Вступні пояснення
Дослідження проводилися на основі вивчення широкого масиву дозвіллєвих культурних практик сьогоднішніх українців - від масових і до елітарних. При цьому методологічною основою досліджень стало використання теорії культури як комунікаційного феномена, що дозволяє дослідити зміни культурних практик та суспільних цінностей на широкому тлі трансформаційних суспільних процесів. У ході досліджень виконавці торкалися питань, які мають найфундаментальніше значення для сьогоднішнього українського суспільства, як-от питання формування нової політичної української нації, проблеми функціонування української мови в різних суспільних сферах у якості державної, питання сприйняття різними суспільними прошарками різних культурних феноменів, поділ культури за ознакою “столиця-провінція” і шляхи його подолання, гендерні аспекти сучасних культурних практик, формування поняття «європейськості» в суспільній свідомості, впливи глобалізаційних процесів на культурні практики українців тощо.
В ході дослідження було з”ясовано, що дозвіллєві практики й культурні пріоритети сьогоднішніх українців змінюються не внаслідок проведення цілеспрямованої культурної політики держави, а стихійно, під впливом глобалізаційних процесів. Найбільшою мірою на ці зміни впливають сьогодні електронні ЗМІ. Ці стихійні зміни несуть потенційну загрозу суспільній стабільності, оскільки нові пріоритети щодо споживання культурних послуг, що вносяться в суспільну свідомість, практично не враховують набутих упродовж багатовікового розвитку традиційних цінностей українського народу, і водночас не пояснюють людям глибших причин стабільності суспільств західної демократії, де рівень життя залишається значно вищим. Укорінюються стандарти споживацького ставлення до культури, спримітизованих масових культурних смаків і потреб. Це в свою чергу створює благодатні передумови для поновної культурної колонізації України, особливо в умовах недосконалості чинної законодавчої бази, практичної відсутності протекціоністських заходів, які б захищали національну культуру та традиційні цінності.
Вказані негативні тенденції потребують негайної корекції на рівні продуманої і послідовної культурної політики, здійснюваної на всіх рівнях державної влади та місцевого самоврядування.
Особливого значення набуває методологічне осмислення поняття «багатокультурності» щодо сучасного українського суспільства. Некритичне запозичення окремих постулатів «мультикультурності» може стати виправданням для дальшої русифікації України. Водночас Україна як член європейської та світової спільноти безумовно повинна виконувати взяті на себе зобов‘язання щодо стандартів культурних прав меншин.
Дослідження за темою виконано відповідно до календарного плану НДР на 2004 р. Результати досліджень доповідалися на міжнародних і вітчизняних конференціях, постійно обговорювалися на семінарах УЦКД.
Основні результати дослідження
Головний предмет дослідження – культурні практики населення – розуміється тут як сукупність усталених масових дій/взаємодій у культурно-комунікаційному просторі українського суспільства – сфері смислів, цінностей і значень, втілених у текстах і артефактах культури. Нормальне функціонування цих практик зумовлено, зокрема, неутрудненим доступом до культурних продуктів, а отже, потребує відповідної культурної інфраструктури, наявності фінансових ресурсів у родині для витрат у сфері культурного споживання, володіння необхідним оснащенням, що сприяє залученню до культури. [1, 534]
Оснащеність культурним інвентарем відрізняється у різних за освітою групах населення (табл. 1). Як правило, особи з вищим освітнім рівнем краще забезпечені товарами культурного споживання, які допомагають у пошуку інформації, прилученні до творів літератури, мистецтва тощо.
Таблиця 1
| Культурний інвентар | Середній % за вибіркою | Освіта: неповна сер | Освіта: середня заг. | Освіта: сер. спец. | Освіта: вища (повна/неп.) |
| Кольор. TV | 84.2 | 77.0 | 86.6 | 87.6 | 94.4 |
| Магн., радіо | 55.1 | 39.3 | 61.8 | 65.7 | 67.4 |
| Бібл. >100 кн. | 20.1 | 11.6 | 19.5 | 26.8 | 37.8 |
| Стерео/відео | 21.9 | 8.5 | 26.5 | 30.6 | 36.2 |
| Мисл./рибал. спорядження | 9.4 | 5.5 | 11.1 | 12.7 | 10.7 |
| Модн. одяг | 10.9 | 4.7 | 13.1 | 15.3 | 16.8 |
| Комп’ютер | 9.0 | 2.5 | 9.9 | 11.8 | 22.5 |
| Спорт./турист. спорядження | 3.8 | 1.6 | 3.6 | 6.6 | 6.6 |
Неважко помітити, що за більшістю показників люди з середньою, середньою спеціальною та вищою освітою не надто між собою відрізняються: виняток становить лише наявність комп’ютерів та домашніх бібліотек – тим істотніше вища, чим вищий освітній рівень. Натомість група людей малосовічених істотно відрізняється від інших груп практично за всім показниками. Якщо врахувати, що до цієї групи належать люди переважно з найнижчими заробітками, а часто й узагалі безробітні, люди, що проживають перевежно в селах та невеликих містечках, і є переважно особами старшого, часто пенсійного віку, мусимо визнати, що культурна маргіналізація цих людей лише поглиблює, а не пом’якшує (на жаль) їхню соціальну маргіналізацію. Загалом кореляція між рівнем освіти та матеріальним становищем є досить відчутною (табл. 2).
