Євгенія Кононенко
В хаосі жіночих образів нашої літератури, в
плутанині пеpехpесних бажань, між прокльонами
рабинь і амазонок і захопленнями тими й
другими українська жінка все ж таки зуміла
створити собі ідеал, найбільш відповідний добі,
і простує до нього невпинно. Вона вже не хоче
бути ні рабинею, ні "вампом", ні амазонкою.
Вона хоче бути Жінкою. Лише такою жінкою, що є
відмінним, але pівноваpтісним і вірним союзником
мужчин у боротьбі за життя, а головне за націю.
Олена Теліга, "Якими нас прагнете?"
...Міряй, обpазовуй, конструюй,
В умовний час хвилюйся і цілуй —
І гірко знай, що десь є Беатpіче.
Євген Маланюк
У різноманітному вирі людських уподобань, смаків, уявлень про щастя важко говорити про ідеал жінки не в особистому розумінні, а як про якість, притаманну соціуму: здається, що векторна сума індивідуальних ідеалів буде лише нульовою. Перше, що спадає на думку, це прислів’я: «На колір і смак товариш не всяк». Розмаїття смаків виявляється при оцінці як зовнішніх, так і внутрішніх якостей жінки. Той любить чорняву, той біляву, і на руду теж знайдеться любитель. Хтось цінує в жінці передусім уміння створити домашній затишок, хтось — кар’єру чи приналежність до певних кіл суспільства (з такою не соромно з`явитися на люди), а хтось пишається тим, що його дружина — завмагазином, і завдяки їй удома завжди є свіжа копійка, як і свіжа ковбаса.
Практично кожна дівчина рано чи пізно виходить заміж. На кожен товар існує свій покупець... А житейська логіка підказує: там, де йдеться про товар і купівлю, там немає місця для ідеалу. Нерідко чоловік одружується не тому, що зустрів ідеал, а тому, що до цього веде життєва ситуація. Та ідеальна мрія подовжує існувати, навіть не знаходячи втілення в реальності.
Пересічний чоловік живе із звичайною дружиною, щодня зустрічає звичайних жінок, бо ж стосунки чоловіка і жінки навіть у патріархальні часи не обмежувалися шлюбними. Але в житті кожного задано певний жіночий ідеальний образ. Звичайно, й тут існує деяка дисперсія, ці суб`єктивні ідеали також різні. Що таке ідеал у побутовому розумінні слова? Це якась невербальна абстракція, що втрачає свою сутність, коли її починаєш одягати у «словесні шати». Коли пересічний чоловік розповідає, яку жінку і вважає ідеальною, то неодмінно стає смішним; якщо перераховується певний набір рекомендованих якостей ідеальної жінки, безповоротно губиться сутність цієї субстанції. І все-таки, зробимо спробу виявити те, що існує в "зоні інтерсуб’єктивності" – український жіночий ідеал.
Передусім виділимо три пов`язані, але досить автономні аспекти: ідеальна жінка, якою її мислить або уявляє український чоловік; ідеальна жінка в уяві самої української жінки; й нарешті, ідеальний жіночий образ, що його на різних етапах української історії намагається окреслити офіційна мораль, і що з того виходить.
Почнемо з жіночого ідеалу, як його бачить український мужчина — основний, так би мовити, поціновувач і споживач тих цінностей, що їх несе у світ українська жінка. Один п`ятдесятилітній холостяк на питання, чому він ніяк не одружиться, відповів: бо ніяк не зустріне дівчини, яка б природно почувалася на дипломатичному прийнятті і водночас не виглядала незграбою на городі його мами. І тим самим, можливо, не усвідомлено, в загальних рисах, сформулював жіночий ідеал у розумінні українського мужчини.
Сьогодні вимоги чоловіка до жінки дуже високі. Втім, власне, не до реальної, а до омріяної й не зустрінутої жінки. Беатріче повинна не лише ширяти в захмарних емпіреях, а й бути вправною у мами на городі. То в патріархальному суспільстві досить було городу, печі, пирогів, борщів і доглянутих діточок.
