Довголітній досвід одібрав з молодіжних
розваг найоптимальніше, варте особливої
уваги раціональне зерно, за допомогою якого
виховувалися високогуманні моральні риси
підростаючого покоління.
Василь Скуратівський
Динамізм сучасного життя, внутрішні та зовнішні обставини з усією очевидністю поставили питання про необхідність радикальних змін у методах і формах виховної роботи з молоддю.
У ситуації краху багатьох цінностей та ідеалів повернення до глибинних джерел народної мудрості і краси стає реально необхідним і важливим як для окремих особистостей так і соціальних груп. У значні мірі це пов’язано з природною внутрішньою потребою людини спертись на щось таке, що дало б можливість зберегти і розвинути почуття національної гордості і гідності, слугувало б реальною моральною підтримкою.
Саме народна педагогіка спроможна дати відповіді на складні питання сьогодення. Нам потрібно повернути молоді любов до рідної землі, слова, пісні, молитви. Без знання вітчизняної історії, незамуленої всілякими чужими настановами, нам нічого робити у світі рівних серед рівних країн.
Національна неповторність українців, їхня традиційно-побутова культура, що створювалась протягом століть, потребують всебічного вивчення, систематизації, обробки та перенесення у навчально-виховний процес на всіх його етапах в освітніх закладах найрізноманітнішого профілю і ступенів.
У повній мірі цим завданням відповідає діяльність любительських об’єднань і клубів за інтересами. В них реалізуються організаторські і творчі здібності громадян, задовольняються їхні потреби у спілкуванні, розвитку художньої творчості, участі у відродженні національної культури, збереженні народних традицій і звичаїв, організації змістовного відпочинку і дозвілля.
Саме з цією метою в 1990 році при комісії культурологічних дисциплін Ніжинського училища культури і мистецтв імені Марії Заньковецької було створено народознавче об’єднання шанувальників українських народних традицій – клуб “Берегиня”.
Дякуючи творчій ініціативі викладачів та студентів училища, за останні роки накопичено значний пошуковий та організаційно-методичний матеріал, який може бути використаний у навчально-виховній, культурно-просвітницькій, мистецько-творчій роботі в закладах освіти та культури.
Але як зробити так, щоб традиції нашого народу пройшли через серце й душу молодих людей, одночасно формуючи практичні навички?
Деякий досвід в цьому плані в училищі був і раніше. Проводились цікаві вечори, обряди, зустрічі, вікторини, екскурсії але системи і послідовності бракувало. Тоді вирішили запропонувати таку організаційну форму колективної діяльності, яка щодо змісту має комплексний характер. Вибір пав на любительське об’єднання народознавчого напрямку. Ми були впевнені, що його структура та атрибутика зацікавить молодь. В основу були покладені принципи і традиції організації козацьких формувань на Запорізькій Січі. Очолили клуб Рада курінних отаманів та наглядова Рада - “Козацька старшина”. За гімн було обрано відому пісню “Козацькому роду нема переводу”, яка виконується на кожному засіданні клубу. Емблемою, в результаті конкурсу, стало вишиване полотно “Берегиня”, створене студенткою Юлією Богомоловою. Так народився клуб шанувальників українських народних традицій “Берегиня”.
Усім відразу прийшлися до душі гомінкі засідання клубу. Головне те, що готувались до них з величезним бажанням. Хіба не цікаво готувати страви за стародавніми рецептами, збирати народні легенди, прислів’я, ворожіння, підбирати вбрання з “бабусиної скрині”, бо дівчат вже не задовольняли костюми з костюмерної училища. Ігри й танці на вечорницях тільки народні.
