АНАЛІТИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДО ПАРЛАМЕНТСЬКИХ СЛУХАНЬ
ТА ДНІВ УРЯДУ З ПИТАНЬ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРНОЇ СФЕРИ В УКРАЇНІ

О.А.ГРИЦЕНКО, В.В.СОЛОДОВНИК, О.О.РІЗНИК, М.В.СТРІХА, Н.К.ГОНЧАРЕНКО

І. Підготовка аналітичних матеріалів до Парламентських слухань
“Духовна криза суспільства і шляхи її подолання” (квітень 2004 р.)

Зазначені аналітичні матеріали підготовлені згідно з тематичним планом НДР та поставленим Мінкультури завданням. На підставі проведених досліджень сформульовані наступні висновки та пропозиції.

Висновки

Проведений аналіз свідчить про те, що сучасне українське суспільство переживає глибоку кризу систем цінностей. Чинником, що впливає на поглиблення цієї кризи є наявність кількох груп цінностей, які існують в суспільно-світоглядному просторі України. Це пострадянські (комуністичні) цінності, які залишились у спадок від попереднього історичного періоду; національні цінності, закорінені в історичному досвіді українського народу і сформовані під впливом патріархально-народницьких настанов та східноєвропейського націєтворення ХІХ-ХХ століть; врешті буржуазно-ліберальні цінності, що почали вкорінюватись в Україні в період переходу українського суспільства до ринкової економіки. Різні системи цінностей конкурують, прагнучи стати домінантними, посісти місце державної ідеології. Наслідком є розмиття, навіть руйнування моральних критеріїв у суспільстві, духовна “всеїдність” та неперебірливість.

Ситуація духовної кризи ускладнюється суперечностями між різними рівнями систем цінностей у сучасній Україні: офіційним, що тяжіє до загальнолюдських вартостей, та неофіційним, породженим вторгненням ідеологем та побутових практик західного суспільства масового споживання. Але відсутність належних матеріальних умов, що забезпечують існування суспільства масового добробуту, спричиняє деформоване та вульгаризоване сприйняття його вартостей, особливо серед української молоді.

Особливо небезпечною стає криза духовних цінностей з огляду на те, що молодь є найвразливішою групою суспільства і саме їй належить розбудовувати нашу державу, що навряд чи можливо за браку ідеалів, стійких морально-етичних та естетичних настанов.

Рекомендації

1. Необхідними передумовами подолання духовної кризи суспільства є: боротьба з тіньовою економікою, корупцією, забезпечення незалежності ЗМІ, судочинства, розбудова структур громадянського суспільства.

2. Важливими засобами подолання духовної кризи є підтримка вітчизняного книговидання, кінематографу, мережі публічних бібліотек, розбудова інтерактивних культурних заходів і музеїв, громадського телебачення і радіо, телеканалу “Культура”.

ІІ. Підготовка пропозицій Мінкультури до проекту Загальнодержавної програми гуманітарного розвитку, розробка якого передбачена Рекомендаціями Парламентських слухань на тему: “Духовна криза суспільства і шляхи її подолання” від 20 квітня 2004 р.

Згідно з підготовленими пропозиціями (Додаток 1) стратегічними завданнями державної політики гуманітарного розвитку у галузі культури є:

• забезпечення свободи творчості, відкритості українського мистецтва і його тіснішої інтеграції у світову культуру, що сприятиме нарощуванню творчого потенціалу українського суспільства, а в кінцевому підсумку - його динамічного розвитку;
• охорона культурної спадщини, як частини культурного капіталу нашого суспільства, забезпечення якнайширшого доступу до неї як ключового елемента естетичного виховання молодшого покоління громадян України, усіх прийдешніх поколінь;
• забезпечення сприятливих умов для розвитку організацій культури всіх форм власності при збереженні і нарощуванні державної підтримки базової мережі закладів культури;
• розвиток вітчизняних культурних індустрій та підвищення їхньої конкурентоспроможності у вітчизняному і світовому культурному просторі, як необхідної умови формування позитивного образу України у світі, її успішної євроінтеграції.

Основні завдання Держпрограми в галузі культури:

а) У сфері правового та фінансового забезпечення культурного розвитку:

• забезпечити істотне нарощування бюджетних видатків на культуру і мистецтво – як на загальнодержавному, так і на місцевому рівні;
• поліпшити умови творчої праці та соціальну захищеність професійних митців, працівників гуманітарної сфери;
• створити дієву правову базу для розвитку національної культури, сформувати систему протекціонізму щодо національних виробників мистецьких товарів і послуг;
• законодавчо врегулювати проблеми роздержавлення і приватизації в культурно-мистецькій сфері з урахуванням її специфіки;
• запроваджувати нові форми господарювання у культурно-дозвіллєвій сфері, зокрема, вдосконалювати практику оренди закладів культури.

