Дмитренко М. К.,
доктор філол. наук, зав. відділом
фольклористики ІМФЕ ім. М.Т. Рильського,
провідний науковий співробітник УЦКД
Велич ученого вимірюється передусім значним внеском у науку, новими результатами, що розвивають теорію, сприяють практичному вирішенню проблем людини і суспільства. Справжня велич ученого має ще й інший вимір: на яких здобутках попередників він формується, як оцінює їхній досвід. Цікаві з цього погляду дві геніальні постаті: галичанина Івана Франка і слобожанця Олександра Потебні. Дослідницька методологія харківського професора помітно вплинула на формування Івана Франка-науковця. Коротко висвітлимо цей аспект, про що раніше у вітчизняному дискурсі майже не йшлося.
ПОТЕБНЯ Олександр Опанасович (10.09.1935, хутір Манів біля с. Гаврилівка Роменського повіту Полтав. губ., нині с. Гришине Роменського р-ну Сумської обл. – 11.12.1891, м. Харків) – видатний український і російський мовознавець, фольклорист, літературознавець, філософ, засновник психологічної школи у філології. Закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету, протягом двох років стажувався в Берліні. З 1874 – професор, з 1875 – член-кореспондент Російської Академії наук. Автор праць "Про деякі символи в слов’янській народній поезії" (1860), "Думка і мова" (1962), "Про міфічне значення деяких обрядів і вірувань" (1965), "Про долю та споріднених із нею істот", "Про купальські вогні і спільні з ними уявлення" (1867), "Переправа через воду як уявлення про шлюб" (1868), "Із записок з російської граматики" (1874), "Малоруська народна пісня за списком ХVI ст. Текст і примітки" (1877), "Народные песни Галицкой и Угорской Руси, собранные Я.Ф. Головацким. – М., 1878, 3 части в ІV томах" (рецензія, 1880), "Пояснення малоруських і споріднених із ними пісень: У 2-х т. – Т.1: Веснянки. – Варшава, 1883; – Т.2: Колядки і щедрівки. – Варшава, 1887), "Із лекцій з теорії словесності. Байка. Прислів’я. Приказка" (1894), "Із записок з теорії словесності" (1905) та ін.
О.Потебня – відомий збирач усної народної творчості. Його записи ввійшли до власних теоретичних праць, а також опубліковані окремими збірками: "Українські пісні, видані коштом О. Балліної" (СПб., 1863), "Українські народні пісні в записах Олександра Потебні" (К., 1988).
Уже будучи уславленим ученим, в "Автобіографії", що побачила світ у виданні О.Пипіна [6], О.Потебня коротко описав своє становлення як ученого, а в листі від 11 грудня 1886 р. до визначного чеського дослідника-славіста А.О. Патери наголосив: "Обставини мого життя зумовили те, що в моїй науковій роботі вихідним пунктом моїм, іноді помітним, а іноді непомітним для інших, були українська мова й українська народна словесність. Якби цього вихідного пункту і пов’язаного з ним почуття я не мав і якби виріс поза зв’язком із переказами, то, здається мені, навряд чи я став би займатися наукою" [5]. Ця констатація надзвичайно важлива для розуміння наукової концепції О. Потебні, характеристики його постаті.
Свої дослідження О.Потебня розпочав у тісних зв’язках із міфологічною школою, відтак виробив власну концепцію, в основі якої лежали історико-генетичний, структурно-типологічний методи, лінгвоетнопсихологічні підходи, що враховували ґенезу, становлення, розвиток свідомості й мови з формуванням світоглядних уявлень народу. Вчений один із перших у європейській науці звернув увагу на синкретизм архаїчної традиції, на визначну роль слова у формуванні культури й цивілізації, прогресу людства. У зв’язку із появою свідомого із несвідомого дослідник відзначав вирішальну роль мови, фольклорної творчості для становлення певних етнічних спільнот та механізмів самоорганізації суспільств. В основі концепції О.Потебні лежать ґрунтовні наукові показники: вчення про слово, теорія міфу, художнього образу та символу; розуміння повсюдності, повсякденності, неперервності усної народної творчості; усвідомлення могутніх потенцій мовної, фольклорної діяльності народу, визнання за його минулим тисячолітніх традицій і віра в безсмертя. Погляд на мову, мислення, фольклорну творчість як на процес, поєднання, становлення та еволюцію мови з традиційною культурою і світоглядом, психологією, ментальністю, етикою та естетикою народу – важливий підсумок О.Потебні як засновника психологічної академічної школи у філології. О.Потебня запропонував методологію системного дослідження фольклорного матеріалу різних жанрів (пісень, казок, байок, переказів, замовлянь, прислів’їв та приказок), а також теоретичних проблем, що стосуються колективного та індивідуального, національного та інтернаціонального, класифікації та едиції фольклору; питань співвідношення таких понять, як фольклор і мова, фольклор і нація, фольклор і література, фольклор і цивілізація. Вчений відомий слов’янському світові і як збирач фольклору [2].