Традиційний для Ніжина ярмарковий гомін наповнив актовий зал училища одного з зимових вечорів. Це – народознавчий ярмарок. З корчми линули запальні мелодії троїстих музик, та потрапити туди міг тільки той, хто отримав жетони-перепустки після вдалих торгів в ларьках “Від Одарки”, “Від Кирила”, “Від Палажки”, “Від Данила”. Потрібно було “викласти” набуті знання: відгадати загадку, повторити скоромовку, продовжити прислів’я, куплет, або відгадати мелодію української народної пісні, запропонувати рецепт пісної страви. Всі гості успішно справились з цими випробуваннями і з задоволенням смакували в корчмі варениками, співали у супроводі троїстих музик.
Надзвичайно цікаво проходять у нас вечорниці на Андрія. До речі, ініціатива в їх проведенні йшла від самих студентів, коли на уроках народознавства викладачі знайомили їх з дівочими ворожіннями, традиційними обрядовими іграми. Але в процесі підготовки виявилось, що на Чернігівщині обрядовість цього свята майже не збереглася. Тому поцікавились про цей звичай у житомирян та черкащан, бо такий чудовий обряд має право на життя по всій Україні.
Форми й методи роботи клубу надзвичайно різноманітні: екскурсії до Українського Державного етнографічного музею культури та побуту; тематичні засідання: “Хата моя, біла хата”, “Заплету віночок”, “Великодня писанка”; ігрові конкурси: “Козацькі забави”, “Коли козаки плачуть”, “На колодках”; виставки виробів декоративно-прикладного мистецтва та інші.
Клуб “Берегиня” – студентський. Тому традиції українського студентства теж мають право на життя. Так, у травні 1994 року з’явився наказ про проведення “Майових рекреацій”:
«...Відродивши звичай давній,
Необхідно вам сказати:
Заборонено сьогодні
Навіть в руки книжки брати”…
Спробуйте запитати у молодих людей, хто з них знає веснянку?.. А скільки ж чарівності у цих дівочих піснях. У цьому ще раз переконало одне з весняних засідань об’єднання. Розпочалось воно “березневими посиденьками”. Під мелодії мрійливих пісень дівчата вишивали хусточки для своїх обранців, які даруватимуть їм на Великдень разом з крашанками. Цей звичай називається “повернути колодку”. Гортаючи “Святковий календар”, студенти пригадали всі весняні свята. А найкращі знавці українських народних приказок, повір’їв та загадок отримали обрядове печиво “жайворонки”.
З настанням тепла однією з найрозповсюдженіших розваг молоді в Україні була “вулиця” – своєрідні вечорниці хлопців і дівчат просто неба. У неділю й празникові дні вони вдягали святкове вбрання, і тоді вулиця розквітала різнокольоровими барвами. Виявляється, наші пращури дуже прискіпливо слідкували за модою.
Ось що повідали дослідники народних костюмів Чернігівщини. Дівчата Наддніпрянщини (Бобровицький, Носівський, Козелецький райони) носили довгі сорочки, рукава яких були вишиті малоросійським рослинним орнаментом, а в святкових ще й помережані. Поверх сорочки пов’язувалась плахта з картатої вовняної тканини. Оскільки плахта не охоплювала всього тіла, то спереду пов’язувався короткий парчовий фартух, так звана попередниця. У холодну погоду одягалась юпка. За своїм кроєм вона нагадувала корсетку, але була довшою і шилася з рукавами на ваті. На ногах дівчата носили червоні юхтові чоботи. Голову прикрашали різнокольоровими стрічками у вигляді так званих боковичків.
Парубки носили вишиті сорочки з грубого льняного полотна, зі стоячим коміром, пришитим до зборів. У Ніжинському повіті хлопці пов’язували строкату вишиту хустку. Сорочка запускалася в широкі сині шаровари, які пов’язувались зеленим шовковим поясом. Верхнім одягом слугувала свитка. Вона була кроєм в талію, з густими зборами, зі стоячим коміром і застібками до верху. Взуттям слугували чоботи з юхти. Більшу частину року хлопці носили теплі циліндричні шапки з шкурок ягнят. За формою такі головні убори були трохи вищі, ніж ширші.
