Пірус Т. П.,
зав. навчально-наукової лабораторії з етнології Поділля
Вінницького ДПУ ім. М.М.Коцюбинського

Писанка – стародавній символ язичницького походження. Писанка тісно пов’язана з космогонічним уявленням про яйце як уособлення першоджерела світу. Вперше в індоєвропейській культурі міфологічний образ яйця зустрічаємо у давньоіранській "Зенд-Авесті", вік якої, на думку вчених, сягає 2600 років. Йдеться про золоту сяючу оболонку в формі яйця, породжену верховним Богом Ахура-Маздою при створенні світу: "Добрий Бог Мудрості (авестійською мовою – Ахура Мазда) почав творити матеріальний Світ на місці колишньої порожнечі… Спочатку було створене Небо, світле і ясне, з далеко розпростореними краями у вигляді яйця з сяючого металу ... Верхівкою воно досягало до Безмежного Світла, палацу Доброго Бога Мудрості, а все подальше творіння здійснювалося всередині неба – як у фортеці, де зберігається зброя, необхідна для битви, або як у домі, в якому є коштовності" [10]. Легенди про походження Світу з яйця є складником фольклорної спадщини багатьох індоєвропейських народів, в т. ч. слов’янських.

Вже понад 100 років увага науковців прикута до традиційної подільської писанки. З другої пол. ХІХ ст. й донині вона є об’єктом грунтовних наукових досліджень [4, 48; 11, 368].

Традиційна народна писанка здавна була складником культурного життя українців Поділля, невід’ємною частиною їхнього побуту. Впродовж усього ХХ ст. на Поділлі їх не переставали витворювати народні майстрині. Найчастіше цю традицію продовжували літні сільські жінки [7, с.84-85: 8, с.215].

Об’єктом нашого дослідження є традиційна народна писанка. Предметом дослідження – народна писанка в традиційній культурі українців Поділля.

У 80-90-х роках ХХ ст., у процесі активного відродженням української традиційної культури науковці дедалі частіше почали звертатися до дослідження народної писанки. Адже писанка є одним з головних символів Великодня, писанки несуть "на гробки" на Проводи, писанки ставали оберегами в оселях українців.

Освячені на Великдень писанки використовувалися протягом усього наступного року. Писанками лікували, їх використовували як магічні предмети для зміцнення стосунків між закоханими; з писанками виконували обряди родючості, закопуючи їх у ріллю; писанки клали, як обереги, у вулики; писанки клали у першій копі на жнива як запоруку успішного збору врожаю [1, 189; 9, 438].

Одразу зазначимо, чим народна писанка відрізняється від сувенірної. Народну писанку на Поділлі пишуть під час виконання традиційного обряду лише жінки та дівчата, дотримуючись певних правил, вимог, обмежень та заборон [2, с.171], а саме:

1. Писанки можуть писати лише жінки та дівчата.
2. Писанки пишуть лише до Великодніх свят, а не впродовж цілого року.
3. Писанкарки повинні дотримуватися таких вимог:

• обов’язково вірити в Бога, берегти чистоту душі й побажань, мати спокій і злагоду в думках;
• дотримуватися посту, щоденно молитися;
• не писати писанки, якщо цього дня писанкарка з кимось посварилася, якщо у жінки "місячні" або якщо вона "згрішила".

Писали писанки пізно ввечері, після завершення хатньої роботи, коли в хаті немає когось стороннього і діти сплять. Останнім днем, коли можна писати писанки, є "чистий четвер" перед Великоднем. Для писанки потрібно брати запліднене яйце, бажано – від курки-первістки. Писанку слід писати на сирому яйці, а на варених яйцях писанок не пишуть. Всі символи та кольори на писанках повинні бути традиційними. Писанкарка не має право вигадувати власний малюнок, бо він "не матиме сили". Перед написанням писанки писанкарка має вирішити, кому її подарувати. Писанки запікають у печі та освячують у храмі. Дарують лише освячені писанки.

Написання писанок – це український традиційний обряд, під час якого писанка перетворюється на священний оберіг, що набуває чарівної сили.

Для написання писанки використовували "писачок" або "честку" – досить простий за технологією виготовлення пристрій. Шматочок мідної бляшки скручували на тонкій голці, а потім цю "рурочку" завдовжки бл. 1 см вставляли у патичок з віниччя, гілочку з "бедзу" або вправляли у корінець гусячого пера так, щоб утворилася літера "Т". Рурочку міцно навхрест прив’язували конопляною ниткою до патичка. Довжину патичка чи пера залишали для зручності до 5-6 см.

"Сила" писанки забезпечувалася використанням для її написання "живого" вогню та бджолиного воску. В одному випадку віск розтоплювали у чистому черепочку з розбитих нових горщиків. У другому – шматочок воску прикріпляли на ніготь "великого" пальця лівої руки; раз у раз писачок розігрівали над свічкою і занурювали у віск; віск танув і потрапляв у рурочку писачка. Для писанки брали домашні курячі, свіжі яйця, бажано від курей-первісток (вони, за розповідями писанкарок, мають більше "сили"). Зазвичай писали на запліднених яйцях, а коли не було на подвір’ї півня, то їх вимінювали у сусідів, у яких був півень.

