Садовенко С. М.,
канд. пед. наук, заст. директора УЦКД,
зав. лаб. традиційної народної культури
ім. Василя Скуратівського УЦКД,
доцент ДАКККіМ, докторант ДАКККіМ,
керівник-методист Дитячого Театру пісні "ЛАДОНЬКИ"
Центру позашкільної роботи
Святошинського району міста Києва
Велика частина української національної спадщини, яку нам, сучасним українцям, бажано розуміти, а отже необхідно знати, знаходиться в традиційній народній культурі минулого. Цікавою формою народнопоетичного мислення, яка не може застаріти і стати тільки історичною цінністю, є фольклор. В його жанрах інтегрувалась, закріпилась та акумулювалась напрацьована народом традиційна інформація, а саме: етнічна свідомість, історична пам’ять, міфологічна та обрядова традиція, матеріальна культура, мова. Притаманна творчому генію нашого народу поетична форма мислення передавалася із уст в уста і стала основою шкали цінностей наших прабатьків [2, 4].
Пісня була невід’ємною частиною духовного життя людей. З цього приводу Марія Пилипчак стверджує, що "в народі не було пісень без конкретних практичних та духовних потреб. Народ розумно ставився до життя і не зберігав непотрібного мотлоху "про всяк випадок". В залежності від свят та обрядів, пори року, статі людей, віку складалися певні пісні. Вони не тільки несли конкретну інформацію про край, але у самому мотиві мали її жанрову та музично-діалектну основу" [2, 5]. Такі особливості колективної народної творчості сприяли консервації впродовж століть більшої частини музичної спадщини.
Найдавнішим жанром музичного фольклору є звичаєво-обрядова поезія, яка бере свій початок із стародавньої доби історії східних слов’ян, з традиційних календарних обрядів та звичаїв – поклоніння язичницьким божествам, їх уславлення магічними заклинаннями, які обов’язково супроводжувались співами, танцями, іграми, хороводами з метою забезпечення милості від оточуючої природи, а отже – статку і добробуту в майбутньому житті. Залежність людей від врожаю, кліматичних умов, родючості земель сприяла створенню своєрідного культу пантеону божеств, який потребував своїх ритуалів, церемоній, співу, танців, що синкретично поєднувалися в органічне дійство і упродовж віків невід’ємно супроводжували наших предків.
Органічний зв’язок народних звичаїв і обрядів з трудовим господарським роком забезпечив їм довговічність і збереження у період введення християнства: своєрідно переплітаючись з християнською обрядовістю, календарні обряди та звичаї дійшли до наших днів [3, 130].
Визначаючи обрядовість народу як категорію, можна констатувати, що це – система усталених обрядів, якими супроводжується громадсько-побутове чи релігійне життя. Звичаї – "це повсякденні усталені правила поведінки, що склалися історично на основі людських стосунків, у результаті багаторазового здійснення одних і тих же дій та усвідомлення їх суспільної значущості. Обряди – це символічні дійства, приурочені до відзначення найбільш важливих подій у житті людських гуртів, родин, окремих осіб" [4, 122].
Ритуал – зовнішнє оформлення урочистості, сукупність обрядів, якими супроводжують відзначення святкового дня або релігійної відправи. Багатство української обрядовості найкраще виражене в обрядовому фольклорі – піснях, побажаннях, віншуваннях, примовляннях тощо.
Багатство української обрядовості найкраще виражене в обрядовому фольклорі – піснях, побажаннях, віншуваннях, примовляннях тощо.
В обрядовості українців розрізняють два види – родинну (сімейну) і календарно-побутову.
Щодо обрядів календарно-побутового значення, то їх дотримувалися під час урочистого святкування початку або закінчення певних календарних сезонів, тобто природних циклів – зими, весни, літа, осені.
Родинні обряди тісно пов’язані з громадським осмисленням важливості події в житті людини, родини, тому ці обряди супроводжують громадське відзначення народин, повноліття, весілля, похорону.
