Почнемо з Чистопрудного бульвару, оспіваного Городницьким і Тальковим. Його зменшено вдвічі, по тій ділянці, яка лишилася не плавають ні білі, ні чорні лебеді. На тому місці, де була друга половина славетного московського ставу, виготовлені мідні чаплі, які оточують пам’ятник Абаю Кунанбаєву. Ці зміни відбулися досить недавно, у 2007 році.
В Старосадському провулку зовсім недавно, наприкінці минулого, 2008, року, з’явився пам’ятник Осипу Мандельштаму. Експериментальне зображення поета дивує москвичів і гостей столиці Російської Федерації. Трагічну долю великого російського поета нутром відчули московські декласовані елементи. Пам’ятник Мандельштаму став місцем їхніх денних і нічних зібрань, місцем де можна і випити, і посидіти з недопитою кимсь пляшкою на лавці трохи осторонь від суєти великого міста.
А пам’ятник Булату Окуджаві на Арбаті стоїть вже давно, від 2002 року. Бронзове постать стоїть на Арбаті просто на тротуарі, без постаменту, чим підкреслено засадничий демократизм Булата Шалвовича. Окуджава стоїть біля оспіваного ним будинку, де колись проживав, звідки його виселили в Безбожний провулок. Це ближче до Смоленської площі, з протилежного боку від того місця Арбату, де знаходиться Український культурний центр.
І ось настав час розповісти про мету відвідин «Белокаменної». Вже вчетверте у Москві відбувається Московський міжнародний відкритий книжковий фестиваль. Це одна з найбільших в Росії культурно-літературних подій кожного року. Він відбувається в Центральному будинку художника і залучає десятки тисяч відвідувачів. Сотні письменників з багатьох стран світу стають гостями цього фестивалю і виступають в рамках його програм. На фестивалі проходять не тільки літературні, але й музичні, кіно- та виставкові заходи. А цього року в рамках цього фестивалі відбулися виступи й презентації багатьох українських літераторів, чиї книги вийшли або от-от мають вийти в російських видавництвах. В перекладі з української.
Це перший Московський міжнародний книжковий фестиваль, де українські письменникі беруть активну участь в загальній програмі. Вперше в Росії сучасна українська література виступала на одному рівні з літературою інших країн, не в окремому гетто, була представлена масово. Росіяни, які відвідали заходи міжнародного книжкового фестивалю, мали б зрозуміти, що в Україні існує серйозна й розвинена сучасна література.
Московський фестиваль зорганізовано зовсім не так, як до цього звикли ми в Україні. Власне, книжок в Будинку художника продавалося дуже мало. Вся увага зосереджена не на книжковій торгівлі, а на презентаціях. На подвір’ї Будинку Художника було встановлено кілька палаток із назвами кримських місцевостей: Гурзуф, Коктебель, Ялта, Севастополь, де й відбувалися презентації російських та закордонних літераторів.
З України до Москви, як вже говорилося, вирушила досить численна команда. Це Тарас Прохасько, Любко Дереш, Наталка Сняданко, Ірена Карпа, Сергій Жадан і авторка цих рядків. Як відбулися презентації інших учасників, розкажуть вони самі на шпальтах тих чи інших паперових чи електронних ЗМІ. Я ж беруся розповісти про презентацію своєї книги «БЕЗ МУЖИКА», яка щойно вийшла друком у Московському видавництві ФЛЮИД.
Моя книга, куди увійшов есей, який дав їй назву і кілька оповідань, вийшла друком в першу чергу зусиллями перекладачки з української Олени Марінічевої, яка раніше переклала такі культові (чи знакові?) українські тексти, як «Польові дослідження з українського сексу» О. Забужко та «Солодка Даруся» М. Матіос. У випадку моєї книги, Олена не лише переклала її, але й знайшла видавця та забезпечила розголос нашої книжкової події. Презентація «БЕЗ МУЖИКА» в павільйоні «Севастополь» пройшла бурхливо, емоційно, із інтенсивним обговоренням національних та ґендерних питань, із великою кількістю підписаних та проданих книжок. В цьому допоміг така невід’ємна реалія сучасного життя як віртуальний простір.
Як саме? Олена Марінічева, як і багато літераторів та нелітераторів веде блог в електронному журналі ЖЖ, що є для неї однією з головних сфер самовираження. Перші російські версії моїх оповідань друкувалися саме там, на блозі Олени. Там і обговорювалися – не буду зараз наводити ніків тих, здебільшого, відомих людей Москви, які прийшли на презентацію «БЕЗ МУЖИКА» до павільйону Севастополь. Віртуали вийшли в реал і стали реальними людьми.
Конвертованість віртуального та реального просторів – це ще одна ознак сьогоднішнього літературного простору, і не лише московського, але й московського зокрема. І тому, оскільки це матеріал для електронного видання, не можу не навести посилання на блог Олени, http://emarinicheva.livejournal.com/?skip=10, де є дуже багато інформації про справдження нашого спільного проекту.
Що ще можна сказати про літературну Москву – 2009? Дихаючи протягом чотирьох днів повітрям саме літературної Москви, я можу говорити, що ставлення до України – від зневажливо-зверхнього до відверто ворожого змінилося на приязне та зацікавлене – не звертатимемо зараз уваги на політичні події та заяви. Як говорила на презентації «БЕЗ МУЖИКА» відома російська письменниця Фаїна Грімберг, росіяни з цікавістю дивляться вбік колишньої республіки, а нині незалежної держави Україна, яка виявилася для росіян чимось невідомим і притягальним. Не останню роль в цьому почала відігравати саме українська література, яка потроху починає завойовувати російські видавництва і російських читачів.
І наостанок хочу подякувати фонд Open Ukraine, чия підтримка «БЕЗ МУЖИКА» стала вирішальною, коли російське видавництво ФЛЮИД остаточно прийняло рішення про його публікацію. Україну потроху відкриває світ, і Росія також. Це одна з помітних подій Літературної Москви – 2009, - йдеться не лише про мою книгу, а й про книги інших відомих українських авторів, які завоювали Україну, а тепер прориваються за її межі.
Євгенія Кононенко,
прозаїк, науковець і презентмейстер
| < Попередня | Наступна > |
|---|