О.Потебня став провісником багатьох наукових ідей – ідей етнолінгвістики (Е.Сепір, Б.Ворф), психоаналізу (З.Фройд, К.Юнг), коґнітивної антропології (Ф.Лавнсбері, Д.Гаймз, К.Пайк), структуралістської, семіотичної шкіл (К.Леві-Строс, В.Пропп, Р.Якобсон, Я.Мукаржовський, Ю.Лотман, В.Іванов, Б.Успенський), методів герменевтики, інтерпретації, теорії комунікації тощо.
Мова і фольклор визначально вплинули й на всебічну наукову та письменницьку діяльність І.Франка. Він також зробив видатний внесок у фольклористику як учений-теоретик і як збирач. Визначний вплив на І.Франка мали О.Веселовський та О.Потебня. Цих своїх старших колег І.Франко вважав "великими вчителями", "велетнями слов’янської науки", відзначаючи властиву їм "широку загальну освіту", "глибину спеціальних студій" [7].
І.Франко глибоко засвоїв методологію студіювання фольклору, що її запропонував О.Потебня. У численних студіях І.Франка знаходимо десятки згадок вченого, посилань на його праці [Див.: т. 27. – С.12, 188-192, 293, 295. 401; т. 29. – С.11, 58, 195, 196, 265, 266, 554, 598; т. 30. – С.620, 642, 643, 647, 699; т. 32. – С.87, 480; т. 33. – С.52; т. 37. – С.218, 220, 221, 308, 427, 617, 646; т.42. – С.7, 11, 13, 16, 21, 24-31, 54, 240, 496, 501 та ін.]. Безпосереднім свідченням важливості високих наукових оцінок І.Франком доробку О.Потебні є такі роботи: "Нові праці про Україну" – рецензія на другий том монографії харківського професора "Объяснение малорусских и сродных народных песен" та розвідку М.Дашкевича про "Нариси з історії української літератури" М.Петрова [Т.27. – С.187-195]; "Розбір думи про бурю на Чорнім морі" [Т.29. – С.195-1980]; "Найстарша українська народна пісня" [Т.37. – С.216- 221]; "Студії над українськими народними піснями" [Т.42. – 598 с.].
У рецензії на другий том монографії О.Потебні про народні пісні І.Франко відзначив: "се величезний том (809 сторін), …се хоч і не перша, але на найбільший розмір переведена проба систематичного вияснення українських колядок і щедрівок" [Т.27. – С.188]. І далі: "Талант проф. Потебні – поперед усього талант незвичайно тонкого аналітика. Розбирає він кожну пісню на найпростіші складові часті або мотиви і на найпростіші форми поетичні, слідить за кожною відміною форми, за кожною комплікацією, кожним перемішанням або занидінням первісного мотиву, послуговуючися при тім величезним порівнюючим матеріалом, якого достарчають йому збірники етнографічні всіх племен слов’янських, між котрими він обертається, як у себе дома" [Там само. – С.189]. Рецензент констатував той спосіб, що його через двадцять літ плідно застосує і в своїх "Студіях над українськими народними піснями": О. Потебня "бере просто мотив за мотивом, колядку за колядкою і розбирає їх, роблячи не раз довгі екскурсії в різні боки…" [Там само].
Цікаво, що і в статті "Розбір думи про бурю на Чорному морі" (1894) І.Франко повернувся до методології фольклористичного дослідження харківського професора: "Перший Потебня приложив до колядок, а обік них і до деяких дум метод, наразі найвірніший, конечний: подрібного досліду над кождою поодинокою піснею з усіма її варіантами" [Т.29. – С.196].
Молодий І.Франко помітив і вказав на новаторство О.Потебні щодо класифікації пісень на основі ритміки, розміру: "Потебня – перший учений, котрий замість дотеперішнього поділу пісень народних після змісту, поділу, що веде не раз на бездоріжжя задля перемішання мотивів пісняних, радить ділити пісні після розміру…" [Там само. – С.191]. Згодом Ф.Колесса в "Історії української етнографії" писав: "Праці Потебні, що торкаються ритміки, були дороговказом також для тих, що досліджували українські народні пісні з літературного боку, як напр. І.Франко, Кл.Квітка, Ф.Колесса…" [4, 128].
