Пам’ятка-запитальник на допомогу збирачам української усної народнопоетичної творчості: методичні рекомендації / Світлана Садовенко, Зоя Босик. – Вид. 2-е / перероб. з 1-го вид. та доп. – К.: НАКККіМ, 2010
Думи – жанр суто українського речитативного народного героїчного ліро-епосу, який виконували мандрівні співці-музики: кобзарі, бандуристи, лірники в Центральній і Лівобережній Україні. Дослідники дум зазначають, що це народні епічні і ліро-епічні твори героїчного і соціально побутового змісту. Їх виконували речитативом під акомпанемент бандури (кобзи) або ліри. Саме кобзарство було шанованим на запорізькій Січі. Кобзарі сприймалися як провідці і носії слова правди. Вони брали участь у козацьких походах та гайдамацьких повстаннях, у національно-визвольних рухах. Роль і місце кобзарів під час подій були надзвичайно вагомими.
У період Хмельниччини (1648-1654) вони закликали народ до боротьби, виражали його сподівання, уславляли героїв. Після поразки повстання Коліївщини (1768) активних його учасників кобзарів Прокопа Скрягу, Василя Марченка було страчено. Із занепадом козацтва занепадає і кобзарство. Кобзарі змішалися з жебраками-лірниками. Але й у ХІХ ст. були визначні митці: А. Шут, Т. Пархоменко, О. Вересай, якого високо цінував Т. Шевченко й подарував йому (1860) свій «Кобзар». Недарма збірку своїх віршів поет називає цим словом. Образ кобзаря стає улюбленим наскрізним мотивом Шевченкової творчості. Він оспівує кобзарів як втілення духу українського народу у своїх літературних і малярських творах.
Серед видатних кобзарів ХХ століття – М. Кравченко, Г. Гонча¬ренко. Самі виконавці дум називали їх по-різному: пісні про старовину, козацькі притчі, запорозькі псальми, лицарські пісні. Складали думи учасники і очевидці подій, а переймали їх народні співаки. Думи першого покоління складені про боротьбу з татарами й турками. Думи другого покоління відображають події часів Хмельниччини.
< Попередня | Наступна > |
---|