Таблиця 2
| Освітній рівень | Злиденні | Бідні | Серед. | Заможні | Загалом, % |
| Вища осв. | 20 | 23 | 36 | 27 | 30 |
| Середня | 70 | 70 | 61 | 73 | 65 |
| Початкова | 9 | 6 | 3 | 0 | 5 |
Лише група заможних дещо «вибивається» з очевидної закономірності, проте сама ця група настільки мала (трохи більше 1%), що говорити тут про будь-які закономірності досить важко: розмір усієї цієї групи – в межах статистичної похибки. Варто зазначити також, що поділ на категорії зроблено тут на підставі самоокреслень респондентів. При цьому з’асувалося, що в категорії «злиденних» середній дохід на члена сім’ї становить 129 грн., у категорії «бідних» – 180 грн., у категорії «середніх» – 271 грн., і в категорії «заможних» – 530 грн. Середньомісячний дохід на одну людину по Україні – 234 грн. [1, 352]
Досить виразною є також кореляція між заможністю (та освітою) і – місцем проживання (табл. 3): чим більше місто, тим , як правиило, вищий у ньому середній рівень освіти й добробуту, тим кращий, як ми далі покажемо, доступ до культурних та дозвільнєвих ресурсів, і тим кращі можливості задоволення своїх культурно-дозвільнєвих потреб.
Таблиця 3
| Місцевість | Злид. % | Бідн. %. | Сер. % | Замож. % | Сер. дохід на особу (USD) |
| Київ | 0 | 23 | 75 | 2 | 102 |
| Велике місто (>250 тис.) | 5 | 29 | 65 | 1 | 51 |
| Невелике місто | 5 | 39 | 54 | 2 | 41 |
| Село | 7 | 41 | 51 | 1 | 30 |
Як бачимо, вражаючі соціальні відмінності між «центром» і «периферією», успадковані від СРСР, не лише не зменшилися, а й, за багатьма параметрами, зросли. Ця проблема у специфічних українських умовах має ще один неґативний вимір, що потенційно може бути джерелом надзвичайно гострих конфліктів. Ідеться про етнічний та мовно-культурний аспект окресленого поділу. Адже відомо, що абсолютна більшість сільського та «містечкового» населення – це населення переважно українське та україномовне. І саме воно виявляється найбільш соціально марґіналізованим – і за рівнем зарплат, і за рівнем освіти, і за можливістю доступу до культурних та інших суспільних благ.
Так, за даними соціологічних досліджень (2004 рік), частка українофонів є найвищою саме серед злиденних – 43%, та серед бідних – 42%; натомість серед середнього класу їх лише 35% (про заможних, як уже зазначалося, говорити не випадає через їхню статистичну незначущість). [1, 349]. Подібні диспропорції спостерігаються і щодо освіти (2001 рік): якщо серед українців повну вищу освіту має лише 12%, серед росіян – 19%; натомість із початковою освітою українців 15%, росіян – близько 11%. [1, 528].
Фактично це є успадкована постколоніальна ситуація, виправлення якої потребує цілеспрямованої соціальної, культурно-освітньої тощо політики. При її опрацюванні і здійсненні бажано класти наголос на соціальних протиріччях між містом–селом, центром–периферією, а не на етнічних чи мовно-культурних, які, зрештою, у випадку України є похідними від проблем соціальних і які великою мірою можуть бути розв’язані разом усуненням соціальних диспропорцій.
Неважко загалом передбачити, що різний рівень доходів істотно впливає на майнове забезпечення громадян, зокрема на їхню оснащеність культурним інвентарем та, відповідно, можливість здійснювати різноманітні культурно-дозвільнєві практики. Так, рівень майнового забезпечення громадян минулого (2004) року виглядав так (табл. 4):
Таблиця 4
| Предмети дом. вжитку | Злид. | Бідн. | Серед. | Замож. | Загалом, % | Для порівн.: у Польщі |
| Холодильник | 79 | 89 | 94 | 96 | 92 | 95 |
| Кольор. TV | 65 | 76 | 91 | 96 | 84 | 95 |
| Пральна машина | 46 | 57 | 78 | 91 | 69 | 86 |
| Аудіотехніка | 29 | 42 | 65 | 77 | 55 | 65 |
| Швейна машина | 31 | 35 | 44 | 50 | 41 | н/д |
| Садова ділянка | 38 | 26 | 31 | 50 | 30 | н/д |
| Стерео-відеоапаратура | 7 | 7 | 32 | 73 | 22 | 72 |
| Бібліотека >100 книг | 8 | 14 | 25 | 32 | 21 | н/д |
| Авто | 9 | 10 | 25 | 64 | 20 | 49 |
| Нові меблі | 9 | 8 | 24 | 73 | 18 | н/д |
| Модний одяг | 1 | 2 | 17 | 55 | 11 | н/д |
| Дача | 10 | 6 | 13 | 23 | 11 | н/д |
| Мисл., рибал. знаряддя | 2 | 7 | 12 | 23 | 9 | н/д |
| Комп’ютер | 1 | 3 | 13 | 46 | 9 | 37 |
| Спорт., турист. знаряд. | 1 | 1 | 5 | 13 | 4 | н/д |
| Моторн. човен, катер | 0 | 0.3 | 0.4 | 5 | 1 | н/д |
Бідність, безумовно, накладає відбиток на структуру життєвих пріоритетів: серед десяти основних цінностей, винесених соціологами на громадське опитування, «освіта і професійність» посіла передостаннє місце, «дозвілля і відпочинок» – останнє. Ці два чинники зарахувало до пріоритетних лише, відповідно, 4% та 2% опитаних – тимчасом як пріоритетність «здоров’я», «сім’ї», «любові та злагоди між рідними і близькими», «благополуччя й добробуту» визнало 79–41% опитаних; «безпеки життя», «улюбленої роботи» й «духовності та моралі» – 14–13%. [1, 357]