У давнину обидва види обрядовості українців становили єдину обрядову систему. Весілля, свята повноліття, посвячення підлітків у стан дорослості (так звані ініціації) тощо, здійснювались у певні календарні періоди, зрозуміло, зокрема обрядів народження чи похорону. За давньою українською традицією весілля також залежали і були приурочені до народного календаря і відбувались взимку або восени.
До нас календарно-обрядова усна творчість дійшла у вигляді циклів, пов’язаних з певним періодом року або відповідною трудовою діяльністю.
У зимовому циклі зосереджена найбільша кількість обрядових дійств, якими люди намагалися забезпечити здоров’я, щастя, достаток у майбутньому році і житті. Календарно-обрядові пісні, присвячені зимовим святам, у всіх народів вважаються найбільш архаїчними. Вони є найбільш консервативною традицією співу, тому що зазнали найменшого впливу ззовні.
Починалися найважливіші зимові свята зустріччю предків (Святвечір), закінчувались проводами (Водохреще). Усі вечори в цьому проміжку вважалися (і нині вважаються) святими.
До найбільш значимих українських народних свят та обрядів зимового календарного циклу можна віднести такі:
Грудень
4 – Введення в храм Пресвятої Богородиці.
7 – Катерина. Народне гуляння. Перші катання на санчатах.
13 – Андрія – Калита. Великі вечорниці. Ворожіння. Кусання калити.
19 – Микола Чудотворець (зимовий, холодний). Загальне свято вшанування найстарішого в сім’ї, святкується всією родиною.
Січень
1 – Новий рік.
6 – Різдвяний Святвечір (Перша Кутя).
7 – Різдво.
13 – Щедрий вечір (Друга Кутя). Маланка.
14 – Святого Василя. Старий Новий рік.
18 – Хрещенський вечір. Голодна кутя (Третя Кутя).
19 – Хрещення. Водохреще.
Лютий
7 – Юхим Сірин, запічник, примовник, цвіркунів заступник. Це свято домового. Його годують (становлять біля печі їжу), співають пісні, розказують казки та примовки (розважають домовика).
Масляна святкується за сім тижнів до Великодня і припадає на період з кінця лютого до початку березня. Це саме веселе, розгульне, загальне свято.
Серед сучасних церковних дат точкою відліку зимового циклу є день Введення в храм Пресвятої Богородиці (4 грудня). З цього дня у хліборобському розумінні починає спочивати земля, яку не можна копати аж до Благовіщеня (7 квітня). По всій Україні з 4 грудня починали розучувати колядки, виготовляти "вбрання" для колядників і переряджених.
За народною традицією до Введення дівчата та молодиці мали закінчити терти льон і коноплі. Цього дня, за народним повір’ям, надзвичайно активною є "нечиста сила", особливо відьми, які можуть чаклунськими діями відбирати молоко у корів. Саме тому, майже по всій Україні, люди вдавалися до різноманітних оберегів: обсипали подвір’я і хліви маком-самосівом (видюком), обкурювали зіллям худобу, мастили вим’я корів маслом, часником, а на дверях хлівів малювали хрести.
З днем пам’яті великомучениці Катерини (7 грудня) пов’язувалися звичаї ворожіння на щасливе заміжжя. Дівчата цього вечора збиралися на вечорниці, де варили пшоняну кашу і виходили до воріт "кликати Долю". Багато ворожінь на щасливе заміжжя виконували і в ніч на (13 грудня), до дня пам’яті Андрія Первозванного. Після ворожінь влаштовували вечорниці, на які сходилися і парубки, після чого починалися різноманітні розваги, з яких найпоширенішою була "Калита".
Різними обрядовими дійствами відзначали в народі церковні свята: пророка Наума (14 грудня), мучениці Варвари (17 грудня), преподобного Сави (18 грудня), Миколи Чудотворця (19 грудня), святої Анни (22 грудня).
