© З.Босик, 2010 - ISBN 978-966-452-054-3
Родинна обрядовість: Трансформація та архетипові мотиви весільної обрядовості Середньої Наддніпрянщини - Монографія
Вивчення національної культурної спадщини важливе не лише для національного самопізнання, ліквідації "білих плям" в матеріальній і духовній історії українського народу. За своєю важливістю воно посідає чи не визначальне місце в розумінні культуротворчості як способу людського буття та її національної специфіки. У добу ж глобалізації під загрозою уніфікації й витіснення опинився самий феномен традиційної національної культури. Тим більшу увагу спрямовано на виявлення умов її збереження й розвитку.
Дослідження української обрядовості в цілому, а особливо ритуалів лімінального (перехідного) характеру, до яких належить весільна обрядовість, дозволяє виявити особливості української національної культури, культуротворчості українського народу. Попри варіативність конкретного втілення сюжетних ліній весільної обрядовості, які модифікуються у різних регіонах країни, можна спостерігати їх певну єдність, забезпечувану спільними пріоритетами архетипових мотивів. Вивчення конкретних регіональних втілень обрядовості українського народу дозволяє створити повноцінну картину міфологічної, світоглядної й ціннісної основи його культурного життя. Завдання побудови такої картини має втілюватись у конкретні дослідження окремих обрядів у різних регіонах країни, проваджувані під кутом виявлення їхньої глибинної архетипової єдності.
У царині дослідження українського весілля як етнокультурного феномену, що зберігає системно пов’язані між собою всі ціннісні джерела (доетнічні (архетипні), етнічні й національні), нині існує багатий фактичний матеріал, закумульований у працях істориків, етнографів, фольклористів, філософів, мистецтвознавців, культурологів. Серед них особливо цінними є дослідження вчених кінця XIX — першої половини XX ст. — Хв. Вовка, Б. Грінченка, М. Драгоманова, Н. Дучинського, С. Єфремова, О. Іванова, Є. Кагарова, Ф. Колесси, А. Кримського, М. Максимовича, О. Малинки, В. Навроцького, Я. Новицького, В. Охримовича, М. Павлика, І. Свєнцицького, М. Сумцова, Г. Танцюри, К. Черв’яка, П. Чубинського.
У першій третині XX ст. в українській етнографії мали місце спроби виявити семантичні й структурні перегуки між обрядами родинного циклу (В. Данилів, Є. Сіцінський, Хр. Ящуржинський). Вони суголосні з напрямами подальших методологічних пошуків структуралізму й, зокрема, його предтечі А. ван Геннепа, який перевів площину дослідження в синхронний зріз, що відкрило шлях новим методологічним пошукам. Беззаперечну наукову цінність спроб зазначених авторів була, однак, обмежена відсутністю на той час відповідної теоретичної бази, що позначилося на рівні аналізу матеріалу.
У радянський період спостерігалося зниження активності досліджень ритуалів, що було пов’язано з негативною ідеологічною оцінкою народознавчих досліджень. Однак, навіть у несприятливій ідеологічній атмосфері, інтерес до української народної обрядовості та методологічної основи її досліджень не згасає. Середина — друга половина минулого століття позначилася виходом у світ яскравих у концептуальному плані дослідницьких робіт Н. Велецької, О. Курочкіна, А. Топоркова, В. Топорова, К. Чистова, в яких структуру та зміст весільного обряду проаналізовано як послідовність взаємопов’язаних дій певного ритуального значення, досліджено типологію весілля, символіку та семантику окремих весільних обрядів, зв’язок весільної обрядовості й архаїчних вірувань. А проте, трансформація та архетипіка весільної обрядовості зазначеними авторами не розглядалася як окремий предмет дослідження.
Серед робіт вітчизняних науковців останніх десятиліть аналітичною ґрунтовністю вирізняються праці В. Борисенко, Н. Здоровеги, О. Кравець, М. Шубравської. Вагомий внесок в опис, систематизацію й дослідження особливостей української народної обрядовості належить таким відомим науковцям, як Ю. Афанасьєв, Л. Баженов, В. Балушок, С. Безклубенко, О. Бєлова, О. Боряк, Н. Гаврилюк, А. Гаврищук, І. Денисюк, М. Дмитренко, А. Іваницький, В. Каменський, В. Качкан, Л. Копаниця, С. Мишанич, С. Ольговський, Ф. Погребенник, О. Правдюк, В. Струманський, О. Таланчук, М. Ткач, В. Шульгіна. Розгляду трансформацій традиційної української обрядовості в останні роки присвячено роботи Т. Гаєвської, В. Кушніра, О. Ліманської, Л. Малоокої, Н. Петрової, І. Щербіни та ін. У працях Є. Більченко, О. Босого, О. Гриценка, Г. Івакіна, С. Кримського, Т. Метельової, М. Моздиря, М. Поповича, О. Самари, О. Смольницької, О. Цибульської, В. Ятченко розглянуто вияви окремих архетипових мотивів та міфологем у культуротворчості українського народу.