«Коли в суспільстві панує глибока соціально-економічна криза і нестабільність, – пояснюють соціологи, – цілком природним є те, що люди перш за все звертаються до своїх первинних структур, здебільше покладаючись на власні зусилля, свою сім’ю, турбуються про своїх дітей, намагаються отримати гідний матеріальний доход і мати безпечні умови життя. За своїм характером ціннісні пріоритети цього типу є вітальними, бо вони безпосередньо пов’язані з первинними потребами людини». [2] Непрямим чином на це вказує і готовність багатьох людей, зокрема молоді (48,5%), жертвувати дозвіллям заради роботи. [3] А також – поширеність такої форми проведення вільного часу, як “відпочиваю, працюючи”. За даними соціологів, 36% молодих респондентів проводять вільний час, працюючи в саду, на городі, на садовій ділянці; 26% відпочивають, займаючись ремонтом, облаштуванням будинку, майструючи щось. [4]
Водночас не варто й переоцінювати значення особистого добробуту у виборі життєвих пріоритетів та, зокрема, форм дозвілля. Ті ж таки соціологічні дослідження показують, що багаті істотних чином відрізняються від бідних лише за двома пріоритетами, жоден із яких, проте, не належить до провідних. Це – «кар’єра і суспільне визнання», що видається важливим лише для 1% злиденних, 2% бідних, 6% середніх , і 23% заможних; та «освіта і професійність», яка є важливою для 0% злиденних, 3% бідних, 5% середніх та 9% заможних. Пріоритетність дозвілля, як уже зазначалося, є однаково низькою для всіх майнових груп (2%), і лише для заможних є трохи вищою (4%). Натомість загальна структура цінностей, загальна ієрархія життєвих пріоритетів є практично однаковою для всіх майнових груп, що дає підстави говорити про певну цивілізаційну подібність між усіма членами даної спільноти, зумовлену глибшими історичними, соціальними та культурними чинниками: «Маємо сімейно-родиноцентричне населення незалежно від його самоідентифікації за шкалою добробуту». [1, 358].
Так само не слід перебільшувати й ролі освіти у пріоритетизації тих або тих життєвих чинників, як і, зокрема, форм дозвілля. Знову ж таки, хоч як різняться різні освітні групи за окремими показниками (напр., «заняття з комп’ютером» чи «вивчення літератури за спеціальністю»), загальна структура дозвілля є практично тотожною і для високоосвічених, і для малоосвічених, – особливо коли йдеться про найпоширеніші, а отже статистично найбільш значущі різновиди культурних практик (табл. 5).
Таблиця 5
| Культурні практики | Початк. освіта | Середня загальна | Середня спец. | Вища, % | Загалом по Україні |
| Перегляд телепередач | 83.3 | 84.3 | 82.5 | 85.9 | 83.3 |
| Читання газет | 50.3 | 59.8 | 64.2 | 69.2 | 58.3 |
| Прослуховув. радіопередач | 38.7 | 37.2 | 41.8 | 38.6 | 38.8 |
| Читання худ. літератури | 18.2 | 25.0 | 36.7 | 41.9 | 26.7 |
| Прослухов. музики | 11.2 | 33.3 | 33.8 | 33.8 | 25.5 |
| Відвідування церкви | 19.7 | 10.7 | 10.0 | 14.1 | 14.2 |
| Перегляд відео | 5.3 | 14.3 | 14.9 | 18.7 | 11.7 |
| Вивчення фахової літерат. | 2.5 | 8.2 | 12.6 | 23.4 | 8.7 |
| Заняття з комп’ютером | 1.7 | 7.1 | 11.5 | 19.7 | 7.4 |
| Відвідування бібліотек | 1.9 | 6.1 | 5.2 | 10.6 | 4.9 |
| Відвідув. театрів, концертів | 2.2 | 2.9 | 3.7 | 5.1 | 4.4 |
| Відвідув. кінотеатрів | 0.9 | 2.3 | 2.8 | 4.0 | 2.7 |
| Колекціон., фото/кіноамат. | 0.9 | 3.0 | 3.7 | 4.1 | 2.5 |
| Самодіяльна худ. творчість | 0.8 | 2.5 | 2.0 | 7.1 | 2.3 |
До того ж соціологи помічають, що загальна картина дозвілля відображає насамперед суб’єктивне бачення самих респондентів, котре далеко не завжди збігається з картиною реального наповнення їхнього вільного часу. Особливо це стосується осіб із вищим рівнем освіти, у яких бажаний стиль проведення дозвілля й участі в культурі істотно відрізняється від реальних культурних практик. На це можуть почасти бути й об’єктивні причини – брак вільного часу, коштів, відповідної культурної інфраструктури. Але досить часто йдеться також про певний «культурний снобізм» – прагнення «здаватися», а не «бути». У багатьох випадках, визнають соціологи, культурне споживання має ознаки демонстративної поведінки – задля вирізнення із загального оточення і підтримання ознак певного життєвого стилю, певного особистого «іміджу». Інтерес до певних культурних практик у таких випадках виявляється головно на рівні декларацій – відповідно до уявлень про зразки поведінки, начебто властиві «культурній», «інтеліґентній» людині. [1, 541–542]
Як показано соціологами (фонд “Демократичні ініціативи”, 2003) загальному бюджеті часу молоді час, призначений для культурного, інтелектуального, фізичного розвитку і відпочинку, становить помітно більшу частку порівняно з іншими віковими групами. Це обумовлено насамперед меншою тривалістю робочого часу та меншими витратами часу на ведення домашнього господарства. Необтяженість більшості молодих людей проблемами пошуку джерел існування, сім’єю тощо вивільняє для них час, який набуває статусу “вільного”. Характер використання цього часу може допомогти уявити собі особливості життєвого стилю сучасної української молоді.
