Горенко Л.І.Діяльність Д. М. Щербаківського в контексті історичного культурознавства

Горенко Л. І.,
канд. мистецтвознавства,
с.н.с., професор НАКККіМ,
Відмінник освіти України

Важливим об’єктом наукових досліджень є культурологічна та українознавча діяльність Данила Михайловича Щербаківського – видатного українського етнографа, археолога, мистецтвознавця, одного з найавторитетніших знавців пам’яток національної культури України. З його іменем пов’язано заснування музейного фонду в Києві та розвиток музейної справи в Україні наприкінці XIX – початку XX ст. Він став одним із засновників Київського етнографічного товариства, Кабінету антропології та етнології імені Ф.Вовка, Київського архітектурного інституту, а також талановитий організатор відділів історико-побутового та народного мистецтва Всеукраїнського історичного музею в м. Києві. Тривалий час діяльність Д.Щербаківського була заборонена для дослідження. Від 30–50-х років XX ст. про його життєтворчість писали Ф.Ернст, С.Єфремов, П.Курінний, О.Куріло, М. Міллер, В. Овчинніков, С. Томах, З. Толкачов, Є. Холостенко, а також дослідники 70–90-х років: С.Білокінь, Д.Бурко, Я.Верменич, Л.Горенко, Т.Лисенко, Р.Маньковська, М.Очерет, В.Павловський, О.Нестуля, Ю.Нікішенко, Л.Окіншевич, К.Осьмак, Н.Полонська-Василенко, Я.Пастернак, О.Попельницький, Г.Рудий, В.Сидоренко, Є.Спаська, О.Суховарова-Жорнова та інші [6, 167; 11, 116–117; 13, 44–45; 14, 99–125]. Особливо цінними є спогади про вченого Г.Нарбута, Я.Верменича, Ф.Ернста [2, 219–233; 3, 245–247; 10, 128–130] та багатьох інших видатних діячів української культури.

Народився Д.М. Щербаківський 17/19 грудня 1877 року в с. Шпичинці Сквирського повіту Київської губернії (тепер Житомирська обл.) у сім’ї священика. Оточення дитячих років серед української родини було найтісніше пов’язане з діяльністю гуртка українознавчого журналу "Київська старовина", а також професорів В.Ю.Антоновича, М.Петрова та інших. Він успішно закінчив 3-тю київську подільську гімназію (1897 р.) із золотою медаллю та історико-філологічний факультет Київського університету св. Володимира (1901 р.). Вже в 90-х роках XIX ст. Данило Михайлович разом із своїм старшим братом В.М.Щербаківським, відомим археологом і знавцем українського мистецтва, проводили археологічні розкопки могили поблизу с.Вчорайшого. У 1905 р. проводив археологічні розкопки на прикордонні Херсонщини й Київщини за планом проф. В.Г.Антоновича, а також збирав пам’ятки українського народного мистецтва й фольклору. Був залишений при кафедрі російської історії для підготовки до професорського звання [1, 14]. Археологічні, етнографічні та культурологічні дослідження вченого несподівано перервала мобілізація 1904 року й відрядження його на Кавказ. Після повернення з Кавказу був призначений на посаду викладача історії та географії до гімназії м.Умані. Період перебування в Умані характеризувався надзвичайно різноманітною та інтенсивною науково-дослідною діяльністю. Враховуючи те, що гімназія охоплювала учнів понад сотні сіл, Д.М.Щербаківський зорганізував широкий громадський дослід Уманщини, з боку археологічного, етнографічного, історико-культурного й українознавчого, "створивши цілу школу робітників у галузі музейництва й етнографії" [15, VI]. Він провадив археологічні розкопки на межі Київщини та Херсонщини, де було зібрано численні матеріали: фотознімки, речі хатнього й культового вжитку, фольклорні матеріали (записи) – все це було долучено до експонатів Київського Городського музею (згодом, Всеукраїнського історичного музею у Києві) та до Наукового товариства імені Т.Шевченка у Львові.