Та проблема борщів і пирогів постане потім. Період залицяння — такий нетривалий, але найяскравіший і найромантичніший у житті. Саме він відбився в українських піснях, що звучать на весь світ. Ідеальна дівчина — це та, в якої каpі очі, чорні брови, високий стан і незаймана дівочість. Hа шкільних уроках української літератури входить у нашу свідомість пісенний, фольклорно-патріархально-народницький ідеал дівчини-красуні у вишиваній сорочці з дукачами на шиї й косою до пояса, яка вірно любить, чекатиме коханого вічно, а якщо він загине в поході, то вона ні за кого іншого не піде. Фізична дівоча краса органічно доповнюється красою моральною. Це й легендарна Маруся Чурай, і гоголівська Галя з "Майської ночі", і Оксана з Шевченкових «Гайдамаків», і Hимидора, яку обрав Микола Джеря, не задумуючись, чи сватати її, чи багатирку Варку. Бо ж одвічний чоловічий вибір між гарною і багатою — то вибір не між двома іпостасями ідеалу, а між ідеалом і його відсутністю. Для того, хто вибирає гроші, не існує ідеалу жінки, або він його сам в собі затоптав.
І вибору між романтичною та хазяйновитою, між Мавкою і Килиною, між Марусею Чурай і Галею Вишняківною бути не може: ідеальна жінка тому й ідеальна, що поєднує в собі і те, і те.
Не бути хазяйновитою патріархальна жінка, на відміну від сучасної, не могла собі дозволити. Якщо вже народилася жінкою, якщо взяли заміж, не можна було уявити, щоб господиня відмовилася варити борщ або пекти пироги. А от чи бути їй тихою і лагідною, чи язикатою, "з перцем", як Мотря з "Кайдашевої сім`ї" — можливі певні варіації. Тут уже що кому більше подобається: Карпо Кайдашенко свідомо обрав гостру на язик Мотрю.
Чоловіки переконані, буцімто раніше жінці не треба було нагадувати, що вона Берегиня. Про це треба нагадувати сучасним жінкам, ставити за приклад прабабусь, посилатись на традиції роду. А в жінок завжди напоготові контpаpгумент: що, власне, дають нам чоловіки? Якими чоловіки були колись, і які вони тепер? Адже патріархальна система, котра висувала до жінок нелюдські вимоги, як вважають сучасні феміністки, ще вищі вимоги висувала до чоловіків.
Як же мислить жіночий ідеал сама українська жінка? Бо ж кожна жінка, що доросла до роздумів про жіночий ідеал, вважає себе коли не ідеальною, то вельми наближеною до цього.
Жінки пізно прийшли до усвідомлення того, якими б вони хотіли бути в ідеалі. Образи жінок у національній культурі існували лише в чоловічій інтерпретації. Із сивої давнини жіночий голос дійшов із фольклору, основними темами якого були нещасливе дівоче кохання, туга за коханим або жартівливі пісні про радощі земної любові. Лише на зламі сторіч — минулого й нинішнього, яке от-от стане минулим, — прозвучали голоси видатних українських письменниць, які висловили настрої освіченої частини українського жіноцтва, їхнє розуміння жіночого ідеалу. У хрестоматійній п`єсі «Лісова пісня» Леся Українка змальовує конфлікт між Мавкою і Килиною, між казковою лісовою русалкою, наділеною багатою поетичною душею, та практичною, навіть прагматичною молодицею, романтичною душею відповідно не наділеною, зате в котрої «горить» у руках домашня робота. Слабкий безвольний мужчина обирає Килину, губить Мавку, а щастя не має. Цей конфлікт розгортається в міфологічному позачассі, в легендарні доісторичні часи (чим авторка ніби підкреслює його одвічність), і задає камертон багатьом питанням стосовно жіночого ідеалу, які намагається розв’язати і велика література, й буденне життя. Ці питання жінка поставила ще тоді, коли для чоловіка вони не існували, коли ідеальною могла бути лише Килина — жвава і працьовита.
Але часи безповоротно змінилися. З власного бажання чи гнана матеріальною скрутою, жінка вийшла з домівки і більше туди на патріархальних засадах не вернеться. Але домівка лишилася, і жіночі родинні обов`язки також. Треба узгоджувати родину й роботу, а це непросто. Де краще жінці, де комфортніше, де повніше може вона виразити свою жіночу сутність – у родині чи в позародинних сферах? Жінки різні, одним комфортніше вдома, іншим — на роботі, сутність одних повніше розкривається у творчості, інших — у родині. І чоловіки мають різні смаки: одним більше до вподоби мавки, чи стрункі елегантні career-women, (як-от Юлія Тимошенко), а іншим — домашні хазяйновиті килини з пишними формами, з бюстами a la Руслана Писанка.