Для виявлення розбіжностей між уявним («ідеальним») та реальним, соціологи запропонували молодим респондентам не просто вказати звичайні види проведення вільного часу, а й назвати ті з них, які вони реально здійснювали за останній тиждень перед опитуванням (табл. 6).
Таблиця 6
| Види занять | Роблю зазвичай | Робив за останній тиждень |
| Дивлюся телевізор | 75.7 | 76.1 |
| Ходжу в гості або сам(а) приймаю гостей | 46.2 | 48.9 |
| Слухаю радіо | 41.2 | 47.4 |
| Читаю газети | 40.9 | 58.5 |
| Читаю книжки (художню літературу) | 38.9 | 25.9 |
| Слухаю платівки, магнітофонні записи | 33.0 | 42.7 |
| Буваю в клубах, барах, на дискотеках | 31.2 | 12.3 |
| В’яжу, шию, займаюсь рукоділлям | 16.4 | 5.9 |
| Займаюсь спортом | 15.2 | 5.9 |
| Займаюся підвищенням своєї кваліфікації | 14.6 | 16.6 |
| Ходжу в кіно | 10.8 | 4.6 |
| Ходжу в театр, на концерт | 10.2 | 2.9 |
| Ходжу дивитись спортивні змагання | 9.4 | 2.0 |
| Граю в комп’ютерні ігри | 9.3 | 10.1 |
| Займаюсь аматорським фото/відео | 5.0 | 3.5 |
Зіставляючи отримані результати, бачимо, що декотрі види занять, які респондентами оцінено як звичайні, насправді наповнюють їхнє повсякденне дозвілля. Тобто молодь регулярно дивиться телевізор, спілкується з друзями, слухає радіо. Причому інколи реально той чи той спосіб використання вільного часу виявляється навіть більш розповсюдженим порівняно з суб’єктивною оцінкою респондентами своїх занять у вільний час. Бачимо, наприклад, що з-поміж занять у вільний час за останній тиждень 58% молоді назвали читання газет, водночас серед звичайних способів використання вільного часу цей вид занять відзначило лише 41% респондентів. Мабуть, це пов’язано насамперед з тим, що не завжди певні види занять співвідносяться саме з вільним часом. Ми можемо мимохідь слухати радіо, переглядати пресу в транспорті, поєднуючи різні види діяльності, і не сприймаючи цей час як дозвілля. З іншого боку, порівняння свідчить про те, що існують види дозвілля, які мають ознаку спорадичності. Зрозуміло, що не кожного тижня ми ходимо до театру, в кіно або буваємо в клубах чи на дискотеках. Сама специфіка активного відпочинку передбачає не потижневу періодичність. [4]
Окремо варто зупинитися на розходженні, яке фіксується в оцінках такого виду занять, як читання художньої літератури. Тут маємо помітну розбіжність між реальним і уявним. З-поміж постійних занять його назвали 39% опитаних, а реально читали художню літературу за останній тиждень лише 26%. Дослідники стверджують, що стійка звичка до читання формується лише у третини підлітків і частка такого заняття, як читання, в структурі вільного часу молоді зменшується. Проте навіть у тих молодих людей, для яких читання стало потребою, постають проблеми з її задоволенням. Хоча читання і тяжіє більш до пасивних форм відпочинку, молоді заважають обмежені можливості літературного середовища — власні бібліотеки є у меншості, а суспільні не завжди доступні і не відповідають вимогам потенційного молодого читача. [4]
Аналізуючи способи проведення дозвілля, можна наочно побачити, як з віком змінюється їхня структура і як пасивні види проведення вільного часу заступають активні. Якщо порівняти пріоритети дозвілля тих, кому до 20–років, і тих, кому вже виповнилося 30, вимальовується, по суті, різна картина проведення вільного часу. Молодша вікова група (див. рис. 1) тяжіє до безпосереднього спілкування, проводить час з друзями, ходить на дискотеки, слухає радіо та платівки, магнітофонні записи, активніше відвідує кіно.
Цей “музично-розважальний” період, коли дозвілля заповнене активними заняттями, поступово змінюється періодом “пасивно-корисним”, коли в сфері занять значно зростає частка часу, який респонденти витрачають на працю в саду чи на городі, на ремонт та облаштування (див. рис. 2). Зустрічі з друзями в клубах та на дискотеках поступаються відпочинку з друзями вдома (прийом гостей і відвідування гостей), збільшується інтерес до перегляду телепрограм та читання художньої літератури.
Порівнюючи структуру занять у вільний час, бачимо також певну різницю між хлопцями та дівчатами. Жінки набагато більше читають, особливо це стосується художньої літератури (47% жінок та 31% чоловіків) та журналів (46% жінок та 25% чоловіків). Вони також і більше працюють у свій вільний час. Так у саду, на городі працює 42% жінок і 29% чоловіків. Дівчата також надають перевагу спілкуванню з ближчим оточенням, набагато частіше ходять в гості та приймають гостей (56% проти 37% у чоловіків). Натомість хлопці частіше бувають у барах та на дискотеках (36% проти 26% дівчат), більше займаються ремонтом та облаштуванням помешкання (30% проти 23% дівчат) і більше приділяють уваги спорту (21% проти 10%). Взагалі дозвілля жінок різноманітніше і змістовніше, вони цікавляться різними речами і їхній вільний час насиченіший.