Однак традиційна весільна обрядовість потребує ґрунтовного культурологічного дослідження під кутом співвіднесеності в ній загальнокультурних форм та їх специфічних етнонаціональних виявів, а отже й з погляду функціонування в ній конкретних архетипів та міфологем. І хоча лімінальні обряди досліджувано в роботах багатьох авторів, серед яких Т. Агапкіна, М. Гримич, А. Вєсєловський, В. Давидюк, О. Кісь, В. Костик, С. Лащенко, С. Маховська, Л. Невська, О. Олійник, Л. Петрухіна, В. Пропп, Ф. Савченко, О. Сєдакова, С. Толстая, М. Толстой, В. Топоров, О. Фрейнденберг, проте, близько до зазначеного аспекту досліджень підійшли лише А. Байбурін, В. Балушок, О. Курочкін, Г. Левінтон, Н. Лисюк, М. Маєрчик, О. Чебанюк.
Попри вагомі теоретичні розробки української весільної обрядовості, піднята в дослідженні проблема трансформації та архетипових мотивів у весільної обрядовості Середньої Наддніпрянщини кін. ХІХ — поч. ХХІ ст. ще не отримала належного висвітлення в культурологічній науці. Актуальними залишаються комплексний аналіз обрядовості та її трансформацій в умовах докорінних світоглядних змін, дослідження трансформацій специфічних виявів весільної обрядовості в конкретних регіонах України з погляду виявлення у весільній обрядовості українців інваріантних міфосюжетів, архетипів, їхньої маніфестації в архетипових мотивах та меж їхньої варіативності. Дослідження народної обрядовості з позицій запропонованого підходу дозволило б виявити умови, можливості та напрямки її трансформацій і відповідно будувати державну культурну політику в цій сфері.
Актуальність і доцільність висвітлення проблеми, її недостатня теоретична культурологічна розробленість обумовили вибір теми даного дослідження "Родинна обрядовість: Трансформація та архетипові мотиви весільної обрядовості Середньої Наддніпрянщини".
Хронологічні межі дослідження охоплюють період, що характеризується найбільш відчутними трансформаціями та спробами осмислити явище обрядовості та архетипових мотивів в обрядовій культурі українців. Це — кінець ХІХ — початок ХХІ століть. Його географічні межі окреслено центральною частиною України: Київська (без північних районів), Черкаська, західна Полтавська, східна Кіровоградська області.
Теоретична частина роботи спирається на концептуальні положення сучасної культурної антропології, семіотики та філософії культури (Л. Гармаш, Й. Гейзінга, В. Іванов, Т. Метельова, В. Топоров, М. Попович, К. Юнг). Надзвичайно важливе місце для концептуалізації проблеми виявлення архетипових мотивів у традиційному українському весільному обряді посіла теорія архетипів національної культури, розроблювана на вітчизняних теренах С. Кримським, Н. Лисюк та Н. Хамітовим.
Методологічну основу дослідження в контексті міждисциплінарного аналізу становлять: загальнотеоретичні й методологічні принципи наукового пізнання; методи системно-структурного аналізу (класифікація, систематизація), компаративістики (порівняння та узагальнення), праксиметричні методи (вивчення та узагальнення окремих елементів весільної обрядовості та її атрибутики в різних локусах Середньої Наддніпрянщини). Для виявлення особливостей виявів архетипових мотивів в традиційній весільній обрядовості Середньої Наддніпрянщини та тенденцій її трансформацій було застосовано принципи та методологію соціально-гуманітарного пізнання, зокрема проблемно-хронологічний, конкретно-історичний, історико-порівняльний, історико-генетичний, аналітичний, описовий методи та метод інтерпретації.
Карпати, Гуцульщина - Туризм Гуцульщини| < Попередня | Наступна > |
|---|