З 1902 року він був постійним кореспондентом і співробітником (взяв активну участь в організації двох т. зв. "кустарних" виставок), а з 1910 р. і до кінця свого життя працював завідувачем історико-побутовим відділом та відділом народного мистецтва Київського художньо-промислового і наукового музею (згодом Всеукраїнського історичного музею імені Т.Г.Шевченка). Відтоді на наукові інтереси Д.Щербаківського вплинув директор музею М.Біляшівський (Біляшевський) (1867–1926), який був родом з Умані – відомий науковий і громадський діяч, академік Української Академії наук (УАН). За дорученням музею у 1913 році впродовж трьох місяців Д. Щербаківський відвідав близько 30 музеїв Німеччини, Австрії, Італії, Швейцарії та Росії. Перебуваючи за кордоном вчений відвідав близько 30 музеїв і вивчав музейну справу в Берліні, Відні, Венеції, Вероні, Дрездені, Кракові, Мюнхені, Нюренберзі, Празі, а також Львові, відкрили безмежні обрії перед Д.Щербаківським. Відтоді заповітною мрією Д.М.Щербаківського та М.Т.Біляшівського стало: перетворити Київський "Городской Музей Древностей и Искусств в г.Киеве" на дійсно національний Музей України, розгорнувши його за кращим закордонним зразком такого закладу в Музей-Парк (на території колишнього царського саду з палацом і садибою Браницької). Будування такого комплексу було здійснено у 1919–1925 роках, коли "Городский Музей" було перетворено у Всеукраїнський історичний музей імені Т.Шевченка.

Як секретар комісії по завідуванню музейним відділом Старого Києва, Д.Щербаківський, став одним з ініціаторів видання "Известий Отдела старого Киева при Киевском городском музее". В 1915 році він подарував музею збірну ікон XV–XVII ст. Повернувшись до Києва, став вченим секретарем та академіком Української державної Академії мистецтв, вченим секретарем Секції мистецтв Українського народного товариства (вересень 1918 – травень 1919 рр.), багато працював у галузі охорони пам’яток історії та культури України. У 1920-х роках Д.Щербаківський став найавторитетнішим знавцем українського національного мистецтва XVI–XVIII ст. та українського народного мистецтва. У роботі над музейною експозицією та виставками Д.Щербаківський розкрив зміст народних декоративних виробів як творів мистецтва.

Вчений став одним з організаторів Київського археологічного інституту, де керував відділом мистецтва та Етнографічним товариством. Обіймав посаду заступника голови Всеукраїнського археологічного комітету (ВУАК), до бібліотеки якого надійшла згодом його власна книгозбірня. Д.Щербаківський викладав в Архітектурному інституті, Київському художньому інституті, керував підготовкою аспірантів на кафедрі мистецтвознавства при ВУАН (Є.Спаська, К.Білоцерківська, Н. та М.Венгженовські, Д.Мулявка та ін.), які склали школу дослідників українського народного мистецтва.

Д. Щербаківський був незаперечним авторитетом і серед археологів. Брав активну участь у розкопках скіфських курганів, поселень трипільської культури, виявив чимало пам’яток світового значення. Археологічні захоплення продовжили і в наступному. Після закінчення Київської 3-ої гімназії, Д.Щербаківський вступив до історико-філологічного відділу Київського університету св. Володимира під керівництвом професора В.Б.Антоновича. По закінченні університету (1901 р.), Д.М.Щербаківський успішно розпочав свою наукову й музейну діяльність. Так, з 1902 року в "Київській старовині" він вміщує свою перше розвідку "Бібліотека Вишневецького Замка" [9, 163–171], а в наступному "Фундушева Запис князя Любарта", а також "Дитячий Едем" [12]. В цей період, на запрошення Полтавського краєвого (земського) музею, він розпочав подорожі для збирання килимів на Полтавщині, а також укомплектовує численними експонатами Полтавський музей. Водночас, Д.Щербаківський був талановитим педагогом, він організував експедиції у села, де разом з учнями збирав пам’ятки археології, побуту та мистецтва. У 1910 р. учений переїздить до Києва, де розпочав активну діяльність в галузі музейної справи.

