Наказом Мінкультури № 260 від 28.04.2005 “Про Концепцію державної політики в галузі культури на 2005-2007 роки ” УЦКД було доручено, в рамках поточного фінансування, на основі поданих регіональними органами управління культурою –
- розробити державні соціальні стандарти надання послуг населенню у сфері культури, що гарантуються державою;
- розробити методику визначення розміру фінансового забезпечення державних соціальних стандартів надання послуг населенню у сфері культури, що гарантуються державою, в розрахунку на душу населення.
Згідно з зазначеним наказом Міністерства були розроблені:
- Концепція системи культурно-мистецьких послуг та державних гарантій щодо режиму їх надання з додатками: Пропозиціями щодо переліків платних послуг, що надаються закладами культури і мистецтв, заснованими на державній та комунальній формах власності, у формі соціальних та комерційних послуг і Концепцією системи показників якості надання послуг закладами культури;
- Концепція Методики визначення розмірів фінансового забезпечення державних соціальних стандартів надання послуг населенню у сфері культури.
Концепція системи культурно-мистецьких послуг та державних гарантій щодо режиму їх надання розроблена відповідно до законів Україні “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” та “Про соціальні послуги”.
Проаналізовані – законодавча основа для розробки концепції та невідповідності між нормами законів України, що стосуються держстандартів, та чинними галузевими нормативними документами.
В Концепції зазначено, що в чинному “Державному класифікаторі соціальних стандартів та нормативів” передбачений перелік лише безоплатних культурних послуг, які надаються населенню лише бібліотеками та клубними закладами. Платні соціальні послуги цих та інших закладів культури та мистецтв в Класифікаторі не передбачено, що суперечить Закону України “Про соціальні послуги” та визначає необхідність внесення доповнень до Класифікатора.
Отже, для створення цілісної правової бази державних соціальних стандартів надання послуг населенню у сфері культури необхідно і в Законі України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” і в “Державному класифікаторі соціальних стандартів та нормативів” передбачити не лише безоплатні послуги (розширивши їх перелік), а й платні соціальні послуги, включивши їх перелік до згаданого класифікатора.
Згідно з вимогами статті 13 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, необхідно запровадити систему показників якості надання послуг у сфері культури (розроблені пропозиції щодо концепції такої системи).
Забезпечення державних соціальних стандартів надання послуг населенню у сфері культури тісно пов`язане з нормативами забезпечення населення закладами культури (базовою мережею державних та комунальних закладів) та їх фінансуванням.
В результаті дослідження встановлено, що використовувані чинні нормативи забезпечення населення закладами культури (зокрема - “Нормативи забезпечення населення клубними закладами” затверджені постановою КМУ віж 12.11.1998 р. № 1775; “Мінімальні соціальні нормативи забезпечення населення публічними бібліотеками”, затверджені Постановою КМУ від 30.05. 1997 р. № 510, та “Нормативи мінімальної кількості міських і сільських кіновидовищних закладів”, затверджені наказом Мінкультури від 8.08.1997 р. № 423) - на сьогоднішній день далеко не повністю відповідають ситуації у сфері культури.
Потребує коректив і загальна концепція державної стандартизації та нормування культурних послуг. Необхідна гнучка завершена система соціальних стандартів у сфері культури, яка б достатньою мірою враховувала соціальні та територіальні особливості України.
Державні стандарти надання послуг населенню у сфері культури повинні обумовлювати гарантії надання певних груп культурних послуг за територіальною (зональною) ознакою:
в межах територіальної громади;
в межах району (області);
в межах України (послуги національних закладів культури тощо).
Тобто, певні види культурних послуг громадянин має гарантовано отримати в своєму місті, селі чи селищі, інші - в межах регіону, а окремі види послуг (національних закладів тощо) - на загальнодержавному рівні (переважно - в столиці).
Водночас, згідно з вимогами оглянутих вище законодавчих актів, держава гарантує надання певного переліку послуг у сфері культури безоплатно для всіх громадян чи певних категорій громадян. При цьому порядок надання безоплатних послуг може встановлювати обмеження щодо часу (днів тижня або місяця) та обсягу безплатних послуг.
Щодо платних послуг, то, як уже зазначалося, слід передбачити їх чіткий поділ на соціальні платні послуги (які надаються за собівартістю чи зниженими, або ж дотаційними цінами), та ті, що надаються на комерційних засадах.
Усі ці міркування відображені в пропонованій схемі надання культурних послуг.
Згідно з Концепцією Методики визначення розмірів фінансового забезпечення державних соціальних стандартів надання послуг населенню у сфері культури для фінансування державних та комунальних закладів культури (музеї і заповідники, бібліотеки, архіви, клубні заклади) доцільно застосовувати не програмний (передбачений чинним Бюджетним Кодексом України), а нормативний принцип фінансування, передбачений, зокрема, Законом України“Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії”.
