Черниш М. О.,
викладач кафедри рисунку та живопису
Київського національного університету
технологій та дизайну, аспірант ДАКККіМ

Національна культура – це істинна душа та обличчя будь-якого народу, живий зв’язок часів, розвиток і трансформація культурно-побутових форм. Культура являє собою "людський зріз" історії суспільства, розкриває становлення та розвиток людини у процесі соціальної життєдіяльності. Упродовж багатьох століть український народ безупинно творив своє, тільки йому властиве духовне середовище та формував власну національну культуру [1].

Метою статті є аналіз розвитку і трансформації культурно-побутових форм у контексті формування національної культури України.

Реалізації цієї мети передбачає вирішення низки завдань, а саме:

  • дослідження джерел розвитку культурно-побутових форм національної культури України;
  • вивчення процесу формування і трансформації культурно-побутових форм у контексті національної культури України;
  • визначення компонентів культурно-побутових форм у контексті національної культури України;
  • розгляд комплексів національного одягу історико-етногра¬фічних районів України.

Яскравим прикладом трансформації культурно-побутових форм у формуванні національної культури України є розвиток національного українського одягу, що відбувався протягом століть. Саме тому національний український одяг втілює у собі історію нації, її національні цінності [4].

В процесі формування української національної культури на характер одягу впливали такі чинники, як відмінності за статтю (чоловіча, жіноча), побутування форм сімейно-обрядового одягу.

Шили одяг із тканин домашнього виробництва. Орнаментальні техніки, художнє оформлення поєднували із структурою тканини та кроєм.

На кожному історичному етапі формування національної культури України український національний одяг видозмінювався щодо матеріалу виготовлення, крою, колористики, естетичного оформлення, силуету [6].

Фактографічну основу вивчення на ранніх етапах історичного розвитку і трансформації культурно-побутових форм у контексті формування національної культури України становлять дані археології та стислі писемно-історичні джерела. В початковий період розвитку людства – епоху раннього палеоліту – на території сучасної України в умовах холодного клімату людина починає жити в печерах, користується вогнем. Очевидно, тоді й виник найдавніший одяг – незшиті шкіри тварин.

На підставі різних знахідок можна говорити про окремі частини одягу скіфів. Верхній одяг складався з короткого шкіряного каптана, підперізаного поясом. Жінки носили довге вбрання, зібране біля шиї і на рукавах та підперезане в талії; поверх цього вбрання одяг подібний до халата.

Відомо, що в 1670 – 1672 рр. на Західній Україні й Поділлі селяни носили верхній одяг типу свити темно-коричневого кольору і сорочки з грубого полотна, а міщани та заможні жінки – з гаптованої тканини "китайки". Про формування національного одягу українців Східних Карпат – гуцулів у ХVІІІ ст. відомо, що вони носили фарбовані в червоний колір штани, шкіряний пояс – через так звану пастушу торбу [9].

У повоєнний період починається новий етап у дослідництві національного одягу.

Основною частиною чоловічого слов’янського одягу були сорочки двох типів – довга та коротка. Вони виготовлялися з грубого вовняного або лляного полотна, з коміром і рукавами. Значно поширюються на Русі вироби з хутра – кожухи, шуби, які підв’язувались, а до пояса кріпилася зброя. Чоботи мали лише заможні верстви населення. Чоловіки носили різноманітні шапки, високі й низькі. На увагу заслуговують також чоловічі та жіночі зачіски. Чоловіки, за деякими винятками, носили довге волосся (коротко підстрижене волосся було ознакою рабства). Дівчата мали волосся розпущене або заплетене в коси, ходили з непокритою головою, яку прикрашали лише пов’язкою. Заміжні жінки покривали голову полотняним покривалом, кінці якого спадали на груди. Прикрасами рук грудей і вух були персні, браслети і намисто. Характерна прикраса – перстені, які впліталися у волосся, звивали спереду і позаду вух до самих плечей (заушниці) [8].

З часом український національний одяг змінювався і вже у другій половині ХVІІІ ст. Гільденштедт (1745–1781 рр.) відзначав наявність в українських містах (Лубни, Городище та ін.) ткацького виробництва, суконних фабрик, виготовлення різного полотна.

Сорочки вишивали чорним шовком, основним елементом у чоловіків були широкі штани, полотняні суконні й оксамитові жупани, кунтуш з прорізами на рукавах, підбиті лисячим хутром шуби, шапки з дорогого хутра.

