Черниш М. О.,
викладач кафедри рисунка та живопису КНУТД,
аспірант НАКККіМ
Одним з найкрасивіших елементів та доповнень ансамблю українського обрядового строю є жіночий головний убір. Головний убір повністю залежить від закономірностей та розвитку обрядового строю, виявляючи рівень і стан матеріальної культури суспільства.
Метою даної статті є розкриття художніх та конструктивних особливостей жіночих рушникових головних уборів Чернігівщини.
Поставлена мета обумовлює наступне завдання:
На Чернігівщині до початку ХХ століття основними були рушникові головні убори, а саме: намітка та зав’язка. Намітка та зав’язка мали не тільки ужиткове та естетичне призначення, а виконували ще й ритуальні та оберегові функції [3].
Найпоширенішою з рушникових головних уборів на Чернігівщині вважалась намітка [4].
На сьогоднішній день представлені намітки у Чернігівському історичному музеї ім. В.В. Тарновського мають вигляд довгого рушника, який витканий з домотканого напівпрозорого полотна. Рушник був оздоблений блакитними або червоними смужками на кінцях.
Намітка як елемент жіночого обрядового строю згадується в описах Городнянського, Конотопського, Стародубського, Суразького, Козелецького повітів. У Козелецькому повіті головний убір в’язали пропускаючи один кінець під підборіддям. Також використовували інший спосіб позування, коли одним кінцем обгортали голову, а інший кінець викладувався як драпіровка [1].
Вважалось, що намітку носили в основному жінки похилого віку. Інколи намітку жінки вдягали у святкові дні. Необхідно наголосити, що накручування полотна намітки на голову мало оберегову функцію, так як символізувалось з колом [3].
Намітка використовувалась на весіллі виконуючи охоронну функцію. На Чернігівщині під час весілля наміткою покривали молоду. Багаторазове вкриття наміткою молодої під час весілля мало оберегти "молоду" від "злих" очей. Остаточно намітку знімали з нареченої під кінець весілля (Див. мал. 1).
Різновидом рушникових головних уборів на Чернігівщині є зав’язки. Зав’язки були розповсюджені у Чернігівському, Городнянському, Ріпкинському, Семенівському районах. Молоді дівчата зав’язували зав’язки на волосся, а жінки зав’язували по очіпку. Носили зав’язки переважно у повсякденні звичайні дні.
Ознайомитись із зразками зав’язок можемо у Чернігівському історичному музеї ім. В.В. Тарновського.
Виготовлялись зав’язки з досить тонкої смуги лляного полотна. Кінці лляного полотна оздоблювались орнаментами ромбів, при цьому майстрині використовували техніку занизування. Символ ромба з давніх часів символізувався з родючістю [2].
У сучасний період на Чернігівщині плідно працюють у народних традиціях такі майстрині, як І.Г. Григоренко (пом. 2006 р.), Н.В. Черняк, Л.І. Лейначук, Н.Г. Верхочуб (пом. у 1987р.), Н.Ф. Гачегова, В.В. Зайченко, молода майстриня О.В. Костюченко (Чернігів), В.О. Кейдун (м. Новгород-Сіверський), у Прилуках традиції народної вишивки розвиває К.І. Каращук. Ці майстри створюють та відновлюють зразки українського обрядового строю з різними його елементами.
Отже, творчо переосмисливши художню спадщину минулого, ці майстрині та майстри зуміли побачити перспективи розвитку українського обрядового строю, вишивки, головних уборів і у руслі народних традицій створюють суто сучасні вироби: тематичні рушники, панно, серветки, скатерки, комплекти сучасного жіночого одягу, чоловічі сорочки, а також головні убори.
| < Попередня | Наступна > |
|---|