Зазначимо, що структура вільного часу молоді насичена і зміст дозвілля навіть розширився порівняно з тим, що було 10 років тому. Звичними для молодших вікових груп стають відвідування молодіжних розважальних закладів, поступово зростає час, проведений молоддю за комп’ютером, в інтернеті. До речі, про це свідчить і те, що загалом 19% опитаних користуються електронною поштою або інтернетом вдома, за місцем роботи або навчання, або в інших місцях. Проте певні традиційні види занять, особливо читання, втрачають свою привабливість і фактично заповнюють дозвілля лише чверті молодих людей.
Можна зробити висновок, що молодь, яка, зазвичай, розглядається як цілісна вікова група, насправді не є гомогенною і представляє складне утворення, диференційоване не лише за професійними або освітніми показниками, а й за віковими характеристиками. І структура її зайнятості, і характер проведення вільного часу свідчать про наявність різних проблем і особливих стилів життя у представників цієї, здавалося б, єдиної соціальної групи. Вивчення цих проблем і стилів — не тільки важливе наукове завдання, а й передумова формування ефективної соціальної політики щодо розв’язання молодіжних проблем.
Чисельні соціологічні дослідження в Росії та Україні фіксують переміщення читання у структурі дозвілля юнацтва й дітей на 4-6 місце. Це підтверджують проведені в Україні соціологічні опитування, здійснені Інститутом соціології НАН України. За їхніми даними, у структурі культурного дозвілля людей на перше місце виходить звернення до мас-медіа (телебачення, радіо, преса). Значно знизився соціальний статус книги. Хоча, як свідчать результати вивчення, всупереч економічним труднощам, частина населення, що віддає перевагу книзі, за період з 1994 по 2000 р. не змінилася і складає, як і раніше, дві третини дорослого населення України. Результати досліджень, проведені дитячими бібліотеками України: "Що читають діти Криму" (Республіканська дитяча бібліотека Криму), "Шкільна програма і запити читачів" (Запорізька ОДБ), "Твій вільний час і світ твоїх захоплень" (Закарпатська ОДБ), "Читацькі запити дітей і підлітків і стан їхнього задоволення в районних дитячих бібліотеках" (Тернопільська ОДБ), "Українська книга в читанні читачів-дітей 1-9 класів" (Хмельницька ОДБ), підтверджують, що сьогодні юний читач - якісно новий тип читача. Змінилися дозвіллєві переваги дітей, їхні пізнавальні і читацькі інтереси, джерела одержуваної інформації. Однією з основних тенденцій дитячого читання сьогодні стало домінування "ділового" читання над "вільним". Отже, можна зробити висновки, що учні не прагнуть охопити тему цілком, розглянути її під різними кутами зору, прочитати щось додатково. Дитина не перестає читати -- просто її читання стає іншим, а саме: більш індивідуальним, прагматичним, інформаційним і поверхневим.
Надмірне захоплення мас-медіа вважається однією з основних причин відволікання дітей від книги, і з цього приводу в зарубіжних країнах проводиться багато досліджень, націлених на те, щоб не тільки вивчити особливості сприйняття аудіовізуальної продукції дітьми і підлітками, але й використовувати її для подальшого розвитку особистості.
Запропонувавши респондентам 2003 року відповісти на питання «Як би ви воліли проводити свій вільний час?», соціологи отримали надзвичайно цікаві відповіді, котрі вказують на можливість істотного розширення культурно-дозвільнєвих практик і, зрештою, на потребу їхнього набагто ширшого, якіснішого забезпечення (табл. 7). Навіть коли припустити, що у більшості випадків маємо всього лише зразок «демонстративної поведінки» і що задекларований респондентами потяг до культури не конче транслюється у реальне читання книжок та відвідування театрів навіть за наявності всіх належних умов, усе ж треба визнати, що саме створення таких умов може виявитися для багатьох респондентів доволі важливим або й вирішальним поштовхом до активнішої/реґулярнішої участі у культурних практиках.
