Пам’ятка-запитальник на допомогу збирачам української усної народнопоетичної творчості: методичні рекомендації / Світлана Садовенко, Зоя Босик. – Вид. 2-е / перероб. з 1-го вид. та доп. – К.: НАКККіМ, 2010
Дитячий фольклор – за визначенням А. Іваницького, – це «багатожанрова система, що складається із прозових, речитативних, пісенних та ігрових творів. До дитячого фольклору зараховують, як творчість самих дітей, так і твори, що виконуються для дітей дорослими. Такий поділ виникає з того, що ігрові і ритміко-інтонаційні можливості дітей залежать від віку. У ранньому віці (з перших днів народження, і десь до трьох – трьох з половиною років) емоційний, моторний і розумовий розвиток дитини лежить цілком на обов’язку дорослих. Дорослі виконують для дітей раннього віку колискові пісні та різні забавлянки (утішки), потішки, чукалки, пестушки, примовки, скоромовки тощо.
Другу частину дитячого фольклору становлять твори, виконувані дітьми середнього і старшого віку. До них належать твори, що співаються або ритмічно промовляються: ігрові пісні, дражнилки, лічилки, небилиці, заклички, жартівливі пісні, а також прозові приповідки, скоромовки, загадки, казки. Частина з них складена дорослими для дітей, але велика кількість – це творчість самих дітей» (Іваницький А.І. Українська народна музична творчість: Посібник для вищ. та серед. учб. закладів. – К.: Муз. Україна, 1990. – 336 с.).
Пам’ятка:
Не забудьте записати інформацію про те, де саме і від кого інформатори чули ту чи іншу казку, колискову, скоромовку, потішку, забавлянку, небилицю, лічилку, дражнилку, жартівливу, ігрову пісню тощо (радіо, телебачення, з книжки, від старших людей, склали самі).
< Попередня | Наступна > |
---|