Загальна оцінка І.Франком другого тому "Объяснений малорусских и сродных народных песен" надзвичайно висока: "Ми вважали конечним зупинитися трохи довше над книгою д. Потебні задля її важності і великого багатства зложених в ній цінних уваг і сказівок. Книга ця більш, ніж яка-небудь друга, потребує спосібного популяризатора; для спеціалістів се правдиве і неоціненне компендіум цитат і уваг для даного предмета" [Т.27. – С.192].
Глибоке критичне мислення І.Франка формувалося на класичних працях європейських учених, здобутках різноманітних наукових шкіл і напрямків. Саме тому молодий критик не все в методології О.Потебні сприймав позитивно. Це стосувалося, скажімо, класифікації колядок і щедрівок за мотивами в другому томі "Объяснений…": в "одинадцяти розділах (відкинувши перших чотири вступних, значить від V до XV включно) розібрано мотиви міфологічні; далі в розділах XVI-XXXVI включно – мотиви, взяті з життя і природи, так сказати, мотиви символічні, в розділах XXXVII-XLV вк[лючно] – мотиви баладові, в розділах XLVI-LII – мотиви апокрифічні, в розділах LIII-LXXIV – мотиви історичні, на останку, в розділах LXXV-LXXXVIII – мотиви релігійні, зведені автором в осібну групу "набожные песни". Як бачимо вже з того огляду, систематика д[обродія] Потебні не без закиду; чому б, н[а]пр[иклад], групу ХLVI-LII не звести водно з останньою? Чому б мотиви історичні не трактувати в зв’язку з міфологічними, тим більше, що в піснях, зведених в першій з показаних нами груп, доволі багато находимо ремінісценцій історичних" [Т. 27. – С.189]. І далі рецензент високо оцінює внесок автора в студіювання народнопоетичної символіки, хоч не проминає відзначити й надмірне захоплення нею: "Важним розширенням кругозору наукового в досліді колядок є розслідження пануючого в них символізму. Розслідження те можна назвати головною заслугою, але подекуди й головним опорним пунктом в етнографічних працях д.Потебні. Як усякий учений, що сказав в науці що-небудь нового, рад прибільшувати донеслість свого відкриття, так само й д.Потебня, по моїй думці, трохи прибільшує обсяг символізму в українських і загалом в слов’янських піснях народних" [Там само. – С.189-190]. Як показав наступний етап розвитку фольклористичних, мовознавчих досліджень, О.Потебня, врахувавши науковий досвід М.Максимовича, М.Костомарова, Ф.Буслаєва, О.Афанасьєва та інших дослідників, усе ж запропонував оригінальне трактування образів-символів. Та й, зрештою, І.Франко також послуговувався методологією аналізу народнопісенних та літературних образів у зв’язку з їхнім символічним наповненням, знаковою природою. Розкриття символічного значення фольклорних образів і нині залишається актуальною науковою проблемою.
Своєрідним "доповненням спостережень Потебні" [Т.37. – С.218] є стаття І.Франка "Найстарша українська народна пісня" (1907, фрагмент розвідки "Стефан Воєвода"). Йдеться про пісню "Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш?", що їй присвятив окрему розвідку О.Потебня ("Малорусская народная песня по списку ХVІ в. Текст и примечания", 1877). І.Франко, очевидно, після ознайомлення із згаданими працями О.Потебні, П.Житецького ("Мысли о южнорусских народных думах") ще на початку 1890-х рр. задумав написати фундаментальну монографію про українські народні пісні та думи. Зрештою, це видно з його листа від 14 січня 1893 р. до М.Драгоманова: "Страх яка заманчива тема, порушена Житецким, про генезіс, мотіви, техніку, авторів і розширенє дум козацьких, та власне робота Житецького показує, як тяжко справитись з сею задачею і як обережливо треба до неї братися. Тут, по мойому, Потебня вказав вірну дорогу: треба брати одну думу за другою і аналізувати єі, а тілько при кінці зводити здобутки і доходити до якихось ширших виводів" [Листування Івана Франка та Михайла Драгоманова. – Л., 2006. – С.431].
Внаслідок на початку ХХ ст. (1902 – 1915) І.Франко написав майже п’ятдесят розвідок про пісні та думи, об’єднавши їх загальною назвою "Студії над українськими народними піснями". Десятки разів тут згадано ім’я видатного попередника О.Потебні.
Отже, О.Потебня відіграв доленосну роль у творчій біографії І.Франка-фольклориста як один із його вчителів-натхненників.
| < Попередня | Наступна > |
|---|