Головним життєвим покликанням Д.Щербаківського стало вивчення і популяризація історії українського народного мистецтва. Він повністю присвятив себе організації головної скарбниці матеріального й духовного спадку нації – Київського художньо-промислового і наукового музею (нині – Національний музей історії України). Разом з М.Біляшівським, одним із фундаторів музею, об’їздив і обійшов Україну, збираючи вишивки, картини, ікони, килими, кераміку, книжкові раритети, створюючи і поповнюючи колекції музею. Вперше в історії музейної справи України він організував експозицію, в якій були представлені зразки народної творчості. За свідченням дослідників, за 25 років самовідданої праці Д.Щербаківський здобув для музею понад 30 тисяч експонатів. Він зібрав кілька тисяч українських народних пісень, колядок та інших фольклорно-етнографічних матеріалів. Мобілізований на фронт під час Першої світової війни, Д.Щербаківський і звідти надсилав до музею придбані на власні кошти пам’ятки. Він врятував безцінні скарби народного мистецтва в Галичині та Буковині, а в пореволюційні часи – у Наддністрянській Україні. У 1915 році вчений подарував музеєві цінне зібрання ікон XV–XVII ст. Завдяки зусиллям вченого-українознавця в 1920-х роках вдалося повернути з Москви до Києва багато національних українських скарбів, вилучених з українських церков впродовж XV–XIX ст.

Напружену експедиційну роботу Д.Щербаківський поєднував з науково-дослідною. Він залишив культурологічні та українознавчі праці з історії національного українського мистецтва: "Козак Мамай", "Символіка в українському мистецтві", "Український портрет до кінці XVIII ст.", "Суета сует", "Українські дерев’яні церкви", "М.І.Петров", Виноградна лоза", "Сторінка з української демінології", "Реліквії старого київського самоврядування", "Перший театральний будинок у Києві та його садиба" та відоме видання "Українське мистецтво" (1927 р.) [7, 88] й заклав основи етнокультурознавства та методологічні основи його дослідження [4, 251; 5, 278–280; 8, 12–14].

У червні 1927 року Данило Щербаківський трагічно загинув. Відомий мистецтвознавець Ф.Ернст так писав про нього: "Хай кожному робітникові на ниві культури ім’я твоє буде світлим зразком – зразком святої відданості справі, зразком чесного вартування на сторожі скарбів минулого та на користь освіти поколінь майбутнього" [10, 127–131]. Все наукове майно і власну бібліотеку Д.М.Щербаківський подарував Всеукраїнському археологічному комітетові, заступником голови якого він був до останнього. З Всеукраїнським музейним городком його пов’язувала діяльність як члена наукової ради реставраційної майстерні та члена редакційної колегії видання "Український Музей" [15, VII].

Активні заходи приймав Д.Щербаківський щодо організації кабінету антології та етнології імені Ф.Вовка – це фактично перші кроки наукового товариства для дослідження археології і етнографії, що згодом знайшло вияв в Етнографічному товаристві (м.Київ), одним з організаторів якого він був. Постійно виступав у підтримці молодих вчених та нових видань, зокрема, першого етнографічного органу в Україні. Органічно поєднував культурно-громадську, науково-дослідну та педагогічну діяльність. Працював у гімназіях (1910–1915 рр.), постійна участь у заснуванні та викладанні художніх ВНЗ тогочасної України, а саме: в Архітектурному інституті, Українській академії мистецтв, Київському художньому інституті, Українському археологічному інституті, кафедрі мистецтвознавства в Києві [14, 100, 102]. Був секретарем комісії по завідуванні музейним відділом Старого Києва, став одним з ініціаторів видання "Известий Отдела старого Киева при Киевском городском музее". Д.Щербаківський був вченим секретарем та академіком Української державної академії мистецтв, вченим секретарем Секції мистецтв Українського наукового товариства (вересень 1918 – травень 1919 рр.), багато працював у галузі охорони пам’яток Так, на хвилі Української державності та розбудови національної культури (1917–1921 рр.) українські пам’яткоохороні зміцнили музейну справу, забезпечили безперервність національної культурної пам’яті та духовного розвитку, виховали нову плеяду науковців та українознавців, а також своєю діяльністю творили національну ідею новітньої України.