б) У сфері розвитку мистецтв:

• забезпечувати умови для підвищення професійної майстерності митців;
• забезпечити державну підтримку видання кращих творів вітчизняного мистецтва, мистецтвознавчої та нотної літератури, компакт-дисків з кращими творами вітчизняних митців та виконавців;
• створити Державний музей екранних мистецтв;
• створити Державний музей (галерею) сучасного українського образотворчого мистецтва.

в) У сфері пропаганди культури і мистецтва через електронні ЗМІ:

• розширити обсяг мовлення телевізійного каналу «Культура» до 12 годин на добу; поліпшити його фінансування, зокрема – фінансування виробництва телепрограм мистецької тематики, записів театральних вистав тощо;
• забезпечувати неухильне виконання телерадіоорганізаціями 50-відсоткової квоти для вітчизняного радіо- і телепродукту та 30-відсоткової квоти для національних фільмів, а також - мовного режиму, передбаченого законодавством.

г) У сфері охорони культурної спадщини:

• завершити роботу зі створення цілісної системи державного управління охороною культурної спадщини, передбаченої Законом України «Про охорону культурної спадщини»;
• провести інвентаризацію пам’яток, розробити науково обґрунтовані засади їх збереження, належного використання, та популяризації серед вітчизняної та світової громадськості;
• завершити роботу з розробки та впровадження бази даних на втрачені та незаконно переміщені з України культурні цінності, що перебувають в інших країнах, у тому числі культурних цінностей депортованих народів.

д) У сфері культурно-просвітницької роботи, сприяння розвитку культур етносів України:

• зробити регулярним проведення Всеукраїнського фестивалю-огляду народної творчості;
• розширити мережу центрів національних культур у регіонах, музеїв історії та культури етнічних груп у місцях їх компактного проживання;
• забезпечувати комплектування бібліотечних фондів новими вітчизняними книжками та періодичними виданнями.

е) У сфері інформатизації галузі культури і мистецтв:

• створювати веб-сторінки національних закладів культури і мистецтва, провідних державних бібліотек та музеїв, а також Інтернет-версії загальнонаціональних культурно-мистецьких та культурологічних видань;
• здійснювати інтеграцію бібліотечних ресурсів України у світовий інформаційний простір через систему Інтернет;
• створити українську національну систему інформації про книговидання «Books in print»;
• налагоджувати співробітництво з міжнародними структурами, що працюють у царині інформатизації сфери культури і мистецтв, у справі формування інформаційної інфраструктури української культури;
• створювати культурно-інформаційні центри в місцях компактного проживання закордонних українців;
• розгорнути створення потужного галузевого Інтернет-ресурсу “Культура України”, який би об’єднував веб-сторінки, портали, інформаційні і творчі ресурси органів управління культурою різних рівнів, провідних закладів культури і мистецтва в регіонах, культурних НДО, і забезпечував піднесення на новий рівень інформаційно-культурної присутності України у світі.

ІІІ. Підготовка аналітичної записки “Роздержавлення і приватизація в культурі” до Парламентських слухань “Про збереження та цільове використання об`єктів соціально-культурного призначення в процесі зміни форми власності суб`єктів господарювання, що їх утримують” (8 червня 2004 р.).

В підготовленій аналітичній записці (Додаток 2) дане визначення роздержавлення:

Роздержавлення - це процес зменшення адміністративного, політичного чи фінансового впливу держави в певній галузі чи сфері господарювання, зокрема - шляхом зміни державними підприємствами та організаціями їхніх організаційно-правових форм, або зміни форм власності, або механізмів фінансування чи управління.

В зазначеній записці (розділи І і ІІ) сформульовані суть, форми та цілі роздержавлення у сфері культури, а також шляхи та умови досягнення цих цілей. Серед цілей роздержавлення розглянуті, зокрема: підвищення економічної ефективності; отримання фінансових надходжень від приватизації (продажу об`єктів); обмеження впливу держави (чиновництва) на культурні процеси; підвищення привабливості закладів культури, що стають незалежними, для інвесторів і спонсорів; подолання комплексу утриманства; зменшення навантаження на бюджет.