Безперечно, календарно-обрядові традиції в процесі свого багатовікового побутування зазнали певних змін. Однак і сьогодні, як свідчить практичний досвід, улюбленим святом для дітей є День Святого Миколая (19 грудня), до якого малята готуються заздалегідь. Сучасні діти, зокрема й учасники фольклорного гурту Дитячого Театру пісні "ЛАДОНЬКИ" Центру позашкільної роботи Святошинського району міста Києва – з великим задоволенням і емоційним піднесенням вчать давні українські народні пісні, серед яких відома "Ой, хто, хто Миколая любить":
Ой, хто, хто Миколая любить,
Ой, хто, хто Миколаю служить,
Тому Святий Миколай
На всякий час помагай,
Миколаю!
Ой хто, хто к ньому прибігає,
На поміч його призиває,
Той із горя вийде сміло,
Охоронить душу й тіло.
Миколаю!
Ой проси долі для Вкраїни,
Ой нехай встане із руїни.
Доля й щастя хай витає,
В славі й волі хай засяє.
Миколаю!
Малята показують свої досягнення на дитячих ранках, святах, концертах, очікуючи за свої старання винагороду від самого Миколи Чудотворця! Це один з тих обрядів, який вдалось зберегти і донести до теперішніх дітей і молоді і який має колосальне морально-етичне значення у вихованні нового покоління українців.
Учасники фольклорного гурту Дитячого Театру пісні "ЛАДОНЬКИ" на Святі Святого Миколая
в Києво-Печерському історико-культурному заповіднику
До циклу зимових українських традиційних свят належать новорічні свята: "Святвечір" (Перша Кутя), "Різдво", "Щедрий вечір" (Друга Кутя), "Меланка", "Старий Новий рік", "Голодна кутя" (Третя Кутя), "Водохреще". Цінні ці традиції тим, що вони, хоч і в значно зміненому вигляді, все ж дійшли до нас з глибокої давнини – з передхристиянських часів, доби родового побуту. Нині не всі розуміють і цінять велику вагу й значення цих традицій, тому що у сьогодення вони переважно мають характер святкових розваг та молодіжних забав. Не всім відомо, що ці звичаї пройшли крізь віки і донесли до наших часів характер духовного життя наших предків, їх світогляд, ідеали, вірування, образ матеріального життя, бажання. Ці звичаї допомагають нам, сучасним, і у сьогодення усвідомити свою історичну самобутність, психологію давніх людей, розкривають послідовний розвиток старовинної української культури, її початкові види, в яких закладені "результати правильної шкали цінностей" [2, 15], що є запорукою здоров’я нації.
З християнськими релігійними святами Різдва і Нового року хронологічно співпадають найбільш архаїчні звичаї колядування і щедрування. Сягаючи своїм корінням язичницьких віків, колядки і щедрівки пов’язані з одним з головних свят наших предків, яке знаменувало для них відновлення життєдайної сили сонця і перемогу світла і життя над омертвінням природи і зимовим мороком – днем зимового сонцестояння, сонцевороту і супроводжувалось численними ритуальними діями, обрядами, зокрема обходом дворів з величальними піснями і побажаннями успіхів, щастя, здійснення мрій тощо.
Вечір під Різдвяну ніч (6 січня) називають Святвечір (Перша Кутя). Господарів в цей вечір слід вітати словами "Добрий вечір, святий вечір, добрим людям на здоров’я" або "Будьте здорові, з Колядою!". Кутя на Святвечір і сьогодні готується із зерна і заправляється медом та маком. Господиня за традицією до святої вечері має приготувати 12 пісних страв. Святого вечора в хату вносяться "Святки" – "Дідух". Після Святої вечері, коли на небі з’являється перша зірка, розпочинається Різдво.
Святе Різдво (7 січня) – винятково багате, веселе, радісне й велике свято, що вирізняється від подібних свят інших народів своєю особливою обрядністю, багатством фольклору, найглибшою прихованістю стародавньої передісторичної української культури. Це свято є нашим документом глибокої доісторичної дійсності не лише вірувань, світогляду, але й наших культурних, політичних та економічних зв’язків і взаємин із всесвітом. Різдво Христове – велике свято, пов’язане із народженням Ісуса Христа. Це не лише українське свято. Воно святкується в усьому світі. До цього свята готуються заздалегідь, вивчають колядки, віншування, готують вертепні вистави.