Таблиця 7
| Види занять / Рівень освіти | Початк. | Середн. | Середн. спец. | Вища, % | Загалом по Україні |
| Частіше читати газети, часописи | 23.4 | 33.6 | 38.8 | 41.5 | 34.0 |
| Більше дивитися телепередачі | 32.7 | 34.6 | 26.2 | 17.6 | 30.4 |
| Більше відпочивати, байдикув. | 38.4 | 27.7 | 25.1 | 22.8 | 30.4 |
| Більше читати худ. літ. | 17.1 | 30.4 | 36.5 | 40.9 | 28.2 |
| Частіше відвідувати концерти | 10.7 | 27.8 | 35.3 | 39.4 | 25.4 |
| Частіше слухати нар. пісні | 30.2 | 14.4 | 16.2 | 8.8 | 19.6 |
| Частіше бувати у театрі | 7.2 | 20.0 | 27.1 | 37.3 | 18.9 |
| Частіше бувати в кіно | 7.4 | 20.9 | 19.7 | 17.6 | 15.7 |
| Частіше відвід. музеї, галереї | 3.8 | 13.5 | 19.7 | 31.6 | 13.3 |
| Частіше слухати суч.пісні, рок | 5.1 | 17.0 | 14.8 | 13.5 | 12.1 |
| Більше уваги приділяти релігії | 13.6 | 10.7 | 11.1 | 9.3 | 11.7 |
| Частіше переглядати відео/ф | 5.6 | 15.7 | 13.1 | 9.3 | 11.0 |
| Частіше відв. б/культ., дискот. | 3.4 | 14.9 | 12.5 | 9.8 | 10.1 |
| Більше займ. худ. творчістю | 7.1 | 10.9 | 12.8 | 15.5 | 10.5 |
| Частіше відв. н/клуби, рестор. | 3.5 | 11.4 | 8.3 | 12.4 | 8.2 |
| Частіше слухати клас. музику | 3.3 | 5.1 | 12.3 | 14.0 | 7.1 |
| Частіше відв. Інтерн-кафе, комп. | 1.2 | 6.2 | 7.7 | 8.3 | 5.0 |
| Частіше брати участь у заходах нац-культ. центрів | 2.6 | 3.3 | 2.6 | 2.6 | 2.9 |
| Більше займ. худ. самодіяльн. | 1.8 | 2.2 | 1.7 | 0.5 | 1.3 |
| Інше | 3.6 | 3.0 | 4.0 | 7.3 | 3.9 |
Якщо зіставити окреслені вище побажання щодо інтенсифікації культурно-дозвільнєвих практик із їхнім реальним здійсненням, то найбільше вражає невідповідність між задекларованим прагненням частіше бувати в театрі, кінотеатрі, на художніх виставках і в галереях (13–19%) та реальним відвідуванням цих закладів протягом останнього (на час опитування) тижня – у межах 2–4% (табл. 8). А поза тим і серед бажаних, і серед дійсних форм дозвілля виразно переважають пасивні: перегляд телепередач (чи, рідше, відеопрограм), читання газет (чи, рідше, книжок), слухання радіо (чи, рідше, аудіозаписів). Та й серед активних форм беззастережно переважають такі специфічні, як відвідування та прийом гостей – себто, по суті, різновид «байдикування».
Таблиця 8
| Види занять | 1994 | 1996 | 1998 | 2000 | 2002 | 2004 |
| Перегляд телепередач | 79.2 | 79.7 | 80.1 | 86.5 | 76.5 | 83.3 |
| Читання газет | 53.6 | 56.2 | 61.9 | 70.3 | 61.2 | 58.3 |
| Відвідування гостей | 39.6 | 34.3 | 36.1 | 49.1 | 35.2 | 52.6 |
| Просто відпочинок, байдикування | 42.9 | 38.2 | 39.0 | 43.5 | 34.4 | 41.0 |
| Слухання радіо | 47.3 | 45.1 | 50.2 | 58.2 | 43.6 | 38.8 |
| Прийом гостей | 38.2 | 34.9 | 34.7 | 47.1 | 31.5 | 35.6 |
| Читання худ. літ. | 37.7 | 33.5 | 35.0 | 39.0 | 24.4 | 26.7 |
| Слухання музики | 32.4 | 32.4 | 32.9 | 34.5 | 22.2 | 25.6 |
| Заняття з дітьми (ігри, уроки) | 38.6 | 32.3 | 35.1 | 33.0 | 28.1 | 24.1 |
| Shopping | 22.9 | 15.1 | 14.1 | 14.7 | 20.7 | 22.7 |
| Відвідування церкви | 14.4 | 13.6 | 14.0 | 22.7 | 13.5 | 14.2 |
| Ранкова гімнастика, фіз-ра | 17.9 | 16.3 | 17.5 | 18.3 | 11.3 | 11.6 |
| Відпочинок на природі | 21.5 | 20.4 | 18.2 | 8.7 | 8.2 | 9.5 |
| Гра в шахи, карти, etc. | 11.9 | 12.7 | 13.1 | 15.5 | 12.6 | 9.2 |
| Вивчення фахової літ-ри | - | - | - | - | 7.7 | 8.7 |
| Додаткова праця, підробіток | 11.5 | 12.0 | 10.1 | 11.0 | 6.9 | 7.7 |
| Заняття з комп’ютером | 4.7 | 7.9 | 6.6 | 5.4 | 5.3 | 7.4 |
| Прикладна творчість/рукоділля | 12.9 | 9.5 | 9.2 | 10.6 | 6.7 | 6.9 |
| Відвідування бібліотек | 7.2 | 5.8 | 5.9 | 5.9 | 5.8 | 4.9 |
| Відвід. клубів, дискотек | - | - | - | - | 4.2 | 6.9 |
| Відвід. н/клубу, ресторану | 9.3 | 9.3 | 9.8 | 11.7 | 4.4 | 4.8 |
| Рибальство, мисливст., гриби | - | - | - | - | 6.0 | 3.9 |
| Громадська робота | 5.0 | 4.5 | 4.3 | 4.2 | 4.2 | 3.9 |
| Біг, оздоровчі прогулянки | 8.4 | 7.2 | 8.2 | 9.3 | 4.0 | 3.5 |
| Відвідув. Кіно | 7.9 | 2.6 | 1.5 | 1.4 | 2.0 | 2.7 |
| Колекціонування, фото/кіноаматорство | - | - | - | - | 1.7 | 2.5 |
| Відвід. басейну, спортзалу | 4.7 | 4.8 | 4.9 | 4.5 | 2.9 | 2.4 |
| Худ. творчість | 4.5 | 4.1 | 3.5 | 4.9 | 2.1 | 2.3 |
| Відвід. театрів, концертів, музеїв | 3.4 | 3.4 | 3.9 | 4.1 | 3.7 | 2.2 |
| Відвід. спорт. видовищ | 3.8 | 3.8 | 4.0 | 3.2 | 1.7 | 2.1 |
| Відвід. курсів, гуртків | 1.9 | 1.8 | 1.9 | 2.0 | 1.6 | 1.6 |
| Участь у худ. самодіяльності | - | - | - | - | 0.7 | 1.2 |
| Раціоналізаторство, конструювання. | - | - | - | - | 1.2 | 0.9 |
| Екскурсійні подорожі | 2.9 | 2.1 | 2.3 | 1.7 | 1.1 | 0.4 |
| Писання листів | 15.3 | 11.4 | 11.8 | 15.4 | - | - |
| Інше | 6.6 | 5.6 | 7.2 | 4.3 | 2.3 | 1.9 |
Фактично за останнє десятиліттян відбулося помітне поширення переважно пасивних форм дозвілля чи, принаймні, збереження їх на приблизно тому самому рівні. Натомість не може не викликати занепокоєння істотне скорочення – у півтора-два рази – таких дозвіллєвих практик, як заняття з дітьми (уроки, ігри, прогулянки), заняття фізкультурою та спортом, відпочинок на природі, екскурсійні подорожі, аматорська художня та прикладна творчість, а також читання художньої літератури від 37% до 28%.