Але в чистому вигляді не існує ні килин, ані мавок. Точніше буде говорити про девіацію в той чи інший бік. Дуже важко, майже неможливо провести дослідження, яке б встановило співвідношення між жінками: у скількох переважають «мавчині» тенденції, у скількох — «килинині». Але так звані мавки часто схильні до гучних заяв про свою романтичну натуру, творчі нахили, уміння гідно повестися на прийнятті будь-якого рівня, і не менш гучно обурюються тим, що бездарні чоловіки ще й тягнуть таких «царівен» до своєї мами на город. А килини печуть пироги, начиняють кров’янки та солять огірки мовчки, а якщо й обурюються жінками, нездатними наліпити вареників, то роблять це у вузькому колі, а в засобах масової інформації можуть "засвітитися" лише листом до якої-небудь газети, в рубрику "Є така думка".
Сучасні мавки використовують усі можливі трибуни — і мистецькі, й публіцистичні, цитують Симону де Бовуаp та Оксану Забужко, щоб довести своє право бути такими, як їм зручніше. А їхньою відповіддю на чоловічі поняття про ідеал жінки буде, знову-таки, заява типу: подивися на себе, нікчемо!
Українська ідеальна жінка на сторінках жіночої української літератури — від "Царівни" й "Лісової пісні" до "Марусі Чурай" та "Польових досліджень з українського сексу", — неодмінно передбачає нікчемного, слабодухого чоловіка поряд. На його тлі його жінка найповніше розкриває свої ідеальні якості. У кращому випадку гідні мужчини існували колись, але їх уже давно перебили. «Є тільки ті, що їм свистіли вслід, і ті, що завжди плакали за ними», — бідкається Оксана Пахльовська. «Десь на палі сконала моя доля», — тужить Оксана Забужко.
А може, жінкам-письменницям і справді бракує хисту написати не солодаво-pомантичний, а реалістичний образ геpоя-чоловіка? Втім, це проблема не лише українського жіночого письменства.
Hаpешті, трохи про ідеали, які вносяться "згори", — з "панівного дискурсу", мовляв Мішель Фуко, — у свідомість як чоловіків, так і жінок. Християнська мораль, без сумніву, накладала свій відбиток на сформований у суспільстві стереотип жінки і на її ідеал. Офіційно рекомендувався тип жінки, яка живе проблемами родини — чоловіка, дітей, шанує своїх батьків, а ще більше — батьків чоловіка. В радянські часи, навпаки, пропагувався образ жінки, яка в першу чергу живе інтересами суспільства, є передовою дояркою, тpактоpисткою, заслуженою вчителькою, членом уряду, космонавткою. Втім, і в радянські часи родинні цінності не були відкинуті на звалище історії. Міцна радянська сім`я — первинна клітина суспільства — була одним із світлих ідеалів соціалізму й комунізму. Коли в засобах масової інформації розповідалося про славних жінок радянського сьогодення, то неодмінно згадувалося, що кожна з них є вірною дружиною і турботливою матір’ю.
Як впливав офіційний ідеал на ідеал реальний? Великою мірою. Втім, впливали не лише проголошений ідеал, а й економічні умови життя. Симона де Бовуаp у "Другій статі" писала, що для повного щастя жінка повинна мати вибір. Обов`язкова емансипація, так само, як і закріпачення, не є передумовами щастя чи нещастя. Можна бути щасливою в гаремі, можна бути нещасною, очолюючи виробництво. Як у дореволюційний час жінка не мала вибору, чи бути лише в родині, чи працювати в суспільній сфері, так у радянський час жінка не могла не працювати поза домівкою, аби повністю віддатися родині, оскільки так диктувала економічна ситуація. Радянська зарплатня не давала змоги чоловікові самому утримувати родину, б навіть при невеликій кількості дітей бідувала без зарплатні матері сімейства. Отже, ідеальними за тих умов стали так звані жіночі спеціальності — учительки, лікаря, медичної сестри, що нібито давали більшу кількість вільного часу, який віддавався родині. Але вчителька чи лікарка — це малі, скромні ідеали, яких прагнеш, коли збагнеш нездійсненність великих. А великий жіночий, вірніше, дівочий ідеал радянської доби — то кіноактpиса. Яка радянська дівчина не мріяла про цю долю? Можливо, котрась відважна дівчина і мріяла полетіти в космос, але образи шахтарок і доярок не вабили молодь. Кумирами юного віку, коли ідеали відіграють більшу роль, ніж реалії повсякденного життя, були, як і в усьому світі, акторки, естрадні співачки. Гарненькі личка з мосфільмівських та закордонних стрічок, принаймні на певному етапі життя, формували ідеали як дівчат, так і хлопців. Дівчата намагалися наслідувати зачіски й нахил голови, хлопці залицялися до дівчини, схожої на яку-небудь кінозірку. Можливо, радянська пропагандистська система, "pозкpучуючи" Любов Орлову, не прагла такою мірою запроваджувати в маси ідеал кіноактриси, але процес ішов, і зупинити його було неможливо (див. "Кіно").