У Різдвяних та новорічних звичаях не лише підіймається високо релігійне і загальнолюдське почуття. В них глибоко виявляються колективно-громадське та національне почуття єдності, любов до праці, проявляються людські бажання, мрії, сподівання та найвищі чесноти – шанування людини, її пам’яті, розділення радості з іншими людьми та найкращі щодо них побажання-віншування:
Ми прийшли вас привітати
І про свято розказати,
Про святе Різдво Господнє
Проспівали Вам сьогодні.
Нехай Вам сповняться думки,
Що хочете – бажаєм тричі
І жийте в щасті всі роки,
Аж доки Бог Вас не покличе.
А нині з святом Вас вітаєм –
Христос ся рождає!
Дай, Боже Христе, ключі небесні,
Щастя, здоровля, прибутки чесні.
На кожнім броді і перевозі
Най при вас буде Бог у дорозі.
Христос ся рождає!
Під вашу стріху,
У вашу хатину
Принесли ми нині
Веселу новину.
Най у вашій хаті
Бог перебуває –
Христос ся рождає!
Відомо, що багато змін зазнали наші предковічні традиції цього свята, проходячи часово-просторові зміни, які відбувалися аж до часів незалежності в Україні. Однак, характерною їх особливістю є те, що в основі різдвяних звичаїв і нині збереглося все те, що було пов’язане в ті далекі часи з хліборобським господарством, пастушеством. Саме у новорічних звичаях і обрядах яскраво виступають істотні риси українців – працьовитість, гостинність, чесність, доброта, співучість, єдність, святість родини, шанування пам’яті померлих тощо.
Одвічний мотив родинного благополуччя тісно пов’язувався з обрядом колядування. Колядка походить від імені богині неба Коляди, яка в цей день народжувала Нове Сонце.
Слово "колядка" є похідним від назви нового року у давніх римлян (calendae januarine). Ця назва закріпилася у більшості європейських народів, зокрема у слов’ян. Щоб підтримати своє світило, люди хором співали величальні пісні Сонцю, усім небесним богам – Місяцю, зіркам, дрібному дощикові. Ті пісні звалися колядками, від назви сонця, яке в них було Колядою. Люди раділи, ходили від хати до хати і поздоровляли один одного з відродженням Сонця, перемогою над темними силами.
Колядки – словесно-музичні твори, які виконуються на Різдво (з Різдва і до Старого Нового року) і прославляють господаря та його родину.
За походженням колядки поділяються на народні й церковні. Щодо виконання, колядки поділяються на групи: колядки дорослих, колядки "громади молодців-хлопців", колядки дівчат та дитячі колядки.
Для першої групи найбільш характерні хліборобські мотиви. Ходили ряджені парубочі ватаги колядників (дівчата не ходять) і співали колядки для господаря та його дружини, хлопців та дівчат. Саме таке розмаїття мотивів колядок, адресування їх персонально кожному членові родини вирізняє український обряд колядування.
Традиційні структурні елементи охоплюють заспів (основна частина колядки), приспів (рефрен), поколядь (або поспів) – закінчення колядки. У поколяді йде віншування того, до кого звертаються колядники:
А за цими словом будь здорова
Та бувай здорова, дівчина (ім’я),
Не сама з собою, з батьком і ненькою,
З братами, сестрами, ще й приятелями,
З усім родом, ще й з новим годом!
Типовими колядними заспівами є такі слова: "Ой чи є, чи нема пан-господар дома?" або: "Ми прийшли до тебе, / Пане господарю, / До тебе, до тебе. / Чи ти нам дозволиш / Заколядувати у тебе?".