Як же одягались на Поліссі (в північних районах Чернігівщини)?. Перш за все, звертає на себе увагу дуже гарний геометричний орнамент. Чоловіча туніко-подібна сорочка з домотканого полотна з відкладним коміром одягалась переважно навипуск, під тоненький домотканий пояс-крайку. Штани з грубого, невибіленого полотна, були не дуже широкі, їх навіть фарбували, переводячи з різьбленої дошки на полотно олійну фарбу у вигляді продовгуватих смужок. Штани заправлялися в чорні чоботи. З головних уборів на Поліссі широкою популярністю користувалися брилі, плетені з соломи. На відміну від дівочих костюмів Наддніпрянщини поліські дівчата шили керсетки з темного оксамиту з вусиками. У народі вважали, чим більше на керсетці вусиків, тим багатша родина. Полюбляли дівчата й червоні спідниці у складку, типу андарака, з доморобної вовни, прикрашені тканим різнокольоровим геометричним орнаментом по подолу. Поверх спідниці одягався білий полотняний фартух, вишитий по подолу, з “закладками”. На голову пов’язували площинний вінок з різнокольорових стрічок.
Важко всидіти в класах, коли навкруги буяє зелень. А тому дівчата покликали всіх веснянками на подвір’я училища. Заполонили душу хороводи: “Кривий танець”, “Просо”, “Мак”, “Зелений шум”… А далі веснянкові ігри, насміхи, глузування та залицяння.
Відрадно, що молоді люди цікавляться народними традиціями, відчуваючи, що це їхнє коріння.
Програма ігрового конкурсу створюється на фольклорній основі. Україна завжди славилась своїми козаками, які відзначались розмахом козацької відваги, душевною щедрістю, тонким гумором. А чий курінь сильніший, спритніший та дотепніший, як правило, визначає “Козацька старшина”, яка при підрахунку балів користується своєрідним народним способом: вищий бал – квасолина, трохи менший – соняшина.
Традиційна атрибутика конкурсу: казани, сокири, “козли”, колоди, відра, коромисла… Словом, все те, що використовують при приготуванні справжнього козацького кулешу. А чий смачніший - громада вирішить. А доки готується куліш, можна запропонувати сучасним козакам довести, що силою та спритністю їх матінка-земля теж не обділила. В народі з давніх-давен були широко відомі ігри-вправи на випробування сили, вміння діяти в незвичайних умовах. Наприклад: поліська народна гра “Збий бульбу”. На два пеньки, які знаходяться на відстані двох метрів один від одного, клали колоду. На землю підстеляли солому. Треба було сісти на середину колоди, схрестивши ноги, причому, колінами опиратися на колоду не дозволялося. Проте, можна було опиратися на палицю, довжиною в один метр, тримаючи її в руці. Урівноваживши себе на колоді, гравець піднімав палку і намагався збити картоплини, розкладені на пеньках. Хто не втримувався на колоді - вибував з гри. Серед традиційних народних конкурсів силачів можна також запропонувати: хто далі кине “козацьку булаву”, “бій півнів”, хто швидше перенесе колоду або перекотить діжу, біг у мішках, перетягування канату та інші.
Справжньому курінному отаманові і “чорт - не брат”. Не боїться він ні вогню, ні меча, ні третього болота. Цікаво випробувати його на чмих – дати понюхати перцю. Хто гучніше чмихне?
Козаки завжди були майстрами дотепного і влучного слівця. Пригадаємо особливий тип жартівливих народних оповідань, що відомі під назвою “небилиці”. Ось і нашим козакам доречно дати “домашнє завдання”: скласти листа-побрехеньку.
З прадідівських часів до нас дійшли українські народні пісні, думи, балади. Багато століть лунають вони над нашою землею. А чи пам’ятають їх сучасні козаки? Можна запропонувати їм ще одне випробування: по команді вони будуть виконувати стрічку з української народної пісні, яка починається на “Ой”. Умова одна – не зупинятись і не повторюватись. Приготувались: Раз! Два! Три!
