Башняк Л. І.,
аспірантка КНКУКіМ
У статті показано розвиток образотворчого мистецтва у середовищі старшин і стрільців Легіону Українських січових стрільців (1914–1918) та Збройних сил Західно-Української народної республіки – Галицької Армії (1918–1922), зокрема у таборах інтернування в Чехословаччині (1920–1922). Проаналізовано діяльність їхніх культу-рних центрів, насамперед Пресових Квартир, під час Першої світової та українсько-польської воєн. Відзначено широкий тематичний діапа-зон творчості Осипа Курилася, Юліана Буцманюка, Івана Іванця, Ле-ва Геца, Леоніда Перфецького, Осипа Сорохтея, їхню громадську і творчу активність у міжвоєнний період.
Для українського народу перша половина ХХ ст. була періодом глобальних катастроф і глибоких суспільно-політичних трансформацій, започаткованих Першою світовою війною 1914–1918 рр. і Українською революцією 1917–1921 рр. В цей час Україна, щойно звільнившись від соціального і національного поневолення в Російській і Австро-Угорській імперіях та здобувши державну незалежність, знову була розшматована більшовицькою Росією, Польщею, Румунією, Чехосло-ваччиною й опинилася у стані національної бездержавності. Однак, національно-визвольний рух в Україні, в різних його формах і ступе-нях активності, впродовж всього ХХ ст. ніколи не вщухав аж до здобуття Україною незалежності в 1991 р. Своєрідною "захисною оболонкою", осердям поневоленої нації була українська культура. Лі-тература, образотворче мистецтво, музична творчість і театр стали для українців в умовах бездержавності, за слушним висловом львів-ського історика Наталії Антонюк, "єдиним етнозберігаючим чинником, об’єднуючим началом, що не дали остаточно загинути нації" [1].
Вагомий внесок у збереження і примноження духовної скарбниці українського народу, розвиток національної культури в першій половині ХХ ст. зробила широкомасштабна творча діяльність галицького стрілецтва. Вона базувалася на бурхливому піднесенні національного руху, який зумовив утворення наприк. ХІХ – поч.. ХХ ст. масових това-риств і об’єднань – "Просвіта", "Сокіл", "Січ", "Січові стрільці" та ін. Провідну роль у них відігравали патріотична інтелігенція, студентст-во, селянська молодь, які прагнули наслідувати традиції Запорозької Січі й продовжити боротьбу козацтва за незалежність і соборність українських земель.
Сформований у складі австрійської армії у Львові у серпні 1914 р. в перші дні Першої світової війни під гаслами збройного виступу за самостійну соборну Україну добровольчий Легіон Українських Стрільців, у якому зосередився потужний інтелектуальний потенціал, став вогнищем стрілецької творчості. Командування Легіону створило спеціальний орган, центр культурно-просвітницької роботи серед галицького стрілецтва – Пресову Кватиру під керівництвом старшин Миколи Угрина, Никифора Гірняка, Юліана Буцманюка, Антона Ло-тоцького, що згуртувала навколо себе значні літературні і мистецькі сили. Серед них були вже відомі широкому загалу галичан письменники і журналісти О. Назарук, М. Заклинський, В. Старосольський, Ю. Шкрумеляк, Т. Мелень, А. Бабяк (М. Ірчан), композитори-пісенники М. Гайворонський, Р. Купчинський, художники О. Курилас, І. Іванець, Л. Гец та ін. "Так зав’язалося творче об’єднання, – зауважив сучасний мистецтвознавець Р.Яців, – якому навіть у світовій історії було б важко підібрати рівнозначний приклад" [2].