Найвідомішим заспівом є "Добрий вечір тобі, пане господарю!", а приспівом (рефреном) – "Радуйся! Ой радуйся, земле, Син Божий народився!":
ДОБРИЙ ВЕЧІР ТОБІ, ПАНЕ ГОСПОДАРЮ, РАДУЙСЯ!
(колядка)
Добрий вечір тобі, пане господарю!
Приспів: Радуйся! Ой, радуйся, земле, –
Син Божий народився!
Застеляйте столи та все килимами.
Приспів.
Та кладіть калачі з ярої пшениці.
Приспів.
Бо прийдуть до тебе три празники в гості.
Приспів.
А що перший празник – то Різдво Христове.
Приспів.
А що другий празник – Святого Василя
Приспів.
А що третій празник – Святе Водохреща.
Приспів.
А що перший празник – зішле тобі втіху.
Приспів.
А що другий празник – зішле тобі щастя.
Приспів.
А що третій празник – зішле всім нам долю!
Приспів.
Особливу магічну силу мало колядування дітей. Наші далекі предки вірували в першого "полазника", яким мав бути хлопчик, що приходив на різдвяні свята.
В Україні з незапам’ятних часів вважалося, коли прийде в хату на велике свято першим хлопчик, то все буде успішним, добрим й прибутковим. Кожна українська родина мала за велику честь його зустріти і обдарувати. А хлопчик мав прославляти у колядках господаря та його сім’ю: "Ми прийшли під вашу хату / З Новим роком вас витати. / Дай вам Боже, щастя-здоров’я, / І маєток в вашій хаті, / Многая літа!", розвеселити їх: "Коляд, коляд, колядниця, / Добра з медом паляниця, / А без меду не така, / Дайте, дядьку, п’ятака! / А п’ятак не такий / Дайте рубель золотий!", створити святковий, радісно-піднесений настрій: "Старий рік минає, / Новий наступає. / Прощай, Старий роче, / Ми тебе не хочем. / Ми хочем Нового, / Спаса рожденого. / А він буде кращим, / Принесе нам щастя. / І миру на світі, / Здоров’я всім дітям!" та надати самому обряду величного характеру: "Віншуємо Вас цими святами. / Щоби Ви в щастю і здоров’ю / Їх перепровадили, / До Нового Року дочекали; / Від Нового Року до Богоявлення, / Від Богоявлення до Воскресіння, / Від Воскресіння до ста літ. / Поки Вам Господь призначив вік. / Христос народився!".
Дитячі новорічні й різдвяні колядки та щедрівки виконуються окремими виконавцями, інколи невеликими гуртами, одноголосо з прикінцевими віршами-віншуваннями величально-побажального змісту і в сьогодення адресуються господарям із щирими побажаннями щастя, здоров’я, всілякого гаразду:
Задзвенів дзвін милозвучно
Попід небесами.
Новий Рік нам зближається,
Ось він перед нами.
Ми прийшли вам, господарю,
Бажання зложити.
Дай вам, Боже, в Новім Році
Щасливо прожити.
А старий рік най минає,
Най ся не вертає.
Най з ним лихо і нещастя
Повік пропадає.
З Новим Роком хай радіє
Вся ваша родина.
Най діточки ростуть ваші
Як в лузі калина.
Бажаєм вам, господарю,
Щасливої долі.
Добра в хаті, всім здоров’я,
Врожаю на полі.
Та бувайте здоровенькі
Наші браття й сестри,
Бо ми хочем це вінчання
В другій хаті нести.
Віншувальників у всіх хатах вітали дуже радо, з любов’ю.
Особливим типом колядок є релігійні колядки (коляди християнського змісту). Під час Різдвяних свят їх виконували безпосередньо у церквах. В цих колядках переважали біблійно-релігійні мотиви з оспівуванням Божого дитяти, страждання і мук Богородиці. Вони охоплюють апокрифічні оповідання про життя і смерть Ісуса Христа, святих подвижників, хрещення Ісуса.
Відомо, що в Європі вже в середньовіччі відбувався процес творення духовних колядок. В ньому брали участь церковні і світські автори. В Україні церковні колядки відомі з ХVІІ століття.