Для писанок традиційно використовували фарби з природних барвників: яблуневу кору з дички (жовтий колір), цибулиння (жовтий та, з домішкою дубової кори, червоний колір), кору з вільхи (чорний колір), омелу та озимину (зелений колір), ряст, проліски і бузину (фіолетовий) тощо.

У м. Вінниці традиційним стало щорічне обласне свято "Великодня Писанки" перед Великоднем у різних закладах освіти та культури. Започаткували відродження народної писанки у 1997 р. в суботній Українській дівочій гімназії ім. Лесі Українки при СЗШ №3 м. Вінниці. У 2001 р. Вінницьким обласним центром народної творчості (ОЦНТ, директор Тетяна Цвігун), спільно з Українською дівочою гімназією ім. Лесі Українки (директор Тетяна Пірус) було вперше проведене свято "Великодня Писанка" як захід обласного рівня. Щороку в цьому святі беруть участь десятки тисяч жінок та дівчат з усієї області.

Впродовж 10 років у Вінницькому державному педагогічному університеті ім. М.М. Коцюбинського (ВДПУ) напередодні Великодня відбуваються "Дні народознавства", які вже стали традиційними. У цей період проводяться численні практикуми з писанкарства, що їх проводять народні майстри Вінниччини. Тисячі майбутніх вчителів завдяки цьому одержали грунтовні знання про українську народну писанку і набули писанкарських вмінь. Цю справу успішно організовує і розвиває Навчально-наукова лабораторія з етнології Поділля Інституту історії, етнології і права ВДПУ ім. М.М. Коцюбинського.

Спільна діяльність ОЦНТ та ВДПУ сприяли успішному проведенню у м.Вінниці Першого Всеукраїнського свята "Великодня писанка" 11-13 квітня 2007 р., на яке зібралися писанкарки з 10 областей України. До цього свята ОЦНТ підготував каталог "Писанкарство Вінниччини", що розповідає про писанкарок нашого краю [5, 7].

Світоглядне значення візерунків на писанці є малодослідженим. У писанкарських символах відображено весь навколишній світ: пори року, рух світил, геометричні та рослинні мотиви [3, 11].

Подільськи писанки українців, на нашу думку, відрізняються глибокою архаїчністю. Саме з цієї причини вони є чудовим матеріалом для реконструкції світоглядних уявлень наших предків.

Писанкова орнаментація Поділля є багатим і змістовним джерелом, що до певної міри відтворює систему давнього світосприйняття, своєрідного відображення природи та побуту у характерних орнаментальних формах [6, 337].

Таким чином, народна писанка – унікальне явище світової культури, тому її збереження необхідне для майбутнього розквіту духовної культури українського народу, його традицій і звичаїв.

Використані джерела:

1. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. Книга ІІ. – К.: "Обереги", 1992. – 528 с.
2. Косаківський В. Писанки Поділля // Подільська старовина: Науковий зб.: До 85-річчя з часу заснування Вінницького обласного краєзнавчого музею/ Від. ред. Соломонова Т.Р. – Вінниця: Вінницький обласний краєзнавчий музей, 2003. – С. 166-173.
3. Манько В. Українська народна писанка. – Львів: "Свічадо", 2005. – 41 с.
4. Мошнікова Т. Колекція народних писанок в Лубенському музеї К.М.Скаржинської // Писанка – символ України: Міжнародний з’їзд писанкарів: Матеріали науково-практичної конференції. – К., 1992. – С.48-49.
5. Писанкарство Вінниччини. – Вінниця: Обласний центр народної творчості, 2007. – 24 с.
6. Писанки с.Попелюхи // Подільська старовина. – Вінниця: Вінницький обласний краєзнавчий музей, 1993. – С. 337-356.
7. Пірус Т.П. Солярна символіка на писанках села Рахни-Лісові Шаргородського району Вінницької області // Поділля у контексті української історії: Матеріали всеукраїнської наукової конференції 29-30 листопада 2001 р. – Вінниця, 2001. – С. 84-88.
8. Пірус Т.П., Пірус К.Л. Архаїчна символіка писанок с.Г*ущинці Калинівського району Вінницької області // Народна культура Поділля в контексті національного виховання: Збірник наукових праць. – Вінниця, 2004. – С. 214-218.
9. Поділля / Артюх Л.Ф., Балушок В.Г., Болтарович З.Є. та ін. – К.: Видавництво НКЦ "Доля", 1994. – 505 с.
10. Рак И.В. Мифы Древнего и раннесредневекового Ирана. – СПб.-Москва: "Журнал "Нева"" — "Летний Сад", 1998. – 560 с.
11. Сецинський Е. Пасхальные писанки // Подольские епархиальные ведомости. – 1899. – №15. – С. 368-373.

Карпати, Гуцульщина - Туризм Гуцульщини

< Попередня		Наступна >

Туризм Гуцульщини - Українська культура