Гурт талановитих діячів образотворчого мистецтва очолив досвідчений Осип Курилас, який закінчив Львівську художню школу, Краківську академію красних мистецтв, вивчав творчість визначних митців Західної Європи у Відні, Мюнхені, Дрездені, Празі, Загребі, брав участь у виставках і отримав широке визнання в Галичині. Його картини "Тарас Шевченко на засланні", "Похорон Шевченка", "Переяславська Рада", "Сагайдачний під Москвою", "Освободженна", порт-рети Б.Хмельницького, Т.Шевченка, І.Котляревського, П.Дорошенка та інші творчі здобутки були представлені на виставці у Львові в 1911 р., засвідчивши його талант. Вже тоді він виявив себе непересічним митцем широкого тематичного діапазону: портрет, пейзаж, історичний жанр, релігійні сюжети. "І в пейзажах і світських сюжетах виявляє нам артист неабиякий талант, – відзначала авторитетна львівська га-зета "Діло". – Бажаємо йому, як і нашій штуці, якнайлучшого пово-дження на виставці" [3].
Отже, в Пресову Кватиру 45-літній О.Курилас прийшов у зрілому творчому віці і по праву став учителем і наставником романтично налаштованих молодих талановитих художників, серед яких відзначимо насамперед вихованця львівської приватної студії Івана Іванця, випускника художньо-промислової школи у Львові і учня Олекси Новаківського Лева Геца, вихованців Краківської академії красних мистецтв Юліана Буцманюка і Осипа-Романа Сорохтея, студента Краківської академії Юліана Назарака. Своїм головним завданням вони вважали сприяти піднесенню морального і бойового духу стрілецтва і творити для наступних поколінь українського народу наочні документи з героїчної доби національно-визвольних змагань. Відтак, як слушно зазначив відомий історик галицького стрілецтва Степан Ріпецький, "поруч із збройним чином Українських Січових Стрільців, разом із воєнними трудами та бойовими подвигами, супроводила їх нерозлучно від самого початку їхня багата та широка духовна творчість, глибока національно-політична визвольна думка у всіх її виявах і формах. Вона здійснила потужний прорив у національному житті українського народу в галузі культури, зокрема образотворчого мистецтва" [4].
Тематичний і жанровий діапазон творчості стрілецьких художників був надзвичайно широким: графічні твори у жанрі ілюстрацій, шаржів і карикатур, портрет, картини стрілецького побуту, батальні картини, листівки на стрілецьку тематику, стрілецькі відзнаки та ін. На початку їхньої діяльності в Легіоні УСС у фронтових умовах пе-реважали графічні малюнки, якими ілюструвалися перші літературні видання Пресової Кватири: журнали "Шляхи", "Усусус", "Червона Калина" та сатиричні – "Самоохотник", "Бомба" і "Самопал", що ко-ристувалися популярністю серед стрілецтва та галицького суспільства назагал.
Графіка, що в ній працювали О.Курилас, О.Сорохтей, Л.Гец, фіксувала бої, стрілецький побут, портрети стрільців і старшин Легіону, звичайно виконувалася найбільш доступними в польових умовах олівцем, тушшю, аквареллю, пастельними олівцями й носила переважно документальний характер. Помітне місце посідала карикатура і дружні шаржі.
Перший номер згаданого "Самоохотника" майже цілком ілюстрував О. Курилас, причому його карикатури і шаржі мали витончений, доброзичливий характер, притаманний освіченій та висококультурній українській інтелігенції. Характерним прикладом може служити са-мошарж "Парнас у Коші", де вся Пресова Кватира їде у велетенсько-му кошику на плечах у свого опікуна Івана Боберського. Привертала увагу карикатура О. Куриласа з політичної проблеми – щодо непоро-зумінь між Західно-Українською Народною Республікою і Українсь-кою Народною Республікою: нещасного і замученого Лева галичини шарпають за хвоста і гриву галицький прем’єр Кость Левицький і перший президент УНР М. Грушевський [5].
