Розглядаючи тему духової музики в Україні, як і до будь якого іншого жанру музичного виконання, по-перше, необхідно звернутися до даних статистики і аналізу його стану на сьогоднішній день. По-друге, корисно буде згадати історію створення і формування даного жанру для визначення об’єктивних та суб’єктивних причин, що впливають на розвиток цього виду музичного мистецтва. І по-третє, що, на мій погляд, дуже важливо, потрібно визначитися з його значимістю, необхідністю і користю для мистецтва і суспільства в цілому.

Що стосується статистики – в Україні на сьогоднішній день нараховується близько 2000 оркестрів. Це воєнні оркестри, муніципальні, самодіяльні, в тому числі колективи різноманітних установ та організацій. Серед них є оркестри із званням «народний» і «зразковий». Потрібно відзначити, що в 1991 році їх було 3500, а в 1980 році близько 12000.

Як бачите різниця суттєва. на сьогоднішній день практично зупинили своє існування духові оркестри в середніх освітніх, професійно-технічних училищах, музикальних школах. Скорочується кількість дитячо-юнацьких оркестрів у системі шкільних, позашкільних, середніх і вищих навчальних закладів, у будинках культури, клубах, на підприємствах і т.д.

Не відстають в цій сумній статистиці воєнні оркестри. Тут причина з однієї сторони начебто зрозуміла – вона пов’язана з реформуванням і скороченням чисельності військ, в зв’язку з переходом на нову професійну основу. Разом з тим виникає загроза нанесенню ущербу і воєнній духовій музиці.

До реформ у сфері мистецтва необхідно підходити диференційовано, професійно і, головне, виважено. Ця частина роботи завжди виділялася специфічністю і самобутністю. І не випадково, найдорожчою для держави завжди була підготовка кадрів для творчих колективів, особливо військових.

Абсолютно очевидно, що скорочуючи збройні сили й одночасно вирішуючи питання поліпшення їхньої якості, немає необхідності «штампувати» величезну кількість фахівців, які не відповідають сучасним вимогам. Виходячи з цього, було б доцільним переглянути концепцію підготовки військових диригентів на базі Львівської політехніки. Даний варіант і раніше викликав сумніви у більшості професіональних спеціалістів в цій сфері, а зараз сумніви переросли в цілковиту впевненість в тому, що цей варіант є застарілим. Слабкий, не достатньо професійний рівень педагогічного складу, неможливість його вдосконалення на місці, відстала матеріальна база, відрив від провідних творчих колективів країни, недоцільні витрати коштів – все це підтверджує недієздатність даного Вузу в підготовці кадрів для воєнних оркестрів та ансамблів.

Який же може бути альтернативний варіант або вихід з даної ситуації? Цей вихід пропонувався неодноразово і він достатньо простий. Не треба, як то кажуть, створювати велосипед що віддавна створений, а ось вдосконалити його саме час. Мова йде про створення при Національній музичній академії підрозділу, який би займався підготовкою і перепідготовкою кадрів з числа бажаючих отримати диплом військового диригента. При цьому може бути досягнуто вирішення низки задач, пов’язаних з поліпшенням якості навчання, у тому числі у вибірково-профільному напрямку. Мається на увазі можливість у даному випадку співробітництва не тільки з різними факультетами музичної академії, а й з Київським університетом культури, де можна було б готувати фахівців для ансамблів пісні і танцю (керівників хору і хореографів). І ще раз потрібно зазначити, що потреба в молодих кадрах для Збройних сил зменшилась і в даному варіанті цей фактор враховується. Що нам може дати подібний вибір при підготовці кадрів?

1. Якість підготовки воєнних диригентів.
2. Можливість контролювати відбір кандидатів для наступного індивідуального навчання з метою конкретної підготовки їх для профільних спеціальностей.
3. Можливість організувати роботу з підготовки та перепідготовки майбутніх фахівців з інших навчальних закладів.

Все це дозволило б одночасно отримати необхідні професійні якості, економію коштів та європейський стандарт з урахуванням збереження національних традицій України.

Що стосується значення, ролі, і місця духової музики як такої, в культурі сучасної цивілізованої європейської держави, необхідно зазначити наступне. Духова музика, оркестрове духове виконавство і воєнна музика, також – це невід’ємні складові частини історично набутого людством музичного мистецтва, що має своє місце, попит у суспільстві і вплив на нього. Але, на превеликий жаль, дехто вважає, що духова музика в Україні не є традиційною. Візьму на себе сміливість на погодитися з цим. Потрібно знати історію предмету, про який йде мова, перш ніж говорити про нього. Для тих, хто вивчає дану проблему, стає зрозумілим, звідки беруться корені негативних роздумів. Мабуть, головним стимулятором цих роздумів є інерція помсти всьому негативному, що пов’язане з історією радянської комуністичної ідеології та Російської імперії. Але ж це є історія, а час назад не повернути. Треба дивитись ширше. Духова музика має давню, багатовікову історію. І, дійсно, на всіх її етапах вона була активною, популярною, в тому числі і у більшовиків. Вона завжди була найяскравішим, доступним, невибагливим і популярним музичним жанром, здатним ефективно впливати на свідомість і психіку людей. Відтак, цей факт не зменшує значимість духової музики, а навпаки збільшує.

Духовий оркестр - єдиний у виконавчій практиці музичний колектив, який може працювати в будь-яких умовах – на вулиці, в приміщенні, літом, взимку, в русі і т. і. Ось чому він і отримав своє розповсюдження в першу чергу в армії, яка, потрібно зазначити, зіграла величезну роль в його розвитку і у вдосконаленні. І не треба духову музику ототожнювати з комуністичною, фашистською, чи будь якою іншою ідеологією. Духова музика була, є і буде просто -- популярною.

