фольклорну спадщину національним мелосом" [4, 2].

Найголовнішим серед фестивалів, що проходили в Україні в перші роки незалежності, фольклорист вважав міжнародний фестиваль українського фольклору "Берегиня", що має постійну прописку в м. Луцьку (проводиться з 1991 р.). Завдяки різноманітним жанрово-тематичним програмам, які презентують весняно-літній і літньо-осінній цикли народних обрядодійств, фестиваль відіграє важливу роль у справі збереження традиційної народної культури українців, сприяючи розширенню творчих зв’язків, обміну досвідом та інформацією у галузі народної творчості із зарубіжними громадами українців (зокрема, в ньому брали участь представники українських громад з Білорусії, Литви, Латвії, Естонії, Молдови, Казахстану, Польщі, Росії, Словаччини, Югославії, Румунії, Австралії).

Програма фестивалю привертає увагу насамперед своєю продуманістю, глибокою осмисленістю й цілісністю концепції національного відродження, базуючись, в основному, на виступах фольклорних колективів, троїстих музик, виробах майстрів народної творчості Волині. До участі в акції щороку залучаються понад 1000 осіб різних вікових категорій, "у репертуарі яких залишилися обрядові пісні річного циклу" [6].

Протягом фестивальних днів працює "містечко майстрів", де лучани й гості міста можуть побачити роботи майстрів декоративно-прикладного та образотворчого мистецтва з усієї України.

На центральній вулиці розміщуються етнографічні майданчики – макети поліських обійсть, відтворюючи інтер’єри помешкань, кузні, шинку, пасіки тощо. Стародавні вжиткові речі господарської діяльності – ткацький верстат, гончарний круг, різноманітне хатнє начиння, страви та напої поліської кухні – комплексно й колоритно доповнюють виступи фольклорних колективів, надаючи святу цілісності.

Невід’ємною складовою фестивалю є науково-практичні конференції, до участі в яких запрошуються провідні фахівці України та зарубіжжя з питань культурології, фольклористики, етнографії, етномузики.

"Як найавторитетнішого знавця колядних звичаїв та обрядів" [7, 27], Василя Скуратівського вісім років поспіль обирали головою журі не менш відомої культурно-мистецької акції – міжнародного фестивалю слов’янського фольклору "Коляда", який з 1995 р. щороку відбувається в м. Рівне. Крім роботи в оглядовій комісії, етнограф брав "найактивнішу участь у роботі міжнародних науково-практичних конференцій "Проблеми успадкування зимових звичаїв, свят та обрядів", що відбувалися у межах цього фестивалю" [7, 22].

На думку В.Скуратівського, робота наукових конференцій під час фестивалів є "позитивним моментом" [7, 25], оскільки "дає можливість тут же на професійному рівні обмінюватися враженнями від побаченого, спілкуватися з керівниками й допомогти їм виправити допущені помилки" [7, 25]. Фестиваль, за словами В. Скуратівського, – "велика школа" [7, 25].

Висловлював науковець і занепокоєння з приводу того, що зі здобуттям незалежності в Україні "починалось чимало гарних акцій, але продовження не було", а також мріяв про те, щоб рівненський фестиваль "Коляда" став традиційним заходом. Його регулярне щорічне проведення стало можливим завдяки опікуванні ним Рівненською міською громадською організацією "Творче об’єднання "Коляда" на чолі з головою Миколою Федоришиним.

Завдяки наполегливості ентузіастів, серед яких був і Василь Скуратівський, міжнародний фестиваль слов'янського фольклору "Коляда" на сьогодні – "справді єдиний у світі зимовий фестиваль, на якому одночасно можна пізнати колядну культуру слов’янських народів та різних українських земель" [7, 24]. Тому невипадково на ювілейному 10-му фестивалі колядний головний концерт-містерія проходив під назвою "Від Дону до Підляшшя" [7, 24].

В.Скуратівський відіграв вагому роль у становленні фестивалю. М.Федоришин, автор і керівник проекту слов’янського фольклорного фестивалю "Коляда", в одній зі свої статей, присвячених пам’яті етнографа, назвав його "всеукраїнським колядником" [7, 22].

За особливий внесок в охорону і збереження традиційної культури, а також об’єднання представників різних культурних груп світу в одну фестивальну сім’ю фестивалі "Берегиня" та "Коляда" внесені до міжнародних календарів і набули статусу членів CIOFF (Міжнародної Ради Організацій Фестивалів Фольклору і Традиційних Мистецтв).