Сучасний мистецтвознавець Андрій Крижанівський у монументальній праці "Осип Курилас" (Львів, 2008) характеризує карикатури й дружні шаржі, виконані дуже дотепно і майстерно, як справжні витвори мистецтва. Такими він визнає карикатури на І.Іванця, М.Угрина-Безгрішного, І.Боберського, шарж на стрільця Софію Галєчко. Під гумористичний приціл художника потрапляли й політичні лідери нації. Зокрема, у карикатурі "Сонна політика", "Вершок діяльності УБУ (Української бойової управи – Л.Б.)" та особливо дошкульній гуморесці "Молитва за Україну" 1917 р., яка дуже нагадує політичну шарпанину в сучасній Верховній Раді України [6].
До класики українського мистецтва увійшли також графічні малюнки О.Сорохтея, який плідно працював у Пресовій Кватирі у 1914–1918 рр. Його твори з побуту стрільців, портрети і шаржі вирізняються багатою мистецькою культурою, філігранною технікою, глибоким психологізмом образів. Такими були його карикатури "Усусуси", на І.Боберського, шаржі на командира Легіону УСС полковника Г.Коссака, сотника І.Цяпку-Скоропада та ін. Водночас, він виявив себе худож-ником нових течій в образотворчому мистецтві. "Історично став Со-рохтей на галицькій землі першим свідомим експресіоністом, – наголошував І. Іванець. – Має він свій стиль – наскрізь органічний вислів його мистецької вдачі" [7].
Вершиною творчості художників Пресової Кватири стали живописні батальні картини, що відображали бойовий шлях Легіону УСС, а згодом Галицької армії, подвиги стрілецтва у битвах за Україну, портрети окремих стрільців і старшин, героїв визвольних змагань. Цей жанр став основним у довготривалому періоді позиційного хара-ктеру війни від кінця 1915 р., коли за наказом полковника Г.Коссака для О.Куриласа у прифронтовій Тудинці на Тернопільщині облашту-вали художнє ательє. Період перебування на фронті зайняв у творчості стрілецьких художників особливе місце. "Маляри Осип Курилас, Лев Гец та Іван Іванець у той час створили багато портретів, пейзажів та сцен із стрілецького побуту, – писав Осип Думін в "Історії Легіону Українських Січових Стрільців". – Осип Курилас, якого отаман Кос-сак спровадив із Коша ще восени 1915 р., уладив неподалік полкового командування малярське ательє і працював в ньому постійно і ретель-но. Багато його творів, що там народилися і збереглися досі, є однією з найцінніших пам’яток життя і праці УСС" [8].
Постійне перебування на фронті, спілкування зі стрільцями і старшинами, учасниками великих битв, надихало О.Куриласа і його друзів на нові творчі здобутки, народжувало теми для картин батального жанру. Слід відзначити, що творчість стрілецьких баталістів О.Куриласа, І.Іванця, Ю.Буцманюка, Ю.Назарака базувалася на бага-тих традиціях українського батального мистецтва. Вони вчилися на творах визначних митців цього жанру: наддніпрянців М.Самокиша – академіка і професора Санкт-Петербурзької академії мистецтв, і С. Васильківського – вихованця Віденської академії мистецтв, галичанина К.Устияновича, польських баталістів Є.Батовського і З. Розвадовського.
Саме у той період О.Курилас, який, власне, не був баталістом за покликанням, став неперевершеним у жанрі портрету і пейзажу, написавши батальні картини "Бій на Маківці", "Семиковецьке побоїще", "Битва на Лисоні", "Протинаступ сотні Будзиновського", "Залога на Стрипі" та інші, які увійшли до скарбниці українського батального мистецтва. Плідно працював у цьому жанрі визнаний художник-баталіст Іван Іванець. Його твори "У бою", "Сутичка", "У поході", "Атака кінноти", "Вперед!" "Вершник", "В атаку" та інші, часто вико-нані у техніках пастелі й акварелі, надзвичайно динамічні й сповнені глибинною експресією. Зауважимо, що реалістичні елементи в них часто поєднані з імпресіонізмом, до якого загалом тяжів художник. "У розумінні І.Іванця, – зазначає О. Кіс-Федорчук, – батальні сцени є насамперед правдивим документом епохи й мають відображати реа-льні події серед реальних обставин. Тому його замальовки на воєнні теми видаються такими органічними і правдивими… Динамічні сцени рукопашного бою чи атак кінноти, активні ракурси коней і людей, сповнені справжньою глибинною експресією. Ця якість від врожденного малярського темпераменту художника" [9].