Жінки носили спідниці, плахти, короткі безрукавки, жупани, кунтуші, шапочки, намітки. Взувалися чоловіки й жінки у сап’янові чоботи. У другій половині ХVІ ст. селяни і міська біднота з різних районів України тікали до Подніпров’я, що сприяло розвитку тут козацтва. У формуванні Запорізького козацтва велику роль відіграли компоненти різних соціальних прошарків. Святковий одяг багатих козаків за кроєм мало чим відрізнявся від одягу феодалів, а буденний одяг був близький до селянського. Бідне козацтво і в будень, і в свято носило селянське вбрання. Буденний одяг рядових козаків виготовлявся з грубих тканин і складався із сорочки, шаровар, каптана, жупана, черкески, шапки. Сорочки шилися з доморобного полотна, шаровари – з китайчатої тканини. Каптани – з відрізною спинкою зі зборками – підв’язувались широким поясом. Поверх каптана надягався жупан, під жупан – черкеска.

Жупани були суконні, малинового кольору, широкі в плечах, приталені, з вузькими рукавами. Зимою одягались довгі кожухи. Козацька старшина мала, в основному, такі ж самі складові частини одягу, але із дорожчих і яскравіших тканин і з більшою кількістю прикрас. Жіночий одяг дружин рядових козаків був подібний до селянського, складався із сорочки, спідниці, нагрудника, каптана, шуби, головного убору, прикрас, взуття. Натомість жіноцтво старшин носило шовкові гаптовані сріблом і золотом сорочки, спідниці з коштовних тканин. Старші жінки носили шапочки темних кольорів, іноді з хутром, молоді – кораблики – шапочки з чорного оксамиту [3].

До середини ХІХ ст. вже виявились визначальні риси українського національного одягу. Першотипи основних елементів давньоросійського одягу (чоловічі сорочки з нагрудною вишивкою, шаровари, каптаноподібні форми, пояси, личаки, чоботи) в процесі розвитку набували дедалі більшої визначеності, доцільного поєднання.

До середини ХІХ ст. сформувався комплекс українського національного одягу – чоловічого і жіночого. Чоловічий складався з полотняної сорочки і штанів, безрукавки, верхнього одягу, поясів, взуття, головних уборів. Жіночий складався з домотканої сорочки, поясного одягу (запаски, плахти, спідниці), поясів, безрукавки, верхнього одяг, головних уборів, взуття і прикрас.

Зробивши спостереження щодо окремих складових частин культурно-побутових форм українського національного одягу, можна простежити низку еволюційних змін, що в різних етнографічних районах України викликали видозміни одного і того ж компонента [2].

Локальні особливості трансформації культури і побуту, що складалися протягом століть, відходять у минуле. Значні зміни в народному традиційному одязі відбулися за роки Радянської влади. Стали надбанням історії риси архаїзму, але продовжує жити все те з народного досвіду, що позначено доцільністю, високим художнім смаком; кращі народні традиції, набуваючи нових рис і змісту, у ХХ ст. міцно увійшли в соціалістичний побут. Розвиток промисловості, перебудова сільського побуту зумовили також формування в одязі нових рис, які наблизили його до міського одягу.

Розглянемо розвиток і трансформацію культурно-побутових форм українського національного одягу на прикладі історико-етнографічних районів України.

Вирізняють декілька етнографічних регіонів з типовими комплексами національного одягу: Полісся, Середнє Подніпров’я, Поділля, Карпати і Прикарпаття. Кожен з цих регіонів має власні етнографічні особливості, що найяскравіше виявили себе в крої, силуеті, колориті, художньо естетичних засобах, прикрасах [3].

На Поліссі сформувався комплекс національного одягу, що відбивав давню культурно-побутову спільність українців і білорусів. Типовим силуетом для поліського одягу була легко приталена лінія плечових частин (кірсетки і свитки) та поширена до низу лінія поясного одягу. Як у літньому, так і в зимовому одязі переважав білий колір. Для орнаменту вишивок і узоротканих матеріалів характерні горизонтальні смуги та співставлення червоного й невеликої кількості чорного або синього кольорів (на сорочках, спідницях, запасках і свитах). Тканні узори виступали у горизонтальних або вертикальних смугах і в клітку. Домінуючим був червоний колір на білому тлі з додаванням чорних, жовтих або синіх вкраплень. У зв’язку з цим комплекс поліського одягу відзначався однорідністю колориту, порівняно з іншими районами України.