У драмі Тараса Шевченка "Назар Стодоля" головний герой промовляє текст з широко відомої пісні-колядки "Бачить же Бог, бачить Творець, за що мир погибає".
Релігійні колядки, коляди християнського змісту – це музично-поетичні твори, які виконуються на Різдво, прославляють народження Божого Сина – Ісуса Христа і супроводжують різдвяні обрядові дійства:
По всьому світу стала новина:
Діва Марія Сина родила.
Сіном притрусила,
В ясла положила
Господнього сина.
Діва Марія Бога просила:
- В що ж би я Сина свого сповила?
Ти, Небесний Царю,
Пришли мені дари
Сьому дому господарю.
Зійшли Ангели з неба до землі,
Принесли дари Діві Марії:
Три свічі воскові,
Ще й ризи шовкові
Ісусови Христови.
Засіяла звізда з неба до землі,
Зійшли Ангели к Діві Марії.
Співають ій пісні,
Господній Невісті,
Радости приносять.
Найпоширенішою релігійною колядкою є "В цьому домі, як у раю". В ній Божа мати просить у свого Сина ключі від раю і пекла випустити грішні душі:
В цьому домі, як у раю.
Щедрий вечор, добрий вечор,
Добрим людям на здоров…
Ой, сів Христос вечеряти.
Прийшла д’йому Божа мати:
"Оддай, синку, райські ключі,
Одімкнути рай і пекло.
Випустити грішні душі.
Одной душі не пустити,
Вона дуже прогрішила.
Отця й матір полаяла.
Не лаяла, подумала.
А та думка гірше лайки".
Також відомою є коляда християнського змісту "Нова радість стала":
Нова радість стала, яка не бувала:
Над вертепом звізда ясна на весь світ засіяла.
Де Христос родився, з Діви воплотився.
Як чоловік пеленами убого повився.
Ангели співають, славу-честь звіщають,
На небесах і на землі мир заповідають.
Просимо Тя, Царю, просимо Тя нині:
Колядують в різних місцевостях по-різному: дорослі парубки та дівчата, інколи ґазди, чоловічі та дитячі гурти. Найчастіше першими йдуть діти, переважно маленькі хлопчики. Вони нікого не оминають. Особливо батьки їм наказують заходити до самотніх людей, вдів:
Чи дома, дома бідная вдова?
Немає дома, пішла до Бога,
Пішла до Бога, просити Бога
Мішок пшениці на паляниці,
Мішечок гречки на варенички,
Мішечок вівса та й колядка вся.
Вечір під Старий Новий рік (13 січня) називається "Другою колядою", "Щедрим вечором" або "Другою Кутею". Усі обряди Щедрого вечора (з 13 на 14 січня) носять давній характер. До щедрої вечері під Старий Новий рік подаються переважно м’ясні страви, яких не вживали на Святвечір.
Святкова вечеря мала велике значення. Перед тим, як сісти за стіл, батьки і діти запрошували до їжі Мороза. Виходили на ганок або визирали у вікно і промовляли:
– Морозе, морозе, йди до нас кутю їсти! А коли не йдеш, то не морозь нашого жита-пшениці, усякої пашниці, а йди собі на чужі ліси та й нетрища!
Новорічна ніч вважалася чародійною, в цю ніч "розкривалося небо", тому можна було просити у Бога і святих все, що завгодно.
На Щедрий вечір інколи відбувався колективний загальний танець за участю ряджених, влаштовувались ігри біля громадського вогнища, ритуальна боротьба, колективна вечеря.
Як колись у давнину, і сьогодні проходять обрядові ігри з масками, що мають вигляд веселих забав.
За церковним календарем, це день преподобної Меланії. У багатьох місцевостях у цей вечір ходить молодь "маланкувати", перевдягнувшись у ряджених, а один хлопець – у Меланку (Маланку). Маланка переходить від хати до хати, співаючи з музиками Маланчину коляду.