Окрасою фронтової стрілецької творчості стали також твори Ю.Буцманюка ("Побідний похід на Болехів", "На горі Ключ", "Приступ на гору Маківку") і Ю. Назарака ("Семиківська битва", "Барабанний вогонь на Семиківці" та інші), які мають не лише художню, але й документальну цінність.
Водночас, стрілецькими художниками на фронті було створено цикл невеличких, проте надзвичайно вишуканих за виконанням і кольором етюдів на теми повсякденного фронтового життя, які перепліталися з красою української природи Бережанщині й загалом Опілля. Не менш цінними документами військової історії, ніж батальні кар-тини, стали твори О. Куриласа "Стрілець на варті", "Село Соснів", "Стрілець над книжкою", "Поранений", "Селянська хата", "Старшина під вікном", "Бальйон над Стрипою", "Хата над Судинкою" та ін. Не-величкі етюди з натури стрілецького побуту, зображення краєвидів, церков, селянських хат ілюстрували будні вояків, фіксували середовище, в яких вони діяли. Водночас, вони засвідчували ерудицію, морально-етичну позицію стрілецького митця. Серед них були малюнки "Пейзаж з Іванівни", "Рогатин", "Ганнуся Кузьмишина", "Кухня О. Кузьмича в Пісочній" та ін. Відзначимо в цьому жанрі твори Л. Геца "Соснів", "Родина утікачів", "Вівсє", написані в невеликих селах Надзбруччя.
Ці твори, поряд з батальними картинами і портретами, експонувалися на виставках 1916–1918 р. у Відні, а від вересня 1918 р. – в Національному українському музеї у Львові. І.Боберський згадував, що у Відні "найбільше образів збиралося від Осипа Куриласа, сильного в краєвидах і подобах осіб" [10]. Коли виставку стрілецької творчості перенесли до Львова, 26 листопада 1918 р. її відвідав митрополит Андрей Шептицький. В.Залозецький у газеті "Діло" зазна-чив, яке велике враження на присутніх справили твори українських військових митців: "Широко був представлений Осип Курилас. Пере-довсім звертають на себе увагу краєвиди. Курилас – майстер краєвидів блискучий. Його ціла штука оперта на краєвиді. Краєвиди Куриласа суть суб’єктивними відбитками мальовничих витинків реального сві-та… І не запускається Курилас у непевні дороги найновіших течій експресіонізму. Своїм артистичним темпераментом він належить до попередньої генерації імпресіоністів" [11].
Вагомий внесок в образотворче мистецтво зробили стрілецькі художники у жанрі портрету, створивши чималу галерею образів мужніх і відданих борців за волю України, багато з яких полягли у боях або загинули в енкаведистських застінках в роки сталінського терору в СРСР. Лише О.Курилас створив близько 200 портретів старшин і стрільців Легіону УСС. Найвідоміші з них – команданта полковника Г.Коссака, курінного отамана С.Горука, хорунжої Олени Степанівни, отаманів В.Дідушка, О.Букшованого, Н.Гірняка, сотників Д.Вітовського, З.Носковського, Б.Гнатевича, Р.Камінського, Я.Індишевського, діячів Пресової Кватири М.Угрина-Безгрішного, Л.Лепкого, О.Назарука, М.Голубця, М.Гаврилка, Л.Новіна-Розлуцького, а також І.Франка та ін. Широкий суспільний резонанс викликав представлений на виставці 1918 р. символічний за своїм звучанням портрет Т.Шевченка "Дивлюсь, аж світає…" на тлі стрілецького війська. На відміну від тради-ційних і відомого від 1909 р. автопортрета в суворій задумі, Кобзар зображений у радісному очікуванні, окрилений сподіваннями щодо майбуття України.