В розділі ІІІ аналітичної записки викладені результати соціологічного дослідження щодо ставлення до приватизації керівних працівників галузі культури. Опитані місцеві керівники галузі вказували на кілька типів об`єктів, що їх доцільно виставляти на приватизацію: поза кінотеатрами, це концертні зали, культурні центри, в тому числі - недобудовані. Серед потенційних покупців називалися не лише кінопрокатники (демонстратори фільмів) чи ділові структури, яким потрібні великі приміщення під склад, або торговельний зал, а й релігійні громади та недержавні заклади культури (які теж здебільшого не мають власних приміщень). З`ясовувалась також ставлення до окремих форм і механізмів роздержавлення.

В розділі IV проведений аналіз правової бази роздержавлення (приватизації) культурної сфери, зокрема, законів “Про приватизацію державного майна”, “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, “Державної програми приватизації”, “Положення про порядок приватизації об`єктів групи “Ж”. Зроблений висновок, що механізм приватизації недостатньою мірою враховує специфіку культурної сфери і в цілому не є сприятливим для її розвитку.

В розділі V викладені результати аналізу динаміки та особливостей процесу приватизації об`єктів соціально-культурної сфери, який свідчить про наявність проблем, пов`язаних з цим процесом, а також - про неоднозначність наслідків приватизації.

Висновки та рекомендації

Проблема приватизації (роздержавлення) в культурі може бути сформульована так:

яких розмірів і форм має набути роздержавлення, щоб воно допомогло вирішити фінансові проблеми закладів культури, не завдаючи шкоди інтересам суспільства (його культурним потребам)?

З викладених вище міркувань випливають такі висновки:

1. “Класична” приватизація (продаж майна приватним інвесторам) очевидно не мала б успіху, адже заклади культури не приваблюють великих інвесторів, а ті, хто має наміри інвестувати саме в культуру, зазвичай не мають великих коштів. Аналіз динаміки і особливостей приватизації об`єктів соціально-культурної сфери протягом 1998 р. - 10 місяців 2003 р. свідчить про те, що:

Роздержавлення тих закладів культури і мистецтва, які опиняться поза базовою мережею закладів культури (і через це бюджетне фінансування для них стане проблематичним) може бути ефективним засобом створення для них кращих умов для господарчої діяльності, отримання власних доходів та пожертв від благодійників і спонсорів. У правовому плані таке роздержавлення означало б трансформацію державних та комунальних закладів у недержавні неприбуткові організації. Хоча в сучасних умовах таке роздержавлення може бути неефективним, оскільки роздержавлені заклади втратять бюджетне фінансування. Тому збереження (хоча б часткове) бюджетної фінансової підтримки слід вважати необхідною умовою ефективного роздержавлення, а це потребує внесення змін до чинного Бюджетного Кодексу.Розвиток більш сталого “третього сектора” в українській культурній галузі (тобто основна мета роздержавлення) навряд чи можливий без сприятливішої для культури податкової політики. Дуже корисним (якщо не дуже оригінальним) було б принаймні наслідування в Україні російської чи польської систем податкових пільг для культури: в обох країнах більшість закладів культури не сплачують податків.Чинними механізмами приватизації та формування бюджетів різних рівнів не передбачено можливостей цільового спрямування коштів, одержаних від приватизації об`єктів культурної сфери, на культурні цілі. За сучасних умов це означає, що приватизація таких об`єктів означає для галузі втрати, які не компенсуються істотними перевагами. Отже, у чинних законах про приватизацію та формування бюджету варто запровадити механізми прямого використання коштів, одержаних від приватизації в культурній галузі, на культурні цілі. Існує потреба у створенні юридичних механізмів перетворення державних закладів культури на НДО; а також - державної фінансової підтримки (у формі грантів, що надаються на кон¬¬¬курсній чи тендерній основі) роздержавлених (приватизованих, орендованих) культурних організацій, що зберігають соціально-культурний профіль своєї діяль¬¬¬ності. Ті з них, що працюють на неприбутковій основі, повинні отримати відповідний статус та істотніші пільги.

Для впорядкування приватизації та забезпечення гарантованого надання культурних послуг необхідно внести зміни до приватизаційних законів; окреслити специфічні механізми приватизації для організацій культури.

IV. Підготовка аналітичних матеріалів до Парламентських
слухань “Масова культура та її вплив на формування національної свідомості”

В аналітичних матеріалах (Додаток 3) викладені теоретичні підходи до явища масової культури. Зазначено, що базою для формування теоретичних підходів до явища масової культури стає поява засобів масової комунікації (мас-медіа). Узагальнені дослідження з питань популярної (масової) культури, зокрема представників так званої Франкфуртської школи (Т.Адорно, В. Беньямін, Г.Маркузе), американських мистецтвознавців та культурологів (Гілберт Селдс, Майкл Белл).