І як справедливо підкреслював Василь Скуратівський, що сьогодні про них ми можемо вичитати скупі згадки у науковій та художній літературі, побачити стилізовані фрагменти у виступах фольклорно-етнографічних колективів. У природному ж середовищі вечорниці були надзвичайно цікавими. І хоча сучасне дозвілля набуло найрізноманітніших форм, наша молодь все більше перетворюється в інертного споживача нерідко чужої нам культури. Вечорниці ж мали одну цікаву рису: усі хлопці та дівчата отримували величезне задоволення від колективних дійств, одночасно проявляючи свою індивідуальність. Довголітній досвід відібрав з молодіжних розваг найоптимальніше.
Наприклад, головним дівочим заняттям на вечорницях було рукоділля. Підтвердженням цього можуть бути виставки виробів декоративно-ужиткового мистецтва, де поряд з традиційною вишивкою й мережкою можна побачити сучасні прикраси майстринь макраме, в які влились струмені народного мистецтва.
Перегорнувши народний календар, можна пригадати духовні свята та відтворити цікаві обряди, наприклад, “кусання Калити”. Пан Калитинський та писар повинні пильно стежити, щоб все було “за правилами”. Господиня вечора може запросити всіх за столи, накритих в складчину, а це ще один привід показати свої вміння в приготуванні, подачі та рекламі традиційних українських страв.
І знову українська народна пісня – традиційний конкурс “Хто кого переспіває”. Мерехтливе полум’я свічок додасть романтики при спогадах про ворожіння бабусь і прабабусь. Може не зовсім щиро, та все ж десь там, у глибині душі дівчата і зараз вірять, що Андрієва ніч допоможе їм дізнатися про свою долю: чи вийде вона заміж цього року, як буде звати її чоловіка, якої він буде вдачі і якого фаху, хто буде верховодити в сім’ї. А коли на сцену виходять дівчата в костюмах “з бабусиної скрині”, їх зустрічають як справжніх топ-моделей.
І знову пісні, гумор, небилиці. Важко всидіти на місці, коли грають троїсті музики. Жаль, танцювати не можна – піст, але й без танців весело – сміх, співи, парубочі змагання…
Вечорниці – форма молодіжного відпочинку, яка має право на життя в найсучасніших центрах дозвілля.
1. Вересень.
Екскурсія до Українського Державного етнографічного музею культури та побуту (м. Київ).
Знайомство з регіональними особливостями побуту українців.
Курені І-х курсів
2. Жовтень.
Посвячення в козаки.. Конкурсна програма “Козацькі забави”.
Участь у проведенні традиційного Покровського ярмарку.
Курені ІІІ-х курсів
3. Листопад.
З скарбниці народних ремесел.
Зустріч з майстрами народної творчості. Виставка предметів декоративно-ужиткового мистецтва.
Курені ІІ-х курсів.
4. Грудень.
Андріївські вечорниці.
Курені І-ІV –х курсів
5. Січень.
Різдвяно-новорічні вітання.
Виступи фольклорних колективів.
Курені ІV –х курсів
6. Лютий.
“З історії Ніжинського козацтва”
Спільне засідання з представниками Ніжинського козачого полку
“Відродження” імені братів Золотаренків.
Курені І-ІІІ-х курсів
7. Березень.
“Святковий весняний календар українців”.
Посиденьки на колодках.
Курені ІІ-х курсів
8. Квітень.
“Великодня писанка”.
Легенди, традиції, технологія.
Курені ІІІ-х курсів
9. Травень.
“Майові рекреації.”
Студентські гуляння, розваги на природі.
Курені І-ІV-х курсів
Членом клубу може бути кожен студент Ніжинського училища культури і мистецтв імені Марії Заньковецької, який визнає Статут та підтримує діяльність клубу.
Члени клубу зобов’язані:
| < Попередня | Наступна > |
|---|