Зауважимо, що мистецтвознавці радянських часів по-різному ставилися до творчості О.Куриласа, але здебільшого високо оцінювали його внесок в українське образотворче мистецтво. Проте, аналізуючи його спадщину періоду перебування в Легіоні УСС і цикл портретів січовиків, А.В’юник констатував, що виконані олією більше як 200 портретів стрільців і старшин, "написаних рукою талановитого живописця, різноманітні за композицією… не мають ніякого іконографіч-ного інтересу" (відтак, більшість з них були варварські знищені у 1952 р. після смерті художника) [12].
Визначне місце у творчості стрілецьких художників доби визвольних змагань посідало ілюстрування видань Пресової Кватири та інших друків, що, поряд із патріотично-публіцистичними матеріалами, друкували сатиру і гумор, притаманні українським воякам. Зокрема, О.Курилас, на рекомендацію В.Липинського зробив 17 найважливіших ілюстрацій для "Історії України" М.Аркаса (1912), серед них – портрети І.Котляревського, Т.Шевченка, Б.Хмельницького, П.Сагайдачного та живописні твори "Хмельницького обирають гетьманом", "Сагайдач-ний під Москвою", "Похорон Шевченка". Він ілюстрував щорічний "Стрілецький календар".
Визначним ілюстратором видань "Шляхи", "Червона Калина" виявив себе І.Іванець, який створив багато документальних малюнків з історії січового стрілецтва й по закінченні визвольних змагань, повернувшись до Львова, став ілюстратором потужного видавництва І.Тиктора, головним напрямком якого стала публікація з історії галиць-кого стрілецтва. Чимало карикатур і шаржів, малюнків з фронтового побуту для видань створив О.Сорохтей. Талановитий маляр і графік, 20-літній Лев Гец перші рисунки-ілюстрації зробив для журналу "Шляхи", а його "Антологія Стрілецької творчості", що нині зберігається в Римі, за висловом О.Жеплинської і С.Кищака, "сьогодні з пер-спективи часу має неоцінену вартість як мистецький документ тієї доби" [13].
У тогочасному доробку стрілецьких художників слід відзначити численні листівки на військову та ліричну тематику, а також виготовлення військових відзнак, нагород, полкового прапору УСС, українського однострою. Так, О.Курилас оформив цикл листівок "Бо війна війною", "Ой, видно село" та ін., на яких зображені з додатком нот сі-чові стрільці у побуті, нерідко ліричного змісту. І.Іванець і Л.Лепкий розробили й впровадили український військовий однострій, стрілецьку "мазепинку", військові відзнаки. Водночас, у 1916 р. вони розробили проект стрілецького прапору, який символізував соборність України, який у жовтні освячений митрополитом Андреєм Шептицьким. Скульптор М.Бринський опрацював "Золотий тризуб" та значки "С.С."
По закінченні Першої світової війни, в результаті піднесення національно-визвольного руху і розпаду Австро-Угорської імперії утворилася незалежна Західно-Українська Народна Республіка. Але свою незалежність їй тепер довелося боронити від агресії з боку Польщі.
Усвідомлюючи важливість національно-патріотичного виховання вояків 100-тисячної Галицької армії та опираючись на традиції Легіону УСС, командування за ініціативою І.Іванця відновило діяльність центру культурно-просвітньої діяльності Пресової Квартири. Проте частина стрілецьких художників відійшли: О.Курилас став виклада-чем мистецької школи О.Новаківського, а І.Іванець, Л.Лепкий і Ю.Буцманюк зайняли командні посади у війську. Проте, цей період від початку українсько-польської війни до кінця визвольних змагань, позначеного діяльністю стрілецьких літераторів і митців в таборах інтернованих частин УГА в Чехословаччині до 1923 р., здебільшого трагічний за змістом, не міг залишитися поза увагою художників. Найбільше творчих доробків зробили І.Іванець і випускник Краківсь-кої академії мистецтв Леонід Перфецький.