У наші дні ситуація з привнесенням ідеалів міняється. З одного боку, трибуну отримали патріотично настроєні кола, які гучно й неухильно проголошують ідеал української жінки — вірної подруги українського чоловіка в боротьбі за націю. Стала мало не офіційною версія, за якою жінка на Вкраїні здавна вела активне життя і, лишаючись берегинею домашнього вогнища, допомагала чоловікові боронити рідну землю, або принаймні піднімала його на боротьбу, на відміну від російських жінок, які лише сиділи по теремах. З`ясовувати, наскільки ця версія є правдивою з погляду історії, не є нашою метою.
З іншого боку, трибуну отримали не лише укpаїнські патріоти. Активну ідеалотвоpчу роль намагаються відігравати численні ілюстровані жіночі часописи, що дають поради, як бути елегантною, звабливою, як найповніше задовольними чоловіка в ліжку, як "pозкpучувати" мужчин на коштовні подарунки, як одночасно бути ідеальною дружиною одному мужчині й ідеальною коханкою — іншому. Тобто на думку цнотливих патріотів, пропагуються засадничо чужі для матеpі-Вкpаїни цінності. Неможна сказати, щоб жінки і дівчата масово заходилися застосовувати на практиці поради з "HАТАЛІ" чи "ЛІЗИ". Але ситуація економічної кризи не сприяє авторитетові того, що ми звемо високими ідеалами. Дівчата не лише мріють про вигідне одруження, — для багатьох із них ідеалом є кар’єра повії, романтичний образ якої створено в масовій свідомості не без участі бульварних газет, часописів, відеофільмів.
Чи треба драматизувати ситуацію? В кожному суспільстві є певний відсоток жінок, що добровільно стають повіями. Але на сьогодні, згідно з деякими соціологічними дослідженнями, мало не 25% українських дівчат 16-18 років мріють про кар’єру повії, — щоправда, дорогої.
І ще один аспект сучасного українського жіночого ідеалу: попит пострадянських і, зокрема, українських жінок на чоловіків — громадян Західної Європи, США і Канади. Це явище існує недавно і ще не відбилося ні в соціологічних, ні в культурних дослідженнях, лише в ілюстрованих часописах типу "HАТАЛІ" чи "COSMOPOLІTАN". Але активний пошук в Україні жінок для одруження стає помітним, про це можна говорити як про явище, причини якого полягають в тому, що у світі існує стереотип "російської жінки", що нібито є втіленням ідеалів вірності, лагідної вдачі та інших жіночих чеснот. Мало хто з пересічних громадян країн, які ми з пошаною іменуємо розвиненими, знає різницю між декабристами і дисидентами, але в те, що наша жінка поїде за чоловіком до Сибіpу, вони поки що вірять. І, не збираючись до Сибіpу, хочуть у своєму постіндустріальному раї мати дружину, яка потенційно здатна на самопожертву заради чоловіка.
Втім, і сучасні укpаїнські чоловіки в ідеалі прагнуть вірної відданої дружини. А жінки, принаймні, дівчата, мріють про чоловіка, заради якого варто жеpтувати собою. Але, виправдовуючи себе тим, що такого чоловіка на їхньому життєвому шляху не трапилося, заспокоюються в обіймах заможного мужчини, здатного забезпечити їм спосіб життя, при якому найповніше pозкpиються їхні непересічні таланти. Та це вже початок розмови про ідеал чоловіка в уявленні жінки, що також не є темою цього нарису.
Карпати, Гуцульщина - Туризм Гуцульщини| < Попередня | Наступна > |
|---|