Досліджене співвідношення масової культури і української національної культури. Зазначено, що власне українська (за мовою, за “способом мислення”) популярна культура існувала віддавна, хоча й далеко не посідала в Україні домінуючої позиції. Особливістю сучасного етапу розвитку українського суспільства є те, що початки незалежного державного існування його збіглися з глибокими суспільно-економічними трансформаціями. Позбувшись “залізної завіси”, ми відкрились не лише для вільного ринку з його позитивними і негативними аспектами, а й для постіндустріального культурного простору з його глобалізаційними тенденціями. Культурні практики сучасних людей досить швидко змінюються й українці тут не становлять винятку.

Поруч із занепадом державних культурних індустрій, які не змогли пристосуватися до нових умов або не отримали необхідної для подальшого нормального існування державної підтримки, ми спостерігаємо протягом 1990-х років досить динамічний, хоча і не позбавлений нездорових проявів, розвиток недержавного сектора в культурних індустріях, причому майже без державної підтримки, прямої чи опосередкованої.

Водночас, попит українських громадян на на музику, книжку, фільм задовольняється вітчизняним продуктом ледве на 8-10 відсотків, решта - імпорт, переважно російський та американський, до того ж, значною мірою, “піратський”, тобто зроблений і проданий з порушенням авторських прав.

Висновки та рекомендації

Унаслідок суперечливих процесів у культурних індустріях України і навколо них утворився цілий комплекс, чи, радше згусток проблем, вирішення яких потребує державного втручання.

По-перше, це успадковані від бездержавного минулого проблеми взаємин між творцями національної культури та широкою публікою в Україні: з одного боку - це упередженість українських митців та літераторів щодо масових розважальних жанрів; а з іншого боку - неподолана упередженість значної частини публіки щодо українського, зокрема україномовного культурного продукту.

Державне втручання щодро цього типу проблем має бути обережним, виваженим: може йтися про конкурсні гранти та держзамовлення на створення українського мистецького продукту в масових жанрах (фільмів, пісень, книжок, телепередач тощо), а також про відповідну побудову шкільних програм, загалом - про комплекс “підтримчих дій” на користь вітчизняної культури.

По-друге, це суспільні, культурні й економічні проблеми, породжені занепадом державного сектора в культурних індустріях.

По-третє, це проблеми, породжені ненормальностями розвитку недержавного сектора в культурних індустріях, передусім масове “піратство” та поширеність “тіньової економіки” в культурі.

По-четверте, домінування іноземного культурного продукту на українському музичному, книговидавничому, кінопрокатному ринках - теж породило низку проблем - від економічних (втрати української економіки від вивезення доходів з України) до ідеологічних (небажаний вплив іноземної мас-культури на суспільну свідомість).

В таких умовах доречною виглядала б політика державного протекціонізму передусім податкового, стосовно вітчизняних культурних товарів та послуг.

Політика протекціонізму не забезпечить домінування на українському ринку вітчизняного (україномовного) культурного продукту, принаймні в найближчі десятиліття. Живучи в глобалізованому світі, поруч із великою Росією, і будучи де-факто двомовними, ми навряд чи маємо раціональні підстави ставивити перед собою таку мету.

Однак вдасться зберегти стабільну присутність національного культурного продукту на ринку, а через це - забезпечити стабільний розвиток вітчизняних культурних індустрій та культурне середовище, сприятливе для формування національної самосвідомості.

V. Підготовка аналітичного огляду “Стан та перспективи розвитку культури в Україні”

В підготовленому аналітичному огляді (Додаток 4) культура розглядається, як ключовий чинник людського розвитку. У зв’язку з цим вбачаються такі головні напрями культурної діяльності:

• збереження культурно-історичної спадщини;
• забезпечення доступу до всього культурного надбання;
• розвиток творчого потенціалу суспільства;
• сприяння культурному різноманіттю в сучасних суспільствах.

Культурна ситуація в світі, світові культурні процеси характеризуються кількома ключовими моментами.

По-перше, явище глобалізації стало дедалі потужніше впливати на культуру, часто навіть визначати її обличчя.

По-друге, при переході найрозвинутіших країн до постіндустріальної фази розвитку обличчя культурної сфери в цих країнах стали визначати високотехнологічні культурні індустрії.