У своїх картинах І.Іванець зафіксував трагічні сторінки з історії УГА періоду 1919–1920 рр. У "Поході на Бершадь" – піший перехід військового обозу розбитою польовою дорогою у сірий зимовий день. Глибоку драму галицьких частин на Великій Україні під час боїв на трьох фронтах та страшної епідемії тифу відбивають його картини "По болотистих дорогах", "Зима на Великій Україні", "Снігова завія", "На Одесу", "Остання атака кінноти УГА Бригади УСС під Чудновим 23 квітня 1920 р." та ін. Пізніше він успішно співпрацював у таборах інтернованих галицьких частин у Чехословаччині, був активним чле-ном Культурно-просвітнього кружка, організовував виставки стрілецької творчості, створив галерею портретів галицьких старшин і стрільців у циклі "Типи УГА на еміграції в Чехословаччині". Зокрема, 1923 р. у Йозефові він організував стрілецьку мистецьку виставку, на якій представлено твори художників Ю.Буцманюка, М.Бринського, В.Касіяна, В.Кобринського та ін. У міжвоєнні роки І.Іванець часто ілюстрував книги Б.Лепкого, М.Гоголя, М.Твена та альбоми "Українські Січові Стрільці.1914–1920" (Львів, 1935) і "Памяті вождя УГА" [14].
Чимало уваги митці приділяли розробці форми одягу і знаків розрізнення в Галицькій армії, яка перейняла кращі традиції від Легіону УСС та довоєнних молодіжних парамілітарних організацій "Сокіл", "Січ", "Пласт" [15].
Варто відзначити плідну працю О.Куриласа у 1920–1930-х роках на ниві ілюстрації читанок і букварів, що не мала собі рівних у майстерності в тогочасній українській книжці для дітей. Однією з перших визначних його праць була ілюстрація "Букваря" (1926), до якого він виконав 127 графічних рисунків пером. Здебільшого ці ілюстрації, що мали не лише мистецьке, але й велике пізнавальне значення, присвячені галицькому селу. У "Букварі" й подальших шкільних підручни-ках картини села переплітаються з історією краю, портретами національних героїв і діячів. Художник виявив тонке знання дитячої психології й доносив свої ідеї до свідомості дітвори доступно і впливово. Ілюстровані О.Куриласом підручники залишали глибокий слід в пам’яті й серцях дітей на все життя, відзначав М.Батіг у спеціальному дослідженні з цієї проблеми [16].
Започаткована в добу національно-визвольних змагань 1914–1923 рр., стрілецька творчість в галузі образотворчого мистецтва продовжувалася силами діячів колишніх центрів культури в українських військових формуваннях та представників нового покоління. У першій половині ХХ ст. поряд з О.Куриласом, І.Іванцем, Л.Гецом, О.Сорохтеєм, Л.Перфецьким, Ю.Буцманюком у жанрі стрілецького живопису плідно працювали в Україні О.Кульчицька, Е.Козак, П.Ковжун. В останні десятиліття їхню естафету перейняли М.Яців, І.Крислач та ін. Характеризуючи вплив стрілецької творчості на по-дальший розвиток мистецтва, упорядниця альбому "Українські Січові Стрільці у боях та міжчассі. Мистецька спадщина" (Львів, 2007) О.Кіс-Федорчук наголосила: "Ідеї Січового Стрілецтва, насамперед державницька ідеологія, дух жертовності та служіння своєму народо-ві, запліднили творчу уяву багатьох тогочасних мистців" [17].
Чи не найбільше втілила їх у своїй мистецькій праці Олена Кульчицька, початок творчої діяльності якої припадає на 1914–1920 роки. Саме тоді з’явилися її перші твори на воєнну тематику – "Чорна хмара війни", "Могила борців", "Мати Божа, рятуй наш край", "За рідний край", "Гуцули-добровольці", "Борцям за волю України" та ін., ілюстрації до воєнної читанки "Червона Калина". У цих роботах О.Кульчицька досягла великої сили мистецтва і стала в один ряд з ві-домим стрілецькими художниками. Її праці неодноразово експонува-лися на виставках у Парижі, Римі, Празі, Чикаго, Берліні та вже у радянські часи в Києві та Львові й отримували схвальні відгуки.