Водночас деякі тенденції виглядають загалом обнадійливо. Насамперед це дедалі ширше використання комп’ютерів та Інтернету, стабільна увага до самоосвіти та фахової літератури, а також поступове відродження уваги до кінотеатрів – після глибокого занепаду цілої галузі та відповідних практик у другій половині 90-х років.
Певне поліпшення економічної ситуації в Україні після 2000 року зменшило, правдоподібно, потребу в такому сумнівному загалом різновиді дозвільнєвої діяльності, як додаткова праця/приробіток; а також, імовірно, вплинуло на зменшення інтересу до прикладної творчості та рукоділля, до мисливства-рибальства-грибництва, та до відпочинку на природі, що традиційно пов’язувався із роботою на дачних ділянках.
Попри те, що серед ціннісних пріоритетів такі речі, як «підвищення освітнього рівня (інтелектуальний розвиток)», «національно-культурне відродження країни» та «розширення культурного кругозору, прилучення до культурних цінностей», посідають у свідомості громадян традиційно другорядне місце, їхня питома вага все ж помітно виросла за десять років – від 3.31–3.70 пункта за 5-бальною школою оцінювання в 1994 р. до 3.85–4.13 пункта в році 2003 [1, 421]
Це підтверджують зокрема і відповіді громадян на запитання про те, яких соціальних благ їм бракувало відповідно у 2003 та 2004 роках. Скорочення «дефіциту» відбулося практично за всіма параметрами, крім двох, де «дефіцит» збільшився радше за рахунок стрімкого зростання «попиту», аніж через зменшення «пропозиції» (йдеться насамперед про брак «юридичної допомоги для захисту своїх прав та інтересів» та брак «сучасних економічних і політичних знань»). Натомість якщо йдеться про брак «повноцінного дозвілля» та «можливості повноцінно проводити відпустку», то він зменшився відповідно на 5.5% (з 51.1 до 45.6) та 4.3% (63.4 до 59.1). [1, 384]
Саме в останні чотири-п’ять років оприявнились певні позитивні тенденції у здійсненні культурно-дозвільнєвих практик, а точніше – поряд із неґативними тенденціями з’явилися й позитивні. Насамперед це зумовлено, вочевидь, відносною економічною стабілізацією в Україні – після десятиліття стрімкого занепаду. Але можна говорити також і про певну психологічну адаптацію людей до нових соціальних умов, а почасти і про певну адаптацію культурних інституцій. І хоча позитивні тенденції, як уже зазначалося є не надто виразними і далеко не завжди переважують тенденції неґативні, а часом і просто не вибиваються за межі статистичної похибки, все ж дві позитивні зміни можна вважати справді істотними. Це, по-перше, відзначене вище розширення культурно-дозвільнєвих практик і підвищення їхньої ваги у суспільній свідомості. І, по-друге, це поступове відродження ваги відпусток/канікул: кількість людей, що не мали відпустки, зменшилася за останніх чотири роки від 42.6% до 34.3% (табл. 9).
Таблиця 9
| Спосіб проведення відпустки | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 |
| Не мав відпустки | 42.6 | 38.3 | 37.6 | 37.6 | 34.3 |
| Провів її вдома, за домашн. справами | 29.2 | 30.8 | 31.9 | 33.5 | 32.2 |
| Їздив у гості до родичів, знайомих | 5.4 | 7.4 | 7.0 | 6.2 | 8.6 |
| Займався до додатковою роботою | 5.4 | 4.8 | 4.2 | 4.7 | 6.5 |
| Відпочивав б/путівки в курорт.місці | 3.7 | 4.6 | 5.5 | 5.9 | 6.3 |
| Відпочивав за містом, на дачі | 7.1 | 7.3 | 7.0 | 4.8 | 5.1 |
| Відпочивав з путівкою (в Україні) | 2.6 | 3.4 | 2.1 | 3.7 | 3.1 |
| Їздив за покупками, у сімейних справ | 0.6 | 0.4 | 0.8 | 0.6 | 0.6 |
| Відпочивав за кордоном | 0.6 | 0.3 | 0.7 | 0.6 | 0.5 |
| Провів відпустку інакше | 2.7 | 1.9 | 2.3 | 1.9 | 2.7 |
Висновки та рекомендації
Дослідження трансформації дозвіллєвих практик та споживання культурних товарів і послуг у сучасному українському суспільстві дає підстави, з одного боку, відкинути алярмістські сценарії, котрі малюють апокаліптичну картину розпаду і занепаду сучасної української культури, її профанації, русифікації та маскультизації. А з іншого боку – так само скептично поставитися до бадьорих бюрократичних рапортів про «подальше збагачення, поліпшення і підвищення». За великим рахунком треба визнати, що українська культура, безумовно, не гине, скоріш навпаки, вона має нові, надзвичайно цікаві осягнення. Але треба визнати також, що відбувається це радше всупереч, аніж завдяки ефективній державній політиці у цій галузі.