Середнє Подніпров’я було ареною визвольних селянсько-козацьких повстань. Недаремне для одягу цього регіону характерна опрацьованість і витонченість форм, що удосконалювалися у визначеному напрямі впродовж багатьох поколінь. Силует одягу дзвоновий, лінія талії підкреслена, низ поширений зборами або клинами. Колорит поліхромно багатий. В декоруванні сорочок використовувалася техніка вирізування – лиштва, мережа. Прутик, хрестик, а для білих свит та кожухів – узорне аплікування та гаптування. Для цієї зони характерні нечисленність частин одягу, простота їхнього крою, спокійні кольори тканин, невелика кількість та скромність прикрас. В комплексах вбрання переважав світлий колорит, збагачений яскравими кольорами вовняних плахт, поясів, намиста і стрічок. Варто зазначити, що в багатьох районах Середнього Подніпров’я навіть там, де комплекс жіночого вбрання зовсім вийшов з ужитку, воно продовжує побутувати як святкове, як необхідний весільний атрибут.

Поділля – історико-географічна область, що простягається між Південним Бугом і Дністром. Особливістю подільського комплексу є наявність поясних видів одягу з незшитих частин, велике багатство верхніх форм одягу, в колориті – співставлення білого й чорного, з невеликою домішкою жовтого та червоного кольору. З вишивальних технік найбагатше виявили себе лічильна гладь, мережка по білому білим, вишивка низзю, оздоблення кольоровим бісером. У комплексах вбрання різних районів цієї території спостерігаються спільні риси: у крої сорочок, розміщенні оздоблень. Основні відмінності в групі одягу подністровського Поділля полягають у колориті. Вишивки оригінальні, різноманітні й орнаментально найбагатші в кольорах. При всій різноманітності форм та декоративних засобів народному одягові Поділля притаманна гармонійна єдність, що полягає насамперед в умілому поєднанні форми з властивостями матеріалу та оздоблень з їх практичним застосування [2].

В Українських Карпатах і Прикарпатті простежується чимало локальних різновидів у національному одязі [1]. Гуцулам притаманні прямолінійні форми національного одягу та наявність великої кількості незшитих частин. Домінуючим кольором є відтінки теплих кольорів. Різноманітність прикрас щодо технік виконання і матеріалу виявляється найбагатше у вишивці, плетіння, аплікації з сукна і сап’яну, різноманітних виробах з металу. Західній частині Українських Карпат притаманна тунікоподібна і уставкова чоловіча сорочка з розрізом на спині або збоку і вишивкою на уставах. У комплексах одягу Прикарпаття переважає доморобне полотно й сукно. Силует жіночого поясного національного одягу в нижній частині розширений рясуванням. Оздоблення на національному одязі виконані набіленими нитками по-білому полотну та вишивкою з перевагою червоного кольору [5].

На кожному історичному етапі і в конкретному середовищі, залежно від культурних взаємовпливів із сусідніми народами, український національний одяг набуває своєрідних ознак, диференціюючись щодо матеріалу, форми, призначення.

Таким чином, український національний одяг є одним з найбільш характерних, самобутніх елементів культурно-побутових форм національної культури українського народу, що в процесі історичної трансформації постійно змінюється.

Використані джерела:

  1. Абрамович С. Д. Культурологія: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / С.Д. Абрамович, М.С. Тіяло, М.Ю. Чікарькова. – К. : Кондор, 2005. – 352 с.
  2. Дворникова Н. А. Русские и украинские традиции в одежде населения северо-восточных районов Украины / Н.А. Дворникова // Советская этнография. – 1986. – №1. – С. 114–121.
  3. Матейко К. І., Сидорович. С. Й. Використання в сучасному одязі елементів традиційного вбрання / К.І. Матейко, С.Й. Сидорович // Народна творчість та етнографія. – 1963. – №2. – С. 14–20.
  4. Матейко К. І. Головні убори українських селян до початку ХХ століття / К.І. Матейко // Народна творчість та етнографія. – 1973. – №5. – С. 47–54.
  5. Ніколаєва Т. Історія українського костюма / Тамара Ніколаєва. – К. : Либідь, 1996. – 176 с.
  6. Романенко Г. О., Шейко В. М. Еволюція художніх і літературних об’єднань України: історико-культурогічний вимір: монографія / Г.О. Романенко, В.М. Шейко. – К. : Ін-т культорології Акад. мистецтв України, 2008. – 208 с.
  7. Українське народознавство: навч. посіб. / [М.С. Глушко, Т.О. Гонтар, Г.Й. Горинь та ін.]; за ред. С.П. Павлюка, Г.Й. Горинь, Р.Ф. Кирчіва. – Львів : Фенікс, 1994. – 608 с.
  8. Шевчук В. О. Українська культура: загальні питання культурно-стилістичної епохи / О.В. Шевчук. – К. : Тов. "Знання" України, 2007. – 227 с.
  9. Шейко В. М. Історія української культури / В. М. Шейко. – Х. : ХДАК, 2001. – 399 с.
Карпати, Гуцульщина - Туризм Гуцульщини

Туризм Гуцульщини - Українська культура