Гідно продовжив традицію стрілецьких мистців у жанрі батального мистецтва Леонід Перфецький. Він створив низку картин з бойової історії Галицької армії і Армії УНР: "6-та Січова стрілецька дивізія в Станіславові. 1919", "Зимовий похід. Атака кінноти", "Здобуття Київського арсеналу. 1918", "Бій з поляками за залізничний двірець у Львові", "Оборона студентським куренем залізничної станції Крути, 29 січня 1918 р." та ін. Слід відзначити також творчу діяль-ність у міжвоєнні роки в Західній Україні М.Бойчука, О.Новаківсь¬кого та активного організатора мистецьких сил Павла Ковжуна, який сприяв створенню Гуртка діячів українського мистецтва, до якого увійшли разом з ним П.Холодний, М.Голубець, О.Кульчицька, Л.Гец, О.Новаківський та інші мистці. Вони тісно співпрацювали, особливо при організації виставок, з авторитетними мистцями О.Куриласом, І.Трушом, А.Манастирським та підтримували зв'язок з художниками українського зарубіжжя.
Приєднання Західної України до УРСР та встановлення на її землях тоталітарного режиму з більшовицькою ідеологією, що замовчувала або брутально фальсифікувала історію національно-визвольних змагань і намагалася стерти їх із пам’яті українського народу, завдало великої шкоди українському мистецтву. Після Другої світової війни частина відомих митців, зокрема, І.Іванець були репресовані й загинули на засланні. Після ретельної ревізії у музеях Львова велика кіль-кість творів стрілецьких художників були вилучені з експозиції до так званих спецфондів. Усі зусилля директора Львівського музею українського мистецтва І.Свєнціцького їх зберегти виявилися марними. Влітку 1952 р. спеціальна комісія за участю партпрацівників під керівництвом секретаря Львівського обкому К.Литвина (згодом міністра культури УРСР) знищила "націоналістичні антирадянські експонати" – 1842 художніх твори, з них 299 картин: О.Куриласа (40), І.Труша, О.Кульчицької, А.Манастирського, І.Іванця, П.Ковжуна, Е.Козака та ін. Поряд з ними з бібліотек вилучено всі видання, що містили репродукції творів стрілецьких художників [18].
Іван Іванець.
Титул до "Самоохотника". Гнильче, 1915
Лише зі здобуттям Україною незалежності образотворче мистецтво стрілецтва стало предметом комплексного дослідження. Укра-їнському народові повернуто скарби стрілецької творчості, вона стала темою книг і публікацій, музейних виставок. Серед видань слід назвати "Історію галицького стрілецтва" М.Литвина і К.Науменка (Львів, 1990), "Легіон Українських січових стрільців" М.Лазаровича (Тернопіль, 2005), змістовні та чудово ілюстровані альбоми "Осип Курилас" А. Крижанівського (Львів, 2008), "Українські Січові Стрі-льці в боях та межичассі" (Львів, 2007) і "Західно-Українська Народна Республіка. Ілюстрована історія" (Львів, Івано-Франківськ, 2008), створені колективами авторів.
Маємо надію, що запропонована розвідка прислужиться до по-дальшого дослідження порушеної міждисциплінарної проблеми, ор-ганізації великої виставки стрілецької творчості.
Осип Курилас.
Портрет Сеня Горука. Грудень, 1916
Осип Курилас.
Титул "Самоохотника" (число 25-26) з автопортретом О.Куриласа. 1917
Осип Курилас.
Стрілецька муза в обіймах, Пісочна, 1917
Осип-Роман Сорохтей.
Четар УСС Цяпка. 1917
Леонід Перфецький.
Бій за Львів. Листопад, 1918
| < Попередня | Наступна > |
|---|