Духова музика існує у всьому світі і навіть в тих країнах , де історично не є традиційною(країни Азії, Африки).Духові оркестри є загальноприйнятим мірилом цивілізованості держави. Особливо вони популярні в державах європейських.

Історія розвитку духових музичних інструментів зафіксована на всіх етапах розвитку людства, починаючи з первіснообщинного ладу і до сьогодення.

Україна має свою історію духового оркестрового виконання з характерними національними особливостями та рисами (див. підручник методичних рекомендацій (Т. Ярославенко «Як заложити дуту орхестру», Львів, ІІ половина ХІХ ст., та -- Г.Н. Григорьев «Работа диригента з духовим оркестром». Київ, 2004).

Що з відбувається з духовою музикою в нашій країні? Духова музика, як і інші музичні жанри, з мовчазної змови чиновників, просто знищуються. В країні не виготовляються вітчизняні музичні інструменти (раніше в Києві була фабрика «Орфей», на разі її не має), відсутня належна увага до видавництва нотної літератури. Інструментальна музика, в тому числі і духова, не пропагується, і, як наслідок -- втрачає до себе інтерес з боку суспільства.

Музична спілка України, Міністерство культури і туризму України, Національна музична академія не контролюють ситуацію (не мають статистичних даних щодо аналізу стану справ, і не здійснюють необхідних дій для вирішення накопичених проблем). Якість підготовки і відбору кадрів давно вже бажає бути кращою. Середні і вищі музичні заклади, де готують фахівців для духових оркестрів, перетворюються в установи закритого типу і є недосяжними для конкурсного відбору і прийому на роботу талановитих педагогів. Українська школа майстерності виконання духової музики за окремими напрямками (мідні духові інструменти – основні для духового і джазового оркестрів) відстає від європейської на десятки років. Продовжується міграція талановитих виконавців, педагогів, диригентів за кордон, що викликає дефіцит якісних кадрів в Україні. Виникає справедливе питання: що робити? Відповідь може бути наступною: навчитися думати і діяти державними критеріями, що означає: „Не моя хата з краю...”, а „все навколо моє, і я відповідаю за все”.Хтось повинен навчати цьому, а це означає:

1. Стратегічно планувати кадрову політику, спрямовану на відбір і підготовку спеціалістів, здатних за покликанням якісно і професійно навчати і виховувати майбутніх спеціалістів.
2. Обов’язково планувати роботу на основі стратегічних пріоритетів в розвитку культури.

На жаль, багато що існує за інерцією так, як воно було в СРСР, - т. з. «колективна відповідальність» (насправді – безвідповідальність). Змінюються керівники, і чим частіше це робиться, тим гіршим стає стан справ на тій ділянці, за яку вони повинні відповідати, а спитати за розвал культури не має з кого. Немає сьогодні конкретних посадових осіб – професіоналів, відповідальних за види і жанри мистецтв у Міністерстві культури і туризму України.

Для вирішення нагальних проблем вважаємо доцільним наступне:

1. У Міністерстві культури і туризму України ініціювати роботу посадових осіб, які б займатися розвитком не просто «культури в цілому», як це на разі відбувається, а професійно б працювали над розвитком її складових, у тому числі і в жанрі духової музики.
2. Ті досить не значні бюджетні кошти, що виділяються на розвиток культури, не повинні витрачатися на загальні, малозначущі заходи на кшталт сумнівних фестивалів шоу-бізнесу (який не тільки сам себе мусить фінансувати, а ще й давати прибуток державі, оскільки він же – бізнес!), та інших сумнівних витратних заходів, де кошти безслідно зникають як „вода у пісок”, або ж можуть бути „розтягнені”, як це робиться, наприклад, в елітному будівництві. Кошти повинні бути направлені на цільове вирішення конкретних завдань – поліпшення підготовки кадрів, створення ефективних програм розвитку галузей культури, поліпшення якості матеріально–технічної бази та збільшення оплати фахівцям бюджетних організацій культури повсюдно.
3. Для користі справи, з метою надання процесу більшої ефективності і його прискорення, налагодити взаємодію різних відомств щодо вирішення завдань розвитку культури в регіонах, особливо в сільській місцевості, і невеликих містах . Там необхідно розвивати інфраструктуру європейського типу, здатну утримувати людей від міграції, а ці питання одним відомством типу Міністерства культури і туризму, звичайно ж, не вирішити.
4. Особливо важливо, з метою визначення стратегічних напрямків у розвитку культури і пошуку шляхів їхньої реалізації, організувати при Міністерстві культури і туризму роботу постійно діючої ради, в яку б могли увійти найвидатніші і найвідоміші, а відтак – найавторитетніші у сфері національної культури особистості, здатні на науково-професійному рівні сприяти розвитку культури.

Музична громадськість, ветерани оркестрової духової музики, великий загін військових музикантів і диригентів сподіваються на те, що духова музика, духові оркестри, як і вся велика, багатогранна українська культура буде жити, розвиватися задля добра українського народу та робити свій внесок у розвиток європейської, світової культури і цивілізації, в цілому, на нашій планеті.

Геннадій ГРИГОР’ЄВ,
заслужений діяч мистецтв України,
керівник інституту Проблем народної культури
Українського центру культурних досліджень
Міністерства культури і туризму України,
доцент Київського національного університету культури і мистецтв,
екс-чільник Військової оркестрової служби Міністерства оборони України,
полковник запасу.

Карпати, Гуцульщина - Туризм Гуцульщини

< Попередня		Наступна >

Туризм Гуцульщини - Туризм і Культура