Під вікнами щедрувальники – вже й дівчата, вітають господарів з Новим роком, бажають їм усіляких гараздів.
ЩЕДРИЙ ВЕЧІР, ДОБРИЙ ВЕЧІР!
(щедрівка) [1, 80]
Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров’я!
Шили, шили свитку, тай укоротили.
Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров’я!
А в нашої Лєни та й нечесана коса.
Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров’я!
Що варила, що пекла, неси нам до вікна.
Що в дядька-дядька дядина гладка.
Не хоче устати та щедрівки дати.
Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров’я!
За ці вітання щедрувальників мали щедро обдаровувати, щиро пригощати.
Цікавим є й такий обряд. Опівночі, коли вже наступав Новий рік (в народі його також називали Василями) батько з сином виходили в сад, підв’язували фруктові дерева зробленими з дідуха перевеслами, а решту соломи спалювали. Потім підходили до яблуні чи груші, котрі погано родили, хлопчик вилазив на дерево, а батько замахувався на дерево і погрожував: "За те, що ти погано родила торік, я зрубаю тебе!" Хлопчик імітував голосом деревини: "Не рубай, цього разу я буду родити краще, ніж торік!" Батько знову погрожував: "Не вірю тобі, ти вже двічі підмануло, тому зрубаю!" Хлопчик знову просив за дерево: "Прошу, не рубай, ось побачиш, що вродю…" Батько нарешті зголошувався, але попереджав дерево: "Гаразд, ще раз пожалію тебе, але запам’ятай: наступного року неодмінно зрубаю!"
Щодо "Водіння Кози", переодягання та маскування, "подорожування Василя з Маланкою", то цей маскарад-ліцедійство частіше проводився на Новий рік і рідше у ніч на "Маланки".
Коза, за давніми віруваннями, уособлювала багатство, достаток:
Де коза ходить, там жито родить,
Де не буває, там вилягає.
Де коза ногою, там жито копою.
Де коза рогом, там жито снопом.
Парубочі колективи ходили з Козою і розігрували з нею різні сценки. Наводимо приклад Слобожанської Різдвяної гри "Коза" (Харківщина):
Діти: Ми не самі прийшли, ми козу привели.
Дід: "Підійди ближче, вклонися нижче".
Діти: А-ну, козуню, гопки, гопки.
Ой, кізонька впала і хвостик задрала.
Дід: "Скрутилася, скрутилася, мабуть іздохла!
Що ж я буду робити без своєї козяки?"
Діти по черзі: Та не тужіть, діду. Давайте її полікуємо!
- Може їй сінця?
- А може їй хлібця?
- А може їй капустки?
- А принесіть їй молочка!
- Ну що, те молочко?
- Ласуня!
- А ну, козуню, гопки, гопки!
Щедрівки – це особливі пісні, за допомогою яких намагалися забезпечити гарний урожай, добробут, багатство. Щедрівкові дійства виконувалися тільки дівчатами (від Старого Нового року до Водохреща). Заходити до хат дівчатам не годилось. Робили це під вікнами осель, господарі у свою чергу щедро обдаровували щедрувальниць.
Щедрівочка щедрувала,
До віконця припадала,
Меланочку викликала:
Вийди, вийди, Меланочка,
Поглянь, поглянь на кошару.
Лежать бички в три рядочки.
А корови – у чотири.
А овечки – як бджілочки.
Дайте, пане, цукерочки!
Нас небагато – три дівочки!
Вдосвіта на Василя (14 січня) тільки хлопчики оббігали оселі найближчих родичів та сусідів і засівали їхні домівки зернами пшениці або жита, вітали з Новим роком і проказували при цьому вітання та побажання господарям, за що господар обдаровував посівальників подарунками:
Щедрик-ведрик,
Дайте вареник,
Грудочку кашки,
Кільце ковбаски.
Мати казала,
Щоб дали сала.
Батько сварився,
Щоб не барився.
Щедрий вечір!