Згідно з цим Законом, застосування державних нормативів надання соціальних (зокрема, культурних) послуг є юридичною підставою для збереження та бюджетного фінансування мережі державних і комунальних закладів культури і мистецтв:
“Стаття 13. Державні соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами культури
…до державних соціальних нормативів у сфері обслуговування закладами культури включаються:
перелік та обсяг безоплатних послуг, які надаються населенню закладами, підприємствами, організаціями та установами культури;
показники якості надання населенню послуг закладами, підприємствами, організаціями та установами культури;
нормативи забезпечення населення закладами, підприємствами, організаціями та установами культури”.
Принципи нормативного фінансування соціальної (зокрема, культурної) сфери окреслюються у статті 21 Закону:
“Стаття 21. Нормативи фінансового забезпечення державних соціальних гарантій
З метою забезпечення надання державних соціальних гарантій обраховуються такі види нормативів витрат (фінансування):
нормативи фінансування поточних витрат на одного мешканця, а для окремих видів соціальних послуг - на одну особу, яка підлягає даному виду обслуговування;
нормативи фінансування поточних витрат на утримання мережі закладів охорони здоров`я, освіти, підприємств, організацій, установ соціально-культурного, житлового та побутового обслуговування;
нормативи державних капітальних вкладень на будівництво закладів охорони здоров`я, освіти, підприємств, організацій, установ соціально-культурного ... обслуговування”.
Однак у реальності передбаченими цим Законом нормативами здебільшого не керуються ані при формування мережі закладів культури, ані при їхньому фінансуванні. Розрахунки здійснюються, формально, на підставі “Формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету) між державним бюджетом та місцевими бюджетами», а фактично – за принципом “від досягнутого”, з неформальним урахуванням наявних бюджетних ресурсів певних регіонів та місцевостей.
Згідно з чинною “Формулою розподілу...” (п.36) для культури і мистецтва “фінансовий норматив бюджетної забезпеченості на одного жителя визначається як середній розмір загальних видатків відповідних місцевих бюджетів, затверджених місцевими радами на минулий бюджетний період на одного жителя і коригується на прогнозний обсяг ресурсів бюджету, що спрямовується на зазначену мету (цілі) у плановому бюджетному періоді. При цьому обсяг видатків місцевих бюджетів на культуру і мистецтво не може бути меншим, ніж обсяг у році, що передує плановому, скоригований на індекс споживчих цін в середньому до попереднього року”.
Тобто формула передбачає фактично усереднене планування “від досягнутого”, а нормативи фінансування мають установлюватися єдині по всій Україні (за винятком Києва і Севастополя) для бюджетів міст обласного (АР Крим) підпорядкування, яких, наприклад у Донецькій області 28, а в Тернопільській - 1 (обласний центр), для бюджетів районів та обласних бюджетів шляхом коригування в бік збільшення фактично досягнутих рівнів. Порівняння фактичних і планових видатків показує що насправді коригування в бік збільшення видатків на культуру на практиці не відбувається. В реальності планові показники наступного року не пов`язані з фактичними показниками попереднього, як це мало б бути згідно з формулою розподілу.
Необхідність удосконалення чинної “Формули розподілу...” визначалася численними скаргами, що регулярно надходять до Мінкультури від облуправлінь культури про те, що при розрахунку нормативів бюджетних видатків не враховуються особливості регіонів, зокрема - розвиненість мережі закладів культури.
Тому потрібне відповідне вдосконалення існуючої формули розподілу. В умовах, коли для реального аналізу регіональних особливостей формування собівартості культурних послуг недостатньо статистичних даних, єдиним способом вирішення поставленої проблеми є застосування до чинної “Формули розподілу...”, в якій видатки на культуру не диференціювались за видами і напрямами, коригуючих коефіцієнтів, які відображали б відмінності регіонів за забезпеченістю закладами культури по відношенню до кількості населення.
Використання такого показника, як кількість працівників культури на тисячу жителів, як узагальнюючого показника розгалуженості (розвинутості) мережі закладів, обумовлено неможливістю використовувати абсолютні показники сумарної чисельності закладів культури, адже заклади є різномасштабними та різнофункціональними (напр., обласна бібліотека не порівнянна з сільською, а до кількості клубів додавати кількість музеїв та бібліотек немає сенсу).
Запровадження коригуючих коефіцієнтів грунтується на тому міркуванні, що існуюча мережа закладів культури склалась історично під дією переважно об`єктивних (а не суб`єктивних) чинників: особливостей розселення, кліматичних особливостей, наявності пам`яток культури тощо. При цьому безпосередній вплив частини цих чинників на потребу в закладах культури врахувати неможливо.
Карпати, Гуцульщина - Туризм Гуцульщини| < Попередня | Наступна > |
|---|