Сінельнікова В. В.,
здобувач ІМФЕ ім. М. Рильського НАН України,
зав. лабораторією кафедри
музичного мистецтва КНУКіМ
У збереженні та розвитку традиційної культури значну роль відіграє українська діаспора, зокрема, східна діаспора – унікальне етнокультурне явище. Помітну роль мали українські переселенці у процесі колонізації Нижнього Поволжя. Історія українських переселень у нижньоволзькі степи налічує понад три з половиною сторіччя (перші осілі поселенці з України з’явилися у цьому регіоні на межі XVII – ХУІІІ ст.). За даними перепису 2002 р. у Волгоградській області РФ проживає близько 56 тисяч українців (3% від усього населення [5]). На жаль, ця "надволзька гілка українського духовного тіла", яка, за визначенням львівського етнолога В. Пержило, "відрізана й забута Україною", ще й досі залишається terra incognita наукової літератури з питань особливостей історії, культури, побуту нижньоволзьких українців. Слід констатувати, що носіїв української культури у Нижньому Поволжі з кожним роком меншає: дається взнаки демографічна ситуація, а також поступова асиміляція українців чисельно переважаючим російським населенням. Тому фіксація та можлива реконструкція перлин традиційної обрядової культури українців Нижнього Поволжя є надзвичайно важливими.
Однією з таких перлин, що в умовах відірваності від Батьківщини та іншомовного (хоча й спорідненого) оточення зберігалася в українських селах Волгоградської області, є архаїчний обряд "Проводи Фоми" (або "ловити Хому"), який записувався автором у середовищі українських переселенців півночі Волгоградської області протягом 1997-2009 рр. Фомін день (Фомін понеділок, Проводи Фоми або просто Фома (Хома) широко відзначався у поселеннях донських козаків та українських селян Нижнього Поволжя. Святкували його через тиждень після Великодня, у тиждень Св. апостола Фоми. Саратовський етнограф кін. ХІХ ст. О.Мінх називав цей звичай "бабій празник". Для святкування цього дня, – засвідчував дослідник, – жінки організовували складчину і гуляли в хаті найстаршої жінки їхнього гурту. Гарно випивши та закусивши, "хохлушки" цілою юрбою відкривали "нецнотливу ходу" по селу з піснями й танцями. Побачивши чоловіка, вони гуртом кидалися за ним "ловити Хому". Той, хто попадався їм у руки, особливо "москаль", – зауважував О. Мінх, – довго не міг вирватися від баб – тільки якщо він заплатить за їхню горілку [2, 102].
Зауважимо, що ця обрядодія має глибинний архаїчний зміст, який, на жаль, наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. вже був втрачений. Однак, за своїм місцем у народному та церковному календарях обряд проводів Фоми може бути віднесений до числа поминальних, якими є багатий Пасхальний і наступний за ним (Фомин) тиждень у всіх східнослов’янських народів. Поширеним було повір’я про те, що на Великдень душі померлих виходили на поверхню і перебували на землі увесь пасхальний тиждень. Після цього їх потрібно було "провести" (звідси "проводи" – поминальний день через тиждень після Великодня). Цю думку поділяє і московський етнолог В. Соколова, яка підкреслює, що головним змістом поминальної обрядовості Фоминого тижня є "жертва душам предків, пригощання їх на ознаку пам’яті та з метою заручитися їхньою підтримкою у важливий для землеробів період" [6, 122]. На користь цієї думки свідчить також те, що Фома у селян Нижнього Поволжя здебільшого асоціювався з душами померлих предків, які з’являються у Пасхальний тиждень у світ живих, тому у Фомін понеділок зранку ходили на кладовище проводжати ці душі (і сьогодні крашанки, пасочки не людям віддають, а кладуть на могилки, щоби їх розтягнули птахи (напевне – душі).
Характерною особливістю Фоміна дня на Дону і Нижній Волзі є наявність персоніфікованого символу свята – обрядової ляльки Фоми. Відомою є концепція санкт-петербурзького етнолога А. Байбуріна, який об’єднує обряди з використанням обрядового символу (Купала, Масляна, російсько-українська Кострома-Кострубонька, троїцька Моринка-Марина та ін.) у групу "обрядів переходу", спрямованих на оновлення старого світу [1]. Суть цієї концепції така: глибинним змістом найважливіших обрядів календарного циклу є намагання його виконавців повернути у світ людей і природи ту гармонію, основи якої були закладені Творцем. За час, що проходив від одного обряду до іншого (а їхнє повторення у циклічних культурах було регулярним), відбувалося порушення гармонійних відносин між світами (людським і природним, "тим світом" і цим). Обряд, таким чином, повинен був усунути дисгармонію і задати світові нову модель подальшого гармонійного розвитку.