Використані джерела:

1. Білокінь С. І. Українські музейники 1920-х років : Щербаківський Данило Михайлович / Сергій Іванович Білокінь // Український музей. – Збірник 1 : Репринтне видання 1927 року / Нац. Києво-Печер. іст.-культ. заповідник; ред. рада : С. П. Кролевець (голова), В. М. Колпакова (відп. ред.) та ін. – К. : НКПІКЗ, "Фенікс", 2007. – С. 14–15.
2. Білокінь С. І. Спогади Данила Щербаківського про Г. Нарбута / Сергій Івано-вич Білокінь // Збереження історико-культурних надбань Глухівщини : Матеріали Четвертої науково-практичної конференції (21–22 квітня 2005 р.). – Глухів, 2005. – С. 218–233.
3. Верменич Я. Ентузіаст пам’яткоохоронної справи (Д. Щербаківський) / Яр. Верменич // Історія України : Маловідомі імена, події, факти : Зб. статей. – К., 2001. – Вип. 12. – С. 244–256.
4. Горенко Л. І. Українознавча методологія та проблеми дослідження етнокультурознавства // Українознавство. – 2007. – № 4. – С. 251–256.
5. Горенко Л. І. Культурологія як наука та навчальна дисципліна / Горенко Л. І. // VII Культурологічні читання пам’яті Володимира Подкопаєва "Культурна трансформація сучасного українського суспільства" : Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції, м. Київ, 4–5 червня 2009 р. – В 2-х частинах. – К. : ДАКККіМ, 2009. – Ч. 1. – С. 277–280.
6. Горенко Л. І. Культурна спадщина України другої половини XVIII – середини XIX ст. : українознавчі виміри / Лариса Іванівна Горенко // Культура України : цілісність у регіональній різноманітності : Зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф., Київ, 19 листопада 2008 р. – К. : ДАКККіМ, 2008. – С. 165–171.
7. Горенко Л. І. Культура як українознавство : [Методичний посібник для самостійної роботи студентів очної, заочної та дистанційної форми навчання, аспірантів, докторантів, слухачів курсів (факультету) підвищення кваліфікації з українознавства] / Горенко Лариса Іванівна. – К. : НДІУ МОН України, 2003. – 154 с.
8. Горенко Л. І. Маєткова культура дворянсько-поміщицького середовища XVIII – середини XIX ст. в Україні / Лариса Іванівна Горенко // Культурно-мистецьке середовище : технології та сучасність : Зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф., Київ, 11–12 листопада 2008 р. – К. : ДАКККіМ, 2009. – С. 12–14.
9. Д. Щ. [Щербаківський Д.] Вишневецкая библиотека / Д. Щ. // Киевская старина. – 1902. – Т. 76. – № 3. – Отд. 2. – С. 163–171.
10. Ернст Ф. Данило Михайлович Щербаківський / Федір Ернст // Бібліологічні вісті. – 1928. – № 1. – С. 127–136.
11. Лисенко Т. О. Данило Михайлович Щербаківський (1877–1927) : Його життя та доля / Т. О. Лисенко // Лаврський альманах. – К., 2001. – Вип. 3. – С. 115–123.
12. М. Щ. [Щербаківський М.] Детский Эдем до вкушения плода от древа познания добра и зла (Из детского мира деревенского мальчика) / М. Щ. // Киевская старина. – 1894. – Т. 47. – № 10. – С. 48–61 ; № 11. – С. 278–295 ; № 12. – С. 388–401 ; 1895. – Т. 48. – № 1. – Отд. 1. – С. 120–138 ; № 3. – Отд. 1. – С. 371–384 ; Т. 49. – № 5. – Отд. 1. – С. 199–213 ; № 6. – Отд. 1. – С. 332–349.
13. Нікішенко Ю. Деякі етнографічні дослідження Данила Щербаківського / Ю. Нікішенко // Український килим : генеза, іконографія, стилістика : [Тези доповідей Міжнарод. наук.-практ. конф., м. Київ, 10–11 квітня 1998 р.]. – К., 1998. – С. 44–45.
14. Попельницький О. З історії формування рукописних фондів Національного музею історії України / О. Попельницький // Студії з архівної справи та документознавства. – К., 2003. – Т. 10. – С. 99–125.
15. Український музей. Збірник 1 : [Репринтне видання 1927 року] / Нац. Києво-Печер. іст.-культ. Заповідник ; [ред. рада : С. П. Кролевець (голова), В. М. Колпакова (відп. ред.) та ін.] – К. : НКПІКЗ, "Фенікс", 2007. – 478 с.

Туризм Гуцульщини - Українська культура