По-третє, в сучасному глобалізованому світі почали формуватись зовсім нові уявлення про мету людського (гуманітарного) розвитку та роль культури в цілому.

Культурні процеси в Україні подані в аналітичному документі з огляду на такі виклики часу:

• виклик зміни суспільного ладу;
• виклик відкритості та глобалізації;
• виклик націєтворення.

Серед стратегічних цілей політики Української держави у сфері культури зазначені:

• забезпечення свободи творчості, відкритості українського мистецтва і його тіснішої інтеграції у світову культуру, що сприятиме нарощуванню творчого потенціалу українського суспільства, а в кінцевому рахунку його динамічному розвитку;
• охорона і примноження культурної спадщини, як частини культурного капіталу нашого суспільства, забезпечення широкого доступу до неї як ключового складника естетичного виховання нинішнього та майбутніх поколінь;
• забезпечення сприятливих умов для розвитку організацій культури всіх форм власності при збереженні і навіть посиленні державної підтримки базової мережі закладів культури;
• розвиток вітчизняних культурних індустрій та підвищення їхньої конкурентоспроможності у вітчизняному і світовому культурному просторі.

До першочергових завдань у сфері культури віднесено:

• добитися істотного збільшення бюджетних витрат на культуру – як на загальнодержавному, так, особливо, й на місцевому рівні. При визначенні обсягів бюджетного фінансування доцільно перейти на нормативні принципи, виходячи з обсягів та якості культурно-дозвіллєвих послуг, що надаються;
• з метою ефективнішого використання бюджетної підтримки культури доцільно і далі зміцнювати, оптимізувати базову мережу закладів культури і мистецтва (театрів та музеїв, концертних організацій, бібліотек, клубних закладів), яка б забезпечувала певний мінімум надання доступних культурно-мистецьких послуг і відповідно утримувалася б за рахунок бюджетних коштів;
• забезпечити піднесення матеріального рівня, соціального статусу тих, хто працює в галузі культури; поліпшити умови творчої праці та соціальну захищеність професійних митців;
• створити цілісну й дієву нормативно-правову базу культури, зокрема - систему протекціонізму для національних виробників мистецьких товарів і послуг; здійснити ефективні державні цільові програми розвитку вітчизняного кінематографу, книговидавництва, національної фонограмної індустрії та шоу-бізнесу; розгорнути дієву боротьбу з аудіовізуальним «піратством», аби захистити авторські права українських та зарубіжних правовласників;
• створити сприятливу правову базу для благодійництва і меценатства в Україні; налагодити постійне дієве партнерство держави з недержавними некомерційними організаціями у сфері культури.

При цьому політика держави у сфері культури і мистецтва має грунтуватися на засадах, що відповідають основоположним принципам демократії, прав людини, соціально-орієнтованої ринкової економіки, європейського вибору нашої держави.

Серед можливих шляхів (стратегій) подальшого розвитку культури в Україні розглянуті:

Ключовим елементом державної культурної політики, здатної забезпечити стійкий розвиток і високу конкурентоздатність нашої культури, має стати сучасний цивілізований протекціонізм. Впровадження системи протекціоністських заходів дозволить зберегти стабільну присутність національного культурного продукту на ринку, а через це - забезпечити стабільний розвиток вітчизняних культурних індустрій.

Роботи за темою виконані відповідно до Тематичного плану науково-дослідницьких та проектно-конструкторських робіт УЦКД на 2004 р.

Апробація теми:

Формою апробації аналітичних та програмних матеріалів, підготовлених по темі, було їх використання на днях Уряду та парламентських слуханнях:

1. “Духовна криза суспільства і шляхи її подолання” (квітень 2004 р.).
2. “Про збереження та цільове використання об`єктів соціально-культурного призначення в процесі зміни форми власності суб`єктів господарювання, що їх утримують” (8 червня 2004 р.).

Додатки:

Додаток 1. Пропозиції Мінкультури до проекту Загальнодержавної програми гуманітарного розвитку.

Додаток 2. “Роздержавлення і приватизація в культурі”. Аналітична записка до Парламентських слухань “Про збереження та цільове використання об`єктів соціально-культурного призначення в процесі зміни форми власності суб`єктів господарювання, що їх утримують” (8 червня 2004 р.).

Додаток 3. Масова культура та її вплив на формування національної свідомості. Аналітичний огляд.

Додаток 4. Стан та перспективи розвитку культури в Україні”. Аналітичний огляд.

Карпати, Гуцульщина - Туризм Гуцульщини

< Попередня		Наступна >

Туризм Гуцульщини - Туризм і Культура