Окремі елементи обряду Проводів Фоми помітно варіювалися в різних поселеннях нижньоволзького регіону, однак загальна мережа свята була спільною. Рано-вранці у Фомин понеділок жінки ходили на кладовище, а напередодні ввечері група молодиць виготовляла ляльку – Фому. Після цього жінки збирали у складчину продукти, випивку і влаштовували "пирування". Зазвичай, святкова процесія об’їжджала по черзі усі помешкання у селі. Інколи Фомі влаштовували "весілля". Обряд закінчувався "смертю" Фоми і його "проводами" – символічним відправленням на "той світ". Таким чином, у структурі обряду чітко виділяються блоки, що відповідають основним життєвим циклам: збирання – народження Фоми з подальшим його годуванням, прилучення його до громади, весілля Фоми і смерть. Загалом в обряді відтворювалася символічна картина занепаду, вмирання старого світу, а потім – народження нового з моделлю його подальшого розвитку.
Отже, культ предків і поминальна тематика є головними у мотивуванні обряду проводів Фоми. Разом з цим, в обряді чітко і явно простежується мотив порушення первинної світобудови: "розпад" світу, стирання кордонів між "своїми" й "чужими": настає ситуація, коли у світ живих людей проникають персонажі "того" світу – душі померлих людей вільно гуляють по землі протягом всього пасхального тижня, і тому виникає необхідність їх "ловити і проводжати". Саме у такому вигляді були записані нами спогади українців півночі Волгоградської області про звичай "ловити Хому": заміжні жінки з піснями, жартами ходили по селу і кожного чоловіка, який зустрічався на їхньому шляху, примушували виставити їм могорич, у протилежному випадку – одягали на нього пошиті з лахміття штани. На поширеність звичаю "ловити Хому" саме в українських селах Нижнього Поволжя вказує також А.Бабурін: дослідник описує звичай зазивати до компанії жінок якогось чоловіка "приміряти штани Хомі" – примірювання у даному випадку є співвідношенням заново виготовленого за вже існуючим відомим зразком, а пошиття штанів Фомі – це символічне "виготовлення" нового світу замість "зношеного" старого. На нашу думку, не виключено, що саме штани, як елемент чоловічого одягу, використовувалися в обряді і як символ запліднення (сорочку не шиють!), що дає підставу для віднесення цієї обрядодії до репродуктивної (аграрної) магії. На користь цієї думки свідчить також те, що головною стравою за "Фоминою" трапезою була велика яєчня (до 25-30-ти яєць), а також яйця–крашанки (яйце – репродуктивний символ: зародження нового життя).
Отже, свято Фоми повністю вписується у цикл обрядів–проводів, притаманних східним слов’янам. Специфікою цього ритуалу є те, що основна поминальна тематика тісно переплітається у ньому з репродуктивною, що отримала в обряді багатоплановий зміст. У кінцевому підсумку виконавиці обряду вірили у те, що результатом їхніх ритуальних дій має стати досягнення гармонії у навколишньому світі: між живими і пращурами, між людьми й природою – сама природа має бути "розбуджена" і готова до репродукції (відродження). В обряді задавався зразок і ритм майбутніх життєвих циклів навколишнього світу, самі ж організатори обряду виступали як активні співучасники акту чергового "створення" і розуміли, що від правильності їхніх дій, від їхньої активності й творчих здібностей залежить доля і соціуму, і навколишньої природи.
Протягом ХІХ-ХХ ст. календарні свята та обряди нижньоволзьких українців значно трансформувалися: цей процес мав загальносвітовий характер. Руйнування традиційних звичаїв та обрядів річного циклу проявилося в їх редукції та спрощенні, в переосмисленні багатьох архаїчних та релігійно-містичних елементів. У нових умовах життя давні ритуали втратили свою первинну семантику, перетворившись на забаву, в якій на перше місце вийшли суто естетична та розважальна функції. Однак певна законсервованість та відчуженість українських поселень півночі Волгоградської області сприяли збереженню деяких архаїчних елементів календарної обрядовості (до яких належить і весняне свято "Проводи Фоми") ще до початку 70-х років ХХ ст. Зауважмо, що культурна підтримка українців східної діаспори нині стає найактуальнішою проблемою, оскільки через цілеспрямовану й послідовну політику денаціоналізації українці Нижнього Поволжя стоять на межі втрати своєї етнічної характерності. Збереження та пропагування українського мистецтва, зокрема, традиційної етнічної культури, є чи не єдиним шляхом етнічної самоідентифікації російського українства (зокрема, українців Волгоградської області РФ).
| < Попередня | Наступна > |
|---|