У січні 1992 р. у м. Чернівці проходив перший за часів незалежної Україні регіональний фестиваль традиційних зимових обрядів Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Рівненської, Тернопільської та Чернівецької областей, ідейним натхненником і головою журі якого також був Василь Скуратівський.

За задумом організаторів акції, для участі в конкурсі були запрошені "не професійні колективи, а прості, здебільшого сільські люди, що зазвичай збираються у ватаги і природно виконують різдвяні ритуальні дійства та пісні. І своє святкове гуцульське чи волинське вбрання вони самі шили – і таки носять його не лише на сцені" [3, 84], адже основною ідеєю видатного фольклориста є "відродження й популяризація культури – без концертних підробок і стилізацій" [5, 2].

Етнограф звертав увагу й на те, що місце проведення вищезгаданих культурно-мистецьких акцій було обрано невипадково, оскільки "у західному регіоні, на який московсько-більшовицька лапа була накладена трохи пізніше, ніж на центральні та східні області, найбільше збереглося і зразків старовинного рукоділля, і традиційних ремесел, і давніх обрядових українських звичаїв саме на побутовому рівні" [3, 83].

Мріяв Василь Скуратівський і про те, "щоб в інших областях люди захопилися ідеєю відродження" [7, 23] національної культури, оскільки вважав: якщо "житимуть народні традиції – житиме й Україна" [7, 23]. Тому доречно згадати й про міжнародний фестиваль традиційної народної культури "Покуть", що з 1996 р. проходить на Слобожанщині (м. Харків) і "складається з мистецьких заходів до свят народного календаря (Івана Купала, Спас, Покрова), науково-практичної конференції, конкурсу фольклорного солоспіву, майстер–класів, творчих майстерень…" [2].

Відзначаючи особливу роль міжнародного фестивалю традиційної народної культури "Покуть", етнограф наголошував на його науково-етнографічному характері, та вказував на те, що, торкаючись культурологічних проблем, матеріальних і духовних аспектів культури – побуту, ремесел, промислів, фольклору, фестиваль цілком підтверджує свою основну мету – збереження та відтворення народних традицій, звичаїв, обрядів з урахуванням їхньої регіональної несхожості та самобутності. На думку В. Скуратівського, репрезентуючи автентичний фольклор як знаково-стильову цілісність, фестиваль "Покуть" засвідчив, що в Східній Україні також збереглася оригінальна народна творчість, а завдяки творчим людям, які своїми знаннями та вміннями передають істинно традиційну народну манеру виконання пісень, колядок і щедрівок, фестиваль набув автентичного характеру.

Таким чином, окрім беззаперечного таланту письменника-науковця, з метою популяризації української етнографії Василь Скуратівський не обмежувався створенням друкованих праць. Саме завдяки творчому ентузіазму й наполегливості дослідника протягом перших років незалежності України в різних областях країни було організовано й проведено різноманітні фольклорно-етнографічні фестивалі, що відіграли важливу роль у становленні й розвитку фольклорно-фестивального руху нашої країни.

Використані джерела:

  1. Босик З. Народознавча діяльність Василя Скуратівського / Зоя Босик // Видатні постаті науки, культури і освіти України: Зб. Мат. Всеукраїнської наук.-практ. конф. – К.: ДАКККіМ, 2008. – С. 30-31.
  2. Гальперін В. Міжнародний фестиваль традиційної народної культури "Покуть" // http://xocnt.org.ua/festiv/pokut.htm
  3. Генетична основа нації, або горе народові, що втрачає свого бога // Берегиня : Всеукр. народознавчий часопис. – 2006. – N1. – C. 83-86.
  4. Зборовський А. Шляхами Василя Скуратівського / Анатолій Зборовський // Культура і життя. – 2007. – № 8. – С.2.
  5. Литвин М. Більше, аніж просто фестиваль / Марія Литвин // Культура і життя. – 2007. – № 24. – С.2.
  6. Скуратівський В. Поліття / http://www.culturalstudies.in.ua
  7. Федоришин М. Всеукраїнський колядник / Микола. Федоришин // Берегиня : Всеукр. народознавчий часопис. – 2006. – N1. – C. 22-27.
Карпати, Гуцульщина - Туризм Гуцульщини

Туризм Гуцульщини - Українська культура