Останні політичні події, які фактично поставили Україну на грань розколу, лише підтвердили брак осмисленої загальнонаціональної стратегії у питаннях освіти, регіональної субкультурної ідентифікації, мовної, видавничої політики та політики у сфері шоу-бізнесу та контенту телебачення. «Деякі сфери культурної політики, – за визнанням фахівців, – відсутні як напрямки думок в державі взагалі, наприклад, формування спеціального типу комунікації для вертикальної мобільності еліт, створення середовищних спільнот як природній для країни спосіб розвитку громадянського суспільства, урбаністика як частина культурної політики держави, сприяння розвиткові українського книговидавництва, кіновиробництва і т.д.». [5]
Сказане, зрозуміло, стосується й трансформації дозвіллєвих практик та споживання культурних товарів і послуг. Проведене тут дослідження показало досить низьку (кількісно і якісно) участь населення у згаданих практиках, що лише почасти пояснюється загальною бідністю та обмеженістю відповідних ресурсів. Не меншою проблемою є вкрай нерівномірний розподіл наявних ресурсів та їхнє неефективне використання.
Про потребу державного протекціонізму щодо української культури говориться вже давно і багато, але не визнано й не забезпечено досі підставових засад такої політики, яка мала би будуватися (а) на ґрантовій конкурентній основі; (б) взоруватися насамперед на дофінансовування перспективних проектів через доповнювальні ґранти, а не на їхнє повне фінансування через т.зв. «держзамовлення»; і (в) бути абсолютно прозорою й відповідальною, себто публічною і підзвітною.
На практиці це мало б означати, що держава не фінансує театральних чи кінопстановок, але дофінансовує на конкурсній основі найцікавіші пропозиції; не видає сама жодної «суспільно значущої літератури», але субсидує закупівлю такої (й іншої української) літератури бібліотеками, зокрема сільськими.
Другий стратегічно важливий напрям культурної політики, безпосередньо пов’язаний з трансформацією дозвіллєвих практик та споживання культурних товарів і послуг, пов’язаний з усвідомленням необоротності певних змін та достосування до нової культурної ситуації. Насамперед це стосується відзначеного в нашому дослідженні поширення пасивних форм дозвілля за рахунок активних форм та, зокрема, виразного домінування телебачення (а в перспективі й комп’ютера та Інтернету) над усіма іншими культурно-дозвіллєвими практиками, включно з читанням. У багатьох публікаціях (не лише публіцистичних, а й нібито наукових) переважає, на жаль, і досі демонізація телебачення та інших новочасних медій: «Місце безпосереднього спілкування заступає спілкування інформаційне, за посередництва комп’ютерів та мобільних телефонів. Телевізор, що став ідолом сучасної цивілізації, відчужує одне від одного людей, котрі живуть в одному будинку й навіть в одній сім’ї. Підміняючи живе, особистісне спілкування ілюзорними мріями та фантазіями. До того ж ця відчуженість значною мірою культивується ЗМІ». [6, 88]
Тим часом вивчення комунікативних функцій телебачення на Заході, де ця проблема постала раніше й масштабніше, показало, що перегляд телепередач є й формою сімейного спілкування: 56% часу біля телевізора діти від 6 до 17 років проводять не на самоті. Найчастіше вони дивляться телевізор разом із братом чи сестрою, або з батьками, причому це спостерігалося в усіх родинах, незалежно від того, у місті чи селі вони проживають, які за віком і освітою батьки. Відтак з’ясувалося, що обговорення телепередач у дитячих групах – важливий вид соціальної комунікації для сучасних дітей. Поінформованість про зміст багатьох телепередач відіграє значну роль у їхніх стосунках одне з одним, розподілі ролей у групі, становленні престижу серед ровесників. Саме тому західні фахівці намагаються останнім часом не лише говорити про шкідливість мас-медіа, а й шукати шляхів для встановлення між традиційним читанням та новими технологіями не конкуренції, а взаємодоповнення. [7]
Серед "винуватців" відлучення дітей від дозвіллєвого читання дедалі частіше називають і комп'ютер – цього справді неперевершеного компаньйона в іграх та пошуку цікавої інформації. Проте вже й українські бібліотекарі доходять висновку, що краще не обвинувачувати нові медіа у витісненні книги, а обернути їх на користь читанню, зробити їх тією «родзинкою», яка приваблює читачів, зокрема молодих, до бібліотеки, пробуджує інтерес до книги, до пізнання. Такий своєрідний міст між віртуальним світом і реальною бібліотекою сприяє росту її популярності, поєднуючи старі форми з новітніми інформаційними технологіями, перетворюючи бібліотеку в особливе інтелектуальне середовище, що спонукає до здобуття знань.
Роботи за темою виконані відповідно до Тематичного плану науково-дослідницьких та проектно-конструкторських робіт УЦКД на 2004 р.
Література
| < Попередня | Наступна > |
|---|