Але спочатку можна було засіяти і вдома. Засіваючи зазвичай зерном, примовляли:
Сійся, родися,
Жито, пшениця.
Зверху колосиста,
Знизу корениста.
Будьте здорові,
Будьте багаті.
Усіх з Новим роком,
Усіх з Новим святом!
Зранку на Новий рік (14 січня) – день, присвячений Василію Великому, – ходять по хатах "посівальники". Хлопці-підлітки, зайшовши до хати, посівають зерном і приказують: "Сію, сію, посіваю, / З Новим роком всіх вітаю!".
Дуже поширеним був звичай спалювати в цей день на городі, в садку чи на воротах сміття, що виносили з хати.
Не менш важливим є вечір напередодні Водохреща (Третя, Голодна Кутя) (18 січня), в якому чільне місце посідають кутя і узвар. Перш ніж сісти до вечері, хату обкурювали ладаном і зіллям, скроплювали всі її закутки свяченою водою, заїдаючи при цьому ритуальним печивом – паляницею чи пирогом. На стінах усіх приміщень вивішували паперові хрестики або рисували їх креєкою чи тістом, замішаним на освяченій у церкві воді. Після такого обходу зачиняли двері і, помолившись, сідали вечеряти. Набрану опівночі воду зберігали за образами протягом року.
З водою пов’язані обряди, приурочені до Богоявлення, Йордану або Водохреща (19 січня). Після ранкового богослужіння в церкві процесія вирушала до річки чи водоймища. Тут попередньо прорубували ополонки, ставили з криги хрест.
Йордан-Водохрещі – це свято, присвячене чистителю і святителю давнини – воді, вигнанню зими та вшануванню і прискоренню приходу весни. Нині випускання голуба, чи іншого птаха під час освячення води окуте християнським духом, а в давнину було провозвісником неба, прильоту птахів, прискоренню приходу весни.
Вірування, що у новорічну та у Водохрещенську ніч бувають відкриті небеса для весни й води, що скоро підуть на землю "дрібні дощики", залишили свої сліди у фольклорі.
Ой по Йордані святі ходили,
Ой дай Боже, святі ходили.
Святі ходили, воду святили,
Ой дай Боже, воду святили.
Воду святили,
Ой дай Боже, раду радили.
Раду радили, з Йордану йдучи,
Ой дай Боже, з Йордану йдучи.
Ой кому дати небесні ключі.
Ой дай Боже, небесні ключі.
Таким чином, традиційні свята зимового календарного циклу займають важливе місце в українській народній обрядовості. Аналіз типів народних пісень зимового календарного циклу дає підстави стверджувати, що традиційна селянська культура, насамперед та, що належить до обрядових та трудових і виконується колективно, представляє надійний матеріал для дослідження минулого нашого народу.
Гуманістична сутність українських народних колядок і щедрівок, їх оптимістичний заряд, світлий настрій, що підсилюється відповідними обрядовими, музичними, танцювальними, ігровими елементами (народні вистави "Коза", "Вертеп"), спрямованість до основних житейських справ людини та її ціннісних субстанцій, "святково-романтична піднесеність над важкою буденною прозою" (В.Смікал), як у минулому, так і в сьогодення є основою їх глибокої вкоріненості у традиції української народно-побутової культури.
Недарма на початку ХХІ століття науковці та інтелігенція багатьох країн світу, зокрема України, почали інтенсивно вивчати сільську культуру, ведеться планомірне картографування пісенних матеріалів з метою поглибленого вивчення музичного коріння та повернення людям справжньої народної культури.
Зразки українських народних мелодій колядок та щедрівок, з властивими їм простотою, відвертістю та щирістю почуттів, набули широкої популярності серед народу. Їх увічнення в обробках видатних професійних композиторів – М. Лисенка, М. Леонтовича, К. Стеценка, О. Нижанківського, О. Кошиця, С. Людкевича, Є. Станковича, Л. Дичко та багатьох інших – зробило їх своєрідною візитною карткою української спільноти.
| < Попередня | Наступна > |
|---|